Зміст
  • Пролог
  • Глава 1. А може вона ще не погодиться
  • Глава 2. Люблю тебе, Любо!
  • Глава 3. Чи вродлива Соня?
  • Глава 4. Мама завжди непокоїтиметься
  • Глава 5. Нещасний Діма
  • Глава 6. У нього коханка
  • Глава 7. Чи є шик у "Сході"?
  • Глава 8. "Ваше кохання буде з нею пов'язане, а її - з Вами..."
  • Глава 9. Які в тебе вібрації?
  • Глава 10. Список від Діми
  • Глава 11. Хай живе нецілованим
  • Глава 12. Наречена
  • Глава 13. Партнерство
  • Глава 14. Не завжди парубки хочуть затягнути нас у ліжко…
  • Глава 15. Хоч би Соня не побачила
  • Глава 16. М'ятний чай та авокадо
  • Глава 17. Привіз наречену
  • Глава 18. Від кого кефірчик?
  • Глава 19. Паша
  • Глава 20. Ти в ліжку - вогонь
  • Глава 21. Мені потрібен лицар
  • Глава 22. От зараз все і розкриється
  • Глава 23. Закохалася
  • Глава 24. Муки
  • Глава 25. Нападниця
  • Глава 26. Шерлок Євгенович
  • Глава 27. Йому продовження не цікаве
  • Глава 28. Полювання на живця
  • Глава 29. Таємниця за теємницю
  • Глава 30. Лицар
  • Глава 31. Навкруги самі інтригани
  • Глава 32. Ось я йому влаштую
  • Глава 33. Це що таке?!
  • Епілог
  • Глава 31. Навкруги самі інтригани

    - Що у вас там за історія? - через якийсь час запитав Паша, коли вони з Любою сиділи в його автівці, припаркованій за огорожею пансіонату, і спостерігали за веселим товариством в альтанці. До однокласників уже приєдналися дві якісь дівчини, нещиро регочучи з жартів Сірого.

    - Вони мене все життя дражнять, - задумливо сказала Люба. - Десь в шостому класі у подруг почали округлятися форми, а я як була Дошкою, так нею і залишилася.

    - Дошка? - розвеселився раптом Паша.

    - Так, - здивовано глянула на нього дівчина. - Хіба не побачив за ці десять днів?

    - В якому місці? - хлопець нахилився, поклав долоню на стегно супутниці та ковзнув нею до сідниці, стискаючи її під спідницею. - Тут?

    - Ой, - сказала Люба, усвідомлюючи, що долоня хоч і вміщує частину нижніх дев'яносто, але повністю їх не накриває.

    - Чи тут? - запитав Паша, намацуючи другою рукою маленькі груди поверх білої сорочки. Люба знов зойкнула. Тут все в долоню вкладалося відмінно, але від дотику стало спекотно. Так само спекотно, як було ще двадцять хвилин тому на узбережжі, коли Любині потаємні бажання збулися, і вона цілувала свого лицаря, тихенько стогнучи в його руках. - Чорт, я знову збудився. Дошка, ха-ха-ха! Йдемо, я продемонструю тобі дещо про твоїх мучителів. Не бійся, я поруч.

    Дівчина кивнула, намагаючись вгамувати посилене серцебиття. Вони вийшли з автівки, Паша взяв її за руку та повів до альтанки.

    - Дімоне, можна тебе на секунду? - покликав він, привертаючи до себе увагу однокласників.

    - Дошко, ну як секс? - глузливо вигукнув Сірий. - Щось ти не виглядаєш радісною. Розчарував?

    - Дивись як у нього стиснуті щелепи, - шепнув Паша на вухо своїй супутниці. - Намагається сміятися, але очі повні злості. Він ревнує до зубовного скреготу.

    Підійшов Дімка, посміхнувся, а Люба відкрила від подиву рота.

    - Що, чуваку, на хлопчаків тягне? - приєднався Костя, звертаючись цього разу вже до Паші.

    - Заздри мовчки, - з посмішкою порадив супутник, притискаючи Любу до себе. А потім так само тихо пояснив дівчині: - Цей своїх ревнощів навіть не приховує. Але до них домішується ще й біль. Він намагається якомога менше ображати тебе, але зробити з собою нічого не може. Мені Дімон казав, що ти знайома з його власними ревнощами. Невже не бачиш їхніх ознак тут?

