Зміст
  • Пролог
  • Глава 1. А може вона ще не погодиться
  • Глава 2. Люблю тебе, Любо!
  • Глава 3. Чи вродлива Соня?
  • Глава 4. Мама завжди непокоїтиметься
  • Глава 5. Нещасний Діма
  • Глава 6. У нього коханка
  • Глава 7. Чи є шик у "Сході"?
  • Глава 8. "Ваше кохання буде з нею пов'язане, а її - з Вами..."
  • Глава 9. Які в тебе вібрації?
  • Глава 10. Список від Діми
  • Глава 11. Хай живе нецілованим
  • Глава 12. Наречена
  • Глава 13. Партнерство
  • Глава 14. Не завжди парубки хочуть затягнути нас у ліжко…
  • Глава 15. Хоч би Соня не побачила
  • Глава 16. М'ятний чай та авокадо
  • Глава 17. Привіз наречену
  • Глава 18. Від кого кефірчик?
  • Глава 19. Паша
  • Глава 20. Ти в ліжку - вогонь
  • Глава 21. Мені потрібен лицар
  • Глава 22. От зараз все і розкриється
  • Глава 23. Закохалася
  • Глава 24. Муки
  • Глава 25. Нападниця
  • Глава 26. Шерлок Євгенович
  • Глава 27. Йому продовження не цікаве
  • Глава 28. Полювання на живця
  • Глава 29. Таємниця за теємницю
  • Глава 30. Лицар
  • Глава 31. Навкруги самі інтригани
  • Глава 32. Ось я йому влаштую
  • Глава 33. Це що таке?!
  • Епілог
  • Глава 16. М'ятний чай та авокадо

    Соня постукала до хлопця в номер о восьмій годині вечора, як вони і домовлялися після роботи з покоївками. Її мучила страшенна цікавість, адже руду красуню, котра щосили намагалася мало не на шию Дімі влізти, вона відмінно розгледіла. Як і страдницький вираз його обличчя. Цікаво, що там у них за історія?

    Вона б і не натрапила на свого нового знайомого в цій незручній ситуації, якби не забула зарядити зранку телефон. Та й не було їй коли це робити, відверто кажучи. Спочатку пляж, потім робота з покоївками, потім обід з Любою, відвідування музею, а потім ось другий похід на пляж. Подруги щойно встигли по одному разочку зануритися в море, як гаджет подав сигнал про допомогу. Довелося кидати ласкаву морську воду та крокувати до номера, щоб поставити телефон на зарядку та підживити його хоч трохи. Залишатися без зв'язку дівчина в робочі дні не мала права, такою була умова позаурочної відпустки, яку виставив їй керівник на роботі. Дочекавшись, коли гаджет покаже п'ятдесят відсотків заряду батареї, подруги знову вирушили купатися, щоб встигнути наплаватися досхочу перед вечерею.

    Повернувшись у номер з їдальні, Соня довго наводила марафет, робила маску й укладала волосся. Вона не усвідомлювала цього, але вигляд пещеної рудої дівчини поруч із маркетологом її зачепив, хоч і було очевидно, що Дімі некомфортно в її товаристві. У порівнянні з супутницею парубка, Соня відчула себе дояркою-замазюрою. І справа була зовсім не в мокрому від купальника сарафані та хустиночці на голові. Руда мала неймовірну фігуру, рівну засмагу та виплеканий манікюр, тоді як себе Соня вважала повненькою та слабо доглянутою.

    - Коли ж ще балувати себе косметичними процедурами, як не під час відпочинку? - питала вона Любу, накладаючи на обличчя кашку з перетертих авокадо та ретельно втираючи її в шкіру. Прискіпливий погляд в дзеркало не виявив на обличчі ані прищів, ані почервоніння. Тут дівчині пощастило. Було б набагато складніше привести себе до ладу, якби довелося ще й з такими недоліками боротися.

    - За собою потрібно доглядати завжди, - відповідала їй подруга. - Але я з тобою згодна, що під час відпочинку ці процедури найбільш ефективні, адже відпочиваємо ми не тільки фізично, а й психологічно. А в подібні моменти шкіра, нігті та волосся ще краще сприймають догляд. Тож я зараз теж масочку зроблю.

    І ось тепер Соня почувалася оновленою, доглянутою та неймовірно вродливою. Хоч і не розуміла до кінця, навіщо їй це взагалі потрібно. "Не завжди парубки хочуть затягнути нас у ліжко". І цим все сказано.

    - Заходь, - крикнув Діма через двері. Дівчина смикнула ручку та ступила всередину його номера. На неї знайомо війнуло кавою та ще чимось настільки ж звичним. Соснами? Ялицею? Ялівцем? Парубок сидів за своїм ноутбуком і навіть не повернувся, коли гостя зачинила за собою двері. - Я переглядаю кадри. Видаляю одразу зовсім вже невдалі, щоб твій час не гаяти.

    - Я не поспішаю, - знизала плечима Соня, відчуваючи якусь незрозумілу їй досаду при вигляді хлопця, який навіть не подивився на неї.

    - Краще я тебе потім знову вином пригощу, - відповів Діма. - І фруктами. І сам поїм, тому що я не вечеряв ще. Мене сьогодні трохи на шматки не порвали на різних завданнях.

    - Так-так, я одне з них бачила, - захихотіла дівчина, намагаючись не видати своєї дивної нервозності. - Довгоноге та руде.

