Хроніки Максима 2

Джонні ще раз поглянув на амфетамін, який щойно виготовив Максим. Ледь не отримав по носі, бо Макс різко схопив контейнер. Джон встиг ухилитися, а Максим тим часом пересипав зелене скло в пакетик із застібкою. Висипавши все до останнього кристала, акуратно закрив пакет, стягнув протигаз і недбало кинув його на стіл. Потім поклав пакет на ваги. Пристрій показав: 1,5 кілограма.

Максим ковтнув віскі й задумався.

— По чому у вас таке ходить? — упершись у стіл, повернув він голову до Джонні.

— Я не знаю…

— Так нахуя я тебе взяв, якщо ти взагалі нічого не знаєш?

— Ти мене перебив!

Максим уже без протигаза знову почав змішувати хімічні компоненти. Джонні не наважувався продовжувати розмову. Він почувався тут зайвим. Але якщо Максим його взяв із собою, значить, він усе-таки був потрібен?

Джонні зрештою заговорив.

— Мій кузен… він типу гангстер.

— Продовжуй, — не дивлячись на нього, відповів Максим, готуючи наступну партію.

— Я завтра спитаю в нього. Він точно знайде щось варте уваги.

— Окей, — Максим увімкнув нагрів. — А якщо не знайде?

— Та знайде. Я сподіваюся. Він казав, що багатьох знає.

Джонні поправив комір поло.

— А до речі, скільки нам ще треба такого зробити?

— Ну… — Максим задумався. — У мене на батьківщині… Коротше, хоча б десять кіло зробити. Це не великий опт, але для розгону піде.

— А часу скільки це займе?

— Якщо ти зрозумів принцип роботи, — Максим ковтнув із пляшки, — за три дні впораємося.

Джонні тільки відкрив рот, як Максим одразу приклав йому руку до рота.

Чомусь він насторожився.

Макс присів біля краю стінки «Газелі» й рукою трохи відсунув зазор між металевою стінкою та брезентовим покриттям.

Спочатку почув.

Потім побачив.

Машини.

Точніше, дві.

Білий фургон і дорога, але вже далеко не нова BMW.

Очі Максима звузилися. Зіниці стежили за машинами, що наближалися.

Різко вставши, він підбіг до виходу з «Газелі». Машини зупинилися: фургон став позаду, легкова — попереду.

— Це ще за фраєри, мля?! — кинув чоловік, виходячи з легковика.

— Зараз дізнаємося, братуха.

Максим, підслухавши діалог, зробив глибокий ковток із пляшки й поставив уже порожню на стіл. Потім схопив молоток.

Із фургона теж вийшли люди в чорних костюмах. До них підійшли ті, що вийшли з легковика, — чоловіки в дорогих сорочках, панамах і білих шортах.

Чоловіки в костюмах чекали наказу, а їхні боси довго оглядали «Газель». Один навіть сміявся — Максим це почув.

Джонні Макс жестами наказав стояти поруч.

— Вилазьте, братва!

— А не то самі зайдемо!

Один із чоловіків у чорному костюмі, обходячи «Газель», помітив джинси Макса, які акуратно висіли на кузові. Схопивши їх, він відчув у кишені руків’я пістолета. Швидко дістав зброю й підійшов до головного.

Той задумався, принюхався, ніби впізнав знайомий запах.

Максиму ж набридло стояти в тиші.

Він надів ковбойський капелюх, акуратно підійшов до виходу й відтягнув брезент.

Перед ним стояли четверо чоловіків.

Макс швидко пройшовся по них поглядом і зрозумів: мирно вирішити це не вийде.

— Чого вам?

— Марі Василева! — засміявся один. — Ти що, там живеш? Че ти в трусах?

— Жарко, тому що, — Максим помітив свої джинси в руках громили. — Поверни штани.

— Із цим? — один показав револьвер. — Перестрілку влаштувати хочеш?

— Був би він у мене в руках, — Макс сплигнув на землю, — можливо, так.

— Ти під ким ходиш, чувак?

— Під самим собою.

Макс підійшов майже впритул.

— Молоток прибери! — крикнув громила.

— А то що? — косо глянув на нього Макс.

Усі, наче за командою, відтягнули низи футболок. У кожного під ними був пістолет.

Максим окинув їх поглядом.

— І що ж ви на одного цілою бригадою?

— І справді, хлопці! — театрально розвернувся до громил пахан у гавайській сорочці. — Ідіть гляньте, може, там його бригада. Привітатися ж треба.

Двоє громил по черзі залізли в багажний відсік.

Між усіма повисла тиша.

Максим дивився просто в очі найтовстішому пахану. Той виглядав напрочуд невимушено. Навіть зацікавлено. Мабуть, замість звичайної роботи йому трапилося щось новеньке.

