Забута у пеклі

Наставник, у Вас щось сталось?

– Чому ти так вирішив? – здивувався Ештон.

– Ну... Ви не тренуєтесь з нами цей тиждень... І щось ходите, як у воду опущений... – Малий, як подумки називав його Ештон (він був просто найнижчим, хоч йому і було 16), завжди був уважнішим за інших.

– Аа... Ну, як сказати. – у нього зустріч з Повелителькою за три дні. І він переживає. Плюс енергетична підготовка. Але Ештон був не певен, чи хоче він проводити з Учнями освітню роботу з елементами сексуального виховання. Хоча, можливо, діло в тому, що це стосується саме життя Ештона. Мабуть, якби треба було розказати за наложників в Шазарії в цілому, то це не стало б для нього проблемою.

– Скажіть, як є. Знаєте, не тільки Ви нас можете підтримати, а й ми Вас.

Ештон поглянув на хлопця і облизав губи, прикусивши вкінці. Окей...

– Ну, я не тільки Наставник. У мене є ще один... Функція, одним словом. – Ештон зітхнув. – Короче, в мене зустріч в неділю. І я нервуюсь.

Хлопець задумався.

– А чому Ви нервуєтесь? Це щось важливе?

– Ну, це важливо, звичайно... Але діло не в тому... Все не так, як завжди. І... – Ештон знову зітхнув. Але слова підібрати було не так просто. – Скажімо так. Є одна людина...

– Це Ви з цією людиною маєте зустрітись? – уточнив пацан.

– Так. – скривився Ештон. Якби ж то просто зустрітись, якби ж то тільки з нею. – Але не все так гладко.

Ештон затис перенісся, закрив очі і опустив голову. Він інколи так робив, коли душевні сили його покидали. Коли енергії не вистачало. Коли безсилля накочувалось особливо сильно. Він скривлено і змучено глянув на хлопця.

– Вона Вам подобається. – криво заусміхався пацан.

Ештон замислився лише на мить.

– Так, однозначно. – погодився він і кивнув: – Як же вона може не подобатись. От тільки я не її польоту птах. Та й... Не тільки в цьому справа... Не клеїться зовсім. Тобто... – Ештон здається б'є рекорди по зітханню. – Чорт, від мене залежить рівно – нічого. І мова навіть не про щось більше... Не про якісь стосунки... Боже! Щось херня якась виходить, розумієш? – вибухнув Ештон, забувши, що перед ним дитина.

– Та воно буває так. Ви не спішіть. Якщо щось має бути, шанс випаде. Ви головне будьте впертим, якщо дійсно хочете чогось добитись. А часом, коли треба, відступіть, почекайте. Ви ж капець який терпеливий. Все у Вас вийде. – серйозно дав пораду пацан. І нормально ж порадив. Заспокоїв, головне.

Ештон знову зітхнув:

– Дякую, – і хлопнув його по плечі.

Пацан пирхнув сміхом:

– Пф... Та все Ви самі знаєте. Просто часом же треба з кимось поговорити. – підтримав розмову він.

– Так, ма-а-абуть. – заусміхався Ештон.

– А я думав, Вам Служителька Гарему подобається. – трохи здивовано зауважив пацан.

Ештон здивувався. А потім задумався. Подобається?

– Ніколи про це не задумувався. Подобається, мабуть. Але... – це, мабуть, логічно було б. Він уже перевірив. Він не зможе мати дітей. Навіть не те що йому не можна. Він просто не може. Сперматозоїди не життєздатні. Війна Вам не хухри-мухри. Видно, десь під радіацію потрапив, чи ще якась хрінь... Словом не зможе. І Ванесса теж – не може. Їй Шазарія дозвіл не дає. Та й обоє гівна з цим Наложництвом черпнули. І не важливо, що вона – добровільно, а він – ні. Просто вони розуміють одне одного. Їм цікаво разом. Вони допомагають одне одному. І навіть працюють потрохи разом. Та й сама по собі Ванесса чудова і симпатична. Може не шикарна, але дуже приємна. Саме таких і обирають для життя, вірно? Просто... Не може він забути її. Повелительку. Тому що, якщо він дивиться в очі Ванессі, то згадує інші очі. Тому що, коли думає чий сміх йому до вподоби – то на думку одразу спадає хижацька посмішка королівни, яка, втім, не відлякує, а навпаки притягує, яка може бути веселою і зацікавленою, капосною і... холодною. І тому, що коли він дрочить, то в думки нав'язливо лізе королівна, блять. А так стосовно Ванесси не чесно.

