Зміст
  • Пролог
  • Глава 1. А може вона ще не погодиться
  • Глава 2. Люблю тебе, Любо!
  • Глава 3. Чи вродлива Соня?
  • Глава 4. Мама завжди непокоїтиметься
  • Глава 5. Нещасний Діма
  • Глава 6. У нього коханка
  • Глава 7. Чи є шик у "Сході"?
  • Глава 8. "Ваше кохання буде з нею пов'язане, а її - з Вами..."
  • Глава 9. Які в тебе вібрації?
  • Глава 10. Список від Діми
  • Глава 11. Хай живе нецілованим
  • Глава 12. Наречена
  • Глава 13. Партнерство
  • Глава 14. Не завжди парубки хочуть затягнути нас у ліжко…
  • Глава 15. Хоч би Соня не побачила
  • Глава 16. М'ятний чай та авокадо
  • Глава 17. Привіз наречену
  • Глава 18. Від кого кефірчик?
  • Глава 19. Паша
  • Глава 20. Ти в ліжку - вогонь
  • Глава 21. Мені потрібен лицар
  • Глава 22. От зараз все і розкриється
  • Глава 23. Закохалася
  • Глава 24. Муки
  • Глава 25. Нападниця
  • Глава 26. Шерлок Євгенович
  • Глава 27. Йому продовження не цікаве
  • Глава 28. Полювання на живця
  • Глава 29. Таємниця за теємницю
  • Глава 30. Лицар
  • Глава 31. Навкруги самі інтригани
  • Глава 32. Ось я йому влаштую
  • Глава 33. Це що таке?!
  • Епілог
  • Глава 17. Привіз наречену

    - Ти що, на екскурсію не їдеш? - здивувалася Соня наступного ранку, дивлячись, як Люба спокійно сидить на ліжку зі своєю вічною електронної книжкою.

    - Ні, мене наш власник пансіонату попросив тут залишитися. Надіслав повідомлення на вайбер. У нього якийсь важливий захід, а більше нема кого залишити в якості чергового на випадок непередбачуваних ситуацій. Я, чесно кажучи, погано уявляю собі, як це можливо, але ж нехай. Попросив, так попросив. Мені не важко. Тим більше, що у Гогі на виноробні я була. Нас з Юлькою Дімка возив туди ще до приїзду моїх батьків.

    - А хто така Юлька? - зацікавилася Соня новим ім'ям. Раптом подруга говорила про дівчину маркетолога?

    - Дімкова сестра, - махнула рукою Люба. - Молодша за нього всього на рік. Живе в столиці, заміжня, до брата приїжджає відпочивати від свого галасливого чоловіка.

    - Зрозуміло. Гаразд, я побігла, бо автобус від'їде без мене.

    - Щасти тобі! - побажала у спину подрузі Люба.

    Діма зустрів біля екскурсійного автобуса, який стояв поруч із воротами пансіонату. Хлопець провів Соню всередину та посадив на переднє сидіння, відразу за водієм, у вікна. Автобус був уже практично заповнений екскурсантами, але ззаду залишалося декілька вільних місць, котрі натякали на те, що хтось ще цілком може приєднатися в останню секунду.

    - Чекаємо ще п'ять хвилин і їдемо, - сказав маркетолог водієві. - А я поки що пофотографую тих, хто вже зібрався, а також роздам візитні картки та бланки згоди на фотозйомку.

    Він узяв із сидіння поруч із Сонею свій фотоапарат і пішов салоном, розмовляючи з постояльцями, посміхаючись їм, питаючи, чи все їх влаштовує в пансіонаті, слухаючи похвали та скарги, обіцяючи розібратися з проблемними ситуаціями. І, звісно ж, фотографував. Люди із задоволенням позували. Навіть ті, хто вскочив у автобус в останню мить, встигли посміхнутися в камеру.

    Водій завів мотор і почав вирулювати зі стоянки, збираючись їхати до виноробні. Діма розвернувся та пішов назад до виходу, притримуючи рукою фотоапарат. Коли він порівнявся з першими сидіннями, автобус різкувато загальмував, і хлопець впав на своє місце спиною до Соні. І тут же придумав жарт - поклав потилицю на коліна дівчині, підморгнувши їй при цьому. Соня не встигла здивуватися, як Діма знову скочив і взяв у руки коробочку з візитками та папку з документами.

