Зміст
  • Глава 1. Сеньйор Федеріко йде на роботу
  • Глава 2. Сеньйор Федеріко грає з онуком
  • Глава 3. Сеньйор Федеріко приходить у відчай
  • Глава 4. Сеньйор Федеріко переїжджає
  • Глава 5. Сеньйор Федеріко спілкується з новими знайомими
  • Глава 6. Сеньйор Федеріко базікає з новим доглядальником
  • Глава 7. Сеньйор Федеріко приймає душ
  • Глава 8. Сеньйор Федеріко пропускає поховання
  • Глава 9. Сеньйор Федеріко розмовляє з онуком
  • Глава 10. Сеньйор Федеріко приймає рішення
  • Глава 11. Сеньйор Федеріко поринає у спогади
  • Глава 12. Сеньйор Федеріко знову теревенить з онуком
  • Глава 13. Сеньйор Федеріко зустрічається з сином
  • Глава 14. Сеньйор Федеріко вертається додому
  • Глава 15. Сеньйор Федеріко іде до психолога
  • Глава 16. Сеньйор Федеріко жаліється на життя
  • Глава 17. Сеньйор Федеріко зустрічається з подругою
  • Глава 18. Сеньйор Федеріко читає вірші
  • Глава 19. Сеньйор Федеріко гортає сімейний фотоальбом
  • Глава 20. Сеньйор Федеріко розповідає про свою колекцію
  • Глава 21. Сеньйор Федеріко розмірковує про дроби
  • Глава 22. Сеньйор Федеріко співає
  • Глава 23. Сеньйор Федеріко їде на кладовище
  • Глава 24. Сеньйор Федеріко знімається у кліпі
  • Глава 25. Сеньйор Федеріко розповідає про стару фотографію
  • Глава 26. Сеньйор Федеріко дає пораду
  • Глава 27. Сеньйор Федеріко знову розмовляє з сином
  • Глава 28. Сеньйор Федеріко знову поринає у спогади
  • Глава 29. Сеньйор Федеріко розповідає дивні історії
  • Глава 30. Сеньйор Федеріко поринає у колишнє
  • Глава 31. Ред знайомиться із родичами
  • Глава 32. Ред ходить у гості
  • Глава 33. Ред приміряє одяг
  • Глава 34. Сеньйор Федеріко повертається
  • Глава 35. Сеньйор Федеріко розмовляє з Мері
  • Глава 36. Сеньйор Федеріко балакає з друзями
  • Глава 37. Сеньйор Федеріко свариться із сином
  • Глава 38. Сеньйор Федеріко розмовляє з родичами
  • Глава 39. Сеньйор Федеріко співає для друзів
  • Глава 40. Ред іде гуляти
  • Глава 41. Ред робить пропозицію
  • Глава 42. Сеньйор Федеріко уникає розмови
  • Глава 43. Сеньйор Федеріко знаходить сім'ю
  • Глава 44. Сеньйор Федеріко робить зізнання
  • Глава 45. Ред згадується у розмові
  • Глава 46. Ред співає
  • Глава 47. Сеньйор Федеріко складає пісню
  • Глава 48. Сеньйор Федеріко слухає Реда
  • Глава 49. Міранда робить помилку
  • Глава 50. Міранда програє
  • Глава 51. Сеньйор Федеріко пише листа
  • Глава 52. Сеньйор Федеріко зустрічає фанатів
  • Глава 53. Сеньйор Федеріко співає
  • Глава 49. Міранда робить помилку

    Він просто перестав відповідати на дзвінки, і спочатку Міранда думала, що він помер — потрапив під машину, або його зарізали під час пограбування, та хіба мало що могло трапитися. Зі знімної квартири він з'їхав. Вона не знала жодного його друга, тож навіть запитати було ні в кого. Зрештою одного разу, тижні через два, вона просто побачила його в супермаркеті. Знайома верхівка в завитках попелястих кучерів височіла над натовпом, і від цього все ще перехоплювало подих і повзли солодкі мурашки. Вона пробралася між людьми та зловила його за лікоть:

    — Франческо!

    Він обернувся і на обличчі прослизнуло роздратування, але потім він усміхнувся.

    — Малятко! Привіт, ти як?

    — Куди ти пропав? Я не могла додзвонитися...

