Зміст
  • Пролог
  • Глава 1. А може вона ще не погодиться
  • Глава 2. Люблю тебе, Любо!
  • Глава 3. Чи вродлива Соня?
  • Глава 4. Мама завжди непокоїтиметься
  • Глава 5. Нещасний Діма
  • Глава 6. У нього коханка
  • Глава 7. Чи є шик у "Сході"?
  • Глава 8. "Ваше кохання буде з нею пов'язане, а її - з Вами..."
  • Глава 9. Які в тебе вібрації?
  • Глава 10. Список від Діми
  • Глава 11. Хай живе нецілованим
  • Глава 12. Наречена
  • Глава 13. Партнерство
  • Глава 14. Не завжди парубки хочуть затягнути нас у ліжко…
  • Глава 15. Хоч би Соня не побачила
  • Глава 16. М'ятний чай та авокадо
  • Глава 17. Привіз наречену
  • Глава 18. Від кого кефірчик?
  • Глава 19. Паша
  • Глава 20. Ти в ліжку - вогонь
  • Глава 21. Мені потрібен лицар
  • Глава 22. От зараз все і розкриється
  • Глава 23. Закохалася
  • Глава 24. Муки
  • Глава 25. Нападниця
  • Глава 26. Шерлок Євгенович
  • Глава 27. Йому продовження не цікаве
  • Глава 28. Полювання на живця
  • Глава 29. Таємниця за теємницю
  • Глава 30. Лицар
  • Глава 31. Навкруги самі інтригани
  • Глава 32. Ось я йому влаштую
  • Глава 33. Це що таке?!
  • Епілог
  • Глава 14. Не завжди парубки хочуть затягнути нас у ліжко…

    В номер Соня повернулася десь об одинадцятій годині. Після розмов про теми дописів й особливості історій, Діма дістав пляшку вина та запропонував випити по келиху, перш ніж розійтися. Дівчина не стала відмовлятися, нічого кримінального в цьому не було, і в підсумку молоді люди проговорили до одинадцятої, поки не зателефонувала Люба та не поцікавилася, де подругу носить настільки пізно. Соня спохопилася, швиденько зібрала ноутбук, подякувала маркетологові за вино та втекла до себе.

    - То де ти була? - поцікавилася Люба.

    - Спочатку працювала, потім мене запросили випити, - відмахнулася Соня, прибираючи ноутбук у тумбочку та збираючи речі для душа. - Нічого особливого. Ти на мене наступного разу не чекай, лягай собі спати, я тихенько прийду, ти навіть не прокинешся.

    - Я ж непокоюся, - образилася Люба.

    - Слухай, мені двадцять сім років, за плечима невдалий шлюб і знання, як поводитися з хлопцями, щоб не потрапити в біду. Не треба за мене непокоїтися.

    - Ти он сьогодні п'яна прийшла...

    - Любо, ти чого? - зареготала подруга. - Я випила половину келиха, чисто для того, щоб теревенилося легше та про роботу не думалося. А ти матусю вирішила увімкнути. Піду попрошу для тебе келишок у того, хто мене пригощав, щоб ти розслабилася. Він з радістю дасть.

    - А хто ж пригощав? - хитро запитала Люба.

    - Один з місцевих холостяків, з яким у нас випадково знайшлися спільні ділові інтереси. Подруго, там реально нема про що балакати. Не завжди парубки хочуть нас в ліжко затягти. Я пішла в душ, а ти лягай спати.

    - Ну, гаразд, - сказала Люба, проводжаючи свою гостю поглядом, а потім дійсно вкладаючись. - Ну, добре.

    Сама ж Соня пустила теплу воду та задумалась. Хміль вже майже вивітрився, і голова працювала нормально. Розповідати подрузі дійсно не було про що. Діма з одного боку піклувався, пригощав вином і охоче розмовляв. Було видно, що йому подобається базікати з Сонею. Але, в той же час, він абсолютно не намагався показати якогось більшого інтересу, не запропонував затриматися ще на трохи, не кликав на прогулянки, не загравав тощо. Спокійно кивнув, коли гостя вирушила до себе, зачинив за нею двері, побажавши на добраніч. І все.

