Зміст
  • Пролог
  • Глава 1. А може вона ще не погодиться
  • Глава 2. Люблю тебе, Любо!
  • Глава 3. Чи вродлива Соня?
  • Глава 4. Мама завжди непокоїтиметься
  • Глава 5. Нещасний Діма
  • Глава 6. У нього коханка
  • Глава 7. Чи є шик у "Сході"?
  • Глава 8. "Ваше кохання буде з нею пов'язане, а її - з Вами..."
  • Глава 9. Які в тебе вібрації?
  • Глава 10. Список від Діми
  • Глава 11. Хай живе нецілованим
  • Глава 12. Наречена
  • Глава 13. Партнерство
  • Глава 14. Не завжди парубки хочуть затягнути нас у ліжко…
  • Глава 15. Хоч би Соня не побачила
  • Глава 16. М'ятний чай та авокадо
  • Глава 17. Привіз наречену
  • Глава 18. Від кого кефірчик?
  • Глава 19. Паша
  • Глава 20. Ти в ліжку - вогонь
  • Глава 21. Мені потрібен лицар
  • Глава 22. От зараз все і розкриється
  • Глава 23. Закохалася
  • Глава 24. Муки
  • Глава 25. Нападниця
  • Глава 26. Шерлок Євгенович
  • Глава 27. Йому продовження не цікаве
  • Глава 28. Полювання на живця
  • Глава 29. Таємниця за теємницю
  • Глава 30. Лицар
  • Глава 31. Навкруги самі інтригани
  • Глава 32. Ось я йому влаштую
  • Глава 33. Це що таке?!
  • Епілог
  • Глава 11. Хай живе нецілованим

    Дімка виявився абсолютно правим - провівши батьків на потяг, Люба занудьгувала та стала ще уважніше придивлятися до відвідувачів пансіонату в пошуках тих, кому потрібна була її допомога чи просто добре слово. Про неї гостям почали розповідати портьє, пояснюючи, що співробітниця з написом "Волонтер Люба" на бейджі теж відноситься до персоналу пансіонату, тому її допомогу можна сміливо приймати.

    Через пару днів тонку постать в джинсових шортах і білій сорочечці знали вже всі відвідувачі. Дівчина з радістю розважала дітей, допомагала гостям похилого віку в найрізноманітніших ситуаціях, підставляла плече покоївкам і заспокоювала хворих. Її турботу відчували на собі всі та кожен, обходила стороною дівчина тільки чоловіків певного віку. Щоб уникнути проблем.

    Люба раділа наполегливості Дімки та його сестри, вбираючи морське повітря шкірою та дійсно відпочиваючи, не дивлячись на постійні турботи та спілкування з відвідувачами пансіонату. Вона любила цю справу, а в порівнянні з її звичним місцем роботи тут був просто рай. Залишилося дочекатися Соню, щоб було з ким поговорити у вільний від турбот час.

    На жаль, Дімка продовжував розводити руками у відповідь на запитання про квитки та пропонував зателефонувати своєму приятелеві. Люба просила його почекати ще трохи, все ще сподіваючись на диво.

    У неділю вранці у дівчини задзвонив телефон, і в ньому пролунав приглушений голос Соні.

    - Я стою на кінцевій зупинці маршрутного таксі. Де тут ця ваша "Місячна доріжка"?

    - Соню! Як? - ахнула хостес, котра не чекала на подругу раніше ранку понеділка навіть в тому випадку, якщо б вдалося дістати для неї квиток.

    - Розповім все, тільки забери мене звідси, га?

    - Зараз! Стій там, я швидко.

    Люба вибігла з номера, миттю замкнувши двері на ключ, і понеслася до зупинки, до якої було йти всього хвилин десять, а бігти і того швидше.

    - Мене злегка загойдало, - винувато сказала бліда подруга, без слів віддаючи Любі свою дорожню сумку. Зараз пройдуся, чаю міцного вип'ю, і минеться. У тебе є чай чи краще зайти відразу до кав'ярні?

    - Є, - посміхнулася хостес. - І чайник є. А якби не було, то можна було б до Дімки збігати, у нього все є.

    - Добре, - кивнула Соня, трохи зеленіючи та виляючи в сторону від того, що у неї запаморочилося в голові. Люба притримала її за лікоть. - Фух, останній напад. Зараз почне відпускати.

    - Ти впевнена, що тобі не потрібні таблетки від нудоти? - з тривогою запитала хостес.

    - Впевнена, - твердо, хоч і тихо відповіла подруга. - Тільки давай помовчимо п'ять хвилин, я зараз оговтаюся. Це швидше буде, якщо мовчати.

    - Я останній квиток вхопила, уявляєш собі? - розповідала через десять хвилин повеселіла та жвава вже Соня, розвішуючи свій одяг у шафі. - Прийшла вчора відразу після роботи до каси, мені кажуть, що немає місць в потязі. А тут, бац! І хтось відмовився просто в цю секунду. От я його і захопила одразу.

    - Чарівно, - усміхнулася Люба, готуючи довговолосій подрузі з гарною фігурою чай і дістаючи з тумбочки вподобані Сонею ласощі. Турбота про друзів була так само звичною, як і дихання.

    - А загойдує мене завжди. Я тому автобусами намагаюся не їздити. Для мене це - катування. Одна справа витерпіти пів години в маршрутці, а інша - човгати сюди зі столиці. Мене б вивертало на кожному розі.

    - Подібні проблеми вирішуються спеціальними медикаментами.

    - Я не дуже люблю всю цю хімію, ти ж знаєш.

    - Знаю, - посміхнулася Люба. - Ти чому мені не зателефонувала, ненормальна? Ми б з моїм однокласником тебе зустріли автівкою. Не треба було б і пів години терпіти катування.

    - Це з тим, який оцим пансіонатом володіє?

    - Так. Ти не зіскакуй з теми.

    - Хотіла зробити сюрприз, що тут незрозумілого? - знизала плечима Соня.

    - Відмінний вийшов сюрприз, - погодилася хостес. - Купатися коли побіжиш?

    - Разом із тобою, - примружилася подруга.

    - Я ввечері, - похитала головою Люба.

    - То і я ввечері, - з готовністю підтвердила Соня. - Згоріти ще не вистачало в перший же день. Я поки що здрімну пів годинки, наведу марафет і пройдуся пансіонатом в пошуках молодих і неодружених.

    - Є такі, - кивнула Люба. - Головне, на господаря пансіонату не задивляйся. Йому дівчата не цікаві.

    - Що ти маєш на увазі? - здивувалася Соня. - Гей, чи що?

    - Ні, - зареготала Люба. - Просто сенсу немає. Він пишається своїм холостяцьким статусом.

    - Бог з ним тоді. Нехай живе нецілованим.

    Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

    Вподобати!
    Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.