Сеньйор Федеріко, заспівайте знову!

— Блядь, блядь, блядь, блядь, блядь, блядь!.. — Марсі метушився кімнатою, потім вискочив у коридор, повернувся, натягнув труси й побіг знову. Пульс стукав у вухах, від сплеску адреналіну перед очима плавали кола. Плескаючи по стінах руками, він дістався сходового майданчика, і лакований паркет під босими ступнями змінився килимом. Марсі зупинився посеред вітальні. Ні, Реда вже напевно немає вдома! За п'ять хвилин він повернувся зі спальні вже вдягнений, відчинив кнопкою з передпокою ворота і примружився від сонця. У спітнілій долоні він стиснув ключ від машини Фредді.

— Марсі!

Він обернувся. Біля воріт стояла Ареселі, вона посміхнулася і помахала йому. Поруч стояв Фредді — ну або Ред — і Марсі видихнув, від полегшення запаморочилося в голові. Він підбіг до них. Ред окинув його чіпким поглядом, жадібним і схвальним, здавалося, ще трохи, і його можна буде відчути фізично, як дотик.

— "Гаразд, визнаю, старий збоченець знав, кому довірити свої булочки", — протягнув Ред англійською. — "Схвалюю!"

— "Ред? Чому ти тут?" — насупився Марсі.

— "Оу, я очікував більше радості в голосі!"

— "Пройдімо в будинок, нема чого лякати сусідів", — вклинилася Ареселі. Марсі озирнувся на всі боки, підхопив Реда під руку і потягнув.

У вітальні Марсі зупинився і зчепив пальці, кинув на Ареселі погляд. Ред ще раз не поспішаючи обернувся навколо себе, дивлячись на стрічки, книжки, тюль і лаковане дерево, і зітхнув. Плюхнувся на диванчик і закинув ногу на ногу, а руки — на спинку, закинув голову. Світло зрушилося, промені вже не діставали до люстри й кришталь не відкидав зайчики в тінях.

— "Сюди, хлопчику", — Ред постукав по оббивці нігтями й усміхнувся. — "Давай, я не вкушу. Якщо сам не попросиш", — пограв бровою. Марсі закусив губу і забарився, але сів на краєчок. Ареселі влаштувалася з іншого боку. Він подивився на неї й вона пояснила:

— "Знайомий помітив його на мосту і підкинув до мене". — Вона повернулася до Реда, передаючи слово. Ред знову вдивився в обличчя Марсі.

— "Моя нова подружка каже, ви з Фредді чудово проводите час", — він хитнув носком чобітка і посміхнувся. — "Ти його друг чи просто трахаєш?"

— "Я його люблю", — випростався Марсі. Він вчепився пальцями однієї руки в долоню іншої так, що кісточки побіліли. Стиснув губи, але Ред над ним сміятися не став, тільки примружився.

— "Фредді Нудний сповнений сюрпризів... Знаєш, коли я був тут минулого разу, то спустився до підвальчика-студії, і мушу сказати, музика вражає". — Марсі насупився, але Ред не жартував. — "Зовсім не те що я зазвичай слухаю, але місцями, місцями... І так багато!" — він помовчав і нахилився до Марсі, обійняв за плече. — "Знаєш, хто я?"

— "Так", — Марсі часто заморгав.

— "Музика — це чудово", — Ред потрусив його плече, зазирнув в обличчя. — "Згоден?" — Марсі кивнув, і Ред усміхнувся. — "Ареселі каже, ти музикант..." — він дочекався ще одного кивка. — "Я теж бавлюся цією справою, але ось яка печаль — останній альбом ми придумали десь наполовину, а потім — бам-бам, тарарам, і ось мій гурт хуй знає де. Ти, до речі, не в курсі?"

— Е-е-е... — Марсі прокашлявся. — "Боюся, з останнього складу вже, хм... нікого нема... Але Террі осів десь у Техасі й тримає овочеву крамницю", — тут Ред пирхнув, — "Мелвін торгує старими книжками в Нью-Йорку, а Рой..."

— "Нахуй Роя!"

— "... у будинку для літніх людей", — закінчив Марсі. — "Про решту я так не скажу, не пам'ятаю. Але музикою, хто ще живий, ніхто більше не займається", — він знизав плечима.

