Мацапура: історія українського людожера

Всі тварини, самі по собі, стають по черзі то жертвами, то катами. І якщо ви думаєте, що люди кращі, бо вміють читати книжки, візьміть з шухляди Євангеліє і задумайтесь, як багато треба було шкіри, щоб умістити на пергаменті Новий Заповіт? Не менше сотні телят клали під ніж. Весь рід людський, від народження до смерті, тягне на собі прокляття насилля. Тож якщо вас досі не звинуватили у вбивстві, виходить, ви діяли мудро: обирали слушних жертв, не залишали свідків і слідів, зайвого не базікали — так тримати! Декому не так поталанило.

У той день до обплетеної мерзлим плющем Лубенської в’язниці прибув кат з сусіднього полку. Чоловік у плащі розклав на столику залізні інструменти й сперся кулаками на покручені дошки. Шведський стіл страждань нахилився і мідна лійка, якою до рота заливали кобилячу сечу, впала на биту долівку. Кат тихо вилаявся й відрядив двох караульних за новим столом. Хлопчина лакейськи побіг надвір, а його товариш забурчав прокльони у сіді вуса. Довелось нагадати, що на допит прийде сам полковий суддя, тож треба, щоб усе було по-цивільному. Тоді старий поплентався геть, а містр (2) підійшов до колодника (1), що самотів у кутку кімнати.

— То ти і є той самий Мацапура? Правду казав сотник (3) — моцний чортяка! Шия ледве вміщується у отвір, та й залізо на ногах, гляди, розійдеться, а спина ж у тебе…

В’язень мовчав.

Оцінивши роботу попередників, містр перевів погляд з невміло пошматованої навхрест шкіри — явна ознака майбутньої гангрени — на сальну чуприну в’язня. Підняв важку голову за підборіддя і відкинув довгий чорний чуб з обличчя. Попелясті очі колодника визирали ніби з могили. Кат кинув у них питання:

— Чув, що товмачать про тебе? — містр загинав пальці лівої руки. — Хто каже про грабунок панських маєтків, хто — про конокрадство та криваві вбивства усякого люду. Деякі, хай Бог милує, пошепки перемовляються про людожерство. — Пальців на лівиці не вистачило, але він продовжив. — А ще розповідають про твої зносини з циганами та їхніми відьмами. Я оце слухав та й думав, що то пустомовство. Хіба під силу одній людині нести на собі стільки зла?

Жодна жилка на обличчі Мацапури не сіпнулася. Лише дихав глибше, ніби рознюхував, що за звір перед ним.

Вдих.

Років з тридцять. Коротке вузьке підборіддя.

Видих.

Дрібні чорні риб’ячі очки. Темна шкіра кольору мокрого сіна.

Тума (4) повернувся до столу й провів руками по заліззю. Інструменти, багато з яких Мацапура встиг упізнати, — щипці, іспанський чобіт, груша страждань, виделка єретика (5), — відгукнулися аритмічним брязкотом і дисонансами.

— До вподоби така музика, розбійнику? Я, звісно, без судді не маю права починати нашу розвагу, але важко втриматись.

Мацапура враз підвів голову. Порожньо. Через причинені двері струменем линуло світло пообіднього сонця. Раптом, в’язня схопили за потилицю й потягнули вгору. Мацапура застогнав. Короткий ривок — і напруга зникла. Голова впала і шия адамовим яблуком вп’ялась у вологе від поту дерево бика (6). Біль хвилями котився тілом.

Покривившись, Мацапура подивився на мучителя. Перед ним обвітрені губи витягнулися вперед, наче для поцілунку. Кат притискав ними до плоского носа жмут вирваного з корінням волосся. Мучитель всміхнувся. «Вуса» перекрутило набік і він прибрав їх у гаман на поясі.

— Не дивуйся, чоловіче. Оце спродам твоє волосся на ворожіння якомусь гайдамакові, дам копійку сторожу (7) та й до дівки піду.

Раптом чоловік оповажнів і встромив нігтя у роз’ятрену рану на потилиці Мацапури.

— Ричиш? Не подобається? Моя тобі порада — не гни кирпи. Бачу я, що ти не такий страшний чорт, якого з тебе малюють. Тому, коли прийде суддя, все йому, як на духу, і розкажи — кого й де задушив, чиї коні й скільки вкрав. І говори од серця, щоб зайвий раз до тебе залізом не прикладатись. Ти, може, й мовчатимеш, а ось твої посіпаки — навряд. Мені казали, що в сподній тюрмі (8) сидить твій джура (9) Андрійко п’ятнадцяти років. Думаєш, він не викаже про ваші промисли?

І ще одне додам. Всі ми під Богом ходимо, та знай, що таким, як ми, до нього краще не молитись.

