Зміст
  • Глава 1. Сеньйор Федеріко йде на роботу
  • Глава 2. Сеньйор Федеріко грає з онуком
  • Глава 3. Сеньйор Федеріко приходить у відчай
  • Глава 4. Сеньйор Федеріко переїжджає
  • Глава 5. Сеньйор Федеріко спілкується з новими знайомими
  • Глава 6. Сеньйор Федеріко базікає з новим доглядальником
  • Глава 7. Сеньйор Федеріко приймає душ
  • Глава 8. Сеньйор Федеріко пропускає поховання
  • Глава 9. Сеньйор Федеріко розмовляє з онуком
  • Глава 10. Сеньйор Федеріко приймає рішення
  • Глава 11. Сеньйор Федеріко поринає у спогади
  • Глава 12. Сеньйор Федеріко знову теревенить з онуком
  • Глава 13. Сеньйор Федеріко зустрічається з сином
  • Глава 14. Сеньйор Федеріко вертається додому
  • Глава 15. Сеньйор Федеріко іде до психолога
  • Глава 16. Сеньйор Федеріко жаліється на життя
  • Глава 17. Сеньйор Федеріко зустрічається з подругою
  • Глава 18. Сеньйор Федеріко читає вірші
  • Глава 19. Сеньйор Федеріко гортає сімейний фотоальбом
  • Глава 20. Сеньйор Федеріко розповідає про свою колекцію
  • Глава 21. Сеньйор Федеріко розмірковує про дроби
  • Глава 22. Сеньйор Федеріко співає
  • Глава 23. Сеньйор Федеріко їде на кладовище
  • Глава 24. Сеньйор Федеріко знімається у кліпі
  • Глава 25. Сеньйор Федеріко розповідає про стару фотографію
  • Глава 26. Сеньйор Федеріко дає пораду
  • Глава 27. Сеньйор Федеріко знову розмовляє з сином
  • Глава 28. Сеньйор Федеріко знову поринає у спогади
  • Глава 29. Сеньйор Федеріко розповідає дивні історії
  • Глава 30. Сеньйор Федеріко поринає у колишнє
  • Глава 31. Ред знайомиться із родичами
  • Глава 32. Ред ходить у гості
  • Глава 33. Ред приміряє одяг
  • Глава 34. Сеньйор Федеріко повертається
  • Глава 35. Сеньйор Федеріко розмовляє з Мері
  • Глава 36. Сеньйор Федеріко балакає з друзями
  • Глава 37. Сеньйор Федеріко свариться із сином
  • Глава 38. Сеньйор Федеріко розмовляє з родичами
  • Глава 39. Сеньйор Федеріко співає для друзів
  • Глава 40. Ред іде гуляти
  • Глава 41. Ред робить пропозицію
  • Глава 42. Сеньйор Федеріко уникає розмови
  • Глава 43. Сеньйор Федеріко знаходить сім'ю
  • Глава 44. Сеньйор Федеріко робить зізнання
  • Глава 45. Ред згадується у розмові
  • Глава 46. Ред співає
  • Глава 47. Сеньйор Федеріко складає пісню
  • Глава 48. Сеньйор Федеріко слухає Реда
  • Глава 49. Міранда робить помилку
  • Глава 50. Міранда програє
  • Глава 51. Сеньйор Федеріко пише листа
  • Глава 52. Сеньйор Федеріко зустрічає фанатів
  • Глава 53. Сеньйор Федеріко співає
  • Глава 25. Сеньйор Федеріко розповідає про стару фотографію

    Мігель відсунув тарілку, потягнувся і сів прямо:

    — До речі, щодо всяких дивних фоток, ми в альбомі сеньйора бачили тебе в підгузках! — він глянув на Ріко і підморгнув Дієго.

    — Ага, а ще на горщику, — усміхнувся той.

    — Не було там такого... — сказав Фредді, і Марсі стиснув його долоню, хитнув головою. — Що?

    — У якому альбомі? — схопився Ріко. Він метнувся до полиць, не помічаючи, як приятелі давляться від сміху, намагаючись тихіше. Фредді похитав головою. Альбом був великим і важким, тому Ріко притягнув його на стіл і почав швидко перегортати картонні сторінки від кінця до початку. Раптово Ріко зупинився, дивлячись в одну точку. Повільно підняв погляд на діда.

