Глава 3 пустится берега
Максим упав на землю.
Повітря запахло гниллю.
Навколо не було нічого, крім темряви.
Він підвівся.
І відчув когось позаду.
— Збежавши, ти лише виявив боягузтво.
Голос був хрипким.
Він сміявся.
— І запустив новий цикл болю та страждань.
Максим навіть не обернувся.
— Нахуй пішов.
— Від минулого не втекти.
Голос став ближчим.
— Не позбутися його. Не забути. Я завжди стоятиму позаду.
Пауза.
— І дивитимусь, як ти невдало намагаєшся борсатися в цьому болоті.
Максим мовчав.
Він просто чекав.
Чекав, коли прокинеться.
Але страх усе-таки просочувався всередину.
Повільно.
Як хвороба.
Макс нарешті розвернувся.
У темряві він побачив лише дві білі точки.
Очі.
А потім — широку білу посмішку з гострими зубами.
— Ти мертвий.
— І ти.
Істота засміялася.
— Мені завжди подобалися мерці, які, попри смерть — духовну чи фізичну, — продовжують іти.
Пауза.
— А ти найдовший.
Макс дивився на нього.
— Ходьба — це життя.
⸻
Максим різко розплющив очі.
Перед ним було чорне розмите плямисько.
Хтось штовхав його в плече.
— Максе!
Він не розумів, де знаходиться.
Не розумів, хто перед ним.
Побачив лише силует.
— Найтмер…
— Хто?!
Джонні відсахнувся.
— Кошмар наснився?
— Сьєбався…
Макс замахнувся кулаком.
— З моєї голови!
— Я Джонні!
Джонні перехопив його руку.
— Люди вже приїхали!
Макс застиг.
Повільно опустив руку.
— Нахуй іди…
Він знову розвалився на кріслі.
— Введи в курс.
— Тебе ще більше розвезло.
— Я зрозумів.
— Приїхали люди. Хочуть пробу.
Макс кілька секунд мовчав.
— Мій продукт…
— Так.
— Впускай.
Він підвівся.
Ледь не впав.
З другої спроби втримався.
Біля входу вже стояли двоє чоловіків.
Один — в оверсайз-джинсах і баскетбольній футболці. На шиї та руках блищало стільки золота, що воно майже сліпило.
Другий був у гавайській сорочці, білій панамі та світлих штанах.
Вони оглядали лабораторію.
То дивувалися, то щось обговорювали між собою.
Чоловік у баскетбольній футболці довше за інших дивився на Макса.
П’яний вигляд явно його насторожував.
Максу було байдуже.
Кузен Джонні підійшов першим і простягнув руку.
— Че як? Вперше тебе бачу, мабуть. Не місцевий?
— На заробітки приїхав.
Макс ледь посміхнувся.
— Типу того.
Він показав на продукт.
— Молоток ось. Розбивайте.
Чоловік глянув на кристали.
— Хулі він зелений?
— Ізюминка.
Макс сів.
— Синій уже набрид усім.
Кузен Джонні пирхнув.
— На вигляд чистіший за воду.
Чоловік у гавайській сорочці кивнув.
— Ну що, Джеймі? Ти мене сюди привів — ти й пробуй.
— Базару нема.
Джеймс узяв невеликий шматок.
Джонні нервово спостерігав.
Макс крутив у руці пляшку.
Перший вдих.
Джеймса різко передернуло.
Він закашлявся.
Потім засміявся.
На обличчі з’явилося здивування.
Ще кілька секунд — і він наче розслабився.
Джонні дивився на нього, не розуміючи, що відбувається.
Макс лише спостерігав.
Холодно.
Спокійно.
Майже впевнено.
Минуло кілька хвилин.
— Ну да…
Барон подивився на Джеймса.
— Цікава тема.
— А то.
Кузен Джонні усміхнувся.
Макс повільно підняв пляшку.
— Я там дещо змінив у формулі.
Він помовчав.
— Щоб ефект був м’якшим на старті.
Барон задумався.
— Цікаво.
Він знову глянув на Джеймса.
— Скільки зможете зробити за три дні?
Макс знизав плечима.
— Залежить від умов.
— А ти не промах, білявий.
Барон усміхнувся.
— Спочатку проба. Те, що є, викуповуємо. Якщо піде — працюємо далі.
Макс підняв брову.
— Скільки?
— За три кілограми?
Барон назвав суму.
Макс кілька секунд мовчав.
Потім відкрив годинник, на якому розгорнулася голограма.
— Окей.
Він подивився на барона.
— Запам’ятовуй.
Барон уважно глянув на голограму.
— А через тиждень п’ятнадцять кілограмів зробиш?
Макс навіть не задумався.
— Як нехуй.
Він махнув рукою.
— Все. Валить.
Повернувся до Джонні.
— Збери все в пакет.
Джеймс ледве стояв на ногах. Барон підтримував його за плече.
Джонні нервово збирав залишки.
Макс дивився на них.
І раптом усередині щось неприємно стиснулося.
Так бути не повинно.
Щось було неправильно.
Він швидко переводив погляд із одного на іншого.
Потім відчув коротку вібрацію на зап’ясті.
Гроші вже прийшли.
Макс подивився на цифри.
Перші гроші.
Зароблені не за вбивство.
Не за найману роботу.
Не за чиюсь смерть.
Просто гроші.
Джонні підійшов до нього.
— Ми змогли…
Макс повільно похитав головою.
— Ніхуя.
— Що значить «ніхера»?
Джонні показав на рахунок.
— Ось вони.
Макс подивився на нього.
— Мало.
— Я тебе не розумію.
Макс підвів очі.
У них уже не було сонної байдужості.
Там з’явилося щось інше.
Зацікавленість.
— І не треба.
Він встав.
— Але ми захопимо тут усю індустрію.
Макс посміхнувся.
— Готуйся.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!