Хроніки Максима 2

14:21

Пральня знаходилася на іншому кінці міста.

Білий кабріолет акуратно заїхав на парковку й зупинився біля входу. Усередині Максим відчував запах гару й бензину, але йому було абсолютно байдуже. Він відкинувся на спинку сидіння й уважно пройшовся поглядом по власній пральні — місцю, де крутилися мільйони, якщо не більше.

Схиливши голову, Максим сперся підборіддям на власний кулак, а іншою рукою неквапливо попивав віскі з фляги.

Так він просидів близько хвилини.

Потім кинув порожню флягу в клумбу.

Його рука, що ледь помітно тремтіла, потягнулася до кнопки багажника. Той охоче клацнув і відкрився.

Вийшовши з машини, Максим навіть не став зачиняти дверцята. Підійшов до багажника, дістав каністру й трубку. Відкрив бензобак і ледь не здер усі нігті, намагаючись просунути трубку всередину одним кінцем.

Лівою рукою, не відводячи погляду від трубки, він швидко відкрив каністру, а тоді взяв другий кінець трубки до рота й вдихнув ароматні пари бензину.

— Фу, блядь…

Зробивши кілька рухів, Максим набрав у рот трохи бензину й одразу виплюнув його на землю, після чого засунув кінець трубки в каністру.

Плюючись і кривлячись від огидного присмаку, він сперся об багажник, засунув ліву руку у внутрішню кишеню й дістав зім’яту пачку цигарок.

Випхнувши одну, Максим затиснув її пальцями, які були вкриті бензином, і швидко прикурив.

— Граю з вогником!

Хихикаючи, Максим затягнувся й продовжив дивитися, як бензин швидко стікає з машини.

Він потягував їдкий, неприємний дим і все так само дивився на пральню — місце, яке приносило лише швидке задоволення й забирало його так само швидко, як і давало.

Зиркнувши на трубку, Максим побачив, що бензин більше не тече. Він загасив цигарку об черевик, скинув піджак і кинув його на заднє сидіння.

З багажника дістав свій уже добряче пошарпаний червоний светр, зав’язав його на шиї, схопив каністру твердою рукою й попрямував усередину.

Усередину цитаделі зла.

Цитаделі, директором якої був сам Максим.

⸻

Зайшовши до пральні, Максим підійшов до стійки й почав щось говорити жінці, яка, очевидно, не розуміла його мови.

Він показував на себе, на приміщення, потім знову на неї.

— Ти звільнена.

Жінка дивилася на нього з повним нерозумінням.

Максим повторив.

Результат був той самий.

Зрозумівши, що справи не буде, Максим гаркнув і вдарив долонею по столу.

Жінка здригнулася й подивилася на нього переляканими очима.

Потім, ніби отримавши якийсь наказ, нагнулася й зникла за стійкою.

За мить вона повернулася.

У руці була пляшка коньяку.

Максим подивився на неї, як на дурну.

Потім схопив пляшку й попрямував до головного цеху.

Двері відчинилися.

Кілька десятків дівчат, які працювали в нижній білизні, одразу припинили роботу й повернули голови в його бік.

Різко роздратоване обличчя Максима майже миттєво змінилося на п’яненьке й веселе.

— Дами!

Він підняв пляшку над головою.

— Ви всі звільнені! Хто мене розуміє — прошу передати це всім. І щоб за п’ять хвилин, поки я закриваю завод, вас тут уже не було. Випарувалися!

Цього разу Максима зрозуміли.

Дівчата почали перешіптуватися між собою й із розпачем в очах попрямували до роздягальні.

Максим тим часом поправив капелюха й узявся до справи.

Він розливав бензин майже з ювелірною точністю.

Десь хлюпнув більше.

Десь — менше.

Через кілька хвилин усе приміщення вже смерділо бензином так, що перебувати всередині стало майже неможливо.

Дівчата тим часом виходили із сумками, набитими грошима, так, ніби начальник просто відпустив їх із роботи раніше.

Максим облив увесь цех, не оминувши навіть той, де справді прали одяг і де пристойність нарешті перемагала все інше.

Залишивши після себе запах бензину, Максим попрямував до головної лабораторії.

Він швидко спускався сходами вниз і вже приблизно уявляв, що побачить далі.

Відчинив двері.

