Сеньйор Федеріко, заспівайте знову!

Марсі зі стогоном потерся носом об плече Фредді, завмер, посміхаючись, потім, згадавши, дістав із шафки пакування від кави й похрумтів ним — вмісту залишилося на самому дні.

— Так-так, треба буде докупити, — протягнув Фредді, перебираючи його волосся. — Поїдеш зі мною?

— Ага, — Марсі відсторонився. Ранкове сонце виблискувало на ложках, краях кухлів, змушувало герань на підвіконні спалахувати таким яскравим відтінком, що милує око, що квіти хотілося помацати, наповнивши повітря їхнім ароматом.

— Так, чого ще не вистачає? Хліба треба захопити... — Фредді покружляв на місці, заглянув у холодильник. Марсі з усмішкою сів на край столу. Він би із задоволенням провалявся весь ранок на дивані, ліниво мацаючи Фредді крізь одяг, але вдень стане спекотно... Диван не втече.

Машину брати не стали — до магазину близько. Марсі огорнуло тепле повітря, що пахне трояндами та хвоєю. Погляд прилип до кінчика туфлі з сонячним відблиском. Марсі подивився вище, коли Фредді зупинився і насупився. Зробив крок назад. Марсі обернувся до воріт — крізь прути тягнули руки десятки людей, ніби у фільмі про зомбі, вони закричали, і Марсі дивився на них, піднявши брови, аж поки серед галасу не розібрав "Ред!" Фредді відступив ще на крок, кліпнув віями. Спалахнув чийсь спалах на камері телефону. Марсі помітив, як почали тремтіти тонкі пальці.

— Гей, це приватна власність, ідіть до дідька! — крикнув він і тут же моргнув, побачивши серед натовпу знайоме обличчя.

— Марсі! Марсі, пусти мене! Це правда? Ти знав? — надривався хлопець із розпатланим волоссям і в шкіряній куртці.

— Алонсо, — Марсі підійшов, спіймав його руку. — Якого хріна, що відбувається? — Той продовжував питати, ніби не чув його, і Марсі поклацав у нього перед носом пальцями. — Відповідай!

— Ми кліп знайшли, — сказав хлопець, і решта притихли. Марсі чув, як вони шумно дихають. — Се... сеньйор переспівав річ Реда, ну ми й знайшли оригінал, порівняли. Потім через програму розпізнавання облич прогнали, — він глянув на Фредді через плече Марсі. Райдужки не торкалися верхньої повіки, щоки тремтіли від посмішки. Алонсо захопленим шепотом продовжив: — Ти знав?

Марсі обернувся. Фредді не зомлів, тільки стиснув губи. Навіть зробив кілька кроків уперед, викликавши у натовпу верески, поморщився. Зупинився там, де його не могли б дістати, але люди все одно тягнули руки, ніби не розуміли цього. Інший хлопець запитав:

— А у вас справді роздвоєння особистості? Джей це Ред? А можна з ним поговорити?

Фредді відкрив рота, але так нічого й не сказав.

— Так, розходьтеся, нічого тут, — Марсі підхопив його під лікоть і потягнув до будинку.

У передпокої Фредді видихнув і заплющив очі, потер скроні. Марсі зачепив його за плече, і Фредді тут же вчепився, обійняв і завмер.

— Гей, ти як? — запитав Марсі й почув, як Фредді сковтнув над вухом. Шкіри торкнулося вологе тепле повітря.

— Я... не знаю. Начебто живий. Ну... Даніель і так уже знав. Думаю... Анна, напевно, теж. Марсі, наскільки все-таки багато в Реда фанатів? Можливо, це все? — запитав він і підняв брови будиночком, і Марсі співчутливо скривив губи. — Тоді скільки?

— Ну я навіть не знаю... Вони ж не живуть усі в одному місці, хтось тут, хтось там.

— Мені варто набрати охорону? — Фредді нервово посміхнувся. Його обличчя змінювалося, поки Марсі мовчав, насупивши лоб.

— Охорона це, може, й занадто, — схаменувся Марсі нарешті. — У будинок же не можна проникнути?

