Забута у пеклі

Впродовж тижня проєкт (НАРЕШТІ) закрили і тепер Ештон сидів на нараді з приводу звітності. Вчені встигли зробити індивідуальний перерахунок репродуктивної групи, керівники різних відділів — підрахунки, керівник соціального життя — розповідав про адаптацію. Всі присутні результатами були задоволені. Тому що, як виявилось, майже все потомство відібраних солдатів було придатне до розмноження, і навіть мало хороші показники (адже батьки були наділені хорошими генами), і значно поповнився банк генетичного матеріалу. Ештон зацікавився цим і йому пояснили, що в Шазарії міститься величезний банк сперми та яйцеклітин, а також обладнання, що дозволить виростити покоління людей поза утробно. Такий собі ковчег. Ештон офігів. Але розумів, що існування такої штуки для Шазарії — логічне, адже Мерін не раз була свідком того, як розумне життя на Землі стояло на межі гибелі.

— Я дуже радий, що проєкт завершено. І щиро дякую усім за підтримку і реалізацію. — дійсно щиро заусміхався на всі тридцять два Ештон.

Всім присутнім керівникам сподобалась щира подяка і вони інстинктивно заусміхалися у відповідь.

— Раді бути корисними. — відповів за всіх Керівник зовнішніх справ, усміхаючись.

— Користуючись можливістю. Що я тут, маю на увазі. Хочу звернути вашу увагу на один... момент. — заговорив Ештон і його усмішка моментально сповзла. Він скривився і потер губи, роздумуючи, як краще про це сказати. А потім здався: — Словом, як сказати так, щоб це звучало прийнятно, я не знаю. Так що скажу як є. Евтаназія. Вам слід подумати про це.

Всі на нього дивилися, намагаючись осмислити.

— Що це? — запитав Керівник зовнішніх справ.

Ештон зітхнув:

— Можливість самогубства.

Всі на нього вирячились.

Мерін за ширмою зацікавилась.

Ештон зрозумів, що потрібно пояснити:

— В Зовнішньому Світі в деяких країнах є таке собі медичне вбивство. Тобто, якщо людина смертельно хвора і страждає, наприклад. Або... Інвалід страшний... Або ще з якихось причин бажає смерті, я не знаю деталей, якщо чесно... Отже, якщо людина з якихось причин бажає смерті, їй в цьому допомагають. Вводять спеціальні препарати, людина засинає. — Ештон зрозумів, що думка не завершена і після нелогічної паузи додав: — І не прокидається.

Всі шоковано на нього дивились.

Ештон збагнув, що вони нічого не розуміють. Стис пальцями перенісся, і дав собі секундочку, закривши очі і опустивши голову. Зібрався з думками і зітхнув:

— У Шазарії люди живуть 120 років в середньому, якщо немає втручання в їхні енергетичні процеси, тобто якщо немає договору. Тільки за рахунок технологій і медицини. Правильно? Звучить не погано. Довге, щасливе, утопічне, фактично, життя. Але. Але що, якщо... людина не хоче жити?

— В Шазарії немає такої захворюваності, як в Зовнішньому Світі! І інвалідності через нещасні випадки немає! — заперечив Керівник соціального життя. — Високий рівень життя. Навіщо комусь закінчувати життя самогубством?!

Ештон кивнув йому. Він розумів, як це виглядає:

— Так. Ви праві. Але... Часом... Трапляється часом всяке... — Ештон ледь не матюкнувся. Чорт. Треба підбирати слова. Він зібрався з духом. — Горе. Навіть тут. А люди просто не можуть покінчити життя самогубством через ваші технології. От що треба зробити для цього? Втопитися? Де? І то не факт що вийде. Можливо знайти когось, хто зможе тебе вбити. Варіант, але хто на це піде? От я коли опинився в подібній ситуації — готовий не був. Якщо ви думаєте, що я про високі матерії розказую, то ні. Дівчина з моєї свити. Бажала собі смерті. Але реалізувати це бажання не могла. І, по суті, застрягла у своєму тілі на століття, фактично. А для людини це вагомий строк.

— І що з нею зараз? — запитав якось тихо Керівник соціуму.

— Нічого. Наче знайшла свій шлях. Я їй допоміг. Живе, працює. Ожила. Маю і інший приклад. Чоловік. Мій друг. Він... — напружено поглянув в бік Мерін Ештон. Засумнівався.