– Але є вона. – завершив думку хлопець замість Ештона.

***

На цей раз одяг йому видали. Два халати, що нашаровувались один на другий і щось типу в'єтнамок. І їсти перед зустріччю не рекомендували.

Ештон зробив, як казали. Приготувався, одягнувся, не поїв і став чекати Акіла.

Але прийшов не Акіл: зовсім інший не знайомий Служитель Гарему. Він провів Ештона у таку собі кімнату очікування. Ештон був першим. Там були диванчики. Він сів. Окрім нього дуже швидко назбирались інші Наложники та Наложниці. Разом – десять.

Прийшов Акіл:

– Доброго дня. – поклонився він. – Я проведу Вас на зустріч з Повелителькою. Прошу йдіть за мною.

Акіл провів Ештона й інших в спальню Повелительки. Приміщення було дуже світле, залите сонячним промінням, досить просторе і затишне. Оригінальне. Але не сказати, що розкішне, чи помпезне, швидше модерне. За винятком ліжка з балдахіном. Їм сказали сісти за стіл. Ештон сидів обличчям до величезного панорамного вікна. Він був не певен, але це, здається, це перше вікно, яке він бачить в Шазарії. За склом було буйство природи, там була краса, свобода. Свіже повітря. Там був ліс. Ештон не міг відірвати погляду від вікна.

Аж раптом всі почали їсти. Наложники їли і розмовляли одне з одним, мило бесідували. Ештон теж взяв собі зі столу якихось делікатесів. Тут було вино, були інші напої. Чомусь алкоголю не хотілося – настрій не той, і компанія не відповідна – чужа. Він вперше бачив цих людей. Так тривало певний час. Тихо, мирно.

Аж раптом, як по команді, всі почали роздягатися. Миле застілля вмить перетворилося на оргію. Ештон оторопів.

Це... був якийсь кошмар. До чого ж бридко. Ні, Ештон, як і кожен нормальний мужик (мабуть) мріяв про трійничок з двома кралечками. Але... це. Це занадто. Ештон не очікував таке побачити. А саме – він бачив за один раз надто багато членів, які трахали... все. І це до того бридко і огидно. До горла підступив спазм. Ще трошки і він тут все обблює.

Ештон встав і підійшов до вікна. Обернувшись спиною до цього блядства. Він же може вибирати? Так от – ні. Він в цьому участі не братиме. Це не його. Ні.

Ештон намагався вгамуватися, хоча б не обблюватися. І твердо і стовідсотково вирішив, що хай іде все це на хуй.

Аж раптом до Ештона підійшла дівчина. В її очах був шалений блиск, вона стояла гола, захекано дихаючи. Ні. Ні-ні-ні. Ні. Ештон відступив крок назад. Дівчина швидко облизала губи і сказала:

– Тебе хоче бачити Повелителька.

Ештон оціпенів.

– А? – тільки й зміг видобути він з себе.

Дівчина подивилась на нього нетерпеливо:

– Повелителька. Склади їй компанію. – вказала вона на ліжко з балдахіном. І поспішила назад, вже, очевидно, забувши про те, що щось комусь казала.

Ештон. Ештон постарався зібратися в купу. То що? Вибрала собі наложника, з яким хоче розважитись особисто? Під... Під, значить, перегляд оргії?

Ештон перевів погляд на це саме дійство. Тоді на ліжко за балдахіном. Він не знав, що думати. І спробував видобути з себе хоч якісь думки. Ну... королева. Та чорт! Якщо обирати її або це ... оце от – вибір очевидний.

Він рвучко зірвався з місця підійшов до штори, схопив її за кінець і... майже шарпнув. Так. Так... Ештон вгамуйся, спокійно. Стогін на фоні заважав заспокоїтись, але він приборкав спалах люті. Стиснув зуби, видихнув і повільно відкрив штору. І... був не готовий побачити те, що побачив. Повелителька сиділа за столиком (одягнута. Що правда, без своєї шляпи) і пиляла нігті.

У Ештона щелепа відпала. Вже за мить він взяв себе в руки, зайшов і закрив за собою штору.

Ештон був шокований.

Повелителька спокійно поглянула на нього:

– Здрастуй.