    — Ах, справи навалилися, знаєш, просто не продихнути... — його погляд понісся кудись над головами, уздовж полиць із крупами та консервами. Він важко зітхнув. — Знаєш, мій дядько помер. Боюся, мені доведеться повернутися додому, — він склав брови будиночком і заглянув їй в очі.

    — Добре, я поїду з тобою... — вона усвідомила, що він ніколи не говорив, де живе.

    — Ох, це... Боюся, батьки вже пригледіли мені якусь заможну дівчинку, доньку друзів... Ну, розумієш.

    — Але ти ж обіцяв! — вона понизила голос. — І я говорила... — вона поклала руку на живіт. Коли вона сказала про вагітність, він просто скинув дзвінок...

    — Крихітко, я не можу, це ж мої батьки!

    — Але як же я?

    Він пожував губами й знизав плечем. Міранда з жахом помітила, що оточуючі їх чують, хоч і відвертають обличчя. Франческо відчепив її пальці від свого білого светра, що облягав його витончену високу фігуру, і пробурмотів Міранді на вухо:

    — Господи, дівчинко, ти справді думала, що... Чоловіки що завгодно пообіцяють, щоб стати першими в такої гарненької дівчини. Навіть така церковна мишка як ти не могла цього не знати, — його голос залишався тихим і ніжним, пальці масажували долоню. Приголомшливі тонкі й довгі пальці, які встигли побувати скрізь на її тілі й навіть усередині, вони й тепер пестили її. Брехали їй. Міранда висмикнула руку і відступила на крок, підняла голову, все ще сподіваючись, що він так жартує. Жахливий жарт. Але він не жартував, тільки розглядав її з цікавістю.

    — Ти не можеш...

    Але він міг. А ось вона не могла змусити його одружитися з нею, як він обіцяв. Кохати її.

    Вона прийшла до тями на вулиці — просто йшла кудись, ледь не натикаючись на людей. Здається, вона просто пішла, нічого не відповівши... Тепер це здавалося таким очевидним — красень Франческо просто хотів спокусити цнотливу гарнюню — їх не так вже й багато лишилося після школи, і Міранда пишалася, що протрималася так довго, вона не така, як усі ці дешеві шльондри, розпусниці, що забули божі слова. Вона вийде заміж, займеться з чоловіком коханням після весілля, заведе трьох-чотирьох дітей і буде ідеальною дружиною і матір'ю. І помре років у дев'яносто в оточенні онуків і правнуків. Ось так все і повинно було бути.

    А потім з'явився Франческо.

    Вона знала, що чоловікам не можна довіряти й не збиралася нічого такого робити, але й відірвати від нього погляду теж не могла. Франческо був диявольськи, надприродно гарний, у цих своїх вузьких блискучих туфлях, і обтягуючих светрах, і штанах на худих довгих ногах. "Якщо око твоє спокушає тебе, вирви його і викинь геть", сказано в біблії, і бачить бог, їй так і треба було зробити... Замість цього вона продовжила дивитися, лише опустила очі, коли він відповів на її погляд. А потім підійшов ближче, і її огорнув запах свіжості, одеколону і прального порошку. "Привіт", — сказав він, і голос виявився м'яким і зацікавленим. І очі виявилися добрими, вії — довгими й вигнутими, а зуби за рожевими губами з чітким краєм — білими й рівними. Адже нічого жахливого не станеться, якщо вона теж скаже "Привіт?".

    Нічого не станеться, якщо поговорити з ним трохи, пройтися парком, випити кави? Вона одразу попередила, що вірить у бога, у кохання і не збирається зустрічатися просто так. Франческо був у захваті — сказав, що такі правильні дівчата нині велика рідкість, і він із повагою ставиться до її вибору. Що він ніколи не зустрічав нікого схожого. Що комусь із нею дуже пощастить. Що вона красива.

    Тож коли одного разу в парку він нахилився і поцілував її, це могло означати тільки одне — він прийняв її правила. Адже так?

    Відтоді Франческо цілував її за кожної зручної нагоди. Цілував, тримав за руку або плече, під лікоть, за талію, гладив спину, і Міранда звикла до його дотиків, перестала щулитися. Останнім, хто гладив її по голові, була мама в дитинстві, дуже-дуже давно, і Міранда вже й забула, наскільки це приємно. Сам Франческо явно незайманим не був, надто вже добре вмів масажувати голову, шию, спину, не ставив безглуздих запитань, не робив помилок. Він запрошував її до себе на орендовану квартиру, і поцілунки сповзали за вушко, на ключиці, плечі й зап'ястя, і начебто причепитися все ще не було до чого, це ж не секс.

