Зміст
  • Пролог
  • Глава 1. А може вона ще не погодиться
  • Глава 2. Люблю тебе, Любо!
  • Глава 3. Чи вродлива Соня?
  • Глава 4. Мама завжди непокоїтиметься
  • Глава 5. Нещасний Діма
  • Глава 6. У нього коханка
  • Глава 7. Чи є шик у "Сході"?
  • Глава 8. "Ваше кохання буде з нею пов'язане, а її - з Вами..."
  • Глава 9. Які в тебе вібрації?
  • Глава 10. Список від Діми
  • Глава 11. Хай живе нецілованим
  • Глава 12. Наречена
  • Глава 13. Партнерство
  • Глава 14. Не завжди парубки хочуть затягнути нас у ліжко…
  • Глава 15. Хоч би Соня не побачила
  • Глава 16. М'ятний чай та авокадо
  • Глава 17. Привіз наречену
  • Глава 18. Від кого кефірчик?
  • Глава 19. Паша
  • Глава 20. Ти в ліжку - вогонь
  • Глава 21. Мені потрібен лицар
  • Глава 22. От зараз все і розкриється
  • Глава 23. Закохалася
  • Глава 24. Муки
  • Глава 25. Нападниця
  • Глава 26. Шерлок Євгенович
  • Глава 27. Йому продовження не цікаве
  • Глава 28. Полювання на живця
  • Глава 29. Таємниця за теємницю
  • Глава 30. Лицар
  • Глава 31. Навкруги самі інтригани
  • Глава 32. Ось я йому влаштую
  • Глава 33. Це що таке?!
  • Епілог
  • Глава 27. Йому продовження не цікаве

    Відпустка потихеньку добігала кінця, залишався десь тиждень до від'їзду, коли Люба раптом прокинулася на світанку від ледве чутного скрипу вхідних дверей.

    - Де ти була? - запитала вона Соню, яка намагалася прокрастися до свого ліжка непоміченою.

    - У Діми, - приречено зізналася подруга, переставши ховатися та впавши на постіль. Розпущене темне волосся сколихнулося, прикриваючи її обличчя. - Дурість зробила, розумію. Але ж він настільки класний! Я вирішила, що перед від'їздом хоч радість отримаю. Коли ти не спиш, допоможи мені, будь ласка, зібрати речі. Я хочу поїхати, щойно перші маршрутки почнуть ходити. Щоб коли він прокинеться, мене тут уже не було.

    - У Попелюшку вирішила пограти? - поцікавилася Люба, піднімаючись з ліжка та накидаючи на плечі легкий халатик.

    - Просто не хочу з ним зустрічатися вранці, - знизала плечима Соня. - Йому продовження не цікаве, а робити вигляд, що нічого між нами не сталося, я не хочу. Та й не зможу. Краще я тихенько поїду. Допоможеш?

    - Звісно! Котра година?

    - Пів на п'яту. У мене є трохи часу.

    Соня поїхала через п'ятдесят хвилин, і рішучий вираз її обличчя багато про що сказав Любі. Як і мрійлива посмішка, котра періодично крізь цю рішучість пробивалася. Коли ж вони встигли, Господи? Адже для того, щоб провести ніч в ліжку Дімки, Соня мала з ним не просто познайомитися, а й поспілкуватися, зацікавитися. А для висновку "Він настільки класний!" і поготів потрібен був час. Дімка дійсно був хорошим хлопцем, інакше сама Люба десять років тому не стала б із ним зустрічатися. Шкода, що з цього їх знайомства з Сонею нічого не вигоріло.

    Повертаючись від зупинки маршрутних таксі, Люба аналізувала все, що побачила та почула раніше. "Хто тебе вином пригощає?", "Та так, один місцевий холостяк, не звертай уваги". Начебто тут є хоч хтось, крім Діми, хто напуває всіх підряд вином вечорами, скривилася власній недогадливості дівчина. Тобто, вони познайомилися в перший же день приїзду Соні на узбережжя. Мабуть, однокласник не сказав подрузі про те, хто він є насправді. Тому і бігав від Любки, щоб не викрила. "О, кефірчик! Від твого таємного залицяльника?", "Від мого не-залицяльника", - огризнулася тоді Соня. Напевно, Дімка дійсно спочатку не залицявся, інакше подружка б не наполягала на цьому настільки завзято. Чим же вони всі ці дні займалися, якщо не залицялися? А ось потім щось змінилося. "Від кого троянда?", "Від Діми. Боже, ну я і дурепа!". І після цього Соня перестала зникати кудись вечорами. Крім вчорашнього дня...

    - Доброго ранку, Любко, - привітався сонний власник пансіонату з балкона якогось номери, вочевидь не свого люкса, коли дівчина поверталася до себе. - Купатися ходила? Чого волосся сухе?

    - Соню на маршрутку випроводжала, - провокаційно сказала Люба, з цікавістю дивлячись на те, як однокласник похмурніє від цього повідомлення.

    - Зрозуміло, - буркнув Дімка. - Ти снідати будеш? Пригостити тебе кавою?

    - Я до моря, - махнула рукою дівчина. - Доки постояльці ще сплять.

    - Любко, ти, той, не перевтомлюйся з ними, добре? Пам'ятай, що ти тут теж відпочиваєш.

    Дівчина засміялася, показуючи, як вона сприймає його слова. Однокласник дійсно знав її занадто добре та був абсолютно правий на рахунок її ставлення до відпочинку.

    Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

    Вподобати!
    Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.