    - Шановні екскурсанти! - гучним голосом привернув він загальну увагу. - Ваші красиві та радісні світлини будуть весь наступний рік з'являтися в нашому інстаграм-акаунті, посилання на який, а також QR-код з ним, ви можете знайти ось на цих візитках. Підписуйтеся та стежте за нашими новинами, щоб не пропустити вас в ролі зірок. А ще прошу поставити підписи в бланках згоди на фотосесію. Бланки можете здати мені в кінці екскурсії, попередньо ознайомившись з текстом згоди.

    Він пішов автобусом, роздаючи картонні квадратики з контактною інформацією пансіонату кожному пасажиру, за винятком, звісно ж, дітей. Соня отримала візитку першою, при чому Діма засунув картку дівчині в нагрудну кишеню сорочки.

    - Я бачу, що у тебе настрій відмінний, - посміхнулася дівчина, коли маркетолог повернувся та сів, нарешті, нормально поруч із нею.

    - А чому він у мене не повинен бути відмінним? - знизав плечима хлопець. - Ти згоду підпишеш?

    - Так, - кивнула Соня. - Там немає нічого страшного?

    - Якщо б там було щось страшне, то я б тобі не пропонував, - посміхнувся парубок. - Давай я тобі текст зачитаю, він короткий.

    Дівчина кивнула, прослухала дійсно коротку згоду на фотосесію, яка регламентувала, на що саме погоджується підписант, і поставила свій кострубатий через поїздку в автобусі автограф.

    - Он, дивись, ту будівлю побудував відомий письменник для своєї дочки років сто тому, - почав розповідати хлопець, дбайливо сховавши її бланк у свою папку. - А ось в цій щопонеділка проводиться зустріч місцевих чарівників з усією належною атрибутикою.

    - Чарівників? - здивувалася Соня, вивчаючи нічим не примітний сірий будинок.

    - Ну, грають люди, подумаєш? - безтурботно сказав Діма. - Врешті-решт, ми всі в щось граємо в цьому житті.

    - Яка твоя гра? - посміхнулася дівчина.

    - Вродливих дівчат на екскурсії возити, - знову підморгнув маркетолог. - А вечорами пригощати їх вином.

    - Дивись, я ж і повірити можу, - засміялася Соня.

    - Ні, постривай, - зробив серйозний вираз хлопець. - Що значить, "повірити можу"? Які у тебе є підстави мені не вірити? Вином я тебе пригощав? Пригощав. Дівчина ти вродлива? Вродлива. На екскурсію я тебе везу? Везу. Не вірить вона мені...

    - Добре-добре, умовив, - посміхаючись, погодилася дівчина. - Що ти ще про це селище знаєш?

    - Все, - гордо сказав Діма. А потім знову хитро примружився. - Хочеш, розповім?

    - І не тільки мені, - кивнула Соня. - Ти питав, про що писати. Ось тобі тема. Можна ж зробити справжню серію історій про будівлі. А при певному таланті ще й розповісти їх від імені самих будинків.

    - Нема в мене такого таланту, - спохмурнів хлопець.

    - Ти просто думаєш, що писати треба якимсь особливим чином, - відповіла дівчина. - А писати - це так само, як розповідати зараз мені. Можна взяти диктофон і наговорити на нього, а потім перенести на папір.

    - Диктофону не так цікаво розповідати, як тобі, - буркнув парубок.

    - Ну, знайди собі людину, якій буде цікаво розповідати більше, ніж мені, - запропонувала Соня, не дивлячись на співрозмовника. - Або, якщо хочеш, можемо якось прогулятися деякими вулицями з увімкненим диктофоном. Ти будеш розповідати мені, а записи залишаться. Потім переведеш їх у текст. Для початку тобі вистачить точно.

    - Давай! - пожвавішав Діма. - Післязавтра, так?

    - Добре.

    Поїздка до виноробні закінчилася на подив швидко. Маркетолог звертав увагу своєї супутниці на будівлі тільки з одного боку вулиць, пообіцявши, що під час зворотного шляху обов'язково розповість по парі слів і про другу частину, а більш детально тоді повідає під час прогулянки.

    - Виходьте та збирайтеся групою біля автобуса, - попросив екскурсантів Діма, коли транспорт зупинився перед величезною обгородженою територією виноробні. - Ми зараз всі питання владнаємо та відразу зайдемо всередину. Соню, пішли зі мною.

