Сеньйор Федеріко, заспівайте знову!

"Привіт!

Знаю, це дуже несподівано і ти, можливо, вже давно не хочеш мене знайти... Мені тебе розшукати виявилося неважко, хоч ти й змінила прізвище. Схоже, у тебе зараз усе добре, можеш не вірити, але я цьому радий.

Мені з тобою зв'язатися порадив психолог, і я довго думав, чи варто. Я і зараз не впевнений... Ще місяць тому я навіть не знав, чи жива ти, і не збирався перевіряти. І все-таки я відчуваю, ця історія для мене не закінчиться, доки ти не відповіси — або не проігноруєш цього листа, це теж свого роду відповідь. І хто знає, може, ми зможемо пробачити одне одного перед смертю?

Загалом, це все, що я хотів сказати. Якщо захочеш відповісти, я буду радий. Я буду чекати".

Фредді вп'яте перечитав надісланий лист. Марсі відійшов до вбиральні, і Фредді, насупившись, дивився на двері. Його плечі розминали маленькі міцні руки.

— Давай, тобі ж цікаво, що буде, — сказав голос Мері. — Я допоможу.

"Ти можеш покликати його, але щоб він тільки... спостерігав, не діяв?"

Голова запаморочилася. Фредді поворухнув лопатками — здавалося, хтось дивиться в спину.

— Хочеш, щоб він чув твої думки?

"Ні!"

— Тоді говори вголос.

Фредді вдихнув глибше і випростався. Прокашлявся. Тихо сказав англійською:

— "Привіт... Привіт, Ред. Я тут подумав... ми могли б поговорити. Хочеш? Будеш мінятися?"

— Він каже "так", — сказала Мері. Фредді поморгав, зітхнув, стиснув вологі пальці. — А тепер падай... я зловлю.

Коли Марсі повернувся і плюхнувся на крісло поруч, Фредді завмер із заплющеними очима. Марсі підібрався:

— Гей, усе гаразд?

Ред підвівся і з усмішкою покружляв на місці, підморгнув Марсі, скривився, глянувши на рукави, і скинув піджак. Нахилив голову набік і прислухався.

— "Гаразд-гаразд, я зрозумів... Привіт, моя друга половинка!" — сказав він, дивлячись у стіну. — "Прийом прийом, як зв'язок? Що?" — він закотив очі й простогнав. — "Боягуз".

— "Ред, Фредді тебе пустив? — запитав Марсі, встаючи.

— "Так-так, усе нормально, не хвилюйся. Секундочку..." — Ред заплющив очі й хвилини півтори морщився та зітхав, а потім вираз його обличчя змінився, він похитнувся, і Фредді сів у крісло. Марсі пошепки запитав:

— Що ти робиш?

Фредді знизав плечима.

— Ти ж не проти?

Марсі поворухнув руками, облизнув губи та мовчки повернувся в крісло. Він дістав телефон, але навіть не вдавав, що дивиться на екран. Фредді знову прокашлявся, поправив краватку і глянув на лист.

— "Я тут подумав... Я написав мамі. Цікаво, що ти про це думаєш", — сказав він і знову заплющив очі. Завмер, і врешті-решт Марсі втомився чекати й увімкнув телефон. Смикнувся, коли Ред схопився з криком:

— "Бля, ти написав цій суці! Нахрена? "Пробачити один одного перед смертю?" — він засміявся на весь голос, підвиваючи й плескаючи долонею по столу. Почав кружляти кімнатою. — "Ти здурів? Ти що, не пам'ятаєш? Вона ж поїхала! Вона ж... Ні, ну ти роби що хочеш, але я особисто плюну їй в обличчя, якщо побачу. Я не розумію! Навіщо?" — він підняв руки, ніби актор у театрі. Іншим голосом додав: — "Чого? Гаразд, гаразд!" — з риком видихнув, потер скроні й заплющив очі. Час минав, дихання вирівнялося. Спокійний і значно повільніший голос, що явно належав Фредді, сказав:

— "Стільки часу минуло. Понад сорок років. Люди змінюються... Знаєш, вона пофарбувала волосся, я бачив її фотки у Фейсбуці. Мама, яку я пам'ятаю, ніколи б цього не зробила. І ще вона тепер фарбується. Носить сукні... Вийшла заміж. Може, вона змінилася?" — він зі зітханням сів і склав руки на коліні перекинутої за ногу ноги. — "Це навіть не важливо, як саме вона відреагує, я просто хочу, щоб усе закінчилося. Ну і, може, поставити їй кілька запитань..."