Фредді озирнувся, ніби не знав його напам'ять і так. Перед очима Марсі промайнув горщик із геранню, який Ред зняв із вікна кухні, майже не сповільнившись.

— Можна закрити віконниці, — сказав Фредді. — І двері на ключ.

— Ага. І хлопцям зателефонувати попередити...

Віддзвонившись, Марсі відключив телефон — одного тільки Алонсо довелося скинути рази три. Закривши всі віконниці на першому поверсі, Фредді почав кружляти вітальнею з таким виглядом, ніби ніколи не зупиниться. Зрештою Марсі затягнув його на диван і влаштувався під боком, поклавши голову на плече. Фредді неуважно гладив його спину кінчиками пальців, мовчав і дивився в простір.

— Не хочеш запитати, що Ред думає з цього приводу?

— Він навряд чи вважатиме цю ситуацію катастрофою, — зітхнув Фредді. — Може, навіть радий буде.

— А ти?

— Я не радий, це вже точно.

Марсі криво посміхнувся і помостився під боком.

— Думаєш, це катастрофа?

— О так.

— Щось не схоже, — хмикнув Марсі. — Ти не плачеш і не намагаєшся вмерти, а твої родичі й так уже знали про Реда. Відтоді, як ти почав грати свою музику відкрито, все і так потихеньку йшло до того, що люди почнуть просити в тебе автографи...

— Ти не просиш.

— Може, я потайки вкрав твої панчохи, — посміхнувся Марсі, і Фредді фиркнув і розслабився.

***

Ближче до вечора подзвонив хтось із друзів, і Фредді, морщачись і потираючи перенісся, відповідав у слухавку "так", "ні", "а вже я-то як здивований" і "повір, мене це теж не тішить". Друзів у нього виявилося багато, і всі ніби вирішили зателефонувати в один вечір. Марсі мовчки приніс із кухні тарілку з рибними тапасами, а Фредді взяв один, але так і не відкусив ще добрих пів години, поки розмовляв телефоном. Марсі крізь щілину в стулках віконниць бачив, що натовп так і стоїть на місці. Хтось пішов, замість них з'явилися старші люди. Половина сіла просто на асфальт, і перехожим доводилося їх оминати.

У сутінках з'явилася Ареселі, і Марсі відкрив їй ворота ключем, одразу ж зачинивши їх перед носами фанатів. Вона виклала на столик каву, хліб і решту зі списку Марсі, потрясла Фредді за плече, поцілувала в щоку. Перенервувавши за день, Фредді мляво відмахнувся від її енергійних спроб його розвеселити й відключився, пустивши Реда.

— А-а-а!.. — Ред аж навшпиньки встав, визираючи у вікно.

— "Тільки не виходь, я тебе прошу", — почав було Марсі, але Ред відмахнувся:

— "Ви ж все одно вже не зможете це приховувати, так? Я не буду ні з ким трахатися, обіцяю, я просто поговорити!" — він озирнувся, скинув піджак і обернувся шарфом, але Ареселі сказала, що його заберуть, а може, порвуть на шматочки, щоб вистачило всім, і Ред здався. Подумавши, він із тих самих міркувань зняв і краватку.

Марсі дивився, як Ред стоїть біля воріт, ходить, чіпає за руки, посміхається, жартує і дає автографи. Марсі здригнувся, коли Ареселі нечутно підійшла і стала поруч, склавши руки на грудях.

— Даніелю вже говорили?

— Ага.

— І що він?

— Фредді дзвонив, — Марсі скривився. — Я й так уявляю, що він міг сказати, хоча... міг і промовчати. Начебто не психував.

— Сподіваюся, Фредді тепер не кине музику і не зачиниться в будинку...

— Я йому не дозволю, — Марсі доторкнувся до її руки, і Ареселі заплющила очі й видихнула.

Наступного ранку під воротами з'явилися репортери з камерами. Ред був у захваті й тріпався щосили, і з вдячності, що Фредді дозволив йому це, стежив за своїми словами. Про захоплення Ареселі фемдомом інтерв'юери дізналися звідкись самі, і Ред, пом'явшись, сказав, що Фредді не хоче говорити про особисте і йому заборонив. "Але Ареселі — оху... приголомшлива жінка!" Про Марсі він теж промовчав, жестом "застебнувши" рот.

