Зміст
  • Пролог
  • Глава 1. А може вона ще не погодиться
  • Глава 2. Люблю тебе, Любо!
  • Глава 3. Чи вродлива Соня?
  • Глава 4. Мама завжди непокоїтиметься
  • Глава 5. Нещасний Діма
  • Глава 6. У нього коханка
  • Глава 7. Чи є шик у "Сході"?
  • Глава 8. "Ваше кохання буде з нею пов'язане, а її - з Вами..."
  • Глава 9. Які в тебе вібрації?
  • Глава 10. Список від Діми
  • Глава 11. Хай живе нецілованим
  • Глава 12. Наречена
  • Глава 13. Партнерство
  • Глава 14. Не завжди парубки хочуть затягнути нас у ліжко…
  • Глава 15. Хоч би Соня не побачила
  • Глава 16. М'ятний чай та авокадо
  • Глава 17. Привіз наречену
  • Глава 18. Від кого кефірчик?
  • Глава 19. Паша
  • Глава 20. Ти в ліжку - вогонь
  • Глава 21. Мені потрібен лицар
  • Глава 22. От зараз все і розкриється
  • Глава 23. Закохалася
  • Глава 24. Муки
  • Глава 25. Нападниця
  • Глава 26. Шерлок Євгенович
  • Глава 27. Йому продовження не цікаве
  • Глава 28. Полювання на живця
  • Глава 29. Таємниця за теємницю
  • Глава 30. Лицар
  • Глава 31. Навкруги самі інтригани
  • Глава 32. Ось я йому влаштую
  • Глава 33. Це що таке?!
  • Епілог
  • Глава 30. Лицар

    Весь останній тиждень настрій у Дімки з кожним днем все більше і більше псувався. А ще Люба помітила, що він проводить досить багато часу з тим самим симпатичним хлопцем, каштанове волосся якого під сонцем виблискувало рудим. Незнайомець, як і раніше, постійно розмовляв з кимсь по мобільному та часто сидів в альтанці на вулиці, втупившись у свій ноутбук. Укриття при цьому хлопець вибирав різні, працюючи то в одному, то в іншому місці абсолютно без будь-якої системи. Люба так і не зрозуміла, що він робить в пансіонаті на самоті, хоч і помічала його постійно на пляжі. Фігура у хлопця, до речі, була відмінною.

    Напередодні свого від'їзду Люба почала потихеньку перебирати та готувати до упаковування свої речі. Спустошуючи тумбочку, вона витягла з дна ящика чайку-шпильку та подумала, що даремно розлютилася тоді на бідолашну пташку. Ігор затаїв свою злість задовго до того, як Юлька подарувала подрузі цей аксесуар.

    Хостес підійшла до дзеркала та підколола волосся. І помітила, що стрижка втратила свою акуратність. Саме час було знову відвідати майстриню. Можна ще встигнути завітати до знайомої перукарні до обіду.

    Практикантка посміхнулася Любі від свого крісла, як старій та добрій знайомій, і попросила почекати, поки вона закінчить фарбування клієнтки. З черги обурилася інша жінка, але дівчинка суворо сказала, що є шановні клієнти, а є найперші помічники, які повірили в молодий талант тоді, коли в нього ніхто ще не вірив. Люба зніяковіла та тихенько сіла в куточку чекати на свою чергу.

    Ось і добігає кінця відпустка, подумала вона, роздивляючись в дзеркалі своє засмагле обличчя. Чудовий був місяць. Насичений сонцем і спілкуванням з друзями, батьками та просто хорошими людьми. Хостес отримала від постояльців пансіонату багато побажань щастя, здоров'я та просто повсякденної радості. Тут було легко виконувати свої обов'язки. Не те, що на її звичайному місці роботи. Але міняти столицю на курорт дівчина не стала б за жодних умов. Там вона відчувала себе на своєму місці, а тут була тимчасовою гостею.

