Зміст
  • Пролог
  • Глава 1. А може вона ще не погодиться
  • Глава 2. Люблю тебе, Любо!
  • Глава 3. Чи вродлива Соня?
  • Глава 4. Мама завжди непокоїтиметься
  • Глава 5. Нещасний Діма
  • Глава 6. У нього коханка
  • Глава 7. Чи є шик у "Сході"?
  • Глава 8. "Ваше кохання буде з нею пов'язане, а її - з Вами..."
  • Глава 9. Які в тебе вібрації?
  • Глава 10. Список від Діми
  • Глава 11. Хай живе нецілованим
  • Глава 12. Наречена
  • Глава 13. Партнерство
  • Глава 14. Не завжди парубки хочуть затягнути нас у ліжко…
  • Глава 15. Хоч би Соня не побачила
  • Глава 16. М'ятний чай та авокадо
  • Глава 17. Привіз наречену
  • Глава 18. Від кого кефірчик?
  • Глава 19. Паша
  • Глава 20. Ти в ліжку - вогонь
  • Глава 21. Мені потрібен лицар
  • Глава 22. От зараз все і розкриється
  • Глава 23. Закохалася
  • Глава 24. Муки
  • Глава 25. Нападниця
  • Глава 26. Шерлок Євгенович
  • Глава 27. Йому продовження не цікаве
  • Глава 28. Полювання на живця
  • Глава 29. Таємниця за теємницю
  • Глава 30. Лицар
  • Глава 31. Навкруги самі інтригани
  • Глава 32. Ось я йому влаштую
  • Глава 33. Це що таке?!
  • Епілог
  • Глава 21. Мені потрібен лицар

    Соня повернулася в номер після купання дуже втомленою. Її сил вистачило тільки на те, щоб прийняти душ і перевдягнутися, а потім дівчина заснула на своєму ретельно застеленому ковдрою ліжку просто в одязі. Вона проспала близько години і прокинулася майже на заході, відчуваючи сильний голод.

    Діставши з холодильника залишки кефіру й останнє яблуко, Соня вийшла на балкон. Кисломолочний продукт у поєднанні з соковитим і солодким фруктом танув у роті божественним нектаром. Дівчина насолоджувалася кожним ковтком, кожним шматочком, відчуваючи, як шлунок поступово заспокоюється, а настрій - поліпшується. Треба знову подякувати Дімі, який забезпечив дівчині кілька хвилин справжньої насолоди.

    Коли від яблука залишився тільки недогризок, дівчина раптом помітила Любу, котра спішно поверталася з пляжу. Слідом за нею тупотів той співробітник пансіонату, який наглядав за шезлонгами й іншим пляжним майном закладу. Як же його звати? Соня наморщила лоба. Ігор, здається.

    Дівчині дуже не сподобався Любин вираз обличчя, і вона напружилася, вдивляючись в те, що відбувалося внизу. Ось подруга проскочила огорожу пансіонату, ось хлопець наздогнав її під тінистим деревом, хапаючи за плече та повертаючи до себе. Вони почали сперечатися про щось... Соня не стала очікувати розвитку подій, вибігши з номера і навіть не замкнувши його на ключ. Нічого за декілька хвилин не трапиться. Нехай краще вона здасться подрузі перестрахувальницею, ніж через її повільність станеться щось непоправне.

    Злетівши сходами вниз, дівчина з розгону врізалася в когось.

    - Соня? Що трапилося? - її обіймали Дімині руки. Раптом на коротку мить здалося, що жодної небезпеки більше немає, хвороби відступили, а вечір став якимось оксамитовим. Від хлопця приємно пахло чимось хвойним, обійми були м'якими, але допомогли утримати рівновагу при зіткненні.

    - Ой, вибач, - Соня зніяковіло захихотіла, відсторонюючись, а потім знову заметушилася. - Там у Люби неприємнощі.

    - Де? - стривожився Діма.

    - Я туди й біжу.

    Вони промчали удвох до злощасного дерева, де співробітник пляжу саме схопив подругу вже за передпліччя, притягаючи до себе. На прикрість в бік сцени, яка розгорталася під деревом, ніхто з постояльців пансіонату не дивився, а дорога до пляжу була порожньою, вже сильно вечоріло. Люба не кричала, вона пручалася беззвучно, хоч і активно.