Перед ним постало мертве царство.

Посеред лабораторії лежав Джонні — обдовбаний метам чоловік, який цей самий мет продавав і виробляв.

Максим відкоркував пляшку коньяку й зі злості мало не висмоктав половину її вмісту.

Скривившись, він жбурнув пляшку просто в стіну біля голови Джонні.

Той миттєво схопився.

— Що?!

Він не розумів ані що сталося, ані, головне, за що.

Максим підійшов до нього.

Здавалося, алкоголь, який він випив за весь день, саме зараз вирішив ударити йому в голову — причому в найбільш невдалий момент.

— Ч-що? Братух, че за справи, га?

— Я їбу, Джонні, я їбу… — Максим почухав п’яну бороду.

Він замислився.

— А! Ти… фірма… Все!

— Че? Ти жартуєш? У нас усе прекрасно!

— Ні, ні.

Максим знизав плечима й дістав пістолет.

— Гроші… Гроші ти знаєш де. Вся половина…

Джонні намагався зрозуміти хоча б щось із того, що говорив напарник.

Зрештою його це розлютило.

Він підвівся й подивився Максиму просто в підкошені очі.

— Ні! І не залякуй мене своїм стволом!

Максим мовчки дивився на нього.

Він уже розумів, що зараз буде.

Джонні потягнувся до свого новенького вінчестера, вкритого золотою фарбою.

Але не встиг.

Максим різко врізав йому металевим дулом пістолета.

Джонні зігнувся від удару.

Наступної миті Максим ударив його коліном у живіт, вихопив пістолет і засунув його собі в задню кишеню штанів.

Потім схопив афроамериканця за комір і потягнув на вулицю.

Джонні кричав, виривався, намагався довести, що цього робити не потрібно.

У відповідь отримував важкі удари Максима по голові.

Врешті Максим викинув його на вулицю.

Він уже хотів ударити безнадійного напарника ногою, але передумав.

— Та ну тебе.

Максим дістав портальну гармату.

У повітрі розкрився портал.

Максим ступив усередину, але перед тим, як зникнути, обернувся й вистрілив у пральню.

Полум’я спалахнуло миттєво.

Вогонь освітив і без того світлий район, відбиваючись у вікнах будинків.

Джонні, ридаючи через втрачений бізнес, так і залишився стояти на колінах посеред вулиці.

Посеред власної втрати.

Втрати, яка сталася лише через бажання однієї людини.

⸻

П’ятниця, 6:56

Максим сидів у барі, що стояв прямо в міжкосмічному порту для так званих «моряків».

Він їв бургер із трьома котлетами, запиваючи все віскі з трьох різних склянок, і водночас шукав на голограмі годинника відповідну шабашку на форумі замовних послуг.

— Отак я, Дені, і був наркобароном.

— Брехня брехнею, а слухати цікаво.

Бармен натирав склянку за допомогою протеза з різними щітками на вибір і спокійно продовжував розмову.

— Усі так кажуть, — кусаючи бургер, відповів Максим. — А ти повір!

— Хоч назву світу скажи. Я за їхніми новинами гляну.

— А… не пам’ятаю.

Максим різко випив усе, що залишалося в його склянці.

— Звучить як тост!

Бармен розсміявся.

За наказом Максима він сам налив собі п’ятдесят грамів і випив разом із ним.

Після цього розвернувся, щоб дістати іншу пляшку.

Максим тим часом гортав стрічку замовлень.

І вже починав нудьгувати.

Цікавіших не було від слова «зовсім».

Доставка.

Охорона.

Якийсь дрібний найманець.

Знову доставка.

Максим уже хотів закрити голограму, коли на екрані з’явилося нове повідомлення.

Відправник був підписаний як:

«НЕ БРАТИ!»

Максим відкрив його.

Привіт. От і настав час трохи оплатити той борг, який ти маєш переді мною. Шабашка легка, оплата теж. Чекаю за координатами нижче. Цілую.

Максим кілька секунд дивився на повідомлення.

Потім повернув голографічний екран до бармена.

— Боже, як грубо написано.

Бармен прочитав повідомлення.

— Начальнику… Здається, «цілую» означає, що це не хамство…

Він на секунду замислився.

— А навпаки.

Максим махнув рукою.

— Яка різниця?! Налий — та піду.