Сеньйор Федеріко, заспівайте знову!

П'ять років тому

Шурхіт одягу та підошв, кружляння лампочок під стелею, рука на плечі. Музика стихла і Мері підвелася навшпиньки, притягла за лацкани:

— Незабаром повернуся, — провела носом по щоці й відступила. Фредді дивився їй услід. Люди кружляли, сповільнюючи рух, лише він стояв прямо.

— Можна? — рука торкнулася спини, провела по лопатці, плечу, спустилася до зап'ястя.

— Ареселі?

Жінка посміхнулася і стала перед ним. Коротка червона сукня хвилями з розрізами, червоні туфлі на підборах, темне волосся з висвітленими пасмами розпущене. Вона зробила кілька плавних танцювальних рухів і опустила руки Фредді на плечі. Він усміхнувся, взяв її за талію і вони разом зробили крок убік, назад.

— Твій хлопець не ревнуватиме? — Фредді глянув поверх натовпу у бік вбиральні, але Мері не було видно. Ареселі знизала плечем:

— Якщо він мені не довіряє, то це його проблеми. Ось Мері мене ніколи до тебе не ревнує, — і зітхнула. — Знаєш, що вона мені вчора сказала?

— Вчора?

— Так, ми з дівчатками на чай зібралися, ну знаєш, побалакати про чоловіків, — Ареселі посміхнулася і хитнула стегном.

— У Хелен?

— Так… Що таке?

Фредді збився з ритму і задихнувся, ляснув віями. Зирнув на неї з побоюванням.

— Мері ходила вчора в клуб за інтересами, я просто не думав… — він відступив на крок і відпустив її, — що там буде хтось, кого я знаю.

— Вона ж тебе запрошувала.

— Не думаю, що я хочу піти, — Фредді відступив, відвернувся і пішов через натовп. Ареселі впіймала його за пальці. — Вибач.

Ареселі наздогнала його на балконі. Озирнулася на пари, що танцювали навколо, та зробила крок до поруччя. Торкнулася за спину і Фредді здригнувся і відвернувся, зігнувся над цигаркою, клацнув запальничкою.

— Я не хочу, щоб ми перестали дружити через це, — сказала Ареселі. — Я не знала, що Мері не говорила про мене.

Фредді кинув на неї погляд, затягнувся і різким жестом струснув цигарку. Попіл зірвався і зник у сутінках. Фредді відступив на крок і одвернувся. За стиснутим будинками внутрішнім садом спалахнули вікна.

— Я... Я теж не хочу. Просто це так несподівано. І ніяково, — він затягнувся, прикривши рота рукою. — Але я… я радий, що Мері є з ким про це поговорити.

Ареселі підійшла і притулилася до поруччя поруч із ним, склала руки в замок. Зазирнула в обличчя, але він опустив вії.

— Не бентежся ти так, ти не робиш нічого поганого.

— Я не знаю, — майже прошепотів він. — Ви про мене говорили, так? — Ареселі проковтнула, тонка тканина липла до вологого тіла. — Адже ви знайомі вже років п'ять, невже вона так давно це планувала?

— Ні! Ні… Я дуже здивувалася, коли побачила її у Хелен. Але й зраділа… Ви така гарна пара! — Вона обійняла його і струсила за плече. — Я така рада, що у вас все добре!

— Ну, так… — він опустив голову. Ареселі хмикнула:

— Мабуть, я завжди трошки тебе хотітиму, з цим уже нічого не поробиш. Але це не означає, що я не можу за вас порадіти. Це дуже надихає, якщо у когось так добре вийшло.

— Ага, — сказав Фредді й зітхнув. Сигарета тремтіла в руках і кидала попіл. Ареселі облизала губи й подивилася в натовп, але Мері ще не з'явилася.

— Ну гаразд, — сказала Ареселі, — гадаю, ти хочеш це обміркувати… Просто знай, що я завжди тобі допоможу, якщо що. Добре?

Фредді кивнув і вона зробила крок до проходу.

— Стривай…

Вона обернулася, але Фредді знову мовчав, хмурився і жував губи. Вона повернулася, зачекала кілька секунд.

— Якщо ти хочеш щось запитати, поки Мері не прийшла...

— Я... так. Що я маю відчувати?

— У сенсі?

— З Мері, — він кинув на неї короткий погляд. — Що я маю відчувати через все це?

Ареселі відкрила рота і моргнула. Похитала головою і посміхнулася:

— Жодних правил немає, Федеріко. Ти відчуваєш те, що відчуваєш і що б це не було, це нормально. Тебе щось хвилює? — Фредді знову замовк, і вона взяла його під лікоть. — Що ти відчуваєш? — лагідно сказала Ареселі. Фреді опустив голову, пасма волосся закрили обличчя.

— Вона знищує мене… — сказав він так тихо, що Ареселі довелося нахилитися до нього, щоб почути. Вона широко розплющила очі.

— Мері казала, у вас все добре.

— Так, вона так думає…

— Ти говорив із нею про це?

— Так, кілька разів... Вона не слухає.

— Федеріко… — Ареселі розгорнула його за лацкан, — ти не повинен робити того, чого не хочеш. Скажи їй!

