Зміст
  • Пролог
  • Глава 1. А може вона ще не погодиться
  • Глава 2. Люблю тебе, Любо!
  • Глава 3. Чи вродлива Соня?
  • Глава 4. Мама завжди непокоїтиметься
  • Глава 5. Нещасний Діма
  • Глава 6. У нього коханка
  • Глава 7. Чи є шик у "Сході"?
  • Глава 8. "Ваше кохання буде з нею пов'язане, а її - з Вами..."
  • Глава 9. Які в тебе вібрації?
  • Глава 10. Список від Діми
  • Глава 11. Хай живе нецілованим
  • Глава 12. Наречена
  • Глава 13. Партнерство
  • Глава 14. Не завжди парубки хочуть затягнути нас у ліжко…
  • Глава 15. Хоч би Соня не побачила
  • Глава 16. М'ятний чай та авокадо
  • Глава 17. Привіз наречену
  • Глава 18. Від кого кефірчик?
  • Глава 19. Паша
  • Глава 20. Ти в ліжку - вогонь
  • Глава 21. Мені потрібен лицар
  • Глава 22. От зараз все і розкриється
  • Глава 23. Закохалася
  • Глава 24. Муки
  • Глава 25. Нападниця
  • Глава 26. Шерлок Євгенович
  • Глава 27. Йому продовження не цікаве
  • Глава 28. Полювання на живця
  • Глава 29. Таємниця за теємницю
  • Глава 30. Лицар
  • Глава 31. Навкруги самі інтригани
  • Глава 32. Ось я йому влаштую
  • Глава 33. Це що таке?!
  • Епілог
  • Глава 25. Нападниця

    - Як ти примудрилася не зрозуміти, що саме Дімка і є власником пансіонату? - тихенько запитала Люба наступного дня після злощасної фотосесії в кущах троянд. Дівчата знову засмагали на шезлонгах. Соня за вчорашній день вже встигла заспокоїтися, хоча злість на хлопця кипіла десь дуже глибоко в казанку її душі.

    - Ти сама винна, - буркнула вона у відповідь теж неголосно. - Хоч би раз його по імені назвала в прив'язці до слів "власник пансіонату".

    - Я ж казала, що він - мій однокласник.

    - Та в тому то й справа, що жодного разу! - розлютилася Соня, виблискуючи очима. Хоч голосу, як і раніше, не підвищувала. Не дуже далеко від подруг примостився на рушнику той самий шатен, який жартома штовхався з Дімою у хвилях пару днів тому. Соня підозрювала, що не варто обговорювати "маркетолога" занадто голосно в присутності цього парубка. - Власник пансіонату й однокласник в твоїх словах завжди були окремо, а Дімка - окремо. Хіба такого не може бути? Бігає собі хлопець закладом з фотоапаратом. Що, тут співробітників мало?

    - Ким же він, на твою думку, працювати міг, якщо вас всіх на екскурсію возив?

    - Спеціалістом з соцмереж і піару, - буркнула дівчина.

    - Відразу видно копірайтера, - засміялася Люба. - У першому ліпшому сіемемщика бачиш.

    - Головне, що тепер розібралася, не буду ганьбитися більше, - пробубоніла Соня собі під ніс.

    - Перед ким ганьбитися? - здивувалася подруга. - Переді мною точно не ганебно не зрозуміти, про кого йдеться. Особливо якщо ти людину не знаєш зовсім.

    Соня зціпила зуби. Схоже, Люба й досі не здогадалася про те, що її подруга не просто знає обговорюваного парубка, але ще й примудрилася в нього закохався. Який сором! Коли б вона тільки запідозрила, що завзятий холостяк однокласник і Діма - одна людина, то втекла б з тієї кімнати відпочинку, тільки цей брехливий власник пансіонату її і бачив би.

    При цьому дівчина сама не розуміла, чому його невеличка неправда настільки її розлютила. Ну вирішив Діма не визнаватися випадковій знайомої в тому, хто він є такий, і що з того? Соня і сама б так само вчинила б на його місці. Станеш всім розповідати про себе, почнуть в гості щороку безкоштовно напрошуватися, та ще й родичів з собою тягти. Навіщо це потрібно?

    Не можна брехати друзям, сама собі сказала подумки Соня. І сама на себе шикнула. Можна! Можна брехати друзям! Якби ви дійсно подружилися, то тобі, Сонічко, було б начхати на його брехню. А ти, дорогенька, закохалася. Дурепа. А він тобі нічого не обіцяв, приводу жодного не давав. Чого скаженієш?

    - До речі, - згадала раптом дівчина. - Хто ж тоді цей хлопець, з яким я твого однокласника переплутала?