    Дівчина з цікавістю пішла слідом за хлопцем. Її погляду відкрилися масивні дерев'яні ворота з вигадливою різьбою, від яких в обидві сторони йшов височенний паркан. Метра три висотою, подумала Соня, задираючи голову вгору. Діма підійшов до воріт, повернув ручку та відчинив замасковану хвіртку. Дівчина поспішила слідом за ним. За парканом їх від сонця відразу ж закрив довжелезний коридор виноградних лоз, які зверху спліталися у щільну зелену стелю.

    - Які гарні ворота! - захопилася Соня. - От би поближче роздивитися.

    - Ай, дякую, красуне! - пролунав звідкись трохи збоку низький чоловічий голос з виразним східним акцентом. - Ці ворота ще мій батько робив своїми руками. Бережу.

    Соня обернулась на голос і побачила високого чоловіка років п'ятдесяти, широкоплечого та міцного, але при цьому досить стрункого. В чорному волоссі зовсім була відсутня сивина, завдяки чому чоловік виглядав досить молодим, хоч зморшки навколо очей і видавали його вік. В голові відразу спливли кадри з "Міміно", і дівчина зрозуміла, що маркетолог сказав правду про власників виноробні.

    - Подивимося уважніше на зворотному шляху, - пошепки пообіцяв Діма та ступив назустріч грузинові. Соня, пам'ятаючи прохання не відходити далеко, зробила крок за ним.

    - Добридень тобі, Гогі! - привітався хлопець, простягаючи праву долоню для рукостискання.

    - Приїхав, пуголовку? - замість відповідного привітання спитав чоловік. Соня пирснула - її супутник у зрості та комплекції дійсно дещо програвав грузинові.

    - І гроші тобі привіз, - посміхнувся Діма, абсолютно не образившись на безглузде прізвисько. Дівчина подумала, що треба бути дуже впевненою у собі людиною, щоб радісно посміхатися у відповідь на подібне звернення.

    - І красунь, як я бачу, прихопив. Інша сестра? - запитав чоловік, кивнувши на Соню, яка прикривала посмішку долонею.

    - Хіба ми схожі? - поцікавився хлопець. - Наречена.

    Дівчина з подивом глянула на нього, але Гогі відвернув її увагу від цікавої заяви маркетолога.

    - Ай, красуне! Кидай цього невдаху. У мого сина аквапарк, грошей у сто разів більше, ніж у твого Дімо. Хочеш, познайомлю?

    - Ні, дякую Вам, - ввічливо відмовилася Соня, зробивши пів кроку за спину свого супутника.

    - Не жадібна, ти диви, - здивувався власник винограднику, дивлячись уже на Діму. - Де ти її знайшов?

    - У бібліотеці, - відповів парубок, і Соня ледве чутно фиркнула, згадуючи ту "бібліотеку", повну зачитаних до дірок любовних романів і настільки ж зношених копійчаних детективів.

    - Скажу своєму синові, щоб припиняв ходити у нічні клуби та починав бібліотеки відвідувати, - цокнув язиком чоловік, ще раз уважно оглянувши гостю з голови до п'ят.

    - Гогі, мені потрібно зробити фотографії постояльців пансіонату під час екскурсії. Обіцяю твої секрети не фотографувати. Даси дозвіл? - запитав Діма, відволікаючи увагу співрозмовника від своєї супутниці.

    - Зараз бейдж спеціальний принесу, постій тут, пуголовку. Віддаси потім охоронцеві при виході з виробничих цехів, - і власник винограднику пішов кудись в бік невисоких будівель з черепашнику.

    - Вони мене дістали вже своїми запитаннями про те, коли я одружуся, - поскаржився хлопець Соні, котра стяла так само тихо. - У грузинів холоста людина не може вважатися надійним партнером. А через те, що я жодного разу їх ще не підводив в роботі, їм просто кортить мене одружити, щоб я відповідав їхнім уявленням.

    - Звідки ви так близько знайомі? - поцікавилася дівчина, з розумінням киваючи у відповідь на його репліку. Її теж дістали запитаннями про те, коли вона заміж вийде. Немов першого невдалого шлюбу було не досить.

    - Працювали разом, - безтурботно відповів Діма. - Іноді я й досі з Гогі співпрацюю. У дрібницях. Йдемо, поки що з цього боку різьблення воріт подивимося. Вони ще й дуже приємно пахнуть якимсь екзотичним деревом. Ще й досі запах зберігся, хоч і минуло вже багато років з моменту їх створення. Слухай, ми завтра зможемо на території пансіонату пофотографувати?

    - А чому ні? - здивувалася Соня, з радістю роблячи крок назад до різьблених воріт. - Цілком.

    Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

    Вподобати!
    Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.