Фредді зітхнув і заплющив очі.

— Це ж Мері. Я не хочу воювати з нею, краще здатися. Мені не важко.

— Так не піде! — вона струсила його. — Якщо тобі не подобається...

— Мені… — він облизнув губи, — мені подобається… Вона має рацію, сам я нічого не змінював би в житті, мене треба підштовхнути. Просто вона штовхає надто швидко… і далі, ніж я хотів би, — він проковтнув. — Я знаю, що є межа між «хочу, але не можу сказати» і «не хочу, але не можу сказати», але коли вона починає говорити, я перестаю її бачити, я вже ні в чому не впевнений… Іноді мені здається, у мене немає меж зовсім… і потім я шкодую.

Він глянув на сигарету, але вона дотліла до фільтра. Ареселі кілька разів глибоко зітхнула, крадькома витерла спітнілі пальці об поділ. Фредді не зводив погляду, ніби вії приклеїлися до щік.

— Хочеш, я з нею поговорю?

— Не знаю... — невиразно сказав він. — Я ж обіцяв зробити її щасливою, все, що вона захоче. Може, це я не правий? Я не проситиму тебе, — він похитав головою. — Для Мері це все теж нове, я сподіватимусь, що вона знайде межі сама. Як завжди.

— Тоді… тоді я поговорю з нею без твого прохання, — сказала Ареселі й Фредді подивився їй у вічі та стиснув долоню обома руками.

— Дякую.

Наші дні

— Ну, як ти? — спитала Ареселі. Вони з Фредді сиділи біля вікна на другому поверсі, всі в сонячних цяточках, що проникли крізь тюль. Фредді нахилився до неї:

— Ти давно бачилася з Хелен?

— А? — Вона моргнула. — Минулого тижня, а що? — вона розправила поділ чорно-білої сукні у широку смужку.

— Я все думаю, куди могла подітися Мері… Ти ж знаєш, що Хелен — лесбійка? Мері розповідала, вона намагалася до неї підкотити.

— Так, але вона просто запропонувала. Один раз.

— Мері в останні роки стала такою допитливою… — зітхнув Фредді.

— Впевнена, вона б тобі не зрадила, — сказала Ареселі й взяла його за руку.

— Ні, звичайно, вона б сказала мені. Але… — він насупився… — Може, вона таки в неї?

— Хелен не вчинила б так із тобою, Федеріко. Ми всі знаємо, наскільки ви з Мері були близькі… Навіть не уявляю, як тобі зараз важко, і якщо ми можемо чимось допомогти…

— Ви шукаєте її? Адже ви дружили, ти повинна знати, куди вона могла піти! І чому… Я думав, у нас все гаразд. Що я зробив не так?

Ареселі похитала головою.

— Федеріко, мені дуже шкода, що я не прийшла раніше. Даніель просто не знає, що означає розставання з партнером за такого зв'язку. Тобі не можна залишатись одному. Впевнена, Мері хотіла б, щоб ми подбали про тебе… — вона сіла ближче і поклала руки з обох боків його голови. Фредді підняв брови. — Просто у якості швидкої допомоги… Ми з нею стільки говорили про тебе! Я знаю, що тобі треба і як… — Ареселі поцілувала його. Він не чинив опір і не відповідав, тільки заплющив очі. Коли вона відсторонилася, він усе ще сидів, опустивши вії, а потім моргнув.

— Я… — він прокашлявся й опустив обличчя, — я вже знайшов декого… Вибач, на двох мене не вистачить.

— О! Ой, — вона коротко засміялася і відпустила його, взяла за руки.

— Я розповім Мері, як тільки вона з'явиться, — сказав Фредді й скривився. — Це жахливо, що я не можу поговорити з нею про це.

— Ти можеш поговорити зі мною.

— М-м-м... Ти не зможеш вирішити за мене. Ти мій друг, а не господиня, — він глянув їй у вічі й Ареселі кивнула.

— Так, звісно… Ну… Це добре, що ти не один. Я її знаю?

— Ні, — він криво посміхнувся.

— Я можу щось зробити для вас?

Фредді знизав плечима і похитав головою:

— Не знаю, ніби нічого… О! Взагалі, можеш. Думаю, нікому не сподобається, якщо я буду з... нею. Даніель її майже прогнав, — він насупився. — Якщо питатимуть, можна я скажу, що я з тобою?

— Звісно. Але я не думаю, що до тебе почнуть чіплятися з цим. Мері зникла, не найвдаліший момент, щоб нав'язуватися… мда, прямо як я зараз, — вона прикусила губу й опустила голову.

— Хто знає, цілком можливо, якби трохи раніше на той момент поруч зі мною опинилася ти…

— А-а-а, — простогнала вона, — від цього не легше, — і ніяково усміхнулася. Фредді погладив її по плечу.

— Я буду радий, якщо ти заглядатимеш, навіть якщо не будеш нас прикривати.

— Навіть не сподівайся, що я відмовлюся, — сказала Ареселі. — Буде привід поцілувати тебе іноді, — вона пограла бровами.