— Кажи. Не звертай на мене уваги. — почулося з-за ширми.

Всі аж стрепенулися.

Ештон тяжко зітхнув. І наперед попросив вибачення хвилями:

— Він втратив сім'ю. Кохану дружину і дитину.

На ці слова Мерін тоскно відізвалася хвилями — їй було знайомо.

— Він має договір. І був самотнім дуже довгий час. Страждав. Зараз... Ніби то нічого. Пробує жити далі. Але ж... Повинна людина мати вибір? — Ештон зробив паузу підшукуючи слова: — Суть в тому... Що люди женуться за довговіччям. Це заманливо. Так було весь час. Але я, будучи солдатом... Побачив і іншу сторону. Забагато я бачив людей, що просили смерті.

Ештон схрестив руки на грудях, відвернувся кудись вбік. Знову обдумав:

— Я не кажу робити це бездумно. І я навіть наполягаю створити цілу процедуру і навмисно її ускладнити. Змусити тих, хто хоче смерті проходити складні випробування на цьому шляху. І даю гарантію — половина захоче жити, долаючи складнощі. Скажімо, дати термін в три роки, п'ять, не знаю... Між заявкою і виконанням процедури, маю на увазі. Нехай спробують двадцять робіт не менш як місяць на кожній. Нехай реабілітацію проти депресії пройдуть. І мистецтвом займаються. — махнув Ештон в повітрі рукою, вимальовуючи якусь фігуру, ніби "мистецтво". — Словом, рішення має бути зважене, а людина повинна переконатися, що у світі її і дійсно нічого не тримає. І... Звісно ж від її життя ніхто не повинен залежати. Ті ж лари. Може ще якісь є нюанси, про які я ще не знаю. Але подумайте про це в цілому. — кивнув Ештон.

Всі його слухали. Для них це було в новинку. І... їм подобалось. Це шазарійці. Їм подобалась нова думка, новий світогляд. Вони жадібно вбирали ідеї і знання.

— Ми все обдумаємо і обговоримо. — запевнив Керівник соціуму. І несміливо додав: — Можливо... Ще щось?

— Ні. — усміхнувся Ештон. — Поки все. Я постараюсь записувати. А поки що... Я, мабуть, піду.

— Так... Будемо... Чекати нових зустрічей. — кивнув Керівник соціуму.

— До зустрічі. — сказав Ештон, встав і пішов.

Всі негайно підірвались і почали кланятись в різнобій. Надто різко Ештон пішов.

***

І, нарешті, Ештон зміг зустрітися з Архітектором. Він таки поїхав в Ліси. Ох, як же тут круто! Всюди висаджені сосни. Літають бабки, метелики і різні комахи (Ештон підозрював, що вони синтетичні). А ще тут всюди були природні озера. Очевидно, місто побудоване у величезній природній печері. Тут і справді було дуже гарно. Стеля була всипана сяючими кристалами, що відблискували в озерах. А вхід у місто спеціально був з такого собі помосту, аби можна було оцінити всю красу.

А ось і Архітектор. Він призначив Ештону зустріч прямо тут — при вході. Варто звернути трохи вбік помосту і відкривається широка тераса зі столиками. Сидить — п'є вино, заклавши ногу на ногу і милується краєвидом у своїй нахабній манері. Ештон порадів зустрічі.

— Здрастуйте. — усміхнувся він Архітектору.

— Вітаю, Серце Шазарії. — схилив Архітектор голову, "поклонився" жестом руки, не встаючи.

Ештон повеселився з його нахабного шарму. І сів поруч.

— Я Вам вино теж замовив. — Підсунув він Ештону бокал.

— О, дякую. — Ештон ковтнув. Було смачно, хоча вино відрізнялось від того, яким вгощала Мерін. Ештон покрутив його в руці, усміхнувшись спогадам.

— Бачу настрій у Вас що треба. — усміхнувся хитро Архітектор.

— Хороший настрій. Та й радий бачити хорошого знайомого. — чесно відізвався Ештон.

Архітектор щиро здивувався, але виду постарався не подати.

— Як Вам бібліотека? — поцікавився митець.

— Ооо! Вона чудова. Витвір мистецтва. Я берегтиму її. — похвалив щиро Ештон.

