Зміст
  • Пролог
  • Глава 1. А може вона ще не погодиться
  • Глава 2. Люблю тебе, Любо!
  • Глава 3. Чи вродлива Соня?
  • Глава 4. Мама завжди непокоїтиметься
  • Глава 5. Нещасний Діма
  • Глава 6. У нього коханка
  • Глава 7. Чи є шик у "Сході"?
  • Глава 8. "Ваше кохання буде з нею пов'язане, а її - з Вами..."
  • Глава 9. Які в тебе вібрації?
  • Глава 10. Список від Діми
  • Глава 11. Хай живе нецілованим
  • Глава 12. Наречена
  • Глава 13. Партнерство
  • Глава 14. Не завжди парубки хочуть затягнути нас у ліжко…
  • Глава 15. Хоч би Соня не побачила
  • Глава 16. М'ятний чай та авокадо
  • Глава 17. Привіз наречену
  • Глава 18. Від кого кефірчик?
  • Глава 19. Паша
  • Глава 20. Ти в ліжку - вогонь
  • Глава 21. Мені потрібен лицар
  • Глава 22. От зараз все і розкриється
  • Глава 23. Закохалася
  • Глава 24. Муки
  • Глава 25. Нападниця
  • Глава 26. Шерлок Євгенович
  • Глава 27. Йому продовження не цікаве
  • Глава 28. Полювання на живця
  • Глава 29. Таємниця за теємницю
  • Глава 30. Лицар
  • Глава 31. Навкруги самі інтригани
  • Глава 32. Ось я йому влаштую
  • Глава 33. Це що таке?!
  • Епілог
  • Глава 3. Чи вродлива Соня?

    Юлька чекала на подругу під кабінетом брата, розважаючи, а скоріше відволікаючи від роботи Ірину Костянтинівну.

    - Тримай ключа, - Дімка простягнув Любці брелок, на якому був написаний номер її кімнати. - У мене в пансіонаті є ліфт, незважаючи на те, що в ньому всього три поверхи. За це мій заклад поважають літні клієнти та люди з інвалідністю. Тож волочити валізу сходами тобі не доведеться. Я з вами не піду, мені потрібно працювати далі. Ще не одноразово побачимося. А ввечері можна буде вибратися на пляж.

    - Побігли? - запитала Юлька, вихоплюючи з рук брата ручку валізи та бігцем прямуючи до дверей, не даючи Любці нормально попрощатися з однокласником. Новоспеченій хостес нічого не залишалося, як побігти за нею.

    - Куди ти так поспішаєш? - наздогнавши подругу в ліфті, запитала Люба.

    - Показати тобі твій номер і вести тебе обідати, - пояснила Юля. - Ти ж їсти хочеш?

    - Я кави випила з пахлавою.

    - До вечері на одній пахлаві не протримаєшся, тож треба пообідати. Я тебе заодно з персоналом кухні познайомлю, - подруга викотила валізу на другому поверсі й зупинилася біля четвертих від ліфта дверей зліва. За нею було ще троє дверей, а далі розташовувалася кімната для відпочинку, в отворі якої хостес побачила м'який диван, оббитий сірим велюром. У коридорах лежали бордові килимові доріжки, ступати по яких в балетках на тоненькій підошві було дуже приємно. Точкові світильники в стелі давали освітлення там, куди не добивало світло з кімнат відпочинку та холу. По праву руку від ліфта гостя побачила коридор другого крила пансіонату з точно такою ж кімнатою відпочинку в кінці.

    - Яка краса! - із захопленням вигукнула Люба, відчинивши двері свого номера та ступивши всередину. - За що мене Дімка так балує?

    - За те, що ти - хороша людина, - підморгнула Юлька. - Не просто хороша, а, можна сказати, рідна всім нам. А рідних приємно балувати. Кондиціонер увімкнути?

    - Поки що не треба, - відмовилася Люба, плюхнувшись спиною на м'якесеньке ліжко та розкидаючи в сторони руки. - Я з обіду повернуся і тоді ввімкну. Втім, я бачу, що тут - північна сторона будівлі, тож скоро стане і без нього прохолодно.

    - Ти, головне, не бійся ним користуватися, - порадила подруга, прилаштовуючи валізу в невеликому коридорчику. - Пансіонат цих витрат електроенергії навіть не помітить.

    - Ой, забула Дімку запитати про те, чи можна мені ще подругу запросити в гості. Після батьків, - занепокоїлася хостес.

    - А чому не можна? - здивувалася Юлька. - Номер тримісний. Можна навіть двох подруг.

    - У мене вас всього дві, - зніяковіло посміхнулася Люба.

    - Не вірю, - похитала головою Дімкова сестра.

    - Близьких - всього дві.

    - Поклич не близьких.

    - З не близькими складніше уживатися. Я якось стала помічати, що поступово все гірше ставлюся до присутності чужих людей на моїй території. А цей номер - моя територія до кінця відпустки.

    - Вирішувати тобі, - махнула рукою Юлька. - Ти перевдягатися будеш? Чи так йдемо обідати?

    - Зараз, руки помию тільки. Після пахлави пальці липкі. Треба було відразу, як в номер зайшла, але подібну красу як побачиш, то про все забудеш.