Крісло скрипнуло, і Марсі підняв погляд. Ред відкинувся на спинку:

— "О-о так, я б теж знайшов, що в неї запитати! Хоча знаєш що? Ну її до біса, мені не цікаво. Ми не станемо вільними, поки трястимемося над її думкою. Хоча про що я! Що ти взагалі знаєш про свободу, доходяга?" — він фиркнув і дістав сигарети. Затягнувся, скинув попіл різким рухом. Відкинувся на підголівник і випустив дим угору. Спокійніше продовжив: — "Сука обрізала мене, як довбаний кущ у саду мільйонера. Ось такими ось ножицями. І якщо у винці й справді був диявол, він зробив мене вільним..." — він зітхнув і приплющив очі, усміхнувся. — "Але ж ти не пам'ятаєш, правда? Багаття в ночі, на півдорозі з нікуди в нікуди, зірки, дим, музика, секс, вітер у соснах..." — голос став мрійливим. — "Повні зали людей, що облизують закоханими поглядами. Мотоцикл, який трясеться і гарчить під тобою, наче звір, що трахається. Незнайомці з жадібними очима... Музика". — Він випустив дим. — "Мама не любила нас, братику. Навіть коли ти був, чорт забирай, ідеальний. Ти був їй не потрібен, як би ти не старався. Напевно вона була рада, що позбулася нас. Так пішли її нахрін з її правилами, ось і все".

Після паузи Фредді відповів:

— "Думаєш, я й так цього не знаю? Правила потрібні не щоб мама нас любила, від неї не дочекаєшся. Вони — щоб життя не перетворилося на хаос. Щоб урятувати душу", — він подивився на цигарку, затягнувся, і вогник на кінчику спалахнув яскравіше.

Марсі здригнувся, почувши гучний сміх.

— "А-а-ах ду-у-ушу... У тебе немає душі, приятелю. Ні в кого її немає. І там нагорі", — Ред вказав сигаретою у стелю, — "нікого. Ти помреш, і тебе з'їдять хробаки, це все". — Ред закинув ноги на стіл, помостився, ліниво продовжив: - "Ні, я, звісно, не знаю, може, твоя віра все ще міцна, але, схоже, член декого в цій кімнаті", — він підморгнув Марсі, — "виявився міцнішим. Хоча якщо ти придумав собі виправдання щодо цього випадку, я б із задоволенням послухав, це має бути щось феєричне", — він широко посміхнувся. — "Давай, здивуй мене!"

Фредді осунувся в кріслі, опустив погляд. Він ще добру хвилину мовчав і хмурився, запалив ще одну сигарету від старої, загасив недопалок.

— "Віра розвалилася", — глухо сказав він. — "На жаль. Але з цим я вже нічого не можу вдіяти... Про душу я мав на увазі в переносному значенні. І мама все-таки виявилася правою, варто було мені втратити контроль, як усе посипалося", — він опустив ноги й сперся на коліна. — "І шматочок "свободи", про яку ти розповідаєш, я пам'ятаю — рудого байкера, я з ним ночував у наметі... не важливо. Я дивом не помер, не розбився, не заразився СНІДом — це диво, зауваж, у переносному, не релігійному значенні, а все ж таки. Чим, по-твоєму, могло закінчитися таке життя, і як скоро?"

— "Це мій тезка, інший Ред, чи що?" — паузи явно ставали коротшими. — "Ой, це смішна історія! Слухай, я згадав, але ж і справді — цей Ред мені розповідав, що я ненадовго його забув, хоча він це зрозумів уже заднім числом... Не будь дурником, Занудо. Ред кльовий, він мене любить і нізащо не образив би", — він знизав плечима. — "Невже так погано було? Загалом... ну так, пригоди річ така, але який сенс доживати до моменту, як перетворишся на старезну зморшкувату руїну?" — Ред скривився. — "Сидіти вдома й ховатися від неприємностей — марна трата часу".

— "Я не хотів бути... з ним. Усе не повинно було початися ось так! Хрінові в тебе друзі, Ред!"

Марсі підняв брови. Фредді лається?

— "Ой, ніженка яка! Так, лайно трапляється, іноді хлопці виявляються тими ще мудаками, один зламав мені руку в процесі..." — Ред прокашлявся, з огидою збив уявні порошинки з рукава сорочки. — "Ну і нічого такого. Встав, обтрусився, пішов далі. Життя, сука, триває".

Фредді довго сопів і м'яв сигарету, перш ніж відповісти.

— "Не всі можуть просто встати й обтруситися. Я от не можу. І не треба мені казати, що я слабак — це лайно на твоїй совісті, і ти виправдовуєшся".

— "Я не винен, що ти забув стоп-слово!"

— "Хочеш сказати — ніколи не знав?"

— "Ось бачиш! Це було непорозуміння", — Ред розкуйовдив волосся і розчавив недопалок у попільничці. — "До речі, якщо вже зайшла мова про те, чого ти там не можеш — не розкажеш, якого хріна в мене всі руки порізані? Давай, просвіти мене! Так, у мене було не найспокійніше життя, лайно траплялося, мудаки теж, але мені жодного разу навіть на думку не спало помножитися на нуль. Ну?"

— "Ти все одно не зрозумієш. З чого я взагалі маю перед тобою виправдовуватися?"

