Зміст
  • Пролог
  • Глава 1. А може вона ще не погодиться
  • Глава 2. Люблю тебе, Любо!
  • Глава 3. Чи вродлива Соня?
  • Глава 4. Мама завжди непокоїтиметься
  • Глава 5. Нещасний Діма
  • Глава 6. У нього коханка
  • Глава 7. Чи є шик у "Сході"?
  • Глава 8. "Ваше кохання буде з нею пов'язане, а її - з Вами..."
  • Глава 9. Які в тебе вібрації?
  • Глава 10. Список від Діми
  • Глава 11. Хай живе нецілованим
  • Глава 12. Наречена
  • Глава 13. Партнерство
  • Глава 14. Не завжди парубки хочуть затягнути нас у ліжко…
  • Глава 15. Хоч би Соня не побачила
  • Глава 16. М'ятний чай та авокадо
  • Глава 17. Привіз наречену
  • Глава 18. Від кого кефірчик?
  • Глава 19. Паша
  • Глава 20. Ти в ліжку - вогонь
  • Глава 21. Мені потрібен лицар
  • Глава 22. От зараз все і розкриється
  • Глава 23. Закохалася
  • Глава 24. Муки
  • Глава 25. Нападниця
  • Глава 26. Шерлок Євгенович
  • Глава 27. Йому продовження не цікаве
  • Глава 28. Полювання на живця
  • Глава 29. Таємниця за теємницю
  • Глава 30. Лицар
  • Глава 31. Навкруги самі інтригани
  • Глава 32. Ось я йому влаштую
  • Глава 33. Це що таке?!
  • Епілог
  • Глава 32. Ось я йому влаштую

    - Алло, - муркнув Сонін голос в слухавці, коли Діма зважився, нарешті, набрати її номер. Він не вірив у загрозу Любки перевірити його дії, але просто не міг більше мучитися від незнання.

    - Привіт, - видихнув власник пансіонату, не впізнаючи власного голосу.

    - Привіт, - сказала дівчина. - А хто це?

    - Діма, - зізнався хлопець і раптом затараторив. - Якщо ти зараз кинеш слухавку і не поясниш мені, чому втекла, я візьму Любку в заручниці та буду тримати, доки ти не приїдеш, і ми не поговоримо...

    - Знову насильство? - було чутно, що Соня посміхається.

    - Та вона і без того з радістю залишиться, - буркнув Діма. - У неї тут кохання.

    - Та ти шо! - захопилася дівчина. - З ким?

    - З моїм приятелем.

    - Це з таким шатеном, який вищий за тебе десь на пів голови?

    - Приблизно.

    - Які чудові новини просто з вечора, просто дві одразу!

    - А друга яка? - сторопів Діма.

    - Твій дзвінок, дурнику! Якби б ти знав, як я рада тебе чути!

    - Чому ти втекла?

    - Я не втекла, - спокійно відповіла Соня. - Я в той день збиралася їхати додому і без твоїх... витівок. З огляду на твою репутацію я вирішила позбавити нас обох незручностей.

    - Яку репутацію, Сонько? - скрикнув хлопець. - Ти думаєш, мені легко? Коли я став спадкоємцем, мені ледь вдалося уникнути боргової ями за борги пансіонату! Я був жебраком, бідним, як ота церковна миша! Жив в цьому пансіонаті, де не було жодного нормального вікна та жодного сухого номера, і тому він продувався всіма вітрами. Моя дівчина від мене пішла, коли я відмовився продавати спадок за безцінь, вирішивши його відновити. Я піднімав все на своїх плечах. Їв лише те, що підкидала мама в передачках. Та ще дешеву локшину швидкого приготування купував. Добре, що Пашин батько допоміг, повіривши в мене. Зате коли справи хоч трохи почали налагоджуватися, навколо мене закрутилися місцеві акули. Доньки на виданні знайшлися у кожного, аби тільки "об'єднати бізнес", як вони казали. І з усіх боків понеслося: "Дімо, тобі потрібна дружина, Дімо, хазяйська рука не повинна бути самою"...