— "Не думаєте знятися в порно ще?" — запитав хлопець із рожевими щоками та простягнув крізь прути мікрофон.

— "Та ні, цього добра і так уже доху... багато. І Фредді проти. Дивіться старе", — усміхнувся Ред. Потім насупився, поправив білий у блакитних розводах піджак, і іспанською додав: — До речі, всі відео з Редом записані, коли йому ще не було вісімнадцяти років. Зберігання та використання цих відеоматеріалів є незаконним, я вже говорив із юристом щодо сайту з ними.

Дівчина в сірому костюмі притиснулася до воріт усім тілом, простягнула мікрофон:

— Сеньйоре Еллісон, а самі ви їх дивилися? Що думаєте з цього приводу?

- Я не дивився, боронь боже, і не збираюся. І нікому не раджу. — Моргнув, закотив очі й зі зітханням простягнув по-англійськи: — "Ну ось, знову секретничаєте!"

— "Ви знайшли кого-небудь, кого знали в сімдесятих?" — знову вліз хлопець.

— "Ні, нікого. Було б цікаво, звісно. Хлопці", — він глянув у камеру і підморгнув: — "Хоча вам усе одно не перепаде. У Фредді ексклюзивні права на цю дупу", — він ляснув себе по стегну, і в натовпі хтось ойкнув.

— "Навіть не уявляю, наскільки це складно, тримати себе в руках такій людині, як ви", — сказав хлопець, і Ред відмахнувся:

— "А, я теж так думав, але начебто нормально. Музику ми з друзями Фредді пишемо, Ареселі не дає нудьгувати... Ніколи не думав, що житиму в такому будинку", — він підняв руки над головою, позначаючи розміри. — "Ночами там як у фільмі жахів, так і здається, що ось-ось почуєш привида!"

— "Але ж там і справді померла людина, вам не страшно?"

— "Ред боїться тільки нудьги!" — сміявся той у відповідь.

Повернувшись додому, Фредді зауважив:

— "Тільки давай не будемо ще й про привидів?"

— "Я ж жартував!" — відгукнувся Ред. — "Скажи спасибі, що не зізнався, що й справді її чую. Сеньйора, не бийте мене..."

Фредді закотив очі й похитав головою.

***

Міранда Сміт надіслала свій скайп і ввечері вийшла на зв'язок. Добру хвилину вони з Фредді вдивлялися одне в одного мовчки, потім Фредді з сумнівом вимовив:

— "Мамо?"

Вона тут же схлипнула. Вона сильно змінилася, Фредді ледь пам'ятав чорняву похмуру жінку, тільки очі так і залишилися чорними, як у його дитинстві. Франческо, коли вона його востаннє бачила, теж був набагато молодшим, вона встигла призабути подробиці, і зараз із полегшенням подумала, що Фредді все-таки схожий на нього не так уже й сильно.

Ще секунду Фредді з беззахисним виразом обличчя вагався, потім підняв розкриту долоню, усміхнувся і ледь чутно сказав:

— "Привіт".

Міранда знову схлипнула, по обличчю текли сльози, але вона широко посміхнулася і повторила його жест.

Марсі, який стояв, притулившись до дверного отвору так, щоб його не було видно в камеру, видихнув і ступив назад, у коридор, спустився у вітальню.

Тепер вони впораються самі. А йому й так є, про що подумати — знайомий, який влаштовував їм виступи в клубі, бажав знати, чи прийдуть вони ще і сподівався на платні квитки. І з радіо зателефонували. І з телебачення. Фредді м'явся і зітхав, але потім таки зізнався, що все одно хоче займатися музикою.

Цікаво, чи будуть вони ще разом через десять, двадцять років? Може, коли здоров'я зовсім підірветься і Фредді буде, як старий кіт, годинами сидіти на місці й дрімати замість того, щоб строїти оченята, Марсі стане йому просто другом...

Він зітхнув. Ну, поки що до цього далеко. Час ще є. Марсі сів на диван і, замислившись, почав барабанити пальцями по глянцевому боці в ритмі останньої пісні з репетицій.