    - Ігоре Васильовичу! - гаркнув раптом Діма, і Соня глянула на нього з подивом, не очікуючи від маркетолога подібного сталевого тону. Хлопець під деревом здригнувся та випустив Любу, яка одразу ж відскочила від нього та забігла своєму захисникові за спину. - Соня, забери її до пансіонату, швидко! - трохи м'якше, але, тим не менш, так само вимогливо скомандував Діма, не відриваючи пильного погляду від очей співробітника, який стояв навпроти нього.

    Дівчина послухалася, смикаючи подругу за долоню в бік входу в будівлю. Вони добігли удвох до відчинених дверей, повз здивованих постояльців закладу, котрі тільки зараз помітили, що відбувається щось дивне. Далі дівчата проскочили величезні трояндові кущі та ще темні вуличні ліхтарі та вбігли всередину, пригальмувавши тільки там.

    - З тобою все добре? - стривожено запитала Соня, заглядаючи в очі подрузі.

    - Так, - рівно сказала Люба, цілеспрямовано крокуючи вгору сходами, щоб скоріше потрапити у свій номер. - Мені не звикати.

    - Ти про що? - Соня зупинилася посередині прольоту, ошелешена почутим. Як це, не звикати?

    - В номер, Софіє, - строго скомандувала хостес чужим голосом, чимось невловимо нагадуючи подрузі Діму, який щойно розпоряджався на вулиці. Соня не посміла сперечатися, зовсім не впізнаючи Любу зараз. - Тут не місце для оголошення про мої проблеми.

    Дівчата мовчки піднялися на другий поверх і дійшли до двісті п'ятнадцятого. Люба повернула ручку та відчинила двері, навіть не помітивши того факту, що їй не довелося вставляти ключ у замкову щілину.

    - Розповідай, - зажадала Соня, заходячи слідом за подругою та зачиняючи за собою двері в номер. Про всяк випадок вона ще й замок повернула. Побіжний погляд показав, що в приміщенні все на місцях, ніхто за ці кілька хвилин їх не пограбував.

    - Ця ненормальна чайка привернула до мене не щастя, а негаразди, - зі злістю сказала хостес, здираючи з волосся ні в чому не винну шпильку та кидаючи її у тумбочку.

    - Ти ж у це не віриш.

    - Слухай, збігай до Дімки, візьми у нього для мене вина, будь ласка, - втомлено попросила Люба, зіщулившись на своєму ліжку.

    - Він ще не повернувся, - Соня глянула у вікно і кивнула, адже Діма й досі стояв біля бовдура, який хапав подругу за руки п'ять хвилин тому. Поруч із маркетологом вже виріс охоронець пансіонату, і цей факт заспокоював дівчину. - Відчини холодильник, там же є.

    - Дійсно, чого це я? - пожвавилася Люба, скочивши з ліжка та підбігаючи до холодильника. - Ти не будеш заперечувати, якщо я солоденьке відкоркую? Тут лікер непоганий стоїть.

    - Все для тебе, - махнула рукою Соня, знову з тривогою дивлячись в порожні очі подруги. Хвилинне пожвавлення її анітрохи не заспокоїло.

    Люба кивнула, дістала пляшку з лікером, відкоркувала її штопором, який лежав тут же на холодильнику в спеціальній тарілочці, та розлила напій у дві склянки, не ставши скупитися та стримувати руку.

    - Забагато, - примружилася Соня.

    - Ми по-трошечки будемо цідити, - втішила її Люба. - Вечір просто шепоче: "Випий, чого пручаєшся?"

    Соня не стала сперечатися, дзвякнувши краєм своєї склянки по подружковій.

    - За нас вродливих, - сказала вона, трохи пригубивши кислувато-солодкий лікер. Організм слабо обурився на перші краплі, але потім заспокоївся, не ставши бунтувати. От і добре.

    Люба промовчала, зробивши великий ковток. Потім заплющила очі, постояла так хвилину, і знову пройшла до свого ліжка. Вона сіла, притулившись спиною до стіни, і втупилася в сутінкове небо.