— "І що, мене ще пам'ятають? Я популярний? Даніель точно був не в курсі", — Ред розвернувся до нього, заглядаючи в обличчя.

— "Ну, хтось пам'ятає, але не те щоб багато".

— "А ти звідки знаєш? Фредді розповів?"

— Е-е-е... — Марсі прикусив губу. — "Ріко — твій великий фанат. А я його типу друг, тож наслухався".

— "Чекай-но, щось мені таке Даніель розповідав... А! Ріко щось мені вколов, точно. І Фредді зник".

— "Але ж цього разу нічого такого не було?" — Ареселі нахилилася, щоб бачити Марсі. Той скривився:

— "Ні, але вчора Ріко проговорився, що в шприці була проста вода, тобто... виходить, що для зміни особистості Фредді жодні речовини не потрібні. Він дуже засмутився".

Ареселі закотила очі й похитала головою. Марсі знизав плечима.

— "Як цікаво!" — Ред відкинувся на спинку і склав пальці будиночком. — "Можливо, цей Ріко буде радий допомогти мені записати пару треків?"

— "Думаю, краще Ріко з тобою не зустрічатися", — Марсі насупився. — "Ти йому подобаєшся".

— "Це погано?" — Ред підняв брови й усміхнувся.

— "Це жахливо", — зітхнув Марсі. — "Він у тебе конкретно втріскався, але ж ти його родич, розумієш? Вам не можна трахатися".

— "Якщо, звісно, ти не хочеш знищити всі шанси на співпрацю з Фредді", — додала Ареселі. — "Він тебе не пробачить".

— "Гаразд-гаразд, я зрозумів", — сказав Ред. — "Я буду хорошим хлопчиком, я ж уже тобі казав".

— "Яка співпраця?" — перепитав Марсі.

— "Я хочу домовитися зі своєю другою половинкою, щоб він давав мені час", — відгукнувся Ред. — "У мене музика не дописана. І взагалі".

— "Ріко зараз не в найкращому стані... Знаєш що, ми й без нього чудово репетирували. Що, якщо я зателефоную хлопцям і ми спробуємо? Тільки не виходь з дому, будь ласка, тим більше хм, у такому вигляді".

Ред торкнувся подолу сукні.

— "А, так, це можна. Просто костюми — це так нудно!"

Марсі посміхнувся одними губами й піднявся:

— "Зачекай хвилинку", — і пішов на кухню, дістаючи з кишені телефон.

***

Фредді повільно прокинувся. Спочатку з'явилося відчуття руки Мері, перекинутої через бік. Хоча це, мабуть, Марсі... Знову задзвенів будильник, і Фредді смикнувся і, кліпаючи, розплющив очі — обидві руки були вільні. Він подивився на узголів'я ліжка, але наручників не було і там, а ліжко... не те. Він, завмерши, дивився на руку, яка простяглася над ним до мобільника на столі, і дзвінок замовк. Уже ні в чому не впевнений Фредді тихо запитав:

— Марсі?

Над ліжком спалахнуло бра, і Фредді заплющив очі, розім'яв обличчя руками й сів, привалившись до узголів'я. Покліпавши, він побачив Ареселі — вона потрясла головою, намагаючись прокинутися, сплутане волосся впало на обличчя. Він опустив вії й відвернувся, помітивши, як захиталися її груди, не прикриті нічим. Його обдало її теплом, вона присунулася і чмокнула в щоку:

— "Доброго ранку, солоденький", — розсіяним, сонним голосом і, чомусь, англійською. Відсунулася і позіхнула, підняла руки, збираючи волосся. Фредді стиснувся, обнявши коліна руками.

— Що ти тут робиш? І де Марсі?

Ареселі завмерла й обернулася до нього:

— Фредді?

— А?

Вона помовчала, потім кинула: "Хвилинку", — зашаруділа одягом. Фредді подивився перед собою, але свого не помітив, і тут через ліжко на його половину перелетіли штани, і він зі зітханням полегшення виловив їх із підлоги. Встав, застебнув ремінь. Голі плечі стиснулися, їх так і хотілося чимось прикрити, але сорочку Ареселі не передала, а щоб знайти її самому, треба подивитися.

— Ти одягнулася?