    Через півтори години Люба поверталася до пансіонату після походу до салону та до крамниць. У невеликому, але місткому, заплічнику бовталася пляшка води та пара пакетів з овочами для салату. Товариство їм складала вівсяна каша швидкого приготування, яку дівчина знайшла в найближчій крамниці ще в перший день свого перебування на курорті, і після цього щоранку заварювала собі перед походом на пляж. Завтра це буде її остання порція тут. Увагу хостес привернули дві широкоплечі чоловічі постаті, поруч із якими не дуже високий Дімка здавався підлітком.

    - Любко! - закричав власник пансіонату, помітивши дівчину. - Йди до нас! Дивись, хто приїхав!

    - Привіт, Дошко, - посміхнувся Костя, використавши шкільне прізвисько. - Гарна стала, засмагла...

    - Хоч і все така ж пласка, - перебив його Сірий.

    - Бовдури, - ласкаво охарактеризував їх Дімка. Всі троє Любчиних однокласників зареготали, нагороджуючи один одного дружніми стусанами в плечі.

    - А ви, як я бачу, добре харчуєтеся, - дівчина простягнула руки та поплескала обох прибулих за щоки, немов нетямущих дітлахів. - Звідки тут?

    - Сезон закінчується, я покликав, - відзвітував власник пансіонату. - Сподівався і тебе в останній день порадувати.

    - Ми на пару діб, Дошко, - пояснив Костя. - Згадаємо дитинство, вип'ємо пивка, дівчат місцевих пожамкаємо, і додому.

    - Чекаємо на тебе ввечері в нашій альтанці, - підморгнув Сірий. - Ти ж свої кістки притягнеш?

    Люба кивнула, зберігаючи на обличчі радісну посмішку. Потім відкланялася, вибачившись, і піднялася у свій номер. Горло стискали холодні пальці образи, повітря не вистачало. Вона взяла свій мобільний і вискочила на вулицю з іншого боку будівлі, притулившись спиною до напівтемної порожньої альтанки. Пальці самі натиснули кнопку швидкого набору через те, що очі застилала солона пелена, заважаючи чітко бачити записи в телефонній книзі. На щастя, номер, за яким дівчина телефонувала, був у списку обраних.

    - Юлько, - з надривом, але тихо сказала Люба в слухавку після того, як в ній пролунало радісне "Алло". - Твій братик запросив сюди Костю та Сірого. Я знов Дошка…

    - Оце ідіот! - не стримала емоцій подруга, котра прекрасно знала всю історію непростих стосунків однокласників. - Зараз я йому таку догану випишу!

    - Не треба! - злякалася Люба. - Вже нічого не зміниш, а твоєму братові останнім часом, здається, не здоровиться. Чи може втомлюється сильно, я не знаю. Сьогодні я вперше побачила його радісним в товаристві цих двох... Ти ж не будеш нищити Дімі день? Я ось тільки щосили намагаюся вигадати привід не приходити на п'янку. Не хочу зіпсувати собі останній вечір.

    - І як? Вигадується? - поцікавилася Юля.

    - Ні, - приречено відповіла хостес. - Де б знайти хлопця, який допоміг би мені втекти, скориставшись слушним приводом?

    - То попроси будь-кого з клієнтів пансіонату. Зрештою, потрібно тільки розіграти сцену, а потім за рогом розпрощатися мирно.

    - Немає в мене тут знайомих, до яких можна з настільки делікатним проханням звернутися, - придушено сказала Люба. Мабуть їй все ж таки доведеться терпіти весь вечір це приниження. - Гаразд, Юлю, пробач мені, що зателефонувала. І дякую за те, що дала виговоритися. Мені вже легше, тепер хоч плакати не хочеться. Воно якось все навалилося одночасно. Дитячі спогади - найсильніші. Що вже казати про образи?

    - То ти ж нічого не сказала, - здивувалася подруга. - Ти ж ніколи нічого не кажеш, добряшко. Треба б вилаяти цих двох найганебнішою лайкою за все хороше.