    — Звідки в тебе це? - запитав він осілим голосом і розгорнув альбом. На світлині молодий чоловік із короткою стрижкою і фамільним обличчям Еллісонів стояв поруч із дівчиною у вінчальній сукні, вони посміхалися в камеру.

    — Це з нашого весілля з Мері, я з Америки привіз, — відповів Фредді й підняв брови.

    — Це ти? — Ріко ткнув пальцем у нареченого.

    — Ну так... А що?

    Ріко розгорнув альбом і втупився в нього, витріщивши очі й важко дихаючи.

    — Ох нічого собі... — сказав Мігель, заглянувши. Дієго чортихнувся. Тадео перехилився через стіл, його губи склалися буквою "о". Марсі насупився, Ареселі переводила погляд з одного обличчя на інше.

    — Що... що таке? — запитав Фредді.

    Ріко відсунув кілька мисок, що задзвеніли, і став на стіл колінами, нахилився й ухопив Фредді за лацкани, смикнув до себе, вимагаючи спертися руками.

    — Ти!.. — видихнув він, обхопив з боків голови й міцно поцілував. Навколо пролунали охи й Мігель схопив Ріко за плече, потягнув. Тадео побіг навколо столу, Дієго схопився, не знаючи, що робити.

    — Ріко, блядь, не смій! Якого дідька?! — крикнув Марсі й перескочив через спинку дивана, потягнув Фредді на себе. Тадео відірвав Ріко, віддер його руки від Фредді й разом із ним повалився на крісло. Фредді дихав із присвистом і тремтів, а потім обм'як, і Марсі поклав його на подушки, подарувавши Ріко повний ненависті погляд. Ареселі стояла на місці, моргаючи. Ріко вибрався з рук Тадео, постояв, трясучись і з шумом дихаючи через рот, і вибіг із кімнати. Грюкнили двері в коридор, потім вхідні.

    Марсі підніс до носа Фредді пляшечку з нашатирем, і Фредді зморщився, відвернувся. Марсі притиснув його до себе, обійняв, але очі в нього були круглі. Він покосився на весільну фотку. Відсторонився, заглянув в обличчя:

    — Гей, ти як?

    Фредді відкрив рот, потряс головою, доторкнувся до губ. Його повело вбік і він сперся на спинку дивана, Марсі стиснув плече в дещо пом'ятому піджаку.

    — Навіщо... — прошепотів Фредді, моргнув. — Він божевільний?

    — Це справді твоя весільна фотка? — запитав Мігель побожним шепотом. Дієго кінчиками пальців доторкнувся до неї, очі в нього були круглі. Тадео з-за його плеча розглядав її, примружившись.

    — Та що з нею таке?! — Фредді схопився і сперся на стіл, чашки задзвеніли. Він вдивився у фотку, насупившись і пожувавши губами, сказав: — Що? Останні тридцять сім років у ній жодних змін... Що?

    — Ти не знаєш? Це ж легендарна річ! — сказав Мігель. — Чи ти її з сайту роздрукував? Але тоді це не ти на ній...

    — Це я і... який ще сайт?

    Марсі виглянув з-за плеча Фредді, теж спершись на стіл. Ареселі прокашлялася в кулак:

    — Взагалі-то, я теж нічого не розумію. Що такого в цій фотографії?

    — Це остання відома фотка Реда, — сказав Дієго, і Фредді здригнувся й задихнувся, руки підігнулися, і він вдарився об стіл ліктями. Випрямився й опустився на диван.

    — Не того Реда, милий, іншого... рокера, за яким Ріко фанатіє, пам'ятаєш, я розповідав? — сказав Марсі й сів поруч.

    — Якого іншого? — запитав Мігель. Фредді потер перенісся, і Марсі налив йому води. Фредді випив, поставив наполовину порожню склянку, дістав пачку, але руки тряслися так, що він не міг дістати сигарети. Марсі витягнув одну і Фредді взяв її губами.

    — Можна? — запитав Марсі й Фредді кивнув. — Фредді розповідав, що в юності, ем... зустрів якогось байкера Реда. Але це точно не той, він великий і бородатий був, — він знизав плечима. — Ось...