— Іноді й без приводу можна, — усміхнувся Фредді та торкнувся її туфлі своєю. — Тільки не ображайся, якщо для мене це означатиме як обійми… дружні, — посерйознішав він.

— Ти любиш обійматися, — сказала Ареселі й Фредді посміхнувся. Вони встали, тримаючись за руки. — Ти ж познайомиш нас?

— Звісно. Якщо не розійдемося.

— Все складно? — хмикнула вона.

— Типу того... — Фредді зробив пару кроків до сходів, Ареселі розправила поділ. Пухнастий світлий килим глушив кроки її туфель на підборах.

— Мені треба знати щось ще?

— Так… — Фредді зупинився біля сходів, глянув униз, але Даніеля видно не було. Він глибоко зітхнув і заплющив очі: — Це хлопець. Мені було самотньо, він опинився поруч... Я не знаю, як так вийшло, — його погляд прилип до підлоги. — Уявлення не маю, правда, — ледь чутно закінчив він.

— Ого, — прокашлялася Ареселі й підняла брови. Зручніше перехопила його під лікоть. — Знаєш, ти не мусиш виправдовуватися за це. Мері давно думала, що ти бі, — криво усміхнулася вона.

— Мері завжди має рацію, — знизав плечима Фредді, — хоча тут я не певен. Він мені подобається не тому, що хлопець. Мері він теж сподобався б, я думаю, треба буде їх познайомити.

— Тобі потрібний її дозвіл?

— Не завадило б, — Фредді прикусив губу.

— Поки її немає, тобі доведеться вирішувати самому, — сказала Ареселі. — Ти знаєш її досить добре, щоби передбачити, як би вона відреагувала.

— Ну… — Фредді нахилив голову набік, — я навіть не цілував когось іншого з весілля. Тож можу тільки гадати. — Він поправив волосся. — Останнім часом хаосу в житті стає дедалі більше. І більше. І більше... — Зітхнув. — Мені здається, коли Мері повернеться, мені знадобиться кілька діб, щоби розповісти все. І навіть тоді жити, як раніше, ми не зможемо… Ненавиджу чортові зміни! — він притис руку до грудей і замружився. Ареселі притягла його до себе, обняла, уткнулася носом у шию. Він погладив її по волоссю.

— Все буде добре, просто почекай, — сказала Ареселі. — Все буде добре.

***

— Чорт, Марсі! — Ріко вийшов і застебнув штани. — Кінчай ревти, у мене мало не впав.

Марсі лежав, згорнувшись на боці, і тихо схлипував, закривши обличчя долонями.

— Ти від діда цієї сопливості набрався? — у Ріко задзвонив телефон. — Так? Та тут він, куди подінеться. Так? Ну й добре. — Він натиснув відбій, переліз по ліжку і потрусив Марсі за плече.

— Марсі, сопля, дуже некрасиво кидати трахаля, навіть не попрощавшись, тобі хтось казав? Підіймай дупу і поїхали.

— Куди? — Марсі притих.

— Дідусь хвилюється, куди поділася твоя згідна жопка. От і скажеш йому особисто.

— Він ніколи б мене так не назвав, — Марсі шморгнув носом і сів. Ріко підхопив його під пахви, поставив навколішки та натягнув його штани, застебнув.

— Я тебе трахаю, а в тебе навіть не стоїть, — досадливо смикнув за бігунок блискавки Ріко. — Що ще за новини? Все, пішли.

***

Поїхали у машині Фредді. Марсі крадькома мацав сидіння і принюхувався. За склом темніло небо, останні промені тугою осіли на верхівках будівель.

У будинку грала музика. Ріко з Марсі зайшли до вітальні, але їх спочатку ніхто не помітив. Дієго танцював з Мігелем, Тадео один, Фредді з якоюсь жінкою років сорока навколо столу, один Даніель сидів на дивані, схрестивши ноги й руки, але не такий похмурий, як завжди. Марсі широко розплющив очі, визираючи з-за дверей. Фредді посміхався. Вигострені жести, постава, кроки, пальці іноді зображали клацання — справжні поки що було робити боляче. Довгі ноги здавались довшими, талія тоншою.

— Слину підбери, — сказав Ріко на вухо і закрив йому нижню щелепу. Зуби клацнули й Марсі прийшов до тями. Тадео помітив їх і поманив пальцем. Та коли вони підійшли, Тадео лише глянув і взяв Марсі за руки. Марсі поклав йому долоню на плече й озирнувся на Фредді.

Якоїсь миті Фредді помітив їх, збився з ритму і жінка поряд з ним повернулася в їхній бік. Мазнувши поглядом по Ріко, вона зупинилася на Марсі. Усміхнулася, і навколо нафарбованих очей зібралися тонкі зморшки. Фредді теж усміхнувся, глянув на Даніеля і зробив спокійніше обличчя. Відступив за жінку, щоб вона була між ним та Даніелем і притиснув долоню до грудей. Жінка окинула Марсі доброзичливим поглядом. Марсі здригнувся, коли Тадео тихо сказав йому на вухо:

— Не ревнуй, вона просто друг.

— Та я не... — Марсі не закінчив, дивлячись на руку Фредді на її талії та зітхнув.