Бібліотека й справді була неймовірна. Не велика, в один поверх, аби не дратувати нелюбов до помпезності. Але... Це не завадило їй бути... Величною. На невеличкій округлій території розмістилась величезна кількість стелажів, що ховалися від ока, не складалося враження нагромадження, і в результаті, вийшла затишна для ока бібліотека, з м'яким освітленням, з перилами, що ніби пливли — то вверх на підвищення до стелажів, то опускались вниз до столів, з килимами, що додавали затишку, з сузір'ями, що зависли прямо у повітрі і додатково м'яко освітлювали приміщення, додаючи казковості. Архітектор вклав туди талант, досвід, вміння, а його хлопці і свита допомогли йому.

— Так чим завдячую візитом? — жадібно блиснув очима Архітектор. Ештон посміявся з його бісиків — хоче цікавої роботи.

— Маю кілька замовлень. — кивнув Ештон.

— Кілька! — захоплено скрикнув Архітектор і весь його неприступний вид розсипався на друзки. — Що там?! — поставив він з грюкотом бокал.

Ештон знову розсміявся. Поруч з цим скаженим диваком в Ештона нарешті відпочивала душа. Він знав, що може йому довіритись. Достатньо буде все узгодити і він проконтролює все сам і зробить у найкращому вигляді.

— По-перше, хочу, щоб Ви об'єднали кімнати ларів із моєї зграї. Вони пара і якось треба організувати їм простір.

Архітектор з ентузіазмом замахав головою.

— По-друге, Ви ж були в Храмі Місяця? — уточнив Ештон.

— Не доводилось. — навідмаш відказав Архітектор, ніби поспішаючи.

Ештон поглянув на нього, вже зачепившись за власну ниточку:

— Але ж Ви маєте договір? — вкрадливо запитав він.

— Звідки Ви знаєте? — здивовано і обурено вигукнув Архітектор.

— Не складно здогадатися, — жадібно оскалився Ештон: — Заключіть договір з ларом. Покажіть договір. Може вийде з двома?

— Я не хочу ларів! Нащо вони мені?! — відсахнувся Архітектор.

Але Ештон напав на нього в його ж манері — з напором:

— Не хочете? Значить їм же на краще! Впевнений, Ви будете хорошим вожаком! — наступав він.

— Ні-ні-ні! Це страшенна відповідальність! Я не маю часу! — дико захищався Архітектор.

— Лари будуть Вам допомагати і зекономлять Вам купу часу! А те, що Ви відчуваєте відповідальність — тільки плюс! Я особисто Вам з усім допоможу! І... — з інтригою затягнув Ештон.

— Що? — зацікавився Архітектор.

— Вони Вам зможуть допомогти з одним велииииким проєктом. — хитро усміхнувся Ештон.

— Що за проєкт? — заінтриговано запитав Архітектор.

— Ви ж знаєте, що я Хранитель Храму Місяця? — запитав Ештон.

Архітектор жадібно закивав.

— Так оооот... — свідомо затягував Ештон. Архітектор йому прямо в рот дивився. — Територія Храму теж мені належить. Вся печера.

— Елізіум. Або Єлисейські поля. — нетерпеливо закивав Архітектор.

— Так. Вони. Я хочу, щоб хтось... Дуже талановитий... Збудував академію на цій території. В стінах печери. В стилі, що відповідав би Єлисейським полям і Храму Місяця.

У Архітектора хіба що слина від жадібності не капала.

— Вона повинна бути достатньо велика аби там поміщалися підготовчі курси для претендентів на вступ на навчання розвідників, проводились навчальні пари, що стосуються ларів для розвідників, що навчаються стосовно життя ларів, а також курси для претендентів для заключення договору з ларами і ознайомчі курси для тих, хто ларів уже отримав. А також потрібно під'єднати академію до провідників Храму Місяця, аби він зміг допомогти ларам, що ще не заключили договори перебувати на території академії. А це буде ой як складно. Адже... — Ештон сценічно затягнув паузу, насолоджуючись скаженими біохвилями Архітектора. — Храм Живий. Він має душу.

Архітектор відчув такий приплив ейфорії, ніби екстезі нажерся.

— Ну, і звісно ж це ще не все.

— Що там ще? — аж задихаючись вимовив Архітектор, готовий витрусити з Ештона всю інформацію.