    - Я це й роблю, - усміхнулася дівчина. - Просто ніхто не чує. Так і їм простіше, і мені легше.

    - Деяких треба пару разів в обличчя вилаяти, - повчально сказала Дімкова сестра.

    - Деяким і в обличчя не допоможе. Цим же взагалі буде тільки в радість. Як у школі. Тож краще промовчати. Тоді вони на якийсь час вгамовуються. Піду потихеньку речі збирати, завтра потяг.

    - Зустрінемося в неділю? - пожвавилася Юля.

    - Давай в понеділок після роботи?

    - Добре. З мене тістечка. І щасти тобі. Нехай диво станеться.

    - Нехай, - сумно посміхнулася Люба.

    Вона попрощалася з подругою та стягнула з волосся її подарунок. Птах удачі точно приносив хостес самі негаразди. Сунувши шпильку в кишеню своїх джинсових шортиків, дівчина вирушила звично допомагати портьє, а потім і дійсно складати свої речі у валізу, не помітивши, що у її сплеску відчаю був мимовільний свідок. Порожня на перший погляд альтанка виявилася насправді не настільки вже й порожньою.

    Приблизно о четвертій годині дня Люба вирушила на останній свій цьогорічний вечірній пляж. Завтра рано вранці вона швиденько зануриться у теплі води перед потягом і, наповнена сонцем і морем, поїде до свого звичного світу з важкими робочими змінами та рідкісними зустрічами з подругами. На щастя, їм всім буде що згадати про це літо.

    Думка розвеселила дівчину, і плавала вона з посмішкою. Глянувши на берег, вона помітила, що шатена з рудими відблисками в волоссі цього разу не було тут. Мабуть, він поїхав сьогодні, подумала Люба та раптово засмутилася. Абсолютно незрозуміло чому. Напевно, все ж таки їй дуже хотілося, щоб цей незнайомий та привабливий парубок підійшов поговорити. Чи хоча б Дімку попросив їх познайомити. Мабуть, дійсно не потрібно йому це.

    Тоді, під час розмови з Сонею, Люба не стала згадувати про те, що хлопець цілком міг не бути вільним. Звісно, зазвичай зайняті парубки приїжджали на узбережжя з парою, але в житті бувають різні ситуації. А навіть якщо незнайомець і був один, то хто сказав, що Дошка взагалі могла його зацікавити? Дошки цікавлять тільки теслярів, які потім роблять з них щось гарне чи корисне, повністю змінюючи початкову форму.

    Настрій плавати пропав, і дівчина тихенько побовталася в слабеньких хвилях в двох кроках від берега, як часто роблять маленькі діти. Море діяло заспокійливо, сонце випалювало смуток, життя тривало. Ні то й ні. Значить, це знову був просто не її хлопець. Не в перше та, мабуть, не в останнє. Краще так, на відстані пооблизуватися та заспокоїтися на цьому, ніж потім відбиватися, як довелося відбиватися від Ігоря, чи страждати, як довелося страждати після розриву з Дімкою.

    - Ти чого сьогодні настільки сумна? - запитав Геннадій Петрович, підходячи до хостес, яка вийшла з води та влаштувалася на своєму звичному шезлонзі. Це місце добрий дядько беріг для неї вільним від інших постояльців пансіонату.

    - Та все якось не так, - зізналася раптом Люба, сама того не бажаючи. Вона рідко скаржилася на свої проблеми. Навіть Соньці після інциденту з Ігорем виклала все тільки під дією шоку й алкоголю. А тут раптом розговорилася. - Подруги всі роз'їхалися, я сама завтра їду, а Дмитро Євгенович вирішив зіпсувати мені мій останній вечір...

    - Не може цього бути, - недовірливо похитав головою чоловік. - Дімон наш - хлопець крутий, але дівчат ніколи не ображав. Особливо друзів.