Хвилину вони мовчки дивилися один на одного.

Макс на кілька секунд відводив погляд, дивився на іншого пахана, який сперся спиною на фургон і курив сигарету.

Потім глянув праворуч.

Дорогою, якою вони самі щойно їхали, рухалася машина з мигалками.

Максим видихнув і трохи послабив хватку.

Пахан раптом розреготався.

— А ти забавний, хлопчик у трусиках.

Він витер піт із чола.

— Ладно. Викопаєш яму. Дві. І прощаємо на перший раз. Але за варіння на нашій території належить плата.

— У вигляді чого? — підняв брову Макс.

— Половина продукту нам і двадцять відсотків виручки.

— Та ні. Дорого.

Пахан не встиг нічого відповісти.

Кулак Максима врізався йому просто під ребра.

Чоловік зігнувся, намагаючись вдихнути.

Другий побачив це й закричав, але молоток, який Максим жбурнув у нього, виявився швидшим.

Той одразу впав.

Перший намагався щось сказати, але не зміг.

Максим схопив його й ударив коліном у живіт.

Попереду поліцейська машина була вже зовсім близько. Їхала, однак, неспішно — і це грало Максові на руку.

Він вихопив пістолет із кишені пахана й металевим стволом ударив його по голові, остаточно вирубивши.

Макс сплюнув.

Очі його наповнилися люттю.

Він вскочив у багажний відсік і поспіхом відкинув брезент.

На всій місцевості пролунали постріли.

Два.

Ні, три.

Джонні, стримуючи блювотний рефлекс і переляканий до чортиків, почав стягувати тіла з багажного відсіку.

Викинувши одне, він швидко побіг до кабіни.

Максим буденно викинув друге, підібрав свої джинси та револьвер, що лежав на піску, і попрямував до кабіни.

Заплигнувши всередину, Макс одразу провернув ключ.

Стартер прокрутився.

І заглух.

Він знову повернув ключ, дивлячись у бокове дзеркало.

Машина наближалася.

Ще ближче.

Максим, матюкаючись на все й усіх, ударив по керму й знову провернув ключ.

Цього разу «Газель» нарешті завелася.

Не кажучи нічого, Максим натиснув на газ.

Міцно схопив кермо обома руками й щосили втиснув ногу в педаль.

Машина мало не злетіла.

Стара «Газель» протаранила підтриману BMW, відкинувши її зі шляху, і проскочила між двома скелями.

Боки машини дряпалися об каміння. Здавалося, ще трохи — і вони застрягнуть.

Але «Газель» на високих обертах, наче куля, вилетіла з ущелини.

Вона летіла піском, залишаючи за собою величезну завісу пилу.

Попереду стояв самотній кактус.

Машина знесла його з місця.

Двигун видав кілька звуків, які зовсім не додавали оптимізму.

У кабіні запахло бензином.

Максим, промовляючи всі відомі йому мати, уже не знав, як ще назвати цю машину. Він вигадував нові образи просто на ходу.

Поглянув у дзеркало.

Погоні не було.

Зате попереду він побачив невелику скелю.

Увесь цей час Максим не звертав уваги на свого напарника.

Глянув на нього.

Джонні був без свідомості.

Максим видихнув і звернув за скелю.

Днище автомобіля противно протягнулося по камінню. По ходовій рознісся неприємний скрегіт.

Урешті Максим заглушив машину.

Закуривши сигарету, потягнувся до дверної ручки.

Відчинив двері тремтячою рукою й вивалився назовні, впавши колінами на пісок.

В іншій руці був пістолет.

Пройшовши кілька метрів, він прислухався до кожного звуку.

Раптом десь далеко пролунали сирени.

Максим зрозумів: усе.

Він підніс дуло пістолета до чола.

— Ну все, — пробурмотів Макс, докурюючи сигарету. — Зате живим не дамся.

Палець уже був готовий натиснути на курок.

Максим завмер.

Повільно розплющив очі.

Дорогою, щосили поспішаючи, летіла пожежна машина.

Пістолет миттєво відлетів від його чола.

— Не повністю ж їх косплеїти, бля! — Макс опустив руку. — Я що, дебіл, чи що?

Розвернувшись, Максим пошкандибав назад до «Газелі».

Уважно все оглянувши, зрозумів, що поліції до них чомусь не було жодного діла.

Він знову заліз у кабіну.

Обхопив кермо однією рукою й уперся головою в нього, другою намагаючись завести машину.

Запах бензину начебто зник.

Але ремонт їй був потрібен однозначно.

З шостої спроби «Газель» нарешті рушила.

Максим підняв голову.

Вже починало темніти.

Він плюнув у відкрите вікно й натиснув на газ.

Машина розвернулася й повільно зникла з поля зору.