– А так.... Тобто... Доброго дня. – Ештон швидко вклонився. Випрямився. І, усвідомлюючи, як це виглядало, додав уже спокійніше: – Вибачте.

– Сідай, будь ласка. – Повелителька вказала на стільчик напроти. Ештон обійшов стіл і сів. – Хочеш чогось? Може їсти?

– Ні. Нічого не треба. – швидко і доволі різко відмовив Ештон. Навіть руки в заперечному жесті підняв.

Повелителька виглядала досить флегматично. Вона продовжувала неквапливо пиляти нігті й мовчала.

Тут тихо. Ештон теж почав заспокоюватись. Всередині балдахіну інше освітлення. Не темно. Просто світло тьмяне, приємне для ока. Він підняв очі: палатка без верху, тобто штори – тільки по периметру, а над ними тільки стеля. Тканина завіси непрозора, абсолютно чорна.

Ештон роззирнувся. Столик за яким вони сиділи був посередині. Там, де мало б бути поніжжя "ліжка", розташувався маленький, на вигляд дуже зручний диванчик. А там де мала б бути стіна, тобто де мала б закінчитись кімната, було ліжко. Воно було ніби в печерці, втоплене в стіну. Там було досить темно. Це що прибудова? За цією ж стіною вулиця. Спеціально для ліжка прибудову зробили? Ну... вона може собі дозволити...

До Ештона почало доходити. Енергія. Їй потрібна енергія. Повелителька розповідала, що під час сексу люди виділяють велику кількість енергії. А вона її поглинає. Але їй зовсім не обов'язково приймати в цьому участь. Достатньо бути поруч.

– А Ви... – він вказав лицем в сторону оргії. – Не хочете приєднуватись?

– Як і ти. – безмятежно відповіла повелителька.

Ештон дивився на неї. І чорт його знає, чим він керувався в цей момент... Ештон просто схопив руку повелительки і безцеремонно видер у неї пилочку.

Він завмер над нею. Це ж не має бути складно? Як напильником дерево обробляти... Він спробував зрозуміти, що робити. Один ніготь королівна вже обпиляла. Ештон акуратно покрутив пальчик по осі туди-сюди, трішки змінюючи кут, щоб роздивитися. Цей ніготь був значно коротший за інші. Практично, у два рази. І тут до Ештона дійшло. Ніякий це не манікюр. Це її кігті. Як в хижака. Від природи.

Ну... Окей. Треба вкоротити так?

Він почав пиляти. Вона ж любить таке? Якусь дрібницю взамін. Так ось – Ештон вдячний, що вона його звідти забрала.

***

Якби на її місці була б людина, то подумала б, що цей Наложник знахабнів просто. Але вона не була людиною. І вона розуміла, наскільки цей вчинок був імпульсивним. А коли емоції і думки у нього вгамувались, проступила вдячність. Це було приємно. За що він їй віддячує? Повелителька не зовсім розуміла, але поцікавитись вона не ризикнула: не хотіла руйнувати момент.

Це у неї вперше. Ні, звичайно, їй робили колись манікюр служниці. Але вперше це робить чоловік. Ще й такий... Ще й з власної ініціативи. Ще й з такими емоціями.

Він взагалі не типовий. Щоб від сексу відмовитись? Та ще й з таким відторгненням, так гостро. Емоції в нього були такі потужні, що він викинув достатньо велику кількість специфічної енергії (хоч і не придатної для поглинання). При відповідних вміннях він однозначно зміг би сформувати пристойний бар'єр.

Мабуть, його спантеличила кількість учасників. Але, вона пам'ятала, як він реагував на її доторк в першу зустріч – реакція була така ж, тільки не така масштабна. Тому Повелителька сумнівалась, навіть не так – мало вірила, що він пішов би на сексуальний контакт з кимось, навіть якби тут була лише одна людина окрім нього. Хіба що це була б його пара.

Так. Швидше за все, справа у відсутності емоційного зв'язку. Деяким людям потрібен певний емоційний зв'язок аби вступати в інтимний контакт.

Хм... Як багато вона про нього пам'ятає. Навіть впізнала наосліп, тільки по енергії. Що ще додати? Він перестав бути для неї безликим. Перестав бути одним з багатьох.

І Повелителька чекала зустрічі з ним. Хоч і не призначила її. Згадувала про нього час від часу.

Їй подобається цей хлопець. Скільки йому? Двадцять п'ять? Десь так, можливо трохи менше.