    - Не люблю пластикового посуду, - чомусь сказала хостес якось раптово, порушивши тривалу павзу. Соня здригнулася, не очікувавши на цю заяву. - Найкраще пити з багаторазового. Його можна помити та використовувати знову і знову. А якщо він стане непридатним, то переробити чи тихенько поховати в землі. Він нікого не вбиває.

    - Нууу, якщо докласти певних зусиль, то і склянкою можна вбити, - не погодилась Соня. - І дерев'яним посудом. І керамічним.

    - Знаєш, що кажуть вчені? - спитала Люба, абсолютно не слухаючи заперечень подруги.

    - Що?

    - "Люди - такі ж самі тварини, як і всі інші. Ми не настільки вже й далеко пішли від мавп". Що нам це дає?

    - Що?

    - Розуміння суті людської природи. Ми - стайня агресивних хижаків, які часто керуються інстинктами, в більшості випадків навіть цього не усвідомлюючи.

    - Е-е-е, - протягла Соня, не розуміючи поки що, до чого веде подруга.

    - Доброта, турбота, стриманість, тактовність, співчуття і тому подібні речі - вибір розумної людини, здатної робити висновки та розуміти суть речей і взаємин. Але й ці люди часто-густо керуються інстинктами. А тепер скажи мені, що бачить зрілий самець, коли дивиться на самку, яка піклується про інших, м'яка, ввічлива та намагається нікого не ображати? Із ним самим включно.

    - Легку здобич?

    - Правильно! А якщо при цьому у самки овуляція, вона відповідним чином пахне, а самець знаходиться під дією алкогольного сп'яніння?

    - Можеш не продовжувати, - буркнула Соня. - Часто таке буває?

    - Останнім часом рідко, на щастя. Я виключила ситуації та місця, де можу зустріти подібних самців. Переважно.

    - Любо, і чому ти досі не заміжня? - Соня не питала, а немов дорікала долі. - Приїхала б сюди з чоловіком, ніхто б не посмів...

    - О, - пожвавилася хостес, вирівнюючись та відхиляючись від стіни, - А це ще одне запитання болю та гніву. Парубки не бачать дружину в моїй особі.

    - Що ти маєш на увазі? - здивувалася Соня. - А кого ж бачать?

    - Матусю, - сумно та трохи зневажливо сказала Люба, роблячи ще один великий ковток лікеру. Вона знову сперлася спиною на стінку та підігнула під себе одну ногу. - Я їм нагадую кращі моменти їхнього дитинства, в яких була мама. Вона готувала смачну їжу, гладила по голівоньці та казала, що все буде добре. А я не хочу в стосунках бути матусею. Мені вистачає цього на роботі. Мені не потрібна ще одна дитина вдома.

    - Але як же кохання?

    - Мені і без нього нормально живеться, - знизала плечима Люба. - Я вибрала свій життєвий шлях, я щаслива в тому, що йду по ньому. Якщо мені пощастить зустріти чоловіка, який готовий буде про мене взаємно піклуватися, а не вимагати турботи в одні ворота, то добре. Ні? Обійдуся.

    Соня промовчала, обдумуючи почуте. Вона геть не знала, що сказати. Вони з Любою були знайомі вже багато років, але про подібні проблеми подруги дівчина ніколи не здогадувалася.

    - Я повертаюся додому після робочої зміни вичавленою до денця, - продовжувала, між тим, хостес. - Мені потрібен час на відновлення, потрібно просто побути на самоті. Мені потрібно, щоб хтось в цей момент приготував мені тепле какао з медом і погладив мене по голівоньці. А замість цього на мене чекає невдоволений вираз обличчя і запитання: "Що ми будемо їсти?".

    Соня фиркнула, згадуючи свого тата, який саме цим запитанням завжди зустрічав маму з роботи. Маму, щоправда, це зовсім не напружувало.

    - От поясни мені, чому вони всі шукають домогосподарку в дружини? - поцікавилася Люба. - Як вони живуть без нас, коли ще не одружені? Хто їм готує, прибирає, сорочки пере та прасує? Щойно пара з'їжджається, чоловік одразу ж знімає з себе весь хатній клопіт. І повертається у несвідоме дитинство, де матуся готувала їсти, прала, носочки по парах розкладала.

