Мацапура: історія українського людожера

Мацапура й Медиченко сиділи посеред двору. Зиркали один на одного, ледве не прискаючи зі сміху. Було задушливо й сонячно. Мед покусував стару воронячу кістку. Мацапура впав на землю й поклав руки за голову. Полуденні хмари, кольору стиглої дині, плили в небі, як засмаглі дівчата в річці. Великі, як мрії.

— Мацапура? Чи це не сльоза в тебе? Нас випускають, а він плаче.

Медиченко теж влігся на голу землю: всю траву колодники встигли витоптати ще в травні.

— Треба покумекати, як підем за скарбом до лісу, — сказав Мед. — Домарацький не зводитиме з нас очей, тож маємо їх замуляти. Ти поїдеш у село до дружини, я ж пошвендяю хуторами, удаючи, ніби шукаю підзаробітку. І до лісу — нічичирк! Зрозумів?

— Та помовч, Меде! Хай справи почекають. Ти все за розум мені товмачиш, як той Котленко, а ти спробуй зараз, як я, — просто лежи й чувай, як життя замирає.

— Сонце голову напекло?

— Та ж спробуй! Озирни життя. Добре відчуй те, що буде далі. Тоді все минувше зле забудеться. Всі тортури, холод, голод і злидні стануть неважливими. Лежи й дивись.

— Наче язиком балакаєш, а ніяк не второпаю.

Небом пливла дівчина з довгим гачкуватим носом. Мацапура втягнув повітря, заплющив очі й проказав:

— Хороше прийдешнє обертає минувше.

— Бридня, кхе-кхе! Що минуло, те минуло — і все. Як було, так і загуло... — Медиченко почухав брудну голову. — Я тут подумав — най Четверик таки живе. Присягаюсь, не чіпатиму! Хлоп молодий — сам не знав, що робив. А от про інших — не знаю… Шестеро їх, кого хочу вбити, хоча вже п'ятеро виходить. Отарника з Пелюхівки (1), що викрив на моїй першій крадіжці, — всього мідяк! Осавула Котленка, значить. Потім Згурівського (2) стельмаха. Взимку викинув мене малого з воза, коли вгледів, що я сховався в сіні. Також Бубнівського (3) старосту. Чорт спіймав мене на крадіжці півня, зачинив у погрібі, мордував голодом і випускав вранці, щоб я кричав йому замість птаха. І так цілий місяць. Ну, і брата свого.

— Брата? Ти що!

— Ну! Хто серед нашого люду хоч раз не думав убити брата?

— Я не мав брата.

— Пощастило. Знаєш, як по-ляському буде брат?

— Ні.

— Брат, кхе-кхе! А по-жидівському? ... Бродер. А по-москальськи?

— Як?

— Ме-е-е! Ме-е-е!

— Ха! От дурень.

— Від дурня чую!

— А я чув, що ти до Трохима сватався, тому він і втік.

— То через те, що ти тхнув сильніше од нього і він не стерпів такого сорому.

— А кажуть, ти єдина людина у світі, яка сере у себе.

— Телепень.

— Сам телепень.

— О, диви, яка хмара — схожа на церкву з банею! Чи ні...

І так далі. Типова розмова двох майже дорослих чоловіків, від повного переказу якої краще утриматись.

...

(1) Пелюхівка – село у сучасній Чернігівській області.

(2) Згурівка – село у сучасній Київській області.

(3) Бубнівщина – село у сучасній Чернігівській області.