— "А я з чого? Я взагалі не знав, що ти існуєш. Я діяв у своїх інтересах, я знав, чого хочу. Я погодився з ризиками", — Ред встав і почав кружляти кімнатою. — "Я зробив те, що ми й мали зробити — звільнитися і жити яскраво та щасливо", — Ред жестикулював, погляд упирався в стіни, ніби невидимий Фредді стояв перед ним. — "Звідки мені було знати, що якась маленька, жалюгідна, перелякана частина мене заснула летаргічним сном, а потім вкрала всю молодість, жила тихо, як лайно в траві, а тепер ще й висуває якісь претензії? Та якби не я, у твоєму житті не було б узагалі нічого хорошого!" — він зупинився і перевів дух. — "І я знаю, що ти якимось хитрожопим способом можеш змусити мене заткнутися, але це боягузтво. Давай, збери яйця в кулак і відповідай мені! Ну?"

Фредді посміхнувся куточком рота і хмикнув.

— "Моє життя було щасливим, дурнику", — відповів він спокійно. — "Я провів його саме так, як хотів. Хоча... ти навряд чи зрозумієш, як це здорово — до хвилини знати, що буде завтра, післязавтра, наступного тижня. Не знаєш, як це — мати свій дім, майбутнє, повагу оточення. Що таке "кохати". Знати когось так добре і так довго... Мати дітей". — Фредді зітхнув. Голос став тихішим і ніжнішим: — "Знати, як пахнуть власноруч вирощені троянди. Пам'ятати кожну річ у будинку, і як вона тут з'явилася... Якби я тільки міг тобі пояснити!" — Фредді натрапив поглядом на Марсі, усміхнувся. — "У будь-якому разі, жити так, як ти жив раніше, ти вже не зможеш, найімовірніше, ніколи".

— "Ти теж", — Ред сів на край столу і потер перенісся. — "І взагалі, я теж кохав! Просто... просто не так довго. Що?" — сказав він, коли Марсі хмикнув. — "От не треба тут, із тим же Редом ми добрих пів року моталися країною, як лайно в ополонці. По-твоєму, це не довго?" — він торкнувся золотої каблучки, провернув її, насупившись. — "І що, ти справді був щасливий? Не як із мамою? Хоча так, судячи з вмісту твоїх шаф, тобі й справді було набагато веселіше", — він усміхнувся. — "Але це зовсім, зовсім не за маминими правилами!"

— "Ну, гм, так, ми від них дещо відійшли", — Фредді усміхнувся й опустив вії.

— "Давай тоді не будемо сваритися, а спорудимо нові, щоб усіх влаштовували", — запропонував Ред. Фредді кивнув.

***

Даніель, Кейнд і Фредді стояли серед натовпу в аеропорту, випроставшись, в ідеальних костюмах, начищених туфлях, які ідеально сидять на фігурі, і з похмурими обличчями. Приятелі Ріко теж спробували мати пристойний вигляд, Мігель навіть прийшов у темних шортах нижче коліна, чого явно не став би робити, якби Марсі його спеціально не попросив. Ріко, блідий і скуйовджений, обійняв усіх по черзі, тільки діда зачепив за плечі, не згинаючи рук, і відступив. Старші Еллісони обійняли Джасінту, попри її джинси та розпущене волосся. Містер Еллісон довго жував губами й хмурився, але потім простягнув руку Фредді, і той потиснув її, і місис теж. Він не зміг нічого сказати, голос би не послухався, і це було просто видно по обличчю. Місис Еллісон зітхнула й опустила погляд, розуміючи, чому Мері залишилася з ним — важко злитися на людину з очима загубленого кошеняти. Він явно на них не злився за спалені листи, хоча, може, й варто було б.

Потім літак забрав американських родичів і Ріко в небо, і всі роз'їхалися по домівках.

Фредді тепер часто "тримав Реда поруч", розмовляв із ним. Хлопці намагалися не витріщатися, але як тут утримаєшся? Навіть одного тільки голосу вистачало — непристойні жарти Реда перемежовувалися манірним "не коментуй моє особисте життя, будь ласка" або "повернімось краще до музики". А ще Ред зітхав і стогнав, доки Фредді не додавав до свого образу що-небудь кольорове, наприклад, золотисту в прожилках сорочку без піджака або краватку вибухоподібного відтінку, яку він знімав, якщо виходив на вулицю.

Ще вони спробували писати музику разом. Фредді прибирав із текстів мати, Ред називав його лицемірним святенником, але доводилося миритися. Фредді навчився перемикатися на Реда і назад швидко, тому можна було з'єднати в пісні й чергувати все найкраще — фем-вокал і скрім, гітарні соло і синтезатор, енергійні та мелодійні партії...

Група ще кілька разів виступила в клубах. У компанії друзів з роботи й танців Фредді не пускав Реда керувати, але давав спостерігати, і Ред сповненим подиву голосом говорив потім, що друзі Фредді виявилися далеко не такими старими занудами, як він очікував. Враження від танцю з Ареселі він зміг висловити тільки безсловесними захопленими звуками на кшталт "Уі-і-і-і!..", після чого став дивитися на Ареселі поглядом, який треба цензурувати на відео. Добре хоч, "привид Мері" тепер не дозволяв їм раптово опинитися в чужому ліжку.

Джасінта приходила на виступи й записувала відео на телефон. Іноді вона заходила в гості ввечері, плуталася під ногами, хихикала, доїдала чужу паелью і розповідала дідові історії зі школи, а він обіймав її за плече, слухав і усміхався.

Життя налагоджувалося.