Розкажу повчальну історію, що трапилась у Новгородку за Скоропадського (10). Там місцевий сотник (11) побудував катівню не у секвестрі (12), як воно отут, а на самій горі міської вежі, щоб вереск розлягав по всьому місту. Та ось потрапив у ту вежу справжній злодій. Знаючи, що, як розповість про свої гріхи, то буде йому торгова казнь (13), вирішив про них мовчати і тільки все молив Господа дати сил перенести допит.

Кат замовк і Мацапурі довелося підіграти:

— І що ж було далі? — Голос його був низький і втомлений, наче у людини, яку три дні шмагали батогом. Власне, так і було.

— Добре, що слухаєш, — глузував кат. — Тож Бог, може, що молитви лунали йому у саме вухо, почув пропасника та кинув на місто таку бурю, що кожен себе рятував, а про колодників думати було нікому. А коли вежу залишив останній караульний, у неї вдарила блискавка. Почалась пожежа і злодюга згорів заживо, перекрикуючи громовицю. Ось як Бог почув його молитви.

Завершивши історію, кат подався до дверей. Світло білими плямами вкрило ніс та високі вилиці.

— Стало і мені людину палити за чаклунство, — продовжив він. — Навіть на колесі (14) так не верещать, як на багатті, коли Люципер полум'ям облизує шкіру. Тому в Господа заступництва не шукай. Він про твої гріхи знає краще од смертних, і кара його буде ще страшніша.

— Хіба страшніша?

— А що, думаєш, брешу? Сумліваєшся?

Мацапура жахно всміхнувся.

— Людина засинає од диму раніше, ніж до неї добереться багаття, — сказав в'язень. — Це наче хата з забитим димарем — горять самі тіла, а душі блукають деінде.

Кат звів погляд до стелі. Збентежений, він пригадував:

— Може, і так... та я сам чув, як відьма волала, коли запікалися її ноги! Як таке могло статись?

— Вітер. Гожий вітер міг розвіяти дим.

— А й справді тоді був вітер! — вигукнув кат і подумав, що він сильно помилявся щодо Мацапури. Той не був звичайним татем (15).

Знадвору почулась лайка сотника. Двері зарипіли і катівня сповнилася різким світлом. Заходилися виносити один стіл, заносити другий, перекладати на нього знаряддя ката. Ближче до порогу розмістили ослін з паперами і чорнилом для писарчука, а до стіни приставили довгу лаву для інших урядників.

Кат осторонь спостерігав за цими приготуваннями. Міркував, що життя в нього склалося непогано. Живий, здоровий, без колодок на руках. Подорожує до сусідніх міст, коли в них немає власного екзекутора. Має копійчину, випиває. А коли б розказав судді про всі гріхи, наче на сповіді, то не мав би й того. Він обтер кров з нестриженого нігтя та підморгнув Мацапурі веселим оком.

...

(1) Колодник – вʼязень, арештант.

(2) Містр – синонім ката в Україні XVIII ст.

(3) В 1740-му році посаду сотника у Лубнах обіймав Михайло Скаржинський.

(4) Тума – напівтатарин або напівтурок.

(5) Щипці – в цьомувипадку, металевий інструмент, який використовували для відривання шматків шкіри, м'яса або нігтів; іноді їх попередньо розжарювали.

Іспанський чобіт – металевий або дерев’яний пристрій, що щільно охоплював ногу, в яку забивали клини або стискали, спричиняючи сильний біль і переломи.

Груша страждань – металевий інструмент у формі груші, який вводили в рот, пряму кишку або піхву й поступово розширювали, розриваючи тканини.

Виделка єретика – двосторонній металевий рожен із шипами, який закріплювали між підборіддям і грудьми або між шиєю та грудьми/підборіддям, унеможливлюючи рух голови.

(6) Бик, диба, колодка – дерев’яна конструкція з отворами для зап’ясть, рідше – шиї та зап’ясть.

(7) Кати Гетьманщини були колишніми в’язнями і продовжували знаходитись під охороною.

(8) Сподня тюрма – землянка або поруб для небезпечних злочинців.

(9) Джура – молодий зброєносець, помічник козака.

(10) Іван Скоропадський – гетьман Лівобережжя в 1708-1722 роках.

(11) Про Сіверського сотника Федора Лісовського див. у статті С. Моравського «Федор Лисовский 1709-1722 (Очерк из внутренней истории Малороссии первой половины XVIII ст.». Киевская старина. 1891. № 10. С. 22-57.

(12) Секвестр – інша назва для в’язниці.

(13) Торгова казнь – публічне тілесне побиття, наслідком якого, не рідко, ставала смерть.

(14) Страта на колесі – публічна страта, під час якої засудженому дробили кінцівки і клали тіло на горизонтально розміщене колесо обличчям до неба.

(15) Тать – крадій, розбійник, ширше – злодій.