    - Ну, вони, типу, гроші заробляють, тому зосереджуються саме на роботі, щоб не відволікатися. І якщо полицю прибити... - несміливо заперечила Соня.

    - Пфе, - презирливо фиркнула подруга. - По господарству щось зробити - ніколи не допросишся. Я стільки разів власноруч і розетки ремонтувала, і шпалери клеїла. Але ж вони живуть в одних квартирах з нами, тому повинні б теж бути зацікавленими в тому ж ремонті. А у підсумку виходить, що хата - це чисто справа жінок. Але чому? З якого переляку? А для підняття важких предметів можна винайняти людину. Це буде дешевше, ніж витрачати свої нерви. З грошима теж не зростається. Зараз безліч жінок заробляють більше за чоловіків. Кожній з них потрібен поруч партнер, а не дитина, розумієш? Ось ти сама добре ж заробляєш. Квартиру в столиці купила. Тобі хіба потрібні гроші від чоловіка?

    - Ні, тут ти маєш рацію. Грошей, звісно, ніколи не буває багато, але я дійсно інше шукаю. Мені мусить бути цікаво з партнером. І ще важливо, щоб він витримував прояви мого темпераменту. А от тобі конкретно хто потрібен? - спитала Соня.

    - Мені потрібен лицар, - помовчавши, сказала Люба. - Справжній, за своєю суттю, а не за стилем одягу або придуманій собі самому ролі. Але таких, напевно, не буває. Принаймні, я не бачила.

    - А Діма? - ляпнула, не подумавши, Соня та прикусила язика. Вона не хотіла говорити цього вголос, тому що не знала, в яких стосунках хостес і маркетолог. Дівчина жодного разу не бачила їх за теревенями чи просто короткими дружніми жартами. Але було пізно.

    - Діма? - здивувалася Люба та задумалась. - Так, мабуть, в ньому є лицарство. Але він ще й має власницькі інстинкти.

    - Звідки ти знаєш?

    - То я ж з ним зустрічалася, - махнула рукою хостес, знову роблячи ковток лікеру. - Ти забула? Я ж тобі розповідала.

    Соня тільки головою похитала. Не розповідала. Вже цю інформацію вона б не пропустила.

    - Давно, - промовила Люба, і в її голосі подрузі почулося сп'яніння. - Років десять тому. Він відтоді подорослішав, звісно. Порозумнішав, в багатьох речах розібрався. Але ж це його власництво все одно вилізе рано чи пізно. А з моїм щастям це проявиться у найгірший момент, коли я не знайду сил на протистояння. Щоб легко впоратися з подібною рисою супутника, потрібно мати неабияке почуття гумору, за яким не доводиться лізти в кишеню. Ось як у тебе. А у мене немає. Тому ми і розійшлися свого часу. А зараз нас уже одне до одного не тягне зовсім. Дружимо просто. І ця дружба - величезний скарб, треба тобі сказати.

    - Я не вірю в дружбу між чоловіком і жінкою, - задумливо промовила Соня.

    - Ні, ти знаєш, таке іноді буває, - не погодилася з нею хостес. - Коли люди тонко відчувають межу та розуміють, що з цією людиною їм добре, але не в сенсі кохання. Нам з Дімкою довелося спочатку обпектися одне об одного, щоб відчути цю межу. І я рада, що ми її все ж таки знайшли.

    Люба допила залишки лікеру в своїй склянці та поміняла положення, підклавши під плечі та шию подушку.

    - І що, ти так і будеш самотньою все життя? - запитала Соня. Їй це здавалося страшенно несправедливим.

    - Як бог дасть, - пробурмотіла Люба. - Щось я втомилася та перехвилювалася, хоч цей козел і не міг нічого особливо серйозного мені вдіяти. Свідків було забагато. Взагалі не можу зрозуміти, чого він до мене поліз. Але вражень мені все одно вистачило з надлишком. Та ще й не найприємніших. Можна я посплю?

    - Спи, тільки перевдягнися, ти ж ще й досі в купальнику, - порадила подруга. Вона поставила свою склянку з ледь початим лікером на тумбочку та тихенько вийшла з номера. Дійшла до кімнати відпочинку та сіла там, обдумуючи сказане й не сказане сьогодні. Життя - складна штука, зітхнула дівчина подумки.

    Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

    Вподобати!
    Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.