    Фредді взяв сигарету, розсипаючи попіл.

    — До чого тут моя фотка до Реда Ріко?

    — Ред узявся невідомо звідки та через п'ять років зник, — сказав Тадео. Він сидів у кріслі, склавши руки на грудях і спокійно спостерігав за всіма, лише брови тривожно насупилися. — Він був особистістю яскравою і, хм... відомою у своїй тусовці. Через три роки, коли вже всі перестали його шукати й повірили, що він знайшов свій кінець у канаві з ножем у боці, його впізнали... Просто на вулиці побачили знайомі. Але він не хотів спілкуватися й удав, що не знає їх. Постриг волосся, одягнувся, як нормальна людина, одружився. Друзі, звісно, набігли, і дружина його кинула, він намагався накласти на себе руки... Сеньйоре, вам погано?

    Фредді притиснув долоню до рота і схлипував.

    — Так... — Марсі вилущив дві пігулки й простягнув, Фредді проковтнув їх, запивши залишком води й потер очі.

    — Господи... — сказав Дієго. Мігель сидів, відкривши рота.

    — У газетах написали про це й опублікували цю фотографію, — закінчив Тадео. Фредді сперся на стіл, закривши руками обличчя.

    — Вони з'явилися, — сказав він тихо, зірваним голосом. — Ці люди... Розфарбовані, як... як із цирку. Я ніколи раніше їх не бачив... Почали розповідати страшні історії, дружина пішла, її родичі перестали зі мною спілкуватися... Вона забрала із собою Денні, залишила обручку...

    — Мері вам не повірила? Але чому? — запитала Ареселі. — Хіба ви не могли довести...

    — Ні! — Фредді підняв обличчя зі злиплими віями. — Я думав, вони справді говорять про мене, звідки мені було знати? Я ніколи не чув про музиканта Реда, я... — він зітхнув, розчепірив пальці й завмер, намагаючись зібратися з думками. — У школі я втік із дому і запив, і майже нічого не пам'ятаю. Як я вже казав Марсі, якщо зібрати всі шматочки, що я пам'ятаю, разом, то й доби не набереться. Люди, які були поруч, теж називали мене Ред... через колір волосся. — Він знизав плечима. — Я не знав, що й відповісти Мері...

    — Тобто це й справді міг бути ти, просто забув? — сказав Дієго.

    — М-м-м... ні, — Фредді облизнув губи. — Ріко мені вмикав якусь його пісню і сказав, що на гітарі грав він сам. Я вмію грати трохи... Але перші уроки я взяв через років десять після переїзду сюди й досі не міг би повторити те, що почув тоді. Алкоголь стирав потроху, по добі десь, я думаю, а щоб навчитися грати або добре їздити на байку, потрібен великий безперервний шматок часу. Можливо, місяці.

    — Ти міг би їй це й сказати, — підняв брови Мігель.

    — Не міг, — відповів Фредді. — Я не знав, що Ред — той Ред — музикант. Або що він їздив на байках. Я думав, вони говорять про мене. І, чесно кажучи, був у цілковитому жаху... — він розслабився і відкинувся на диван. — Коли я ще не зустрів Мері й пив... Одного разу я прийшов до тями, знайшов газету в смітнику, і за датами виходило, що минуло не кілька тижнів, як я думав, а роки... Я весь ранок ішов кудись без єдиної думки в голові, а потім сидів на поручнях моста й дивився у воду, де мене і знайшов поліціянт і, можливо, врятував моє безглузде життя. Якби мені тоді хтось сказав, що все скінчиться тим, що я буду з Мері танцювати в сукні, я б... — він похитав головою. — Я хотів почати все спочатку, стати хорошою людиною. Я зовсім не так собі все уявляв... Або що буду з тобою, — він сковтнув і торкнувся руки Марсі. — Слава богу, мені більше не вісімнадцять... мінус п'ять років, які я забув. Нерви ні до біса, але я якось впораюся.

    — О, таблетки нарешті почали працювати, — сказав Марсі.