Він талановитий, і життя побачив на свій вік. І дуже вже оригінальний у своїх вчинках.

Невже їй потрібно більше? Зовсім ні. Цього достатньо.

Повелителька підперла вільною рукою підборіддя. І насолоджувалась процесом.

Схоже, він не стриг волосся, відколи потрапив сюди. Воно дуже відросло, але через те, що кучерявиться так інтенсивно, довжина візуально залишилась трішки за вухо. В нього прямий акуратний, як для чоловіка, ніс. Трикутна форма обличчя з охайним підборіддям. Він не був милим, чи прямо таки зіркової зовнішності. Але... Він не міг не притягувати жіночу увагу.

Він мав приємний запах. Не надто виражений. Навіть достатньо приглушений. Але багатий на специфічні нотки.

Його енергія теж була досить цікава. Питання не лише в кількості. Вона відходила від нього потужними хвилями. Була пульсуюча, виражена і приємно засвоювалась.

А ще Повелительці подобались його рухи. Чіткі. Точні.

І те, як він оцінює середовище кожного разу, як опиняється в новому місці. Не просто розглядає, що ж там навкруги, а аналізує. Повелителька явно відчуває біохвилі, що відходять від його мозку. Приємні, до речі, насичені хвилі.

– О, вже закінчили? – Повелителька перевела погляд на руку і з подивом виявила, що він майже закінчив обробку останнього мізинчика на руці. Як швидко поруч з ним йде час. Він підняв очі і з сумнівом поглянув на своє заняття, й з жалем повільно відпустив її руку.

– Продовжуй, – усміхнулась Повелителька, і прослизнула пальцями назад в його долоню. – Маєш час закінчити, поки тут все приберуть.

– Гаразд. – хлопець зрадів. Як же їй стало приємно. Адже він щиро хоче побути з нею ще.

Прибрали швидко, але Повелителька дала йому шанс закінчити роботу. А потім задоволено оцінила. Пізніше вона трішки підправить, але в загальному все чудово.

– Дякую, мені дуже подобається. – усміхнулася йому широко.

– Будь ласка, мені було в радість. – відповів він, усміхнувшись з крихтою суму.

– Прогуляєшся зі мною? – запитала Повелителька. Потрібно змінити оточення, якщо вже говорити на такі теми. На щось більш нейтральне.

– Так, звичайно. – швидко погодився Наложник, при тому сильно здивувавшись. Хоча у нього всі емоції дуже інтенсивні. Якийсь спокійний емоційний фон – у нього взагалі не такий частий. Хоча вона його мало бачила.

Вона направила прогулянку в оранжерею, що була поруч з покоями. Дуже зручно, хоча Повелителька й не пригадає так одразу коли вона востаннє туди заходила.

І дарма. Садівники зараз просто неймовірно майстерні. Чудова робота. І рослини доцільні, витончено підібрано. Краса. Повелителька усміхнулась.

***

В'єтнамки були дико не зручні. Халати заважали йти. А ще Ештон був без трусів. Але хай він живцем згорить, якщо йому через все це довелося б відмовитись від прогулянки з королівною.

Коли вони прийшли, повелителька щиро раділа квіточкам в оранжереї. І Ештон замилувався, забувши про свої незручності.

Вони сьогодні мало розмовляли. Але Ештону подобалось, якщо забути про той пиздець на початку.

А потім королівна розвернулася до нього і подивилася скоса, хитро:

– Я хочу надати тобі статус Фаворита. – заявила вона.

Ештон спробував переварити.

– А я можу відмовитись? – запитав він.

Повелителька поглянула на нього уважно і злегка відвернулась з сумним виразом обличчя:

– Я не змушуватиму.

– Я не відмовляюсь! – швидко виправився Ештон, піднявши руки долонями вперед, мовляв: "здаюсь! Я безпечний!"

Повелителька знову поглянула на нього, не міняючи повороту голови, лише очима, даючи шанс пояснити.

– Я просто намагаюсь вникнути в ситуацію. – спробував пояснити свою не надто вдалу репліку Ештон.

Повелителька усміхнулась, підняла голову і розвернулась до Ештона. Він зі здивуванням відмітив, що вона нижча за нього на цілу голову.

– Так, ти можеш відмовитись. – підтвердила ще раз.

Ештон замислився, зробив паузу.

