Зміст
  • Пролог
  • Глава 1. А може вона ще не погодиться
  • Глава 2. Люблю тебе, Любо!
  • Глава 3. Чи вродлива Соня?
  • Глава 4. Мама завжди непокоїтиметься
  • Глава 5. Нещасний Діма
  • Глава 6. У нього коханка
  • Глава 7. Чи є шик у "Сході"?
  • Глава 8. "Ваше кохання буде з нею пов'язане, а її - з Вами..."
  • Глава 9. Які в тебе вібрації?
  • Глава 10. Список від Діми
  • Глава 11. Хай живе нецілованим
  • Глава 12. Наречена
  • Глава 13. Партнерство
  • Глава 14. Не завжди парубки хочуть затягнути нас у ліжко…
  • Глава 15. Хоч би Соня не побачила
  • Глава 16. М'ятний чай та авокадо
  • Глава 17. Привіз наречену
  • Глава 18. Від кого кефірчик?
  • Глава 19. Паша
  • Глава 20. Ти в ліжку - вогонь
  • Глава 21. Мені потрібен лицар
  • Глава 22. От зараз все і розкриється
  • Глава 23. Закохалася
  • Глава 24. Муки
  • Глава 25. Нападниця
  • Глава 26. Шерлок Євгенович
  • Глава 27. Йому продовження не цікаве
  • Глава 28. Полювання на живця
  • Глава 29. Таємниця за теємницю
  • Глава 30. Лицар
  • Глава 31. Навкруги самі інтригани
  • Глава 32. Ось я йому влаштую
  • Глава 33. Це що таке?!
  • Епілог
  • Глава 28. Полювання на живця

    Діма повернувся з балкону похмуріший за хмару. До цієї розмови з Любкою він ще сподівався, що Соня непомітно пішла тільки для того, щоб повернутися до свого номеру до пробудження подруги, але тепер всі надії знесло морським бризом. Дівчина не просто втекла з його ліжка, вона втекла з пансіонату та навіть з населеного пункту. Чорт, ну що він знову зробив не так? Де знову проштрафився?

    Розум пронизала страшна здогадка. Невже Соні було погано з ним цієї ночі? Цієї спекотної, південної, морської ночі, котра пахла сіллю та вогнем. Господи, ще й не перевіриш. Не зазирнеш у карі очі на світанку в пошуках відповіді. Не переконаєшся в безпідставності підозр, побачивши вираз обличчя. Напевно, саме тому вона і втекла, що не хотіла ховати зранку свого погляду…

    Діма сів на ліжко та схопився руками за голову. Але ж все було неймовірно добре вчора. Соня відгукувалася на будь-які пестощі... Зрештою, це вона була ініціатором сексу, самому Дімі не вистачило б рішучості тягти її у ліжко після першого ж поцілунку. Він і в номер-то її покликав, щоб хоча б просто націлуватися досхочу. Дівчата ж полохливі, тендітні створіння, їх не можна так ось відразу в ліжко. Особливо таку, як Соня. Навіть якщо дуже хочеться... А тепер все навколо пропахло її запахом. Та що там казати, сам Дімка пах нею! І цей запах тільки додавав мук, з огляду на ситуацію.

    Хлопець роздратовано смикнув плечем і поспішив під душ, щоб змити з себе хоча б це нагадування про його неспроможність. Сумніви та спогади з голови, звісно, не виженеш але хоч трохи заспокоїтися під теплими струменями не завадить. Після душу Діма зібрав свої речі, замкнув номер і відніс сумку до свого люксу. На початку робочого дня він знайшов покоївку третього поверху та попросив прибрати триста шостий, підготувавши до нового заселення.

    - Доброго ранку, Дмитро Євгеновичу, - привіталася Іра, коли власник пансіонату мовчки зайшов до кабінету адміністрації. - А де Ви вчора були цілий день?

    - В засідці, - буркнув хлопець.

    - І як? - зацікавилася настільки екзотичним заняттям практикантка.

    - Здобич спочатку впіймалася, а потім втекла, - Діма пройшов до свого кабінету і увімкнув у розетку кавоварку. - Ірино Костянтинівно, відчепися, га? Настрій і без тебе огидний.

    - Я думаю, - тихо, щоб керівник не почув, фиркнула собі під ніс Іра. - Здобич упустити. Якому же мисливцеві це настрій покращить? Правильно! Жодному.

    ***

    Приблизно об одинадцятій годині дня, коли Дмитро Євгенович полишив робоче місце, вирушивши у якихось своїх справах, до кабінету адміністрації заглянула покоївка другого поверху Катерина Василівна.

    - У себе? - запитала вона Іру, киваючи на кабінет власника пансіонату. Дівчина заперечливо хитнула головою. - Шкода! Я хотіла його запитати, чи підходять мої фотографії для його завдання.

    - Мені покажіть, - пожвавилася Іра. - Це ті, які він просив знімати для інстаграм?

    - Саме вони, - гордо кивнула покоївка, дістаючи з кишені телефон. - Я, звісно, вже не молоденька, як ти, Ірино Костянтинівно, але дочка каже, що фотографії виходять добре. Навіть мобільні.

    - Подивимося, відберемо найкращі, і їх покажемо нашому власникові, так? - Іра вже гортала світлини. - Ооооо!

    - Що, Дімасю побачила? - усміхнулася Катерина Василівна.

    - Так. З його здобиччю, - хижо сказала дівчина. - І цю фотографію ми від Дімасі приховаємо на деякий час...