    Дівчата встигли в їдальню рівно за п'ять хвилин до того, як вона почала заповнюватися постояльцями пансіонату. Юля дійсно познайомила нову хостес з двома серйозними кухарками й однією трохи змученою технічкою. Співробітниці кухні почали усміхатися у відповідь на нехитрі Любині компліменти, щедро виділивши дівчатам мало не подвійні порції обіду.

    - Смачно, - похвалила хостес, наминаючи борщ за обидві щоки.

    - Їж-їж, тобі корисно, - розчулившись, дивилася на неї Юлька. - Ех, заздрю, їсть і не гладшає.

    - Знайшла чому заздрити, - фиркнула Люба. - Я все життя погладшати хоч трохи хочу. Не дарма мене в школі Костя та Сірий Дошкою звали.

    - Та хіба ж вони розуміються на жіночій вроді? - обурилася подруга. - У тебе шикарна фігура.

    - Де? - звично пожартувала хостес. - Груди з чашкою А, білизну на п'яту точку доводиться в Китаї замовляти, тому що у нас настільки дрібні моделі не шиють, а хочеться не дитячих трусів в горошок, а нормального зручного мережива. Ще й ступня тридцять п'ятого розміру. Підбори не знайдеш, а ті, що є, коштують захмарних грошей. Одне добре - дитячі зимові чоботи пристойної якості можна придбати в два-три рази дешевше за жіночі. Зручні хоч і не елегантні.

    - Невдячна ти, - зітхнула Юлька. - Геть не цінуєш те, чим тебе матінка-природа наділила. Будь-який чоловік, при погляді на твою тендітну красу, захоче тебе оберігати.

    - От зараз, розігналися вони, - фиркнула Люба. - Вони мою тендітну красу взагалі не помічають. А коли нарешті бачать, в них зовсім інші інстинкти вмикаються - дитячі. Я б воліла, щоб чоловіки хотіли мене пожамкати, а вони хочуть тільки за коси смикнути. Але досить про мене. Ти ось теж не цінуєш те, чим тебе бог нагородив.

    - Справедливо, - погодилася подруга, гордо дивлячись на свої довжелезні рівні ноги. - О, Дімоне, йди до нас!

    Власник пансіонату махнув дівчатам, вистояв чергу до кухарського столу нарівні з іншими постояльцями, отримав свою порцію обіду та сів за столик.

    - Дімчику, номер просто неймовірний! - у захопленні сказала Люба, відставляючи в сторону тарілку з-під першого та підсовуючи до себе печеню з овочами. - Кондиціонер, диванчик, холодильник - все, що потрібно для комфортного проживання. Столу тільки немає, але мені він і не потрібен. Ще й вікна на північну сторону виходять! Найкращий варіант в липні! Дякую!

    - Я радий, що тебе все влаштовує, - посміхнувся хлопець. - Якщо раптом захочеш попрацювати за столом, приходь до мене в кабінет у будь-який момент. У тебе в номері просто немає для нього місця. Можна було б винести трюмо...

    - Оце вже ні!

    - Я так і знав, - засміявся парубок. - Коли батьки приїжджають?

    - Через два дні о десятій ранку. Поїду зустрічати.

    - Я тебе відвезу, - пообіцяв Діма.

    - Навіщо? - перелякалася Люба. - Знову від справ тебе відволікати? Вистачило й метушні зі мною.

    - Я б не пропонував, якби не міг. Мені самому періодично в Одесу треба їздити у справах, тож не брикайся, - порадив однокласник, дістаючи з кишені телефон, який вібрував у нього в руці. - Вибачте, дівчата. Я з вами, але робота не буде чекати, коли я пообідаю, самі розумієте.

    - Дімчику, а я можу подругу запросити після від'їзду батьків? - запитала Люба.

    - Звісно! - відповів господар пансіонату, щось набираючи в телефоні. - Хоч сто. Що за подруга?

    - Дійсно, що за подруга? - доєдналася Юля. Діма скривився, усвідомивши, що своїм необережним запитанням знову наштовхнув сестру на непотрібні розмови.

    - Моя Соня, - відповіла хостес, відставляючи в сторону другу порожню тарілку. - Ми познайомилися в медичному коледжі, жили в одному блоці в гуртожитку. Вона на два роки молодша за мене, але ми примудрилися подружитися. У другому семестрі першого Сонькиного курсу з'їхалися разом в одній кімнаті. А в кінці навчального року Соня зрозуміла, що медицина їй не цікава і пішла вчитися на філолога. Але ми відтоді дружимо.

    - Хороша дівчина? - вкрадливо запитала Юля. - Втім, коли вже ти з нею дружиш, то вочевидь хороша, чого це я питаю? Вродлива?

    - Вродлива, - усміхнулася Люба. - Брюнетка з тонкою талією і грудьми, яким можна тільки позаздрити. Але ми з тобою зараз йдемо робити вродливою мене. Я не встигла постригтися перед від'їздом, а моє каре пропущеної стрижки не любить. Тут є хороші салони?

    - Є, - відповів за сестру Діма. - Йти десь хвилин десять. Принаймні, цю перукарню хвалили кілька разів постояльці. Сам я стрижуся в Одесі, тому підтвердити чи спростувати інформацію, на жаль, не можу.

    - Якось я маю сумніви в тому, що можна зіпсувати моє каре, - легковажно сказала хостес. - Юлю, якщо ти поїла, то пішли.

    Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

    Вподобати!
    Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.