Зміст
  • Пролог
  • Глава 1. А може вона ще не погодиться
  • Глава 2. Люблю тебе, Любо!
  • Глава 3. Чи вродлива Соня?
  • Глава 4. Мама завжди непокоїтиметься
  • Глава 5. Нещасний Діма
  • Глава 6. У нього коханка
  • Глава 7. Чи є шик у "Сході"?
  • Глава 8. "Ваше кохання буде з нею пов'язане, а її - з Вами..."
  • Глава 9. Які в тебе вібрації?
  • Глава 10. Список від Діми
  • Глава 11. Хай живе нецілованим
  • Глава 12. Наречена
  • Глава 13. Партнерство
  • Глава 14. Не завжди парубки хочуть затягнути нас у ліжко…
  • Глава 15. Хоч би Соня не побачила
  • Глава 16. М'ятний чай та авокадо
  • Глава 17. Привіз наречену
  • Глава 18. Від кого кефірчик?
  • Глава 19. Паша
  • Глава 20. Ти в ліжку - вогонь
  • Глава 21. Мені потрібен лицар
  • Глава 22. От зараз все і розкриється
  • Глава 23. Закохалася
  • Глава 24. Муки
  • Глава 25. Нападниця
  • Глава 26. Шерлок Євгенович
  • Глава 27. Йому продовження не цікаве
  • Глава 28. Полювання на живця
  • Глава 29. Таємниця за теємницю
  • Глава 30. Лицар
  • Глава 31. Навкруги самі інтригани
  • Глава 32. Ось я йому влаштую
  • Глава 33. Це що таке?!
  • Епілог
  • Глава 5. Нещасний Діма

    Діма з радістю погодився відвезти дівчат на кам'янистий пляж, де Люба влаштувала собі імпровізований спа-салон. Однокласник реготав і, немов підліток, тикав пальцем в глиняні статуї, на які перетворилися його супутниці, поки подружки не змовилися та не завалили його на землю, щоб теж обмазати сіруватою субстанцією. Треба сказати, що Дімка не дуже вже й відбивався, поблажливо піддавшись "двом дівчиськам". Йому теж хотілося відпочити, скинути з себе образ суворого та серйозного власника процвітаючого пансіонату, згадавши дитячі безтурботні роки. Він прекрасно знав, що з цими супутницями він може дозволити собі подібну небачену розкіш - впасти в дитинство.

    - Дімчику, а ти де живеш? - запитала Люба, коли вся трійця вже їхала назад у пансіонат, ретельно змивши з себе всю глину в теплій солоній воді.

    - Що ти маєш на увазі? - здивувався хлопець. - Тут.

    - Будинок у тебе в цьому селищі?

    - У мене в цьому селищі пансіонат.

    - Це я знаю. Але ночуєш ти де?

    - Та просто в пансіонаті. У мене свій люкс, і він нічим не відрізняється від звичайної квартири.

    - Бідолаха, - поспівчувала Люба, і парубок покосився на неї в подиві, намагаючись в цей момент стежити ще й за дорогою. Дивна у однокласниці реакція на його гордість - власний шикарний люкс у власному шикарному пансіонаті.

    - Чого б це?

    - Та все життя ж перед очима персоналу. Ніякого особистого часу, жодних таємниць.

    - Ти знаєш, я про це навіть не думав, - повільно сказав Діма, повертаючи до воріт свого закладу. - Вірніше, думав, але ідея про придбання власного житла мене жодного разу ще не відвідувала. Я навіть і не знаю... тут все під рукою та під контролем...

    - Так-так, і спиш на роботі, - хитро кивнула Люба.

    - Зате прибирати та готувати їсти мені не треба, - уперся хлопець.

    - Аргумент, - погодилася однокласниця. - Але сумнівний. Люкс свій покажеш?

    - Звісно! Зараз тільки автівку поставлю. Зачекайте мене біля воріт, дівчата.