    А ще він божественно розминав ступні, і якось несподівано виявилося, що він уже цілує щиколотки, облизує її пальці, довгий ніс ковзає до коліна... На цей шлях пішов цілий вечір — сантиметр уперед, назад, щоразу, коли Міранда насторожувалася, але наприкінці Франческо таки дістався стегна, і вона прокинулася, тільки коли м'які теплі пальці з акуратними нігтями зачепили край її трусів. Тут вона підскочила і втекла додому.

    Але були й інші вечори. Франческо постійно повторював, що вона незвичайна дівчина, і так як з усіма, з нею не можна. Що він поважає її рішення, і вона дуже сильна особистість. Але ж поцілунок — не секс? Поцілувати її можна вже зараз? А сюди можна? А сюди? І Міранда сміялася, і вплітала пальці в м'яке сіре волосся, яке пахне шампунем, і ось уже Франческо зсуває м'яку тканину вбік, і його язик...

    І звісно, потім вона намагалася себе переконати, що це був не секс. Він навіть свої штани не зняв, це ж не рахується? Це просто... просто поцілунок. Вона знала, що пересмикує, та все ж переконала себе, бо обривати ці стосунки й бігти каятися зовсім не хотілося. Франческо кохає її, ну а те, що він поводиться трохи дивно, — то ж сам він не вірянин, він людина зі сторони, а нецерковні люди ставляться до всього цього інакше. Мабуть, він може засовувати язик куди завгодно і не відчувати сорому, і Міранда йому заздрила. Яке, мабуть, щасливе життя... Адже він не зробив нічого поганого. Було так приємно...

    Звичайно, залишившись на самоті, вона сумнівалася, і голоси в голові сперечалися годинами безперервно, але коли поруч з'являвся Франческо, вона глушила побоювання.

    І звісно, вона дозволила йому "цілувати" себе знову. Було навіть краще, ніж минулого разу. Від неї він не вимагав нічого, справлявся руками, але Міранда бачила його — тремтячі вії, прочинені губи, збите галасливе дихання — він здавався таким гарним... вразливим. "Давай, тримай мене за волосся, схопи міцніше", говорив він, і вона тримала і відчувала його у своїй владі. І це було приголомшливо.

    Міранда розсміялася, і перехожі шарахнулися від неї. Насправді це вона була в його владі. Тому що повірила. Пожаліла. Зрештою, не міг же хлопець витратити на "штурм чесноти" місяці, якщо не збирався потім одружитися?

    Мабуть, міг.

    Ще через чотири місяці після вагітності Міранда зібрала речі й з'їхала від батьків. Слухати їх стало просто неможливо. Вона працювала в магазині, поки її не звільнили з якоїсь надуманої причини, щоб не платити декрет, і іноді вона спала в нічліжці для бомжів, стиснувши під подушкою ніж на випадок непристойних пропозицій. Переїхала в інше місто, щоб не бачити знайомі обличчя. Більшість вечорів вона проводила на колінах у храмі та звела спілкування з істотами з плоті й крові до мінімуму.

    І все-таки саме в храмі їй дали роботу, і вона прибирала, попри живіт, і спала в дзвіниці, серед розпухлих сумок із речами, пожертвуваними бідним. Потім стало надто холодно, і її переселили в комірчину на кухні, потім якась старенька дозволила винайняти кімнату в неї.

    Дитина народилася сутінковим ранком, укритим низькими сірими хмарами. Сірими, як очі Франческо. За кілька місяців очі маленького Фредеріка, спочатку трохи блакитні, остаточно посіріли, прямо як у батька. Волосся, м'яке, як павутина, було відтінку пилу, а не темним, як у самої Міранди. Навіть зараз у ньому було занадто багато від Франческо...

    Він не знав, що таке ніч, йому не можна було пояснити, якщо пропадало молоко. Старенька давала поради та скаржилася на шум, і доводилося вдавати увагу та вдячність. Залишившись на самоті, Міранда брала дитину на руки, дивилася на вигнуті довгі вії, великі очі, маленькі товсті пальчики та сподівалася, що її затоплять ніжність, розчулення і материнські почуття, але вони так і не прийшли. Вона знала, що це її обов'язок — відчувати їх, що вона повинна, якщо вона хороша людина. Це не допомагало.