    - Бачила? - парубок, нарешті, відволікся від екрану та глянув на гостю, яка присіла на сусідній стілець. Відкрив рота, закрив, потім знову відкрив. - От халепа.

    - Так, за виразом твого обличчя було зрозуміло, що вона - халепа, - засміялася Соня, відкидаючи волосся назад. Її настрій чарівним чином покращився, незрозуміло чому. - Що, огидні люди?

    - Ти навіть не уявляєш, наскільки, - болісно сказав парубок. - Приїхали до власника пансіонату домовлятися про угоду. І мені довелося проводжати їх до автівки. А Анжела на всіх підряд вішається. Коли б ще хоч була гарна на вроду...

    - А хіба вона не вродлива? - здивувалася Соня. Подібної заяви вона не очікувала, незважаючи на попереднє враження про ставлення Діми до цієї самої Анжели.

    - Та де вона вродлива? - поцікавився хлопець. - У ній все занадто. Занадто довгі ноги, які такими виходять через занадто високі підбори. Занадто пухкі губи через занадто яскраву помаду. Занадто бронзова шкіра через солярій. Начебто в нас власного сонця мало. Занадто руді кучері через хімію та фарбування. Ти - вродлива. А вона - лялька. Це я вже про запах не згадую. Як можна виливати на себе стільки парфумів? Влітку! У спеку! Поруч із нею немає жодних шансів вільно дихати та жити. Може вистачить вже про неї? Бо у мене щелепи зводить. Давай світлини подивимося?

    - Давай, ти спочатку поїси? - рішуче сказала дівчина. - А мені чаю зроби. Якщо тобі, звісно, поруч зі мною дихається нормально.

    - А чому мені поруч із тобою не повинно нормально дихатися? Ти ж себе парфумами не обливаєш з ніг до голови, - Діма підхопився зі свого стільця та поспішив до електрочайника, який стояв на тумбочці поруч із холодильником. - Ти який чай п'єш?

    - Взагалі я люблю м'ятний, але він рідко буває у тих, хто мене пригощає. Тому будь-який зелений, - Соня була втішена його словами про вільне дихання поруч із нею.

    - Ой, а у мене другої чашки немає, - розгублено сказав хлопець. - Зараз я збігаю вниз, принесу. Посидиш?

    - Я фотографії поки що подивлюся, - кивнула Соня. - Чи можу з тобою сходити, якщо ти мене тут без нагляду залишати не хочеш.

    - Сиди, - засміявся Діма. - Чого тебе ганяти? Я швидко повернуся. Та й приховувати мені немає що.

    Він дійсно прибіг назад на подив швидко, несучи в руках тацю з їжею, двома порожніми чашками, тарілочкою з солодощами та якимось пакетиком.

    - Тамара Михайлівна видала мені трохи сушеної м'яти, - обрадував він гостю, котра озирнулася на нього від ноутбука, коли хлопець заходив у номер. - Ти її пам'ятаєш?

    - Кухарку, так? Чому вона ще не відпочиває?

    - Закінчує підготовку до завтрашньої зміни. Тут бригади кухарів працюють тиждень через тиждень, тому що робочий день у них довгий. Мені ось вечерю залишила.

    - Що ж, зранку подякую їй за м'яту. А тобі зараз дякую за турботу.

    - Ти ж поїдеш завтра з нами на екскурсію? - запитав раптом Діма, прилаштовуючи тацю на холодильнику та вмикаючи чайник .

    - Вже? - здивувалася дівчина.

    - Я хочу зібрати разом всіх, хто погодився фотографуватися для пансіонату, щоб гарненько запам'ятати обличчя. Це допоможе зосередити увагу тільки на потрібних людях. Тобто так, вже. Та й затягувати цю справу не можна, постояльці тут швидко змінюються, не встигнеш озирнутися, як тих, хто погодився фотографуватися, і слід загуде. Доведеться все спочатку починати. Чесно кажучи, я і тебе питаю чисто з ввічливості, якщо ти готова мені й надалі допомагати зі світлинами, то тобі так само важливо подивитися на людей, як і мені.

    - Та готова, - кивнула Соня. - Це цікаво. Це мені корисно для кар'єри. Та й я теж хочу взяти участь у фотосесії. А екскурсія куди?

    - На приватну виноробню.

    - Дегустація буде? - поцікавилася дівчина.

    - Звісно!

    - О, тоді я точно поїду. Навіть без необхідності людей запам'ятовувати.

    - Там працюють справжні грузини, - Діма скорчив грізну пику, яка жодним чином не відповідала його діям щодо заварювання м'ятного чаю. - Великі, носаті та страшні. А ще вони обожнюють вродливих дівчат з гарною фігурою.

    - Я оце зараз не зрозуміла, ти що, відрадити мене хочеш? - розсміялася Соня.

    - Просто натякаю, щоб далеко від мене не відходила, - посміхнувся хлопець, ставлячи перед нею чашку з м'ятним чаєм і тарілочку з солодощами. - Бо зі мною можна побачити більше цікавого, ніж з групою.

    - Справді? - здивувалася дівчина. - Чому?

    - Тому що я знайомий з господарем і маю доступ туди, куди більшість туристів не пускають. Але про це завтра. Ти вже склала враження щодо наших сьогоднішніх знімків?

    Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

    Вподобати!
    Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.