    Ми завжди знаємо, коли представник протилежної статі проявляє до нас інтерес. Це видно. Це відчувається якимось шостим чуттям, навіть якщо не видно. Але тут Соня нічого такого не відчувала. І зробила цілком закономірний висновок: цьому хлопцеві вона, як дівчина, не цікава. В якомусь сенсі подібне ставлення було навіть приємним, бо в іншому випадку у Соні навряд чи вийшло б ефективно допомогти парубкові. А допомогти хотілося, адже тема здалася дівчині цікавою. Вирішивши прийняти правила цієї гри як даність, гостя, котра тільки сьогодні вранці приїхала в пансіонат, вирушила спатоньки.

    Звірятися своїми переживаннями Любі Соня зовсім не хотіла. Подруга була відмінною людиною, але її пристрасть до інтриг дівчина помітила вже давно. Тому й не поспішала розповідати Любі про нове знайомство. Почне ще втручатися, зводити їх з Дімою. Не треба цього. Зовсім.

    Сніданок Соня проспала. Позначалася втома минулої доби та зміна клімату. Люба прихопила для неї порцію з їдальні та розповіла, що власник пансіонату оголосив про необхідність зробити фотографії та про пошук охочих позувати. Соня пожвавилася та сказала, що вона позувати піде обов'язково. Люба засміялася та похитала головою - особисто їй з'являтися на сторінках соціальних мереж не хотілося. Ранок був уже досить пізнім, тому подружки збігали до моря всього на пів годинки, а потім пройшлися магазинами, придбавши собі трохи солодощів і пляшку вина на вечір. В процесі шопінгу Соня розпитала Любу про Ігоря, який підійшов привітатися з дівчатами після того, як вони поплавали в морі. Хостес знизала плечима та чесно відповіла, що цьому хлопцеві їй чомусь важко довіряти. Щось Любі в ньому не подобалося, а що саме, вона відповісти не могла. Соня кивнула, вона добре пам'ятала, як подруга відразу відзначала в гуртожитку пристойних хлопців та відчайдухів, навіть не знаючи ще нічого про першокурсників, котрі щойно оселилися в будівлі.

    - Пс, - почула Соня тихий звук з-за рогу коридору, коли Люба вже пройшла у відчинені двері номера. Дівчина озирнулася та побачила Діму, що махав їй від сходів. Вона зачинила двері за Любою та підійшла до хлопця.

    - Що? - запитала вона.

    - Підемо покоївок за роботою ловити? - запропонував Діма, піднімаючи вище великий професійний фотоапарат, який висів у нього на шиї. - А після обіду можна ще до кухарів завітати.

    - Почекай, будь ласка, п'ятнадцять хвилин, - попросила Соня. - Я сіль морську змию та ковтну кави.

    - Приходь тоді в кімнату адміністрації, я тобі кави смачної зроблю, - запропонував хлопець. - У мене є шоколадні цукерки та східні солодощі.

    - Гаразд, - кивнула дівчина, розвертаючись і прямуючи до своїх дверей. - Тоді буду хвилин через десять. Якщо Люба душ не займе.

    - Що сталося? - запитала хостес, з подивом дивлячись на Соню, яка тільки заходила у номер. Люба думала, що подруга крокує відразу за нею, а тут раптом виявилося, що зовсім і не крокувала.

    - Та відчула, що мені щось у ногу коле, - Соня показала Любці маленький камінчик. - Виймала. Можна я першою в душ піду?

    - Іди, - махнула рукою Люба. - Я поки що чайник поставлю. Ти що будеш пити?

    - Я не буду, - відмовилася дівчина, прихоплюючи з собою у ванну свій сухий сарафан і нижню білизну. - Я хочу в кав'ярню сходити попрацювати тихенько, там керівництво щось зажадало від мене.

    - То можеш тут попрацювати, я збираюся йти, - запропонувала хостес.

    - Я люблю працювати в кав'ярнях, там чомусь легше налаштуватися на потрібну хвилю.