    - Ой-ой-ой, бідосю, подивіться на нього, - засміялася Соня. - То й обрав би собі якусь кралю на видання, навіщо ловеласа вдавати?

    - Я навіть тобі допомогти не зміг, коли ти з дивана впала, - буркнув Діма. - Який з мене ловелас? Квіточку додумався подарувати на п'ятий день знайомства. І так, я обрав. І всім місцевим пліткарям тебе представив. А ти втекла. Соню, приїжджай, га? Почнемо все спочатку. Я до тебе залицятися буду, квіти дарувати, в ресторани возити...

    - Не можу, - хитро сказала дівчина. - І ресторани мені твої не потрібні, я ненавиджу їсти на очах у публіки. Я, між іншим, щойно з роботи прийшла.

    - Тоді я приїду, - з готовністю сказав Діма. - Надовго, звісно, не зможу заклад залишити, але раптом мені вдасться тебе умовити потім приїхати до мене? Раптом мені вдасться умовити твоє керівництво перевести тебе на віддалений режим роботи? Чи навіть хочеш, я тебе найму? Мені страшенно потрібен толковий копірайтер.

    - Ну, приїжджай, - засміялася Соня. - Троянд мені з фамільних кущів привези спочатку. А тоді подивимося хто кого кому і як.

    ***

    - Ти бачила цю світлину? - почула Люба в слухавці повний жаху Сонін голос.

    - Яку? - зацікавилася дівчина, відволікаючись від збору валізи. Вона вирішила прийняти запрошення Паші, і поїхати в місто його автомобілем, у товаристві щасливого Дімки. Оце буде весело! Не те, що в задушливому, наповненому людьми плацкарті потягу. Тому виїзд призначили на дещо пізніший час, вирішивши спокійно зібратися, поїсти, скупатися наостанок і вже тоді вирушити до Києва. Заодним і Дімі трохи додаткових хвилин дадуть на те, щоб вирішив останні робочі завдання перед позаплановим від'їздом. Однокласник і без того знову не спав половину ночі, продумуючи план дій. За його словами, йому потрібно було не тільки зібратися, але й знайти, на кого тимчасово залишити пансіонат. І ось тепер Люба упаковувала в пакетик ще трохи вологий купальник і оглядала номер, щоб нічого не забути. Дімка, звісно, раптом що, надішле, але навіщо створювати і без того заклопотаному другові додатковий клопіт?

    - У інстаграмі пансіонату, - пошепки сказала подруга. - Тиждень тому її було виставлено.

    - Ні, - відповіла Люба. - Зараз подивлюся та зателефоную тобі.

    Вона завершила виклик, помітила в розетці шнур зарядного пристрою, висмикнула його, змотала та сунула в кишеню валізи. Заспокоїлася, впевнившись, що зібрала таки все, обмацала чайку у своїй зачісці та сіла на ліжко, чекати на Пашу. Розгорнула інстаграм, зайшла у акаунт пансіонату, на який сама підписалася ще місяць тому, але весь цей час не дивилася. Відмотала дописи на тиждень і посміхнулася.

    Пропустити світлину було неможливо. При одному погляді на неї стало очевидно, що саме цей кадр і мала на увазі Соня. Втім, чого вона в паніку впала? Її там майже не видно. Ніхто не дізнається, чия це нога закинута на Дімкове стегно, і чию сідницю пристрасно стискає його долоня. Люба аж події вчорашнього вечора згадала. Та й сьогоднішній ранок в морі був не менш приємним...

    - Ну, подивилася, - сказала вона, набравши номер подруги. - Пораділа за вас двох. Мене Дімка ніколи так не цілував, слава Богу. Бо я б, напевно, не змогла б з ним розійтися.

    - Боже, що люди подумали? - застогнала Соня, здається, не слухаючи подругу. - Ми ж усім постояльцям очі намозолили за попередні дні.

    - Судячи з коментарів, подумали правду, - засміялася Люба. - Що у вас кохання, і треба зняти номер. Втім, здається, крім тебе, всі знали, що їхній фотограф і є власником пансіонату, тож з номером проблем не буде.