    ***

    Дмитро Євгенович вів перемовини з Гогі у його виноробні, домовляючись про постачання нового сорту вина для бару в пансіонаті, коли його телефон раптом почав подавати сигнали про коментарі в інстаграм. Він вибачився перед співрозмовником, відволікся на секунду, щоб вимкнути звук. Якщо хтось буде телефонувати, він відчує вібровизов, а повідомлення в соціальних мережах можна і пізніше подивитися. В крайньому випадку, Ірка відповість на заявки або запитання. Для того Діма і видав практикантці доступ до акаунту, впевнившись, звісно, попередньо, в її надійності та кмітливості. Саме тому появу світлини він пропустив.

    Діставшись через годину до пансіонату, він пройшов до себе в кабінет, не звернувши жодної уваги на вичікувальний погляд Ірини Костянтинівни. Хлопець хотів зробити собі кави та глянути, нарешті, що там за ажіотаж в інстаграмі. Напевно, знову якийсь "срач" затіяли під черговим негативним відгуком. Варто сказати, що з появою Люби в пансіонаті поганих повідомлень стало набагато менше, а ті, що з'являлися, були наслідком старих образ. Напевно, зараз саме такий випадок.

    Але і тут його відволікли - довелося терміново бігти на горище та вирішувати питання з проваленим шматком даху. Настрій Дмитра Євгеновича зіпсувався остаточно. Він сподівався, що вдасться почати процес перекривання даху після закінчення літнього сезону, коли в пансіонаті буде задіяний тільки перший поверх, де в осінні та зимові місяці селилися алергіки та інші люди, яким було показано дихати морським повітрям, але складно дозволити собі проживання на узбережжі в літній, найдорожчий, сезон. Але час і дах внесли свої корективи, і хлопцеві довелося телефонувати ремонтній бригаді, з якою він працював в роки відновлення пансіонату, щоб домовитися про терміни ремонту хоча б тієї ділянки, яка провалилася зараз.

    Тому нову світлину, а також реакцію на неї підписників акаунту, Діма побачив тільки через дві з половиною години і сорок коментарів після публікації. А також через сто вісімдесят вподобайок і тридцять два нових підписники на акаунт пансіонату.

    - Ірко! - він вирвався зі свого кабінету розгніваним чудовиськом. - Що ти собі дозволяєш!? Я тебе за це вижену звідси зараз же!

    - Ви мені за це подякуєте, Дмитро Євгеновичу, - Ірина навіть не здригнулася, хоча встояти перед власником пансіонату в гніві іноді не міг навіть завгоспа. Особливо в ті моменти, коли недбайливий співробітник закладав за комір на роботі. - Сядьте, заспокойтеся, кави випийте. Я зараз Вам зроблю американо.

    - Який американо, Ірино? - простогнав Діма, хапаючись за голову. - Вона ж побачить і вб'є мене.

    - Зате Ви її знайдете знову.

    Діма зиркнув на практикантку спідлоба, але його гнівний погляд пропав дарма - дівчина вже зникла за дверима його кабінету, щоб виконати свою обіцянку та приготувати керівництву кави. Власник пансіонату знову глянув на екран телефону, який весь цей час тримав у правій руці. Світлина вже вийшла в топ по деяких запитах і продовжувала збирати реакції. Ще б пак! На знімку були зображені вони з Сонею в той момент, коли пристрасно цілувалися біля дверей двісті п'ятнадцятого номера. Зображення було не просто живим, воно було палким, гарячім. Та що там казати! Від кадру просто іскрило. Соня тягла Діму до себе дальньою від глядача рукою за комір сорочки і одночасно притискала закинутою на його стегно ногою. Друга її рука була опущена вниз і повернена долонею до стіни, дівчина немов відштовхувалася від поверхні, щоб вигнутися назустріч власникові пансіонату сильніше. Дімина долоня стискала Соніну сідницю поверх подолу її сарафана. "Атмосфера на нашому курорті прекрасна", - зазначав підпис до світлини. "Настільки, що навіть наш власник пансіонату піддався її чарівності". Хлопець знову занурився в той вечір і відчув, як його в чергове заливає хвилею збудження. Чарівності він піддався. Оце вже точно!

    - Чорт! - вилаявся Діма, будучи несила стримуватися і бажаючи хоч якось спустити цю пару. Чому вона втекла? Було ж настільки добре!

    - Відстежуйте коментарі, - порадила Ірина Костянтинівна, вносячи до свого кабінетику чашку на блюдечці. - Якщо вона побачить, вона проявиться.

    - Іро, - холодно та строго сказав Дмитро Євгенович, увімкнувши свій найбільш відчужений погляд і вираз обличчя. - Ти полізла туди, куди тебе не запрошували. Моє особисте життя нікого не стосується, і ніхто не має права виставляти мої світлини без мого дозволу. Як керівник я тобі скажу, що ти не маєш права виставляти без дозволу взагалі нічиї світлини. За це можна залетіти у вбивчий судовий процес. Надалі утримайся від подібних ініціатив. Це не прохання.

    Він встав, забрав з рук сторопілої дівчини чашку з кавою і зник за дверима свого кабінету.

    - Нікого не стосується, - буркнула собі під ніс Іра. - Ото вже зараз! Всі покоївки вже втомилися Вам співчувати, адже всі бачать... все... Тож я правильно зробила! Ви мені ще обов'язково подякуєте!

    Зачинені двері їй не відповіли.

    Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

    Вподобати!
    Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.