    — Значить, фани Реда помилилися... — сказав Тадео. — Взагалі-то суперечки про те, чи справді тоді знайшли Реда, чи просто когось зовні схожого, точаться досі, надто вже нетипова для Реда поведінка, — він піднявся. — Піду пошукаю Ріко, поки він не наламав дров.

    — Зачекай! А навіщо він... — Фредді торкнувся губ. Тадео похитав головою, вказав на Дієго і пішов. Дієго сів пряміше:

    — Ріко піпець поплавлений фан. Він би руку й обидві ноги віддав, щоб із ним переспати хоч разок, він сам казав.

    — Це не добре...

    — Так, — Дієго співчутливо стиснув губи й переплів пальці в замок. — Не добре.

    ***

    Ріко стояв навпроти постера Реда у своїй кімнаті, спершись об стіну руками, і важко дихав, вишкірившись. Брови піднялися, губи скривилися. Він відкрив шафу, викинув на ліжко десятки інших постерів і сотні роздрукованих на принтері стоп-кадрів із порно. Дивився на них круглими очима, ніби міг побачити щось нове, хоча без підказок сказав би, звідки який брав. Підняв один папір. Вдивився у вузьке обличчя, витончене, ще не до кінця сформоване, але вже з хитренькими задоволеними очима. Подивився на дірочки на стіні, там, де він висів раніше, і зім'яв у руці.

    Він, плачучи та сміючись, бгав їх усі, потім пхав до сміттєвого пакета, але й після заспокоїтися не міг, жбурляв речі, змітав усе зі столу, викидав із шафи. Виснажившись, сидів біля стіни, обхопивши коліна, коли у двері подзвонили. Ріко ігнорував дзвінки, потім завібрував його телефон. Ріко поклав його поруч на підлогу і дивився, як спалахує і гасне екран.

    "Пусти, я знаю, що ти там!" — повідомлення.

    "У тебе геолокація на телефоні".

    "Не відкриєш, і я викличу рятувальників".

    Ріко поморщився і встав, запхав телефон у кишеню. Відчинив Тадео двері й мовчки прийшов на кухню. Тадео дорогою зазирнув у спальню, присвиснув і зайшов на кухню, сів за столик поруч із Ріко.

    — Трахни мене, будь ласка, — сказав Ріко, його обличчя скривилося. — Тадео...

    Тадео зітхнув і похитав головою, опустив підборіддя на руку.

    — Будь ласка! — Ріко схопив його зап'ястя і Тадео обережно вивільнився, відкинувся на спинку стільця.

    — Це тобі не допоможе.

    — Тадео!

    — Твій дід не Ред, Ріко. Ми з ним поговорили після того, як ти пішов. Фанати просто переплутали його.

    — Але багато хто знав його особисто... — Ріко сперся на стіл, нахилився.

    — Ну-у-у-у... Я гадаю, ніхто з них раніше не бачив Реда в костюмі, підстриженим і без косметики та лінз, і міг тільки припускати, який би він мав вигляд. А сеньйор Еллісон, мабуть... схожий чисто зовні. Форма обличчя, фігури. Вони помилилися. — Ріко з сумнівом насупився, і Тадео посміхнувся: — Та годі, ти справді думаєш, що Ред здатен десятки років пропрацювати бухгалтером? Або, — він підняв брову, — він у перший же день підпалив би свій стіл від нудьги?

    Ріко проти волі посміхнувся і видихнув. Потім знову насупився:

    — Не знаю. Я ні в чому вже не впевнений...

    — Знаєш. Ти пам'ятаєш усі тексти його пісень напам'ять, дивився кожне відео... по скільки разів? Ти — знаєш.

    Ріко глибоко зітхнув і розслабився. Сковтнув, на очах виступила волога.

    — Схоже, я знову обісрався, — сказав він. — Як дід?

    Тадео закотив очі й скривився, поворухнув пальцями й глянув на Ріко.

    — Зрозуміло, — зітхнув Ріко і стиснув губи. Потер перенісся. — Блядство! Перестану я коли-небудь косячити в цьому житті?!

    — М-м-м... Ні? — знизав Тадео плечима і посміхнувся. Ріко похмуро вискалився у відповідь і впустив голову на руки.

    — Дякую, що сказав мені, — промовив Ріко, не піднімаючи обличчя, його голос змастився через розплющений об долоні ніс. — Хтось заслужив трохи хорошого сексу?

