Забута у пеклі

Ввечері в кімнату постукали.

– Якщо це знову хтось зі служителів, я їх вб'ю. Я серйозно. – пробурчав Ештон з ліжка.

– Не хвилюйся я відчиню. – Ванесса встала.

І Ештон черговий раз порадів, що вона все ж залишилась. І йому зараз не потрібно рухатись.

Але коли Ванесса відчинила двері, послідувала коротка мовчанка, а за нею знайомий голос:

– Прошу пробачення, що без запрошення, я можу зайти? – Мерін? Ештон підірвався на ліжку, що правда одразу опісля згадав, що все тіло ломить.

– Звичайно, заходьте. – усміхнувся привітно Ештон з ліжка.

– О, ми вже знову на "Ви"? – піджартувала Мерін.

Тим часом Ванесса зачинила двері й стала тихенько біля стіни, явно бажаючи провалитися крізь землю.

– Ахах. А ти без шляпи? – підкольнув Ештон у відповідь, сонячно усміхаючись.

– Ну, вона ж тобі не подобається. – усміхнулась у відповідь Мерін. – Як ти почуваєшся?

– Та нормально. – махнув рукою Ештон.

– Очікувано. – хмикнула королівна.

– Справді? Іншим, здається, це не таким очевидним. – пробубнів Ештон.

Мерін підійшла ближче.

– Я присяду? – тактовно запитала вона.

– Так, звичайно. Чому ти запитуєш взагалі? Ти ж повелителька тут? Значить все твоє? – здивувався Ештон.

– Ні, твоє житло – належить тільки тобі. – усміхнулася Мерін, примощуючись на ліжку біля Ештона.

– Ти дуже... Щедра? Ліберальна? – задумався Ештон.

– Я вже казала, ти надто високої думки про мене. Я просто знаю як це – не мати нічого свого в чужому домі. І хочу, щоб мої піддані вважали мій дім своїм, мали власний куточок, були щасливі, а значить і вірні. Ось і все.

– Хм... Учаслива? Співчутлива. – підсумував Ештон.

– Ти хоч колись вгамуєшся? Можливо, мені потрібно було з тобою одразу контракт душ укласти, а не звичайний договір? Якийсь ти дуже жвавий. – підсміювалась Мерін.

– О, щось новеньке. І що це?

– Ну, якщо ти перебування у статусі Фаворита класифікував, як стосунки з парою без шлюбу, то контракт душі це, напевне, вінчання.

– О, то це що пропозиція руки і серця? – щиро здивувався Ештон.

– Невгамовний! Спершу від договору отямся! – засміялась Мерін.

– Тобто в планах одруження є? – уточнив Ештон, піднявши брову.

– Хм... Якщо не маєш найсерйозніших намірів, то нащо починати? – усміхнулася Мерін. І додала. – Нехай місяць осяє нам шлях.

– Це значить, що ти сподіваєшся, що у нас все складеться, і що колись й до серйозніших кроків дійдемо? – переклав Ештон на загально зрозумілу мову.

– Твоє оранжування думок мене зворушує. – усміхнулась ширше Мерін. – Але так, ти мене вірно зрозумів.

– Що я повинен відповісти? Нехай місяць буде яскравим? – припустив Ештон.

– Ти близько. – здивувалась Повелителька. – Потрібно відповісти: "Ми дочекаємось повні".

– Я впевнений, ми дочекаємось повні. – сказав впевненим тоном Ештон, м'яко усміхнувшись.

Мерін відповіла посмішкою.

– Служителько Гарему, можливо Ви підете додому? – запитав Ештон, звернувшись до Ванесси. Ні, ну пиздець же дивитись на їхні соплі?

– Але ж... Я маю...

– Вночі все легше переноситься, Ви самі казали. – не дав вставити слово Ештон.

– Але...

– І я почуваюсь добре. – не відступав він.

– Але ж я не...

– І Ви витратите всі свої робочі години й мені доведеться терпіти когось іншого. – ось це вже серйозний аргумент!

– Не...