— Так, можеш обертатися, — Ареселі посміхнулася і розправила складки оранжево-білої спідниці. — Загалом, мені на роботу пора, я і так учора прогуляла, тож за подробицями — до Марсі. А коротко — учора з'явився Ред. Не роби таке обличчя, він поводився пристойно, — тут Фредді підняв брову й оглянув фігуру Ареселі. Вона фиркнула. — Ну, ти зрозумів! Ти й сам був за крок від того, щоб зі мною переспати, тож, — вона знизала плечима й потерла шию, — це краще, ніж якби він вирушив шукати пригод деінде, — вона кинула погляд знизу вгору. — Не сердься, будь ласка!

Він похитав головою, остаточно зніяковівши, і Ареселі обійшла ліжко, спіймала його за руку і потягнула. Він вийшов за нею — сорочки в спальні видно не було, тільки чомусь валялася червона сукня Мері. Він насупився, але тут же опинився в коридорі. Ареселі дійшла до інших дверей і постукала. Коли їм відчинив Марсі, на вигляд цілком бадьорий, Ареселі посміхнулася йому, ляснула Фредді по плечу і пішла. Фредді подивився їй услід, і Марсі втягнув його в кімнату, зачинив двері. Його погляд зупинився, пальці завмерли, не торкнувшись шкіри, і, скосивши очі, Фредді помітив зліва на грудях, під ключицею, темну пляму. Слід поцілунку Ареселі? Легко торкнувся, і Марсі спіймав його руку:

— Як ти?

— Ред?

— Так, — Марсі зітхнув, — він просто взяв і з'явився... Не бійся, нічого ти не накоїв, а Даніель навіть не в курсі.

— Що було?

— Ходімо, я тобі каву зварю, — відповів Марсі.

— Де моя сорочка?

Марсі озирнувся, розвів руками.

— Гаразд, я в шафі знайду, — Фредді вийшов, Марсі пішов за ним. Ареселі в будинку вже не було. За кілька хвилин Фредді випростався перед дзеркалом — чорний костюм, туфлі, біла сорочка, тільки квітки в петлиці немає. І очі загублені.

Марсі мовчав увесь час, поки Фредді голився і чистив зуби, мовчки спустився за ним на кухню і поставив каву. Фредді зупинився біля вікна, пощипуючи герань — обережно, щоб не відірвати листочки.

— Чому я прокинувся з нею? — запитав Фредді. — Ред не намагався до тебе підкотити?

Марсі зітхнув.

— Намагався. Ріко мене вб'є, якщо дізнається, що я його послав... — Фредді обернувся, і Марсі криво посміхнувся. — Ви б у мене змішалися, — він помахав розкритою долонею перед обличчям, — і я б неминуче почав вас порівнювати. Ні, ну я можу, якщо тобі так не сподобалося прокидатися поруч з Ареселі...

— Ні...

— Просто мені здалося, адже ви з нею хороші друзі...

— Марсі, я хотів сказати — дякую вам обом. Усі інші варіанти здаються мені гіршими, — сказав Фредді, і Марсі видихнув і посміхнувся. — Що ще було?

Марсі зняв каву з вогню, налив у чашки. Фредді розмішав цукор і відхлебнув.

— Ред записав для тебе послання. Ареселі перекинула мені на телефон. Хочеш подивитися зараз? — Фредді кивнув, і Марсі сів ближче та відкрив відео. На екрані з'явився Ред і Фредді обхопив Марсі за плече, притягнув.

Брови Фредді піднялися, коли він упізнав сукню Мері. Звичайно ж, вона була не за розміром... Він стиснув губи. Потрібно знайти її та повернути в шафу, і попрасувати, і випрати... І повісити глибше, щоб він більше її не знайшов.