    - Я з вами не піду, - раптом відмовилася Юля.

    - Чого це? - знову здивувався Діма. - Ти ж зараз в моєму люксі живеш. Куди подінешся?

    - Я повернуся десь о дванадцятій, коли ви закінчите, - зареготала сестра.

    - Юлю! - строго сказав хлопець.

    - Дімчику, вона жартує, не звертай уваги, - зупинила його Люба. - Нехай погуляє, якщо їй так хочеться. Знудиться, прийде з нами теревеніти.

    Дімка тільки рукою махнув, висадив супутниць і поїхав паркувати автівку.

    - Ти що вже собі придумала? - пошепки запитала Люба у подруги. - Я ж бачу, що ти не просто так вирішила дурочку клеїти.

    - Слухай, дай мені ключа від свого номера, га? - благально промовила Юля. - Я з чоловіком чомусь хочу через відеозв'язок поговорити. Серце не на місці вже майже дві години. А Дімкові не бажаю поки що звірятися. Знову скаже, що я собі придумала дурниці. Хіба я не маю права? Моя голова, що хочу, те й придумую.

    - На, - хостес простягнула подрузі ключ. - Іди, доки твій брат не повернувся. Я його відволікатиму.

    - Дякую! - Юля чмокнула Любу в щоку та помчала в бік пансіонату. Хостес постояла трохи на самоті, дивлячись на постояльців, які поверталися до закладу з боку пляжу. На дитячому майданчику кричали якісь малюки, з однієї альтанки чулися вибухи реготу, на лавочках сиділи гості пансіонату, дехто розташувався на балконах.

    - Втекла моя сестра? - запитав Діма, підходячи до дівчини. - Вічно у неї якісь таємниці.

    - Це ж добре, - посміхнулася Люба, рухаючись слідом за однокласником у напрямку будівлі пансіонату. - Не втратить вправності у підтримці таємничості. Для жінки це важливо.

    - Пішли вже, важлива жінка, - гмикнув хлопець. - Вина тобі наллю. Ти яке любиш? Червоне чи біле?

    - Червоне сухе, - кивнула Люба. - Тільки на голодний шлунок...

    - Зараз попрошу в номер принести вечерю, - заспокоїв її власник пансіонату. - І сам із задоволенням поїм.

    - Пішли краще, власноруч принесемо з їдальні. Навіщо кухарів ганяти? Уяви, як їм після цілого робочого дня ще й вечерю нам нести.

    - У мене є ліфт, - посміхнувся однокласник. - Тож ганяти особливо не доведеться. Але пішли, коли вже ти в чергове вирішила нікого не напружувати.

    - Я здорова, сповнена сил і тацю без проблем донесу, - посміхнулася хостес. - Почну напружувати інших, коли на пенсію піду.

    - Підозрюю, що ти й тоді не вгамуєшся.

    - Відмінне вино, - сказала дівчина десь хвилин через сорок, коли вони з Дімкою вже сиділи удвох на балконі його люкса та попивали рубінову рідину з тонких келихів. - Відмінний люкс!

    - Тут є все, що треба для комфортного проживання, - погодився однокласник, радіючи її словам та прагнучи ще трішечки повихвалятися перед гостею своїм успіхом. - Навіть хороший бар з набором вин. Мені часто постачальники привозять примірники своєї продукції на пробу, щоб я обрав, чим саме заповнювати міні-холодильники в номерах постояльців. А я ось друзів і рідних пригощаю. Ну, і дівчат, звісно.

    - Я до якої категорії належу? - усміхнулася Люба, роблячи черговий ковток і мружачись від задоволення. Знизу долинали голоси, тихенько торкалися своїх скрипок цикади, а десь досить далеко грала музика. Мабуть, якийсь нічний клуб починав роботу. Атмосфера розслабляла та діяла вкрай заспокійливо. Дівчина нарешті відчула, що її відпускає шалена напруга останніх робочих днів.