    — Хтось заслужив ременя по дупі, — відповів Тадео і фиркнув.

    — А я про що? — Ріко посміхнувся і підняв брову, і Тадео насупився і відкинувся на спинку стільця. — Взагалі-то, я мав на увазі тебе, — сказав Ріко. — Ти не зобов'язаний був мені говорити, оскільки ми більше не... навіть не друзі.

    — Ідіот, — зітхнув Тадео і склав руки на грудях.

    — Я серйозно. Чого ти хочеш? Обіцяю зробити по-твоєму.

    — Іди ти до біса, хочеш сказати, я розповів, тільки щоб щось від тебе отримати?

    — Значить, ти нічого не хочеш? — запитав Ріко з веселим подивом.

    — Так!

    — Тоді чому ти все ще тут сидиш? — Ріко посміхнувся і розвів руками. Тадео секунду вдивлявся в його обличчя, в якому не було ні краплі сумнівів, і схопився. Коли він вибіг за двері, вираз змінився на розгубленість, але цього Тадео вже не побачив. — Він справді нічого не хотів? — сказав Ріко в тиші.

    ***

    Ріко завмер із піднятими руками, важко дихаючи, не в змозі підібрати слова. Як завжди після емоційної промови, його почало трясти.

    — Розумієте? — закінчив він і зробив круглі очі. Сеньйор Перес постукав пальцями по розкритому блокноту і пожував губами. Ріко насупився і видихнув. — А що, якщо він справді сказав просто так? Я стільки сил витратив, щоб витравити із себе цю дурну ванільність і нікому не вірити... Я не розумію. Якби Тадео чогось від мене хотів, міг би сказати, я б йому все дав. У той момент...

    — Розважливість і бажання щось отримати від кожної своєї дії властиві усім людям, як ви кажете, молодий чоловіче... — сказав сеньйор Перес.

    — Саме так!

    — Але... — сеньйор витримав паузу, — бажання вірити в хороше, навіть якщо це обман, і відчувати емоційну близькість — теж людська властивість, як каже мені мій життєвий досвід. Почуття закоханості, довіри та безпеки — приємні почуття, і люди теж їх хочуть. Іноді, щоб домогтися цього, вони здатні на безкорисливі добрі вчинки. Тому що конкретно цього без певної частки щирості не домогтися, особливо якщо хочуть, щоб відповідні почуття теж були щирими.

    Ріко зі спантеличеним виглядом помовчав.

    — Але хіба вони не бояться, що співрозмовник їх обманює і тільки розігрує щирість?

    — Бояться, але думають, що воно все одно того варте. Або довіряють своїй здатності відчувати брехню. Власне... — сеньйор глянув повз, наче на стінах були записані спогади, — буває, навіть після стосунків, що закінчилися доволі неприємно, люди врешті-решт вирішують, що деякі моменти все одно були варті того, щоб пройти крізь усе це, хороше й погане.

    — Напевно, я занадто боюся, що мене обдурять, — сказав Ріко тихіше.

    — Раніше таке вже траплялося? — запитав сеньйор Перес м'яко. Ріко невизначено знизав плечем.

    — Я знайшов прон з Редом раніше, ніж мені почали подобатися живі люди, — сказав він, — а Ред нікому не вірив. Він був сміливим... Ніколи нікого не любив. Він сильний... — Ріко насупився. — Дід уже говорив вам? — він ворухнув пальцями.

    — Я б хотів почути вашу версію, — сказав сеньйор Перес і склав пальці в замок. Ріко опустив очі й важко зітхнув.

    — Я ідіот, про що тут ще розповідати. Мене інше турбує... Тадео сказав, що фанати помилилися, бо дідусь у молодості був чисто фізично трохи схожий на Реда... Я не можу перестати думати про це. У мене ніби очі відкрилися, я не розумію, як не бачив цього раніше. Він і справді схожий, до того ж добряче і навіть зараз... Те саме обличчя. Ред міг би мати такий вигляд, якби дожив до наших днів. Я мріяв бути схожим на Реда відтоді, як уперше його побачив, але в мене повніші губи, кругліше обличчя й очі... Бо я трохи схожий на бабусю, трохи на маму. А дід...