    Люба похитала головою, з подивом відзначаючи все те, про що говорив супутник.

    - Я не розумію, - промовила вона. - Ми не бачилися декілька років. Як можна ревнувати в цьому випадку?

    - Жоден з них не одружений, вочевидь обидва вільні, - почав говорити парубок. - Приїхали сюди, побачили тебе: вродливу, впевнену у собі, усміхнену та засмаглу. Спробували зробити компліменти, але непомітно для самих себе знов впали у дитинство. Психологія. Справді радіє за нас тільки Дімон, і він, зауваж, мовчить. Видай йому, нарешті, телефон твоєї Соні, бо він вже тиждень спати не може.

    - Ти не спиш? - здивувалася Люба, обіймаючи Пашу у відповідь і повертаючись до власника пансіонату. Сірий з альтанки намагався ще щось прокричати, але ніхто на нього вже не звертав жодної уваги.

    - Слухай, я не розумію, їй що, погано зі мною було? Чого вона втекла? - випалив раптом Дімка. - І навіть сліду не залишила...

    - Мене залишила, дурнику, - усміхнулася дівчина. - Давно б уже запитав. Йдемо, видам тобі все паролі та явки, страждальцю. І щоб сьогодні ж зателефонував! Я перевірю.

    - Куди йти? - здивувався однокласник. - У тебе хіба телефон не з собою?

    - В номері залишила, - зізналася дівчина. - А вірніше, забула. Ні про що крім майбутніх знущань думати не могла.

    - Яких знущань? - ще більше здивувався власник пансіонату.

    - А ти думав, що їй приємно, коли її Дошкою обзивають? - насмішкувато спитав Паша. - Гадаю, що прізвисько - не найгірше, що чекало б на твою однокласницю, коли б я не втрутився.

    - Чорт, як я міг забути? - схопився за голову Дімка. - Я ж знаю всю цю історію. Оце ідіот! Любо, пробач мені, будь ласка!

    - Мабуть, голова зовсім не мною була зайнята, - посміхнулася дівчина, потягнувши Пашу за руку до входу в пансіонат. - І слава Богу. Йдемо.

    - А ти чого свою чайку не носиш? - раптом помітив однокласник. - Мені Юльчик веліла тобі про неї нагадувати, ніби мені більше робити нема чого.

    - Вона до мене негаразди притягує, - буркнула Люба, тупаючи до сходів. - Спочатку інцидент з Ігорем…

    - Це в той день, коли Пашка приїхав? - запитав Діма. - Що з моїм мозком взагалі? Спав з розуму. Навіть дат не пам'ятаю.

    - Хіба? - хостес зупинилася посередині сходового прольоту, глянула на завмерлого на дві сходинки нижче Пашу та посміхнулася. - Дійсно. А сьогодні з'явилися Костя з Сірим...

    - І дали можливість моєму нерішучому приятелеві нарешті наговорити тобі в обличчя все, що він про тебе думає, - зареготав однокласник. - Оце ти дав джазу, другане. У Любчиних кривдників щелепи повідпадали.

    - Хоч тебе повеселив, - буркнув Паша, вочевидь бентежачись. Хостес знову рушила з місця, піднімаючись на другий поверх. Хлопці тупотіли за нею, не намагаючись більше підтримувати розпочату ще в холі пансіонату тему.

    - Ти живеш у двісті п'ятнадцятому? - ошелешено спитав Паша, зупиняючись в двох кроках від Любиного номера. - Не може бути.

    Димка знову зареготав. Дівчина здивовано глянула на нього, але однокласник сміявся так, що йому довелося притулитися спиною до стіни коридору. Хостес перевела погляд на його приятеля. Паша поліз рукою в кишеню і дістав ключ від дверей, що знаходилися навпроти.

    - Я ще й досі не можу збагнути, - схлипуючи від сміху, сказав Дімка. - Чому ви жодного разу не зіткнулися ніс до носа в коридорі? От як таке можливо - жити десять днів в номерах, які розташовані один навпроти одного, і не зустрітися? Напевно, все тому, що Любка свою чайку не носила. Я ж Пашку відразу поселив якомога ближче. Куди вже ближче, га?

    - Головне, що тепер зустрілися, - посміхнулася Люба, відчиняючи двері та повертаючись в коридор зі своїм телефоном. - Записуй Сонін номер, інтригане.

    Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

    Вподобати!
    Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.