– Не переживай. Йди додому. Я з ним посиджу. І дам йому енергії. Приходь зранку. – м'яко усміхнулась королівна до Ванесси.

Вона спалахнула, швидко поклонилась:

– Так, Повелителько. Спокійної ночі.

– До зустрічі. – попрощався Ештон.

Двері закрилися. І Ештон з Мерін дивилися один на одного кілька митей.

– Я зовсім знахабнію, якщо запрошу лягти поруч? – несміливо запропонував Ештон.

– Ні, все гаразд. – відізвалася Мерін. І це велична Повелителька? Що прожила Бог знає скільки? А де ж гордість, зверхність?

– Тут тіснувато, що правда. – Ештону стало якось незручно перед дівчиною (він відмітив, що подумки все ще її так характеризує. Але вирішив, що все нормально. І що вона явно на стареньку не тягне).

– А чому ти, до речі, не переселився в покої для Фаворита? – усміхнулась Мерін, поки вони вмощувались на ліжку для одного.

– Ахах. Я навіть не подумав, що треба. А інші, мабуть, заїкатись боялись. Я їм тут істерику влаштував на рахунок свити.

– Хм... І як же домовились? – зацікавлено усміхнулась королівна.

– Поки що залишили біля мене Служительку, ми дружимо. А далі, я схитрив і мені в розпорядження дадуть моїх хлопців. Тобто тих солдатів, що служили під моїм командуванням. – задоволено протягнув Ештон.

– Це якщо вони захочуть. – спробувала підковирнути Мерін.

– Так, але співбесіду я проведу з кожним особисто. – задоволено відкрив очі Ештон і покосився на Мерін, що розмістилась у нього на руці. Він відмітив, що йому зараз дуже тепло і затишно. Мабуть, вона його насичує енергією прямо зараз.

– То ти просто хочеш поговорити з ними? – засміялася вголос Мерін.

– Так. Мені потрібно знати, чи з ними все гаразд. – погодився він.

– Ти можеш і не хитрувати. – після коротесенької, але помітної паузи, зронила Мерін: – Достатньо просто попросити.

Ештон поглянув уважно на неї, усміхаючись:

– Ні, я краще хитритиму.

– Чому? – зацікавилась вона.

– Тому що не хочу тебе використовувати. Я й сам викручусь зі своїми проблемами. – відказав розслаблено Ештон. І при тому було зрозуміло, що він говорить наразі цілком серйозно.

– Он як? – підняла брову королівна. – А раніше, значить, не використовував?

Усмішка Ештона сповзла. Він серйозно і зосереджено поглянув на Мерін:

– Визнаю, я пробував дістати з твоєю допомогою потрібну інформацію. Але я більше не хочу використовувати тебе. І докладу усіх зусиль аби не робити цього.

– Та я не проти. – тихенько хмикнувши, усміхнулась королівна, закрила очі й прихилилась до його плеча. – Та й взагалі то ти обіцяв, що попросиш, забув? Уже відмовляєшся від своїх слів?

– Я пам'ятаю. Але я, як і раніше не маю нічого взамін. – посміхнувся Ештон.

– А як же ти сам? – лукаво усміхнулась Мерін і підняла голову, аби зазирнути йому в обличчя.

– Ні, ця ціна не підходить. – заусміхався він.

– Чому? Думаєш, твоєї душі та тіла замало аби заплатити? Чи шкода себе? – усміхнулась кутиком рота Мерін. Її очі поблискували азартом.

Але Ештон на цей раз не підтримав гру. Він м'яко усміхався своїй бестії, обіймав її за талію і почувався абсолютно щасливим:

– Зовсім ні. Просто я хочу віддавати себе тобі не як уплату за щось, а просто тому, що я цього хочу.

Мерін дивилася на нього. І азарт з очей зник кудись. Там залишилась лише теплота і крапелька суму. Ештон сковзнув рукою з її талії до лопаток, м'яко занурив руку у її розкішне волосся, прихилив до себе, закрив очі та поцілував, полегшено зітхнувши. Ніжно, невагомо. По-іншому і не хотілось.