— "Привіт!" — сказав Ред англійською і посміхнувся. Поруч із ним у кадр потрапило плече Ареселі. — "Слухай, друже, нумо дружити! Я теж хочу трохи часу, у мене музика не дописана. Не знаю, що ти про мене думаєш, у тебе ж немає моєї пам'яті, так?" — він пожував губами. — "Може, все не так погано, як ти собі уявляєш. Загалом, я пропоную тобі це обміркувати — на яких умовах ти б погодився зі мною іноді мінятися. Я ось що думаю..." — він примружився, дивлячись убік, — "Даніелю ти про мене не розповідав, та й усім іншим теж, тож ти навряд чи захочеш, щоб про мене хтось був у курсі. Але якщо ми з тобою почнемо змінюватися, то рано чи пізно люди все одно дізнаються", — він знизав плечима, — "я ж не знаю іспанської. Але одна річ — якщо твоєю субособистістю, з якою тобі доведеться знайомити друзів, буде Ред, людина шикарна, але скандальна", — він широко посміхнувся і поправив шарфик, — "і зовсім інша — просто якийсь хлопчина, який пише музику. Ти зможеш придумати йому історію, ім'я і навіть — чому сталося роздвоєння особистості. І ніхто не дізнається про мене, розумієш? Ну а я не псуватиму тобі легенду, обіцяю поводитися пристойно і все таке. Жодних наркотиків і випивки, можу навіть обіцяти трахатися тільки з цим твоїм хлопцем, який був поруч уранці, наприклад, якщо ти не хочеш прокидатися чорт знає з ким. Бачиш — я до тебе з усією душею", — він заглянув в очі. — "Ще я минулого разу слухав твою музику, це місцями дуже цікаво", — він підняв великий палець угору. — Ти написав достобіса, тож, сподіваюся, бажання писати музику тобі глибоко зрозуміле. Я теж хочу, у мене альбом не дописаний. І взагалі..." — він глянув убік, на Ареселі за краєм. — "Поговори зі мною. Мені цікаво. Я думав, ти нудний святенник, а ти в кайданках поруч із хлопцем спиш в одних панчохах", — він усміхнувся. — "До дідька несподівано!" — він пограв бровами. — "Коротше, запиши мені на цю..." — тут кадр сіпнувся, бо Ред потряс телефон, — "штуку, що ти думаєш, окей?" — він затягнувся, випустив дим і різко струснув сигаретою. Відвернувся, і в кадрі з'явилася Ареселі, натиснула кнопку і відео завмерло.

Фредді мовчав. Марсі відкашлявся і зазирнув йому в обличчя. Фредді струснув рукою.

— Що ти робиш? — запитав Марсі, коли Фредді повторив рух, не відриваючи погляду від своїх пальців. Дістав сигарету, прикурив і повторив уже з нею. Кілька крупинок попелу зірвалося і впало на стіл. Марсі спіймав його руку, і Фредді перевів на нього здивований погляд, ніби забув, що поруч хтось є. — Фредді?

— Ти бачив, він це зробив, — сказав Фредді й ворухнув сигаретою, якщо вже рухати рукою не виходило. Марсі відпустив його.

— Тебе найбільше це хвилює? — Марсі підняв брови.

— Одного разу я просто підійшов і купив пачку перш ніж зрозумів, що роблю, — Фредді говорив під ніс, ніби самому собі. Затягнувся. — А потім раз! — струснув уже знайомим різким рухом. — Мері розставляла попільнички по всьому будинку, — він усміхнувся, — але я так і не зміг звикнути. Варто задуматися — і знову все летить на килим і куди завгодно...

— Вона злилася?

— Та ні, я ж не спеціально... — він похитав головою і зітхнув. — Якби я знав, що це жест Реда, то перевчився б, чого б мені це не коштувало.

— Знаєш, у цьому ж немає нічого кримінального, — відгукнувся Марсі. Фредді подивився на нього і насупився. Марсі повернув погляд. — Що?

— Це моя темна половина, Марсі. Тут дрібниць не буває. Слава богу, що будинок не згорів, а я тут і з кимось знайомим.

— Ред не чудовисько, — Марсі зітхнув і відкинувся на спинку стільця, сьорбнув кави. — Він практично цілий день провів тут, з Ареселі та хлопцями, базікав, слухав музику, ми навіть трошки записали. Так, вульгарні жарти він усередині втримати не в змозі, але в іншому цілком може поводитися пристойно, коли хоче. І ось ще що — ми не знаємо, може, це не останній раз, коли він з'явився, і ти... можливо, вже не зможеш його зупинити. Минулого разу твоє життя розвалилося і ти дуже хотів впасти в сплячку — і впав. Ред міг би повторити це зараз, але не захотів.

Фредді зчепив пальці в замок на столі й дивився перед собою. Попіл із забутої сигарети падав на світле дерево.