    Почуттям було начхати на те, що вона хотіла чи мала переживати. Вона жила у кварталі від храму, і варто було Фредді почати кричати, як хто-небудь говорив їй, і вона бігла додому. Старенькій було не лінь пройти до храму і сказати, що Фредді треба заспокоїти або погодувати, і накувати порад на додачу. Іноді Міранді здавалося, вона розповідала про це із задоволенням, тільки зображуючи засмученість... Утім, Міранді вже багато місяців здавалося, що люди її зневажають, обговорюють за спиною і спеціально намагаються насолити. І зриватися на них не можна. Можливо, це частина покарання за легковажність, така ж, як і дитина?

    Коли Фредді почав ходити, Міранда зняла однокімнатну квартирку — вона була за пів години ходьби від храму, зате без бабусі. Нову орендодавицю вона бачила раз на місяць, і обох це влаштовувало.

    Фредді ніби з кожним днем ставав дедалі більше схожим на батька. Ті самі чесні очі, тонкі кістки, чіткі губи... Міранда дивилася на нього, і їй хотілося схопити його за волосся і впечатати в стіну, щоб кров розбризкалася по білому. Звісно, вона не зробила б цього, але часто уявляла в усіх подробицях, і від цього ставало легше. А за секунду вона згадувала, що Фредді — її епітимія, її хрест, і вона має бути хорошою людиною і хорошою матір'ю, і опускала очі. Але минало кілька годин, Фредді знову потрапляв у поле зору, і уява малювала картинку до того, як вона встигала його зупинити. Вона знову і знову розповідала одне й те саме на сповіді, і священник зі зітханням договорював її фрази, коли вона затиналася — вивчив її промову напам'ять. Така кількість сорому мала б мотивувати її змінитися, але, як не дивно, зовсім не допомагала.

    Напевно, вона просто погана людина, думала вона і зітхала. І Франческо — теж. А Фредді має подібних грішників з обох боків у роду. "У гріху народила мене мати моя, і насіння тлі в мені є". Вона дивилася на Фредді й гадала, скільки небезпечного йому передалося.

    Що ж, любити його вона не може, але все ще має виховати хорошою людиною. Вибору в неї немає.

    І вона старалася. Вочевидь, її батьки не дотиснули, і з Фредді, з огляду на його спадковість, треба бути ще суворіше. Відрізати все гріховне, як шматки плоті з кісток. Він ще дитина, потрібно просто взятися за нього гарненько.

    Вона відучила його плакати вголос — якщо він хотів, щоб вона перестала бити, він мав замовкнути. Відучила сперечатися з нею — вона мати, і він має слухатися, крапка. Відучила позіхати та зітхати на молитві, і тепер він завмирав як статуя, навіть якщо доводилося стояти годину або більше. Дивно, але покарання викликали в неї настільки змішані почуття, що назвати їх приємними було зовсім не можна. Але як ще змусити дитину слухатися? Вона має бути вдячна, що вона робить це для неї. Якби батьки були жорсткішими з нею, може, вона побоялася б довіритися Франческо? Вийшла заміж за хорошого хлопця і зараз жила б у його будинку, виховуючи кохану і заплановану дитину.

    Це страшний світ, повний хаосу, спокус і демонів, і варто трохи забутися, вони з'їдять твою душу, Фредді, і нічого виправити вже не можна буде. Бог добрий і любить тебе, але знаєш, що було з нахабою, який з'їв яблуко, не перехрестивши його, щоб подивитися, що буде? Він двадцять років пролежав у ліжку, мучений демонами — прозорими хробаками. І бог дозволив цьому статися, щоб врятувати його душу, щоб витравити розпеченим залізом усі сумніви. Один маленький крок убік, нехай навіть жартома...