    — Це проблема?

    — Так, чорт забирай! Що мені робити?

    ***

    Фредді мовчав увесь ранок і врешті-решт Марсі сів поруч на диван, взяв за руку і сказав:

    — Я знаю, що тебе хвилює. Чи не думаю я про цього чортового Реда, коли я з тобою.

    Фредді зітхнув і посміхнувся, відкинувся на спинку дивана. Заглянув Марсі в очі. Марсі повторив його позу і погладив долоню:

    — Я, звісно, не такий фанат Реда, як Ріко, але коли живеш із ним в одній квартирі, неможливо не бути в курсі... — Він знизав плечима. — Ріко... — зітхнув, — дивиться на зовнішність. Я не знаю, може, якби тебе в молодості вдягнути в редові ганчірки, ви й справді були б трохи схожі... зовні. — Він скривився. — Це не важливо. У вас настільки різний характер, що, мені здається, ви взаємно були б у жаху від життя, яке веде інший.

    Фредді хмикнув і посміхнувся.

    — Тут ти маєш рацію... Принаймні я так точно в жаху, — він спохмурнів. — Я знаю, що Ріко фанат, тож намагаюся тримати свої враження при собі, але якщо чесно, від Реда в мене мурахи, — він зіщулився. — Якби ті дивні хлопці сказали мені, що я вбив когось або торгував наркотою, я б повірив, я б усьому повірив. Але Ред... Це було занадто схоже на правду.

    — Я радий, що ти — це ти, — сказав Марсі, і Фредді відповів на його погляд. Марсі подався вперед і встиг прикрити очі, коли у двері постукали. Фредді зі стогоном зітхнув і встав. Поправив піджак. Марсі вийшов уперед.

    Через щілину зазирнув Ріко і Марсі натиснув на ручку, але Ріко віджав двері.

    — Ріко, ти що тут робиш? — запитав Фредді й відступив Марсі за спину.

    — Треба потріпатися трохи, — Ріко зачинив двері й зробив крок уперед, і Фредді знову відступив, залишаючи між ним і собою Марсі. Ріко моргнув і насупився.

    — Тебе не запрошували, — сказав Марсі, — навіть не дозволяли зайти, якщо ти помітив.

    — Ой, та заткни пельку, — Ріко обернувся до діда: — Будь ласка.

    Фредді знизав плечима, Ріко посміхнувся і зайшов у вітальню. Сів на край дивана. Фредді влаштувався на іншому кінці, пропхавши в середину Марсі. Той випростався, намагаючись виглядати грізно, але Ріко його проігнорував, тільки сів, спершись на коліна, щоб краще бачити Фредді.

    — Для початку хочу сказати, що я ідіот, хоча це для тебе навряд чи сюрприз, — сказав Ріко, і Марсі фиркнув. — Ти б не міг прибрати твого жополіза, я не з ним прийшов поговорити? — Ріко покосився на Марсі.

    — Ні, — відповів Фредді й сів нога на ногу, склав руки в замок. Ріко пожував губами й сів зручніше.

    — Гаразд, — сказав він. — Тільки нехай мовчить. Коротше... Я... дуже перепрошую за це лайно вчора, можеш мені не вірити, але для мене це теж погано закінчилося.

    — М-м-м, поради психолога добре на тебе впливають, — сказав Марсі й підняв брову, криво посміхнувшись. На його подив, Ріко йому не відповів, лише знову перевів погляд на Фредді.

    — Діду, це катастрофа... Я, мабуть, зрозумію, якщо ти не зможеш мене вибачити, але взагалі-то я прийшов просити твоєї допомоги.

    Фредді підняв брови. Відвів погляд, подумав, облизнув губи.

    — Чесно кажучи, я в такому шоку, що навіть не знаю, як до всієї цієї ситуації ставитися, — сказав він, і Ріко скривився й опустив голову. — Звісно, мені б хотілося, щоб ми зрештою змогли з тобою нормально спілкуватися, — він знизав плечима. — Але просто зараз... — він сковтнув, — коли я тебе бачу, у мене одне й те саме перед очима...