    - Ну, гаразд, - сказала Люба, дивлячись на зачинені вже за подругою двері ванної кімнати. - Ну, добре.

    Адміністрація зустріла Соню вичікувальним поглядом миловидної дівчини років двадцяти. Зовсім ще дівчисько, подумала відвідувачка. Напевно, під час літніх канікул підробляє.

    - Я до Діми, - сказала вона вголос. Дівчина кивнула та махнула рукою в бік дверей світлого дерева без табличок чи інших розпізнавальних знаків.

    - Тобі з молоком чи чорної? - запитав маркетолог від кавомашини, коли Соня постукала й увійшла до другого приміщення.

    - Капуччіно, - попросила дівчина, оцінивши функціональність апарату. Діма кивнув. - Це твій кабінет?

    - Власника пансіонату.

    - А сам він зараз де?

    - Гостей розважає, - посміхнувся хлопець.

    - І він дозволяє тобі тут господарювати?

    - Він знає, що я віртуозно готую капуччіно, - ще ширше посміхнувся Діма та поставив перед Сонею чашку, з якої йшла ароматна пара. Пінкою був намальований смайл. У кабінеті запаморочливо пахло якісною кавою, голова приємно закрутилася. - Ось цукерки, ось смаколики, не соромся. Ой, я забув одну справу зробити, а тебе кидати тут не хочу.

    - Я не пропаду.

    - Ні, так не годиться, - похитав головою хлопець. Він нахилився до селектора та натиснув на якусь кнопку. - Ірино Костянтинівно, зайдіть, будь ласка.

    У дверях з'явилася усміхнена дівчина з першої кімнати.

    - Ірино Костянтинівно, - пирснула вона. - Ой, не можу!

    - Звикай, мала, - поблажливо запропонував Діма. - Якщо хочеш після інституту тут працювати, то поводься відповідно.

    - Слухаю, Дмитро Євгеновичу, - знову пирснула в кулак дівчина. - В сотий раз вже це чую.

    - Сходи, будь ласкава, до завгоспа, віднеси ось цю папку, - хлопець передав співробітниці синій пластиковий конверт, не звертаючи уваги на її останню фразу. Практикантка взяла та повернулася, щоб іти. - І ще одне, Ірино Костянтинівно...

    - Так, - дівчина знову повернулася, широко посміхаючись від смішного, на її думку, звернення. Саме в цей момент Діма і зробив знімок, хитро підморгнувши перед зйомкою Соні.

    - Нічого, іди-іди, - посміхнувся маркетолог. - Початок є.

    - Відмінний кадр! - похвалила Соня, коли хлопець показав їй світлину. - Може, тебе і наставляти в цій справі не доведеться?

    - Ірку фотографувати багато розуму не треба, - похитав головою Діма. - Варто тільки назвати її по батькові, як вона розпливається в усмішці чи взагалі регоче. Практику тут проходить. Поки що допомагає з бронюванням і відповідями на запитання відвідувачів. Ось її і розчулює наша традиція з іменами. А зараз підемо похмурих покоївок на посмішки розкручувати. В мене на тебе одна надія.

    Хлопець мав рацію, з покоївками було набагато складніше зробити позитивні знімки. Жінки важко та монотонно працювали, прибираючи номери та коридори, кімнати відпочинку та фойє, сортуючи брудні рушники та поповнюючи холодильники алкоголем. Їм зовсім не хотілося брати на себе додаткове навантаження з позування перед камерою. Справа хоч трохи налагодилася, коли Соня почала розпитувати співробітниць пансіонату про їхні родини, дітей, батьків, а декого навіть про онуків. Через пару годин мисливці за фотографіями все ж впоралися, знайшовши до кожної співробітниці свій підхід. Соня втомилася та зголодніла, тому попрощалася з Дімою, вирушивши з Любою обідати, а потім і оглядати експозицію місцевого краєзнавчого музею, в якому подруга досі не встигла побувати. Увечері їм з маркетологом ще треба буде вибрати найвдаліші кадри з того, що хлопець встиг назнімати вдень.

    Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

    Вподобати!
    Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.