    - До всіх, - забулькотів вином Дімка. - Завтра приблизно об одинадцятій годині ранку, коли закінчиться сніданок, зберу весь персонал в конференц-залі, щоб з тобою познайомити. Тож далеко не йди в цей час. І начепи бейдж.

    - Тут є конференц-зал? - здивувалася Люба.

    - Звісно, - кивнув хлопець. - Коли я тільки думав про проект відновлення пансіонату, мені приятель порадив передбачити можливість відпочинку тут не тільки влітку, а й в інші сезони. Це означало, що заклад має бути привабливим не тільки для звичайних постояльців, але й для особливих категорій. Тому тут є ліфт, є можливість жити взимку алергікам, є умови для бізнесу. Я не можу сказати, що пансіонат приносить в не сезон дуже вже багато грошей, основний заробіток все одно йде саме влітку, але на утримання закладу вистачає, і мені на кнелики залишається.

    - Я тобою захоплююся, Дімчику! - щиро сказала Люба. - Я б ніколи не змогла...

    - Мій наставник казав, що може кожен, - беземоційно знизав плечима власник пансіонату, хоча за виразом його очей дівчині було видно, що однокласникові приємно. - Всі навички тренуються. Просто не кожен хоче. А мені цікаво. Моє життя та бізнес мають, звісно, свої неприємні сторони. Не все на світі можна купити, навіть коли у тебе є гроші... Але приємних моментів набагато більше. Ось хоча б той факт, що тепер я вільно можу запрошувати до себе друзів. І, зауваж, ніхто в результаті не відмовляється.

    Люба засміялася. Вона сама мало не зробила цю дурницю - відмовитися від моря. І тепер раділа, що дала себе переконати.

    - Я знала, що щось не так! - увірвалася в люкс Юлька, вносячи з собою відчуття болю та тривоги. - Гей, ви де?

    - На балконі, - відповів Діма, підводячись з крісла та дивлячись на сестру. - Ти чого кричиш?

    - Боря в аварію потрапив, - очі у дівчини були круглими від страху, але вона не плакала. - Начебто цілий, але я відчуваю, що він мені щось не договорює. Я сказала, що завтра ж приїду.

    - А він що? - стривожився брат.

    - А він наполягає, що все добре, і щоб я не вигадувала дурниць, - Юля згорбилась навпроти Люби, сівши просто на ще теплий від сонця бетон балкону. - Ви обидва немов в одній родині росли. Чи може на відстані один від одного фразочок понабиралися?

    - От і не вигадуй, - ласкаво порадила хостес, а брат налив і простягнув келих вина.

    - Ні, я поїду, - похитала головою дівчина, забираючи у власника пансіонату напій. - Дякую.

    - У тебе ж квиток на потяг, - здивувався Діма. - Майже через тиждень.

    - Поміняю, - вперто похитала головою Юля.

    - Мрій! - зареготав хлопець. - Зараз сезон, місць немає в потягах взагалі. Навіть з моїми зв'язками навряд чи можна щось зробити.

    - Тоді ти мене відвези! - сестра підвела на нього погляд, який світився надією та впертістю.

    - От просто зараз розігнався, - Діма склав руки на грудях і знову відкинувся на спинку крісла, показуючи, що він готовий до оборони не гірше за молодшу родичку.

    - Дмитрику, як ти не розумієш?! Він в аварію потрапив! - Юля стиснула кулаки та подалася вперед.

    - Що він тобі сказав? - м'яко запитала Люба. - Ти з ним телефоном розмовляла?

    - Я через відеозв'язок зателефонувала, - схлипнула подруга. - У нього на щоці подряпини. Але він каже, що легко відбувся. Автівка перекинулася... Але він вимагає, щоб я залишилася тут, відпочила до кінця. Який вже тут відпочинок?

    Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

    Вподобати!
    Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.