    Тримайся правил, сину. Хоч би як складно це було. Навіть таких маленьких, як "помити горнятко одразу" або "зав'язувати шнурки так, щоб не розпустилися" — це загартує твою волю, допоможе втриматися від більш серйозних спокус. Не поспішай, не спізнюйся, не роби нічого зайвого, не спілкуйся з дітьми не з церкви. Не смійся, не дивись телевізор у гостях, не забувай речі, не відкладай на потім. Ми на війні, і будь-якої миті ти можеш померти — під машиною, від рук убивці або від тромбу, що відірвався в мозку. Чи готовий ти просто сьогодні постати перед господом? Чи не нагрішив ти вже з минулого разу, коли був на сповіді? Сядь прямо. Ти слухаєш?

    Фредді слухав. Іноді Міранді здавалося, що їй вдалося виліпити із сина маленьку досконалість — у випрасуваних штанах, із серйозним, вічно ледве переляканим обличчям, тихе й випрямлене. Після ранкових молитов він ішов із нею до храму і співав у хорі, допомагав прибирати й виривати бур'яни в храмових клумбах, співав на вечірній, удома на молитві, слухав житія святих, псалтир, акафісти або біблію і лягав спати о дев'ятій нуль нуль. Потім почалася школа і він більшу частину вільного часу сидів у кімнаті з книжками. Вчитися він теж мав ідеально, і за цим Міранда стежила.

    Вони так і жили в однокімнатній квартирі й спали в одній кімнаті. Почався підлітковий вік, Фредді витягнувся і став ще більше схожий на батька. Міранда ніколи навіть не вимовляла його ім'я, і ніби насміхаючись, ніс Фредді виявився таким самим довгим і тонким, волосся так само крутилося, а фігура мала витончений вигляд у будь-якому одязі. Шкода, що у Франческо ніколи не робилося таке обличчя, коли вона дивилася на нього, насупившись.

    Коли одного разу вона знайшла пляму на його простирадлі, то розбила йому обличчя до крові, і він навіть не намагався закриватися, тільки беззвучно схлипував і кліпав мокрими віями. Фредді виріс хорошим хлопчиком — навіть така сувора мати, як Міранда, змушена була визнати це. Відтоді, як він підріс, вона рідко била його, і зараз їй не дуже хотілося, тим паче, що Фредді спав і не міг контролювати свій організм. Але вона повинна була. Саме хіть підвела її та зруйнувала її життя свого часу, та й Франческо був у цьому хороший. Бажання потрібно було вибити з Фредді, знищити, так само як галас, ігри, пустощі й лінь, і тоді вона може бути впевнена, що, коли він стане зовсім дорослим, він зможе себе контролювати.

    Коли Фредді не повернувся додому на ніч, вона обдзвонила всі морги та лікарні, парочку знайомих із церкви й опівночі мовчки опустилася перед іконами на коліна. Вона не стала молитися, щоб Фредді знайшовся. Якщо він зараз не вдома, то, мабуть, уже мертвий.

    Міранда розглядала руки й мовчала, і в голові була порожнеча. І якесь дивне полегшення. Вона вклала в хлопчика стільки сил, його присутність будила спогади про Франческо і його зраду, ненависть до себе і сором, але в кінцевому підсумку вона впоралася. Фредді виріс чистим і правильним, як ангел з вітража. Якщо він помер, то немає більше спокус і небезпеки оступитися. І зараз із ним усе добре. Він у хорошому місці. Вона підняла брови й усміхнулася. З плечей ніби повільно зняли величезний тягар, і вона випросталася, подивилася на мирне обличчя Діви Марії.

    Що ж їй тепер робити зі своїм життям?

    Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

    Вподобати!
    Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
    Міло Севіч
    13.12.2023 01:06
    До частини "Глава 49. Міранда робить помилку"
    Спойлер!
    Все дитя бачити в синові результат свого "падіння". Найгірше що може бути це коли релігія влазить у сім'ю і чорнить те що повинно бути осяяним. Мені хочеться кричати від цього болю і тих думок що прокидаються від того відношення Міранди до цього світу і до її життя. Підозрюючи її сім'я мало відрізнялася від Елісонів
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Eriloor
    13.12.2023 06:09
    До частини "Глава 49. Міранда робить помилку"
    Спойлер!
    Ну таке... Релігійні люди думають, що якщо дітям нічого не розповідати про стосунки, просто позабороняти, з цього вийде щось хороше. Але гарний маніпулятор при бажання вскриє тих наївних молодих людей, як банку зі шпротами... В результаті Міранда провела найкращий час свого життя у жахливій дипресії, ще й дитину поламала. Це печально.
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше