Глава 26. Сеньйор Федеріко дає пораду
Мігель запросив Луїса, низенького чорнявого хлопця з вічною посмішкою, і вони засіли в підвальчику споруджувати кліп. Ріко постійно заглядав в екран з-за плеча, влазив із цінними порадами й поправляв, поки Мігель не почав виганяти його матами. Матюків Ріко не боявся, а витягнути його за комірець Тадео відмовився, і в Ріко став ображений вираз обличчя. Тут Фредді вчепив Ріко за рукав і потягнув кудись. Похитав головою, щоб Марсі залишився в кімнаті. Фредді зупинився на порожній кухні:
— Ти що, хотів спровокувати Тадео, щоб він надавав тобі по шиї? — тихо запитав він.
Ріко потер потилицю, усміхнувся і сів на обробний столик:
— Ну знаєш, сильні емоції, близький контакт... — усмішка зникла.
— А по-людськи все-таки не хочеш?
— Ну я ж не зможу по-людськи, — розвів руками Ріко. — Тим паче взагалі тепер не зрозуміло, як займатися сексом... ну, знаєш. Через Реда і... і усе інше, — він склав руки на грудях і виглянув у вікно. Фредді відступив на крок і притулився до іншого столика.
— Просто думай про Тадео. Якщо він справді тобі подобається.
Ріко зморщився.
— Не знаю. Він хороший хлопець.
— Але?
Ріко знизав плечима.
— Не хочу почуватися слабким. — Він дивився в простір, потім ніби згадав про щось. — До речі, він говорив, що давав Марсі. І Мігелю відсмоктав, це я сам бачив. Чорт, чому він усе одно не виглядає, як сучка? Ніби зовсім і не змінився.
— Може, тому що не змінився? — підняв брову Фредді. Дістав пачку сигарет, потряс. — Слухай, ти хоча б раз у житті відчував ніжність до свого нижнього? Я розумію, що ти собі це забороняєш, але все-таки?
Ріко подумав, насупивши брови та згадуючи.
— Думаю, так... З Марсі. Ми ще тоді зовсім недавно, як познайомилися, думаю, його це пробрало до глибини душі. Він плакав...
— Ти терорист, — Фредді клацнув запальничкою і затягнувся. — Що ж ти робиш?
— Та ні, йому було добре...
— Саме так. Як ти примудрився довести все до... ох, — він махнув рукою і похитав головою. Ріко знизав плечима:
— Та годі... Так, я його трошки розтоптав, зате тепер він став сильнішим і більше не плаче.
— Хочеш сказати, при тобі? — глянув на нього дід. Ріко знітився. — Так, спочатку це боляче, коли приходять альфачі на кшталт тебе і ламають усе, до чого можуть дотягнутися, але ми розуміємо, що вся ваша сила, — Фредді склав пальці лапками, — просто тому, що ви не змогли подолати свій страх. А ми змогли. А такими, як ти, можуть захоплюватися тільки такі самі... і їх менше, ніж ти думаєш. Решта подорослішали.
Ріко закусив губу і кинув похмурий погляд. Відвернувся.
— Корисне щось скажеш?
— А ти справді хочеш?
Ріко знизав плечима. Потер перенісся.
— Схоже, особливого вибору в мене немає. Не хочу ж я думати про тебе.
Фредді дивився на нього і жував губи. Випустив дим, зітхнув із сумнівом.
— Ти ще пам'ятаєш, як це було? Ніжність?
Ріко насупився і повільно кивнув.
— Ось знайди цю частину душі, — сказав дід, — і дозволь їй відчувати все, що вона захоче. Захищай її... А та частина, яка в панцирі з шипами та кидається на всіх...
— Знаю-знаю, поховати, — закінчив Ріко.
— Ні. Ти не зможеш, тим паче це добра половина тебе.
Ріко підняв брови. Фредді поворухнув сигаретою в повітрі:
— Вона тобі знадобиться. Сильна людина може дозволити собі відчувати все, що хоче, і ніжність, і слабкість, і інші тендітні речі. А всіх, хто говорить їй, що робити і якою їй бути, вона шле лісом. А ти думаєш, що про тебе подумають ледь знайомі люди, навіть коли ти один. Вижени їх зі своєї голови до біса. Ніхто, крім тебе, не повинен цього вирішувати.
Ріко дивився в простір, завмерши. Фредді смикнув рукою, збиваючи попіл, і прокашлявся.
— Ну що ж, сподіваюся, ти знайдеш це корисним... А я, мабуть, пошукаю Марсі, — він кивнув і вийшов.
***
Дієго лежав на дивані у вітальні й смикав струни. Мігель і його вигнав із підвалу, щоб не відволікав, і тепер Дієго зітхав, барабанив пальцями по гітарі та крутився з боку на бік.
Ріко сів поруч і сперся на спинку.
— Як життя?
Дієго голосно зітхнув і поскаржився на Мігеля, який проміняв його на Луїса і монтаж.
— Любиш його? — продовжив Ріко вдавано безтурботним тоном.
— Іди ти до біса. Обкурився?
— Мда. Хочеш, я тебе поцілую?
Дієго підняв брови й хмикнув.
— Ти в нас сьогодні турботлива матуся?
— Не хочеш, так і скажи, — на його подив, Ріко навіть в обличчі не змінився. Дієго глянув на двері, постукав нігтями по дереву.
— Ну давай.
Ріко сів ближче, поклав долоні з боків голови Дієго і насупився. За звичкою перед очима замиготіли кадри з Редом, і Ріко стиснув губи та вдивився в обличчя Дієго. Повні губи, чорні очі, густі брови. Тепер вони повзли вгору, а губи кривилися в усмішці. Ріко провів подушечками великих пальців по його щоках і поцілував, не розмикаючи губ. Потерся носом. Від Дієго пахло шампунем і його власним гіркуватим запахом. Ріко сперся на лікті й нюхав його волосся, цілував шию, раз у раз завмираючи.
— Що це з тобою, нахуй? — пролунав стривожений голос. — Ти помираєш?
— Намагаюся не думати про Реда.
Дієго сіпнувся від сміху:
— Ну все, Ріко поламався. Я думав, ти на це в принципі не здатний.
Ріко підняв голову і поклав підборіддя на долоні.
— А про що ти думаєш із Мігелем?
— Про нього, про що ж іще? Я ж не ідіот.
Ріко опустився на підлогу на коліна і притулився вухом до грудей Дієго, обняв лівою рукою. Дієго торкнувся мочки його вуха, і Ріко напружився, але далі його пальці не пішли — він пам'ятав, що Ріко трусився над своєю зачіскою відтоді, як почав випрямляти волосся. "Але ж це приємне відчуття", — подумав Ріко. Груба рука, що хапає за волосся, виглядала круто тільки в порно, а в житті... Ріко знайшов руку Дієго і поклав собі на голову. "Хм", — сказав Дієго, а потім його пальці ніжно помасажували шкіру, і Ріко посміхнувся, не відкриваючи очей.
— Слухай, але ж Мігель не найприголомшливіший хлопець на планеті, чому він тобі подобається?
— Ріко... Справа ж не в цьому. Якби ти зустрівся з Редом у плоті, і то не став би носитися з його почуттями. Сеньйора он засмоктав, не запитавши, чого він хоче, а якби ви були самі? — його пальці захопили волосся і кілька разів потягнули. — З Мігелем легко і приємно, він не їбе мені мозок і сам не заганяється через дрібниці. З ним спокійно.
— Зручно.
— Ага. Що в цьому поганого? Ось ви з Тадео виносите одне одному мозок, і я гадки не маю, нащо, якщо можна цього не робити. Ось нащо?
— Хіба це не нудно, коли все тихо-спокійно?
— Коли ти щасливий, тобі не нудно. А якщо людина тобі насправді не потрібна, ніякий скандал не врятує.
— Боже, які всі мудрі сьогодні.
— Ой, іди ти до біса. От серйозно, будеш продовжувати в тому ж дусі, і тебе виженуть із власної групи.
Ріко випростався:
— Та я вас сам вижену, дупи!
— Давай-давай, — Дієго поклав руки за голову і помостився. — От тільки ми зберемося знову, вже без тебе, і отримаємо зіграну групу, а в тебе не залишиться ніфіга. Візьмемо сеньйора солістом, Ареселі теж можна...
— Чорт, нормально ж розмовляли!
— Між іншим, ти так і не перепросив за те, що намагався зґвалтувати мого хлопця. Знаю, він не найприголомшливіший хлопець на планеті, але...
— Ой, та годі...
— Ось, про що я і кажу! — Дієго сів. Ти намагався попорати хорошу людину, яка нічого тобі не зробила, а замість вибачень кажеш "Та годі!". Тебе ґвалтували коли-небудь?
— Гей! — Ріко сів на столик, щоб бути вище.
— Стривай-но, щось таке Тадео розповідав... Якийсь п'яний тип затиснув у клубному туалеті, ти ще потім у Тадео на плечі обридався...
Ріко пішов плямами.
— Ніхрена я не обридався, мені пох ваще! — він змахнув рукою. — І взагалі, я ж його не посилав, значить...
— Навіть не намагався, бо знав, що він тебе все одно слухати не буде. — Дієго сів, схрестивши ноги, Ріко відвернувся, важко дихаючи. — Слухай, я ж тебе не звинувачую, той гад просто спіймав першого, хто підвернувся...
— Це життя, — відповів Ріко крізь зуби. — Воно, сука, таке.
— Але знаєш, що цікаво? У нашій групі немає жодного такого виродка. Крім тебе.
— Тадео...
— Це ваші з ним сексуальні ігри, але згадай, якщо ти з вередливості казав у процесі "ні", він казився і бив тебе по пиці, але зупинявся і не трахав, доки ти не попросиш. Так?
Ріко знову трясло. Він пригладив волосся і сковтнув. Дієго влігся назад і підняв гітару з підлоги.
— Випадкова сволота в клубі — це випадкова сволота в клубі, тут як пощастить, — сказав він знову спокійним голосом. — А друзів можна вибирати. Я все чекав, що ти, дупа, поговориш із Мігелем, а ти спустив усе на гальмах. Я ще почекаю, але бачить бог, тобі краще поворушитися.
Ріко обернувся до нього. Дієго дивився спокійно, жодного страху перед можливою істерикою чи бійкою. Може, він просто чекає "останньої краплі", щоб припинити дружбу? Ріко знову відчув його обережні пальці на вусі.
— Гаразд, я з ним поговорю, — сказав він і брови Дієго піднялися. Ріко відвернувся від нього і вийшов.
***
Поговорити одразу не вийшло, бо Мігель із Луїсом закінчили монтаж. Після перегляду в Ріко не залишилося нічого, окрім захоплених матюків. А Мігель і справді не така вже й пустушка... Він похитав головою. Дієго спіймав Мігеля і цілував, той сміявся. Дід, усміхаючись, опустив очі й плескав, хлопці стрибали й кричали.
Ріко спіймав Мігеля тільки після вечері, відвів до плетених крісел за будинком. Мігель усміхався і явно думав про щось своє, хоч і поглядав на Ріко з цікавістю. Ріко сів у крісло, склав руки в замок і згорбився. Мігель сів поруч і якийсь час мовчав, потім отямився й обернувся до Ріко:
— Ти щось хотів сказати?
Ріко помостився, кривлячи губи, потер лоб і сперся на столик:
— А ти від мене нічого не чекаєш? - Подивився в обличчя з піднятими бровами. — Зрозуміло. Тут дехто хоче, щоб я перепросив...
— Так? За що?
— Ти вже не пам'ятаєш?
Мігель насупився і знизав плечима. Ріко фиркнув і сумно посміхнувся.
— За той бардак, що я влаштував у гаражі.
— Ти постійно влаштовуєш якийсь бардак, — усміхнувся Мігель, — забий. Все одно себе не переробиш.
— Ти думаєш?
Мігель знову знизав плечима.
— Не знаю, поки в тебе не виходило. Ось правда, забий. Не знаю, чим там тебе шантажував... Дієго, напевно? Але мені здається, що пуття від цього не буде. Все одно це не по-справжньому.
— Ось, значить, як.
— Ти ж не будеш мене бити через те, що я це сказав? — тихіше запитав Мігель. — Я просто так...
— Ні... — протягнув Ріко і відкинувся на спинку. — Знаєш, іноді я заздрю вам із Дієго, — він кинув на нього погляд і побарабанив пальцями по розсохлій від дощу стільниці. — У вас узагалі є головний?
— Ні, а навіщо?
— На що це схоже?
Мігель подивився на нього з тривогою та облизнув губи.
— Ну, це дуже здорово. Я не почуваюся жалюгідним, що б я не робив, а ще Дієго мій друг... Він завжди на моєму боці. А ще я можу просто бути собою, а він усе одно мені дасть. Мені не треба для цього бути сильнішим за нього або щось доводити, якось по-особливому поводитися. І я йому дам просто тому, що він мені подобається і любить добре. Він іноді дуже милий і смішний, навіть коли веде в ліжку, і мені з ним дуже спокійно, — Мігель усміхався, дивлячись у простір. Ріко підняв брови, куточки губ опустилися. І чому він думав, що Мігель — не найкрасивіший хлопець на планеті? Безтурботне, ніби осяяне зсередини обличчя. Як же з ним могло б бути добре, якби...
— Дякую, — Ріко прокашлявся, — що розповів, я насправді рідко намагався собі це уявити, — його голос захрипів. Мігель видав смішок:
— Переходь на наш бік сили, у нас є... ну не знаю, просто в нас здорово, — він зітхнув і опустив голову. — Хоча вже завтра ти будеш такою ж сволотою, як завжди.
— Дякую, я знав, що ти в мене віриш, — відповів Ріко. Над його головою в темному небі пролетів кажан. Він закинув голову. Зірка мерехтіла — літак?
— Я тебе вже рік знаю, — сказав Мігель.
— Навіщо ж спілкуєшся, якщо я сволота?
— Ну, спочатку все не виглядало так уже й погано. А потім я здружився з хлопцями... Я б не хотів, щоб гурт розпався.
— Ясно.
— Ну ось, тепер уже я почуваюся покидьком, — Мігель шумно зітхнув і завозився на кріслі, що скрипнуло. — І даремно. Ти завтра так мене розгойдаєш... Ах Мігель, ах добрий самаритянин, не захотів зачепити мої почуття...
— Ой усе, — насупився Ріко і сів прямо.
— А в мене немає почуттів, я машина зі сталі, — продовжив Мігель, — срати я на вас усіх хотів... Ну що я за ідіот, а? — він підвівся, обтрусив штани, які світлішали в сутінках. — Гаразд, піду я, — і побрів, згорбившись, газоном, обігнув трояндовий кущ. Волосся, підсвічене з вікна, спалахнуло золотим обведенням по контуру і згасло.
Ріко залишився сидіти в темряві.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!
Спойлер!