    - Не знаю, - задумливо сказала Люба, глянувши вліво. Саме в тій стороні і сидів шатен з рудуватим відблиском у волоссі. В цей момент незнайомець щось посилено строчив в своєму смартфоні, не звертаючи жодної уваги ані на волаючих навколо нього дітлахів, ані на малоліток, які томно вигиналися поруч із ним. Соня фиркнула. Хлопцеві було років тридцять, він виглядав трохи старшим за Діму, хоча це могло бути зовсім помилковим враженням. Але одне можна було сказати точно: дівчатам варто було б звернути увагу на когось трохи молодшого. Мабуть, айфон останньої моделі в руках парубка не давав його сусідкам на пляжі спокою.

    - Ви не підкажете, котра зараз година? - запитала раптом одна з них, прийнявши перед цим максимально спокусливу на її думку позу.

    - В атаку пішли, - шепнула Люба, яка теж спостерігала за цією кумедною сценою. Соня забулькала стримуваним сміхом.

    - Двадцять п'ять хвилин на одинадцяту, - ввічливо відповів хлопець, не піднімаючи погляду від екрану.

    - А Ви тут один? - поцікавилася друга.

    - Ні, дитя, зі мною половина батьківської фірми на відпочинку, - сказав шатен. Дівчата скиснули, а Соня нарешті засміялася. - Чорт!

    Хлопець схопився, швидко натягнув шорти, сунув телефон в кишеню, озирнувся на Соню, яка ховала свій сміх у долоню, та на іронічний вираз обличчя Люби і побіг в бік пансіонату.

    - Куди це він помчав? - здивувалася Соня.

    - Не знаю, - задумливо сказала її подруга, проводжаючи незнайомця поглядом. - Він постійно так носиться. А коли не носиться, то сидить з ноутбуком чи то на вулиці, чи то на своєму балконі.

    - Тобто, ти вже навіть це з'ясувала?

    - А він мені подобається, - просто сказала Люба, переставши приглушати свій голос. - Ось Ігор мене насторожував, хоч і поводився привітно. І, як виявилося, не дарма насторожував. А цей подобається. Він добрий.

    - Добрий? - здивувалася Соня. - Як ти це зрозуміла? Він має настільки чіпкий погляд, хижуватий вираз обличчя. Я в той день помилилася саме тому, що подібним чином, на мій погляд, і повинні виглядати багаті та респектабельні власники пансіонатів. У того ж Діми зовнішність більш приваблива з точки зору добродушності.

    - Ну, мій однокласник теж добрий, хоч і свого не упустить в житті. А цей брюнет... Не знаю. Може його видає погляд?

    - Коли ти встигла йому в очі подивитися? - глузливо поцікавилася Соня.

    - Не встигла, - спокійно відповіла хостес. - Хоча не відмовилася б. Але я підмічаю, як він посміхається, побачивши витівки дітлахів, від яких йому самому іноді злегка непереливки буває. Помічаю, що він підгодовує вагітну кішку на розі. Багато підмічаю, одним словом. І те, що я бачу, мені подобається.

    - Значить, треба познайомитися, - твердо заявила Соня. - Врешті-решт, його Діма, здається, знає. Можна з ним домовитися.

    - А я не хочу, - відповіла на заяву подруга і знову відкинулася на шезлонг. - Я не знайомлюся з хлопцями. Якщо я йому цікава, він сам знайде спосіб. Але, швидше за все, не цікава. Кому мої кістки потрібні?

    - Ігорю ж знадобилися.

    - Ігор мені сказав, що не розуміє, що в мені Дмитро Євгенович знайшов, коли спить зі мною, - зі сміхом сказала Люба, і Соня витріщилася на неї, відкривши рота. - На його думку це може бути тільки в одному випадку - я в ліжку повинна бути вогонь.

    - А ти не вогонь?

    - А я звідкіля знаю? - зареготала подруга. - Все ніяк не зберуся піти й у Дімки спитати. Він же зі мною спить. Наздоганяє і знову спить.

    - Боже, як можна бути таким бовдуром? - фиркнула Соня про Ігоря. До цього моменту подруга не розповідала їй деталей сутички з колишнім працівником пляжу. - Мабуть ще й вирішив тебе своєю увагою облагодіяти.

    Люба знову пирснула. І в цей момент Соня помітила, що до них із дуже злим виразом обличчя поспішає якась дівчина років двадцяти п'яти. Вона б бігла, але по піску це робити було дуже важко, тому дівчина просто швидко йшла.

    - Ти! - люто крикнула вона, дивлячись на Любу. - Повія! Це через тебе мого брата звільнили з роботи! А ти сидиш тут, немов нічого не сталося, хоча ти набагато гірша за нього! Волонтерка, ви подивіться на неї! На твоїй табличці треба зовсім інше слово на букву "Б" написати!