– Отже. Якщо я чогось не захочу робити, то зможу сказати "ні"? – ще раз озвучив він правила.

– Так, все вірно. – кивнула вона. З блиском в очах, з усмішкою. З цікавістю.

– А якщо я зроблю щось не так, то отримаю по зубах, вірно? – уточнив Ештон задля справедливості.

Повелителька розсміялася:

– Я тебе не битиму! – затулила вона усмішку рукавом.

– Та ні, бийте, якщо обнахабнію. – махнув Ештон рукою і теж засміявся. Продовжив підсумовувати картину: – І, по суті, Ваша пропозиція полягає в більш близьких стосунках?

– Так, по суті. Так. – продовжувала вона усміхатися на всі 32 (чи скільки в неї зубів).

– Отже, Ви запропонували мені зустрічатись. – підвів підсумок Ештон.

– Ахах! Хоч формульовка не звична, але ти правий. – здається, королівна була в захваті.

– Я згоден. – сказав Ештон, щиро посміхнувшись. Радість наздоганяла його хвилями, але ще не накрила з головою.

– Та невже? І чому ж ти погодився? – бажала продовжувати веселощі королівна.

– А хто ж від такої відмовляється? – зобразив Ештон здивування і жестом провів руками знизу вверх і зверху вниз, вказуючи на королівну.

Вона розсміялася ще раз, приймаючи нахабний комплімент.

– Може в такому разі познайомимось? Я Ештон. Можна просто Еш. – ні, реально, зустрічатись, не знаючи імені?

– Ім'я? – спантеличено урвала сміх королівна. І здивовано поглянула на Ештона. – Ммм... Дай подумати. Лілін! Мене так колись звали.

Серйозно? Це ім'я їй зовсім не підходить. Це для якоїсь ніжної дівчинки...

– Що не подобається? – запитала швидко вона, навіть не давши можливості Ештону вставити слово. – А як щодо Сізірін? Мене так звали вороги.

Здивування Ештона щодо зміни імен перекрило тільки неприйняття і цього імені. Як якась розмазня звучить.

– Ні? Ммм.... – повелителька потерла пальцями обох рук виски і нахмурилась, посилено думаючи. – Мерін? Мене так називали деякі піддані.

Їй підходить. М'яке ім'я, але із стрижнем всередині.

– Чудове ім'я. – швидко вигукнув Ештон, поки вона не почала придумувати ще якесь: – Вам дуже підходить. Тобі. Можна на ти? Раз ми в близьких стосунках?

Здається його таки наздогнала ейфорія. І тепер трепет і радість пурхали в грудях.

– Можна. – заусміхалася хитро Мерін. – Тільки в мене теж є питання.

– Справді? – він щиро здивувався. Що їй може бути не відомо про нього?

– Я ж можу скористатися твоєю пропозицією і бачити тебе чотири дні в місяць? – з серйозним обличчям запитала вона.

– Так, звісно, я згоден приходити хоч кожен вечір, тільки можна мені жити нормально? Тобто спорт, фізична активність і всяке таке? – слушно зауважив Ештон.

– Так, звичайно, можеш забути за всі ці обмеження. – махнула вона недбало рукою в якийсь невизначений бік. – Мене більше не цікавить твоя енергія заради поживи. Мене ти сам цікавиш. Але я не кликатиму тебе понад чотири рази на місяць. А от ти можеш приходити, коли тобі заманеться.

Ештон трохи здивувався з таких розкладів. Але прийняв їх. Значить в неї є причини так чинити:

– Гаразд.

– Тоді закріпимо договір. – сказала вона весело, підступила і підставила своє обличчя – однозначно для поцілунку.

Ештон завмер, привідкрив вуста. Він хотів цього. Давно вже хотів. Він затамував подих, повільно опустив руку їй на талію, іншою ковзнув на щоку, потім на потилицю. Яка ж вона тендітна, шкіра ніжна. Він повільно нахилився, закриваючи очі і притиснув свої губи до її уст. А тоді чуттєво видихнув і занурив її у поцілунок, затягуючи за собою. Він втискав її тіло в себе, зминав її губи, посмоктував і покусував нижню губу, несвідомо втягуючи повітря в легені, а потім з надривом видихав носом, виплескуючи пристрасть. Він залишав поцілунки на її верхній губі, а потім обійняв. Просто обійняв. Він цього так бажав, і відпускати її не хоче. Зовсім. Він ще не готовий.