    - Треба сказати, він, мабуть, не спеціально, - задумливо промовила хостес. - Але мені від цього не легше. І відмовитися від дурної п'янки не можна, буде тільки гірше.

    - А зробити тактичний відступ? - запитав Геннадій Петрович. - Втекти, якщо простою мовою.

    - Нема з ким, на жаль.

    - Хороша ти дівчина, Любо. Були б у мене сини, я б тебе точно для них сватав. Але у мене дві доньки, ще й обидві живуть не близько.

    - Дякую Вам, Геннадію Петровичу, - посміхнулася хостес. - З Вами було дуже цікаво розмовляти та просто відпочивати поруч. Ви щось затрималися на роботі. Вже десятий день від зорі до зорі.

    - Та змінника не могли знайти. Але вже завтра студент якийсь прийде. Два тижні поспіль попрацює, потім на навчання поїде, а залишок оксамитового сезону вже я закінчу. Давай домовимося, - запропонував чоловік. - Якщо тобі зовсім несила буде на цій вашій п'янці сидіти, то ти мені зателефонуєш, і я щось придумаю.

    - Добре, - пообіцяла дівчина, заздалегідь знаючи, що телефонувати не буде. Нічого такого вже смертельного з нею не станеться. Навіщо турбувати хорошу людину після закінчення її робочого дня? Особливо з огляду на той факт, що днів цих виявилося більше, ніж ветеран звик. Нехай відпочиває.

    Вечір опустився на пляж якось надто вже швидко, хоч Люба і встигла в чергове скупатися в морі. Теплі та ласкаві хвилі внесли заспокоєння в душу, допомагаючи прийняти без скарг майбутній неприємний захід. Нічого страшного, вона посидить з однокласниками, звично пропускаючи всі їхні кпини повз вуха. Не слухати гидоти просто, потрібно тільки уявити, що знаходишся на зйомках фільму, і кажуть все це не тобі, а твоїй героїні.

    З пляжу дівчина повернулася вже в сутінках, помітивши однокласників в освітленій альтанці. Дімка махнув рукою, запрошуючи приєднатися, але Люба вирішила спочатку перевдягнутися, стягнувши з себе мокрий купальник і надівши випрану перед пляжем звичну білу сорочку. Замість все ще вологих шортів цього разу було обрано коротку плісировану спідничку.

    Ноги трохи тремтіли в очікуванні нових неприємних слів. Люба встала в отворі альтанки, роздивляючись однокласників і даючи їм роздивитися себе.

    - Дошка і є дошка, хоч в штанях, хоч в спідниці, - не змусив себе довго просити Сірий. Дівчина відкрила рота, щоб щось сказати, але тут її ззаду обійняли чиїсь міцні руки. Хостес ледве помітно здригнулася від несподіванки, але тепла долоня погладила по боці, заспокоюючи.

    - Бейбі, ось ти де! - сказав трохи вище вуха приємний та вже знайомий чоловічий голос, і весь Любчин переляк знесло хвилею шаленої радості. - Я тебе обшукався.

    Хостес обернулася, глянула в карі очі, трохи усміхнені зараз від власних пустощів. Рудуватий відблиск від лампи грав в каштановому волоссі. Дівчина простягнула долоню та провела пальцями по цьому відблиску.

    - Я ж тобі казала, що однокласники приїхали, - в гробової тиші відповіла вона. - Я обіцяла посидіти з ними за пивом.

    - Кидай їх, - серйозно порадив хлопець, як і раніше дивлячись їй в очі. - Ти в цій спідниці просто спокуса у тілі жінки. Я тебе настільки хочу, що несила стримуватися. У мене автівка заведена, поїхали?

    Хтось гмикнув в альтанці. Краєм ока Люба вловила Дімкову посмішку та прочинені в подиві роти її вічних кривдників. Саме це швидкоплинне бачення і поставило крапку. Дімка не став би посміхатися, загрожуй однокласниці хоч щось. Вона рішуче кивнула та побігла слідом за хлопцем, несучись геть від можливих неприємних емоцій вечора.

