Забута у пеклі

Ештон пізно потрапив в ліжко і рано встав — Ключ збудив його до сходу сонця. Він швидко прийняв душ, одягнувся і помчав у Храм.

Храм уже звично привітав його ледь помітними хвилями. Ештон відгукнувся у відповідь, і збіг сходами нагору, в кімнату Сірін. Всередині був Рікон. Ештон постукав тихенько. Рікон швидко встав з ліжка і відчинив.

— Привіт. Як вона? — запитав з порогу Ештон.

— Привіт. Ніби не погано. Але ще не прокинулась.

Ештон насторожився.

— Сонце вже зійшло? — уточнив він і зайшов у кімнату.

— Ні ще. Кілька хвилин. — заперечив Рікон. І Ештону полегшало.

На тумбочці він знайшов масло, намазав долоні і постарався їх зігріти, щоб не розбудити дівчину. Сів поруч з нею, поклав тихенько руку трохи нижче шиї, на лопатки. Біоритм Сірін, як завжди вирівнявся практично моментально. Енергії очікувано не вистачало, тож Ештон щедро ділився. Він і не помітив, як під його рукою прокинулась Сірін.

— Доброго ранку. — усміхнувся він їй, приглушивши сприйняття.

— Доброго ранку. — відгукнулась вона. Ештон огорнув її дружелюбною енергією і захистом. Дівчина сьорбнула слиною від блаженства. — Як же тепло...

— Так, приємне відчуття, — засміявся він: — Ти вже вітаєшся?

— Рікон розповів, що для людей це дуже важливо. Що ви, люди, не відчуваєте наближення інших, і заведено повідомляти про свою присутність. Таким же чином люди повідомляють про відсутність ворожих намірів... А ще це ознака поваги. — муркотіла мала в подушку.

— Так, якось так. — усміхався Ештон. Рікон явно доповнив його пояснення власними спостереженнями і виключив слова, що для ларів означають рівно нічого.

Сірін скоса, через плече поглянула на Ештона.

Він усміхнувся їй:

— Що?

— Ви дотримали слова. Дякую. — вона очікувала його відповіді, затримавши дихання.

— А мала сумніви? — добродушно усміхнувся Ештон.

— Ну... Одне діло мати намір щось зробити, інше — дійсно впоратись з обіцянкою. Ще й за три тижні... — Сірін якось дивно дивилася на Ештона. Не розумів він цього погляду. Вона від нього чогось очікувала — хрін його знає чого.

— Навіть якби мені не вистачило б три тижні, я впорався б за довший термін. — Ештон не лукавив. Він справді це обдумав уже. Викрутився б. Не в один спосіб — так в інший.

Дівчина зітхнула:

— Тоді зі мною міг би укласти договір хтось інший. — що це за гра "а якби?"... Але раз вона так хоче, значить пограємо.

— Я б тебе вдруге нікому не довірив. — усміхнувся Ештон, він і сам не помітив коли в його біохвилях з'явилась дзвеняча загроза.

Сірін завмерла.

Ештон поглянув на неї і підморгнув.

Мала здивувалась.

— Чому? — спитала вона, явно обдумавши.

— Знаєш, інколи розумієш щось, коли шанс щось змінити вже втрачено. Якось так я і почувався, коли побачив на тобі ту удавку. — зітхнув він і винувато поглянув на неї. — Пробач, що не помітив, коли ти стала моєю сім'єю. Це через мене ти змушена була пройти той кошмар. — серце знову стислося при цих спогадах. Сірін дивилась на нього кілька довгих митей, а потім якось вигнулась немислимо і притулилась лобом до його стегна, повністю сховавши обличчя десь між його ногою і своїм кулаком. Точно так само, як Рікон колись, коли вперше тулився до нього. Тільки страху в Сірін не було. Лише довіра. Так і має бути, вірно? Ештон поглянув на Рікона. Він закрився. От тільки істоти, що спілкуються біохвилями, забувають про міміку. На обличчі було полегшення. Вдячність. Крихка надія.

Трішки пізніше Ештон вирішив перевірити договір. На видимих ділянках шкіри його не було. Ештон трішки запанікував, коли вона почала заглядати під одяг.