— Потрібно побудувати нагорі філіал Храму Місяця, теж його з'єднати зі свідомістю Храму, побудувати його непомітно для супутників, що стежать за Шазарією, і зробити його абсолютно непомітним для будь-якої розвідки. — Ештон дивився на Архітектора. Той дивився на Ештона з все тим же виразом обличчя. Пауза тривала вже кілька секунд і Ештон вирішив все ж уточнити: — В мене поки все.

— Все. — констатував Архітектор. І Тут в його душі піднялось таке обурення, що міг би, мабуть, навіть Ештон позаздрити силі емоцій. — Та як Ви могли засумніватися, що я погоджусь! Що там? Лари? Добре! Ось мій договір! — витягнув він Ештону руку.

Ештон одразу присунувся і почав розглядати енергетичні зв'язки. Досить складна робота. Тут і подовження життя (до речі, Архітектор можливо тридцять — сорок відсотків свого ресурсу вичерпав, не більше), тут і для роботи купа всього... І... Договір досить потужний. Але ємкість малувата для двох ларів. Нічого. Ештон вже хотів поекспериментувати. Він спробує розширити ємність.

— Скільки Вам років? — посерйознішав на очах Ештон.

— Близько ста сорока... — засумнівався шизанутий на роботі співрозмовник.

Ештон усміхнувся. Що ж не погано для ларів.

— Чудово. Ви поки що займайтесь квартирою для моєї зграї. А я дізнаюсь на рахунок розширення ємності Вашого договору. А опісля познайомлю з ларами. Після заключення договору обидва проєкти будуть Вашими. — поглянув Ештон спокійно на нього.

Архітектор був не задоволений:

— Я міг би почати роботу над проєктами, а потім вже заключити договори! — протестував той.

— Ні, — спокійно заперечив Ештон: — Ви будете ходити на лекції, відвідувати курси, ходити в Храм і знайомитись з ларами. А тільки тоді збудуєте Академію, орієнтуючись на власний досвід, навчання, а також потреби ларів. Ви ж розумієте, що таку будівлю ніхто не перебудовуватиме і вона збережеться у такому вигляді, як Ви її збудуєте на тисячоліття.

Архітектор задумався лише на мить. Тоді з ентузіазмом вскочив на ноги і, кланяючись, одночасно прокричав:

— Згода! До скорої зустрічі! Я чекатиму найшвидших новин про свій договір. І новини щодо ларів! — і побіг, не чекаючи прощань Ештона. Він усміхнувся, дивлячись уже тому у спину. Душа раділа. Йому подобається цей чоловік. Це місце. Ештон взяв у руки бокал і з насолодою зробив ковток. Він насолоджувався краєвидом. Йому так не вистачало усамітнення. Схоже, він нарешті знайшов підходяще місце, де його ніхто не чіпатиме хоча б якийсь короткий час... Просто ідилія — зітхнув Ештон від насолоди.

Але перерва і справді виявилась коротесенькою. Буквально пів годинки:

《Ештон.》— вийшов Рікон на зв'язок.

《Так, щось сталося?》— занепокоївся Ештон. Рікон звертається до ментального зв'язку тільки коли потрібна допомога.

《Так. Тут Архітектор. Він виганяє мене і Сірін з кімнат. Каже, що все перебудовуватиме. Каже, що ти дозволив.》— Ештон аж пирснув від сміху. Шкода, що ментальний зв'язок не може передати паніки.

《Так, вибач, не встиг попередити. Ви ж з Сірін пара. Вам потрібне спільне житло. От я і попросив його перепланувати для вас кімнати у житло для двох.》— пояснив Ештон.

《Але ж у нас кімнати в різних частинах.》

《Так переселіться у сусідні.》 — не розумів Ештон проблеми.

《Такі місця вже зайняті.》

《Тоді нехай Архітектор пустить додаткове зовнішнє кільце, як ми з ним домовлялись спочатку. І уже в ньому спроєктує для вас двох квартиру. Він буде щасливий. А ви переселитесь у вже готове житло зі своїх теперішніх кімнат. А ти організуй вам з Сірін і Архітектором спільну зустріч. Аби вас все у вашому спільному житлі влаштовувало.》

《Гаразд. Дякую, Ештон.》

《Будь ласка》— ну, дають. Треба буде Мерін розповісти. Теж посміється.