    - Я - Паша, - представився незнайомець, дійсно відчиняючи перед дівчиною двері великого автомобіля, припаркованого на спеціальному місці на території пансіонату. - Пробач мені, я чув твою розмову з подругою. Вірніше, твої фрази. Подумав, що тобі не завадить підтримка.

    - Дякую тобі, - щиро відповіла Люба, дозволивши пристебнути себе паском безпеки на пасажирському сидінні. - Куди ти мене везеш?

    - До моря, - Паша завів мотор і рушив з місця. - Тут п'ять хвилин їхати, але там красиво. Посидимо, потім повернемося, якщо захочеш.

    - Добре, - кивнула дівчина.

    - Я за тобою десять днів спостерігаю - не дивлячись на неї сказав хлопець. - Хотів познайомитися, але не знав, як це зробити.

    Люба повернулася до нього і глянула ще уважніше. В автівці було темно, але ліхтарі, які проносились повз, раз у раз вихоплювали профіль рятівника. Гарний профіль. Ти дивись, він, виявляється, теж весь цей час думав про неї. Спостерігав, хотів поговорити. Але не наважувався. Дива та й годі!

    - Чому? - запитала дівчина.

    Парубок довго мовчав, мабуть, підбираючи слова. Так вони доїхали до скелястого берега, з якого море дійсно виглядало просто приголомшливо.

    - Ти дуже добра, - нарешті сказав Паша, паркуючи автівку та заглушаючи мотор. Обернувся до дівчини та глянув їй в очі. - Ти - терпляча, завжди весела, тебе обожнюють дітлахи. Ти - янгол. А я тебе хочу. Я дивлюся на твої ноги і втрачаю розум. Підводжу погляд вище, і мене обливає спекотною хвилею. Ти піднімаєш руку, щоб поправити волосся, і я стукаю кулаком у стіну. Сьогодні ця спідниця, я мало не збожеволів.

    - Чому ти мені це кажеш? - здивувалася Люба. Їй здавалося, що вона спить і бачить якийсь дивний сон. Вона? Дошка? Об'єкт чийогось бажання? Ні, вона допускала думку, що може сподобатися представникові протилежної статі, кінець кінцем досвід прожитих років це підтверджував. Але щоб ось так от збуджуватися при самому тільки погляді на її кістки? Бути того не може!

    - Я мовчав десять днів. Боявся. Коли сьогодні сказав про своє бажання там, перед Дімою та його дружками, греблю прорвало. Не можу зупинитись. Я намагаюся замовчати, але не виходить.

    - Чого ти хочеш від мене?

    - Познайомитися, - посміхнувся Паша.

    - Слухай, - діловито запропонувала Люба, відчіпляючи пасок безпеки. - Давай займемося сексом та й закінчимо на цьому. Ти мені подобаєшся…

    - Не очікував подібного повороту, - сторопів хлопець.

    - Я - медик, я знаю про користь сексу для здоров'я. У мене давно нікого не було, чому б і ні? Знімемо твою ману до обопільного задоволення та розпрощаємося.

    - Я не хочу, - захитав головою Паша. Його пальці були стиснуті на кермі, плечі напружені. - Вірніше, я хочу, але не так. Я ж кажу, я познайомитися... Ти неймовірна... Я весь час хочу тобі сказати... Чому Ви, дівчата, думаєте, що нам тільки секс потрібен? А тебе треба оберігати, я ж бачу...

    Люба перервала потік цих нескладних промов, потягнувшись до хлопця та поцілувавши його в губи, котрі все ще намагалися щось говорити. Паша завмер на мить, а потім схопив дівчину в обійми, притискаючи до себе та перехоплюючи ініціативу в поцілунку.

    Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

    Вподобати!
    Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.