— Давай я вийду. Знайдеш — зви. — Ештон вже намірився йти за двері.

— Ось він. — Рікон помітив на спині срібну дужку. І Ештон видихнув з полегшенням. Кошмар. А якби десь на грудях, як в Рікона?

Сірін не роздумуючи зняла топ, поклала волосся на плече і розвернулась до Ештона голою спиною. Він навіть моргнути не встиг. Піпець. У ларів нормально це? Він покосився на Рікона, але той навіть бровою не повів. Якого милого? Перед очима нав'язливо блимали груди Сірін. Так. Ештон прогнав від себе ці думки і зосередився на договорі.

Вздовж контурів її лопаток лягли штрихи, що, наче проміння відходило від її хребців, сполучаючись в одній точці. Всі ці штрихи, що накладались один на одного, здавалось би хаотично, візуально утворювали візерунок у вигляді крил.

— Вау! Краса. — похвалив Ештон. І провів пальцями вздовж візерунку договору. Він розійшовся срібними хвильками і Ештон полегшено видихнув, стримуючи більш виражене зітхання. Він перевірив всі умови — все працювало як треба.

《Вітаю, Сірін, все добре》— дівчина смикнулась під його пальцями, не очікуючи такого.

Вона подивилася на нього через плече широченними очима.

— Це ментальний зв'язок. Пізніше повчишся так спілкуватись. У Рікона теж є. — усміхнувся Ештон.

Вона з невірою поглянула на хлопця. Той ствердно кивнув.

— А я зможу спілкуватись так з Ріконом? — запитала вона.

Ештон підняв брови від несподіваного запитання: не думав про це.

— Не знаю. Спробуй, Рікон. — Ештон очікувально подивився на нього.

— Нічого. — розчаровано сказала Сірін.

— Не засмучуйся. Спілкуватиметесь через Систему, в разі чого. Рікон, після адаптації подбай про це, гаразд? — як виявилось, до стабілізації біохвиль, а відповідно і до заключення договору, лари просто не здатні вправлятися з Ключем. Це, мабуть, одна з причин, чому ларам Ключі і не видають. А от після — все виходить. Дуже навіть добре.

— Так, звичайно. — кивнув той.

***

Ештон вирішив не сидіти сиднем в Храмі. У нього була ціла купа справ. А Сірін була пластичною, наче м'який віск — торкнешся і біоритм вирівнюється, енергію приймала, наче свою. Тож вони вирішили, що Сірін просто супроводжуватиме його ці три дні. А ввечері, поки Ештон був у Мерін і розповідав про все, Рікон і Сірін займались її переїздом. Так і минули безболісно ці три дні.

***

Загалом будні Ештона мало змінились. От тільки ночами до нього тулився не тільки Рікон, а тепер ще й Сірін.

І на тренуваннях вона теж сяяла своєю посмішкою. А після тренувань пускали слину Ештону на спину вже вдвох, оговтуючись. Хлопці доволі явно пускали на Сірін слину, тільки в переносному значенні, але Рікон на них рикнув кілька раз досить агресивно (на цей раз в прямому значенні) і вони неподобство припинили. У Ештона душа раділа. Все було добре.

А, ну і звіти безкінечні, консультації і інше... Свита, що зовсім недавно знову виросла — функціонувала як маленький відділ Серця Шазарії. Хоч це і звучить дивно, але досить точно відображає суть справ...

А в підростаючого покоління розвідників, завдяки Ештону додалося ще два курси — Життя Ларів (яке їм викладав Лагор, Рікон, Сірін, Кліон і Вульф — ще один неприкаяний лар, що, як виявилось належав керівнику зовнішніх справ), а другий курс — Пілотування амфібії і транспорту Зовнішнього Світу (цим зайнялись новоприбулі зі свити Ештона з позивними Вартовий (погляд в нього був специфічний) і Кремінь). Причому Ештон відвідував обидва курси в якості учня.

Так що так... Життя змінилося, все ж таки. Збагатилося. Якщо чесно, то й дихнути не було коли. Але відкладати справу з ларами Ештон не бажав. Тож, попередивши всіх на світі, Ештон пішов у Храм.