    Вона кинулася на хостес з кулаками, проскакуючи між шезлонгами подруг. Люба зробила невловимий рух вправо, і нападниця промахнулася. Цей момент не проґавила Соня, схопивши дівчину, котра нагнулася в момент нападу, рукою за високий хвіст забарвленого в блонд волосся. Притягнула до себе голову нападниці, яка зойкнула від болю і відразу охолола. Соня примружилася їй в обличчя.

    - Ти взагалі знаєш, з ким ти та твій братик справу маєте, негіднице? - запитала вона зловісницьким тихим голосом. - Хто тебе, дурепо, навчив на незнайомих людей кидатися з кулаками? Можна ж і перо отримати несподівано. Пішла геть звідси! Побачу знову, поголю налисо.

    Вона відпихнула від себе посірілу від страху навіжену та надала їй додаткового прискорення п'ятою у м'яке місце.

    - Що сталося? - до дівчат дошкутильгав Геннадій Петрович.

    - Сестра Вашого звільненого колеги вирішила відновити справедливість так, як вона вважала за правильне, - швидко сказала Соня, не давши Любі відкрити рота. Знала вона свою подругу, та обов'язково щось придумала б, щоб ніхто правди не дізнався. А на думку самої Соні подібні речі приховувати не можна. - Але ми впоралися, дякую Вам.

    - Зовсім Дашка з глузду з'їхала, - покачав головою чоловік, дивлячись, як обговорювана Дашка, не озираючись, навтіки віддаляється від тих, на кого щойно нападала. - Я поки що з вами посиджу, щоб ще чогось не придумала.

    - Вона не придумає, Геннадію Петровичу, - заспокоїла його Люба. Соня з тривогою почула, що голос подруги трохи тремтить. - Її моя охоронниця провчила.

    - Я бачив, - посміхнувся чоловік. - Була б ти, ніндзя, у нас в загоні, може і я б ще й досі був би зі своєю ногою.

    - Це стан афекту, - пояснила дівчина, відчуваючи, як її теж починає накривати запізнілим страхом. Руки затремтіли, почало калатати серце. - Тепер би водички попити.

    - Зараз, - заметушився Геннадій Петрович.

    - У мене є, - Люба сунула під ніс подрузі пляшку з водою. - Пий, ніндзя-копірайтер, і повертайся до життя. Уже все закінчилося.

    Соня вчепилася пальцями в пляшку та ковтнула сильногазованої рідини, проливши через тремтіння рук трохи на купальник. Закашлялася від газу, який вдарив у ніс, і якось одразу заспокоїлася.

    - То з ким там її братик справу мав? - хитро примружилася Люба, яка вже теж вочевидь оговталася.

    - З нами! - гордо заявила Соня та зареготала, згадуючи всю ту маячню, яку загрозливо промовляла в обличчя нападниці-білявці. - Чого тільки не наберешся під час пошуків інформації для чергового комерційного тексту! Хто б знав, що стане у нагоді?

    - Геннадію Петровичу, посидьте з моєю подругою ще п'ять хвилин, будь ласочка, - попросила Люба. - Я піду липкий піт і спогади в морі змию.

    - Із задоволенням, - погодився чоловік, сідаючи на шезлонг з іншого від Соні боку та спостерігаючи, як хостес біжить до теплих хвиль. - Я поки що Дмитру Євгеновичу про цей інцидент доповім.

    - Ой, не треба! - злякалася Соня.

    - Чому? - здивувався Геннадій Петрович. - Я, чесно кажучи, зобов'язаний. Щоб це не повторилося. Звільнені співробітники та їхні ненормальні родичі - це його турбота.

    - Будь ласка, зачекайте, поки я поїду, - попросила дівчина. - У мене потяг післязавтра вранці. Благаю Вас!

    - Добре, - невдоволено кивнув чоловік. - Я дуже сподіваюся, що не пошкодую про це.

    - Скажете, що я Вам заборонила.

    - Ну-у-у, Ви мені, вибачте, не керівництво.

    - Я думаю, що після цього аргументу Дмитро Євгенович не стане Вас вичитувати.

    - Гаразд. Я бачу, що з Вами вже все добре. Піду, напевно, на своє робоче місце.

    - Дякую вам!

    - Люблячі сестри на мене ще з кулаками не кидалися, - задумливо сказала подруга, повернувшись хвилин через десять на свій шезлонг.

    - А хто кидався? - зацікавилася Соня.

    - Так ніхто не кидався, чесно кажучи, - знизала плечима Люба. - Буду сподіватися тільки на одне - що негаразди на цьому скінчилися.

    Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

    Вподобати!
    Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.