    - От чого ти смієшся? Яка ганьба! Боже, як я пропустила? Треба було відразу на акаунт підписатися, щойно Дімка мені візитку в екскурсійному автобусі видав.

    - І що б ти зробила, якби побачила відразу? - зацікавилася хостес.

    - Не знаю! Я б зажадала прибрати!

    - З чого б це? На екскурсію ти їздила? Їздила. У фотосесії брала участь? Брала. Згоду підписувала? Підписувала. Мені вчора Дімка про це розповів. Світлину розміщено з повного твого юридично завіреного дозволу.

    - Я навіть їсти на очах у публіки не люблю, а тут оце!

    - Сонечко, бусінко, їсти на очах у публіки - це одне, а цілуватися - зовсім інше. Ти б вважала за краще, щоб цього моменту не було в твоєму житті?

    - Ось вмієш ти спантеличити, - після деякої павзи задумливо сказала подруга. - Але виставляти ж навіщо було?

    - Не знаю, - безтурботно відповіла Люба. - Світлина красива, запальна, та ще яка запальна. І життя на ній багато. Все, як ти любиш.

    - Приїде, я йому влаштую, - прошипіла Соня. - Все, як я люблю.

    - Про контрацепцію, головне, не забудь, - зареготала її подруга, скочивши з ліжка та поспішаючи відчинити двері, в які щойно хтось постукав.

    - Припини, Любо! - знову розлютилася Соня.

    - Ти готова, піонерко? - Паша стояв на порозі номера.

    - Ооо, це хто? - подружкову злість миттю знесло цікавістю. - Те саме кохання, про яке мені вчора Діма проговорився?

    - Переходимо у вайбер, - відповіла Люба, киваючи у відповідь на питання хлопця. Паша пройшов всередину номеру і забрав її валізу. Дорогою з приміщення, він схопив дівчину за руку та повів за собою до виходу. - Нам уже їхати час.

    - Добре, але не думай, що я полишу цю тему, - загрозливо сказала Соня.

    - Та я й не сподівалася, - знову розсміялася Люба, виходячи з номера та віддаючи ключ покоївці, яка терпляче чекала своєї черги біля дверей. Бувша вже хостес завершила виклик і обійняла Катерину Василівну на прощання.

    - Не губися, - попросила жінка. - І приїжджай наступного року.

    - Докладу всіх можливих зусиль, тітонько Катю, дякую.

    - І Соню привозь.

    - Я дуже сподіваюся, що її Ваш власник пансіонату раніше привезе.

    - Господи, хоч би й справді, - жінка перехрестилася та засміялася. - Тоді щасти вам в дорозі. Їдьте швидше.

    - Як дозволять правила дорожнього руху, - пообіцяв Паша, знову хапаючи Любу за руку та ведучі за собою до сходів. - Побігли, янголе. Бо твій однокласник вже весь килим у холі потоптав. Хоч би він мені сидіння в автівці не пропалив.

    - У столиці на його приїзд чекає не менш розпалена Сонька, - пошепки сказала дівчина. - Тільки вона, скоріше, люттю палає. Не минуло й пів року, як побачила світлину.

    - Я навіть вже хочу подивитися на цю зустріч двох закоханих, - посміхнувся Паша.

    - То можна Дімку просто до Соньчиного під'їзду підкинути. Сьогодні субота, вона вдома, - задумливо сказала Люба.

    - Ти ж не збираєшся сприяти їхній сварці?

    - Я просто знаю їх обох, - посміхнулася дівчина. - Зіткнення буде епічним. Головне, встигнути камери підготувати, щоб нових провокаційних світлин назнімати.

    - От не дарма мені Дімон казав, що ти - злодійка, а не янгол, - засміявся Паша.

    - Ну, де ви там? - обурився однокласник, виглядаючи з-за рогу коридору. - Краще б я своїм автомобілем поїхав.

    - І приїхав би до Соні втомленим? - з посмішкою запитала Люба. - Не вигадуй. Вже йдемо.

    - Вже їдемо, - запевнив приятеля Паша, дістаючи ключі від автівки.

    Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

    Вподобати!
    Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.