    Ріко гірко розсміявся:

    — Ред знімався в порно, в інеті гігабайти цього добра. І я бачив їх усі, і не по разу. Тож у мене теж... — він помахав перед обличчям, — усяке.

    — Я не Ред.

    — Знаю, Тадео сказав. І я, коли подумав трохи, теж зрозумів. Ред і дня не зміг би прожити твоє життя, не облажавшись. Він ніколи не захотів би навіть спробувати, — Ріко розкуйовдив волосся. Марсі хмикнув про себе — відтоді, як Ріко почав користуватися лаком для волосся, він намагався не чіпати його, але іноді, коли сильно хвилювався, за старою звичкою зривався. Ріко глянув на пальці, чортихнувся й опустив руку. — Слухай, а ти коли-небудь думав про інших людей, коли був із бабусею або Марсі?

    — Думаєш, нам варто обговорювати такі речі після всього? — запитав Фредді. Ріко втягнув повітря крізь зуби й відвернувся.

    — Я завжди думав тільки про Реда. З усіма. До вчорашнього дня. А ви з ним так схожі, що в мене все в голові змішалося нахрін, — він із силою потер обличчя. — Я не святий, запитай Марсі, я кінчений збоченець, він знає, але ось це ось — це для мене занадто. Я не хочу так, — він подивився на Фредді. — Сука, ти, напевно, єдиний, хто вважає мене... я не знаю... — він знизав плечима. — Ти бачив, як Тадео мене трахнув, і все одно вважаєш своїм улюбленим онуком, — він почервонів. Обернувся до Марсі: — І якщо ти зараз хоч слово скажеш, я тебе вб'ю до біса!

    Але Марсі мовчав. Фредді морщився, як від болю в зубі.

    — Вибач, але я... — він важко зітхнув, — я б дуже просив тебе кілька днів тут не показуватися, будь ласка, дай мені отямитися... — Ріко опустив голову. — Вибач.

    Ріко кивнув і почервонів.

    — Так, звісно, — ледь чутно вимовив він і встав. Відвернувся. — Я не хотів, — так тихо, що ледь можна розібрати. Вийшов.

    Фредді обійняв Марсі й заплющив очі.

    Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

    Вподобати!
    Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
    Міло Севіч
    11.12.2023 07:05
    До частини "Глава 25. Сеньйор Федеріко розповідає про стару фотографію"
    Спойлер!
    Там в голові Ріко взагалі гальм нема? Я навіть не можу передати те бажання добре йому надати прочуханки . Історія з Редом вкрай дивна. Федеріко розказував Марсі про те як останній раз вживав алкоголь і мав від нього провали в пам'яті (в мене теж є такий персонаж, цікава тема, щоб гратися) Однак, лежачи біля Ріко , від якого несло перегаром він трусився та згадував личинок. В мене два варіанти. Або тоді так співпало, або алкоголь зовсім не стирає пам'ять.... Або ... Блін... Мері пила вишневий сік замість вина в одній із сцен, а що тоді пив Федеріко?, Мені тоді здалося, що вино. Коротше, дивно що Ріко помилився, як мав всі записи, фото і т.д
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Eriloor
    11.12.2023 09:50
    До частини "Глава 25. Сеньйор Федеріко розповідає про стару фотографію"
    Спойлер!
    Та ні, Фредді теж пив вишневий сік) Його вся та історія з алкоголем занадто перелякала. Кошмар з личинками міг статися просто так, а міг і через алкоголь - просто запах навиває неприємні емоції, плюс сон - і вийшло, що вийшло. До речі, може, запах спровокував і це потьмарення у готелі, з Марсі. Марсі був п'яний, дихав перегаром, і у діда знесло дах. Два тижні психічний захист працював, а потім Фредді опинився у незнайомому місці, поряд - жодної знайомої речі і людини, плюс запах алкоголю - і все посипалося.
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Злата Соловей
    14.01.2023 00:21
    До частини "Глава 25. Сеньйор Федеріко розповідає про стару фотографію"
    Спойлер!
    Щось мені підказує, він той Ред і є :) Обкладинка прозоро натякає, та й і провал у пам’яті явно не просто так. Чимсь же він займався ті п’ять років. Взагалі тепер я думаю, хвороба Фредді набагато серйозніша, ніж здавалося на перший погляд.
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше