Забута у пеклі

У них було ще кілька годин світлового дня. Ештон повіз їх одразу в напрямку Теннессі, як і планував. Ештон не хотів би зупинятися на ніч, а на ранок бути уже на місці. Але після зустрічі з сім'єю Лі потрібно буде одразу їхати. Тому він вирішив проїхати майже весь шлях, відіспатися кілька годин, а потім зустрітися з ними. Так і вчинив. Десь о четвертій ночі вони зупинились в мотелі обабіч траси, де проспали до ранку.

***

Об одинадцятій вони з Ріконом (Ліз залишилась досипати в машині) нарешті відшукали трейлер Лі серед ще п'ятдесяти таких же трейлерів...

— Доброго дня. Місис Лі?

Замучена жінка не привітно на нього поглянула:

— Пробачте, нічого не купую, в позику не даю, благочинністю не займаюся.

Ештон усміхнувся їй:

— Мене звуть Стівенсон. Ештон Стівенсон.

Її обличчя витягнулось. Потім вона не довірливо нахмурилась. І дуже характерно сковзнула рукою за спину.

Ештон підняв брову:

— Я маю дещо для Вас. Просто прочитайте.

Ештон повільно відігнув полу куртки й двома пальцями витягнув з кишені лист. Простягнув їй. Вона його швидко видерла і ступила кілька кроків назад. Ештон теж відійшов на кілька кроків назад, забравши й Рікона за собою. Той був здивований: не розумів, що сталося.

Жінка рвучко відкрила лист і стала читати.

— О, Боже! — вона подивилась на Ештона широченними очима. Тоді закусила губу, пожувала її.

Опісля стала жадібно читати лист, перевертаючи листок за листком. Підбігла до Ештона і схопила його за футболку, затрясла:

— Це правда? — кричала вона: — Правда?!

— Так, — широко усміхнувся Ештон. Потім схопив її за кулаки. Це найприємніше побачення з дружиною солдата, яке у нього будь-коли було.

Вона моментально залилася слізьми, мотаючи головою: "Не може бути!, не вірю!" — кричала її душа. Та вона так сподівалася! Її біохвилі кричали щастям. Її захлеснуло все це.

— Місис Лі! Прошу. Послухайте. — Ештону не хотілось її переривати. Але треба діяти. Вони мусять все це зробити швидко тепер. Він посерйознішав.

Її душа завмерла.

— Я... — Ештон набрав в груди повітря. Зважився. Слова самі знайшлись. — Вам вирішувати вірити, чи ні. Вам вирішувати їхати, чи ні. Але Лі хоче цього. Хоче, щоб Ви приїхали. Вирішуйте зараз. Іншого шансу не буде. Поїхали зі мною. Я прошу повірити мені.

Вона дивилася на нього зі слізьми. Дивилася, заглядаючи в очі.

— Скільки в мене часу? — запитала вона.

— Немає часу. Збирайте речі на два дні. Треба тільки необхідний одяг, предмети гігієни. Все інше є. Хапайте дітей. І поїхали. Нікому не дзвоніть, нічого не кажіть. — Ештон уважно на неї дивився.

Жінка стисла губи. Поглянула в очі Ештону:

— Коли ви були у В'єтнамі. Там Лі виніс на собі з поля бою Дюка. Як Ви його врятували? — розумна жінка.

Ештон усміхнувся їй тепло. І кивнув:

— Ми віднесли його в поселення, якого не було на карті. Там переховувались жінки та діти. Там ми залишили його. Перед цим ми допомогли цим людям, вони були перед нами в боргу. Там же лікували в'єтнамських солдатів. Ми тоді... Я тоді порушив устав. Не повідомив про місцеперебування цього місця. Якби про це дізналися, мені світив би трибунал.

Перевірила його. Молодчина.

— Лі казав, що Вам можна вірити. Що... Як буде біда, а його не стане, щоб до Вас йшли. Але Вас теж... — жінка схлипнула. — Нам їхати з Вами? Їхати туди?

— Так, поїхали. Там теж є мінуси, як і всюди. Але там допоможуть Вашій дочці. Син не побачить що таке війна, якщо не захоче. А Ви з чоловіком матимете шоколадну майстерню. Там є мінуси... Є різні моменти. Але... Я думаю, там не погано. — Ештон вміє бути переконливим, якщо захоче... Але йому хотілося бути чесним з нею… Тобто… Він справді вірив у що казав. Не кривив душею.

Вона кивнула:

— Син в школі. Дочка тут.

— Збирайте речі. З дочкою побуде дівчина, вона зі мною. Їй можна вірити. А ми втрьох підемо за сином. — кивнув Ештон.

《Будь на сторожі》— дав настанову Рікону через ментальний зв'язок Ештон.

《Ясно. Гаразд.》— підтвердив наказ Рікон.

— Гаразд. — жінка швидко метнулася в трейлер.

— Будь тут. — тихо сказав Ештон.

Рікон кивнув.

Ештон зайшов за жінкою.

— Мам, що таке? — дівчинка була на милицях.

— Все добре, — швидко кидаючи речі у сумку, сказала Лі: — Ми поїдемо з цими людьми.

Дівчинка перевела наляканий погляд на Ештона. Він їй привітно усміхнувся.

— Не бійся. Все добре, — жінка поглянула на дочку і схопила її обличчя в долоні: — Ми їдемо до тата. Все тепер буде добре.

Дівчинка стояла і дивилась на неї. Потім повільно кивнула.

Вони припаркували машину не далеко. Ештон відчинив фургончик. Ліз сонно на нього поглянула.

— Залазь. — м'яко сказав Ештон Рікону і кивнув в салон. Рікон одразу послухався. — Місис Лі, Ви мені покажете дорогу до школи, сядьте спереду. Ліз, подбай про дівчинку.

— Гаразд, Бен. — усміхнулась Ліз.

— Все окей, ці люди знають хто я. — сказав Ештон.

— Добре, Наставник. — кивнула вона. Ештон зітхнув.

— Сідайте... — звернувся він до жінок.

Місис Лі завагалась, але підштовхнула дочку до фургона. Як вона сіла, Ештон закинув сумку і зачинив двері. Тоді відчинив двері для Місис Лі. Вона сіла. Він обійшов машину і зайняв своє місце.

— Куди їхати? — усміхнувся Ештон привітно. Нехай їй буде спокійніше.

Школа була близько. Вони без проблем забрали сина. Хлопець насторожено дивився на Ештона і Рікона.

Потім всі сіли в фургон. Мала уже розговорилася з Ліз. Рікон сів до Ештона, явно демонструючи, що поступатись місцем не збирається. А сім'я сіла до Ліз.

Вони рушили.

Ештон напружено видихнув. Тепер до узбережжя.

***

Ештон за вісім годин довіз їх до узбережжя. Він вибрав один із диких пляжів якомога далі від облагороджених доріг біля Чарлстона, в Південній Кароліні.

Ештон вийшов з фургона і роззирнувся. Відійшов від всіх і забіг на природній насип каменів, склав руки під грудьми, зробив те, що до цього не робив. Він закрив очі й перемкнувся на сприйняття. А тоді хвилею розширив сприйняття на стільки, на скільки зміг. Вийшов досить пристойний радіус на коротку мить. Ніби радар. Він знав, що вийде. Просто відчував. Тоді він збільшив потужність хвилі та зосередився на ній. У сфері добрих три кілометри діаметром нікого не було, окрім тварин, птахів, риб, і його супутників. Він відкрив очі та звичним зором поглянув в море. Вечоріло. Ще до ранку їх заберуть. Він поглянув вгору. Фургон він припаркував під деревом. Згори видно не буде. А на суші він нейтралізує будь-якого свідка, або загрозу, якщо така буде. Все добре. Тут можна чекати. Ештон подав сигнал.

Підійшов Рікон, вистрибнувши на насип легко, ніби це був двадцяти сантиметровий горбик. Став поруч на камені й уважно подивився на Ештона.

— Не за тим слідкуєш, — коротко озвався. Він був зібраний, спокійний, у повній готовності: — Слідкуй за сім'єю або за оточенням.

— Так. — малий подивився на сім'ю. Ештон теж. Ще одна причина з якої з ними поїхала Ліз. Вона добре дбала про них. Ештон потурбувався про цей вечір наперед. В них була компактна пічка на акумуляторі, щось типу мультиварки, холодильник, що підключався до акумулятора машини, та й не замерзнуть, заночують в машині — мають повний бак(він заправився перед тим, як з'їхати остаточно з траси). Тому цієї ночі у них буде все необхідне, і зможуть заночувати навіть з комфортом, без будь-яких вогнищ. Ештон не міг одночасно слідкувати за безпекою і побутом. З цим йому допоможе Ліз. Умови для цього вона має.

— Ти думаєш, на нас можуть напасти? — запитав Рікон.

Ештон стис губи.

— Ми засвітилися коли віддали лист дружині Тейлора. Якщо, звісно, припустити, що вона нас здала. — пояснював Ештон. — Опісля зникла сім'я Лі. Їх зникнення навряд помітять за один день, але нас бачило достатньо людей. Сумніваюсь, що за сім'єю Лі стежили. Пройшло достатньо часу від того моменту, коли ми потрапили в полон. Окрім того, Шазарія не афішувала, що залишила когось у себе. А з поля бою вертаються не всі тіла. Так було завжди. Та й тих хто залишився в Шазарії теж чимало. За всіма уряд так довго не слідкував би. Але. Обережність не завадить.

— Зрозумів, — Рікон стиснув губи.

— Я можу довірити тобі приглянути за всім до заходу сонця? — спитав Ештон.

Рікон на нього перевів погляд, що в секунді набув твердості та впевненості:

— Так, звісно. Я буду насторожі.

— Добре, буди мене в разі чого. Я посплю. Як сонце сяде — буди.

— Так, добре. — Рікон кивнув.

Ештон не вкладав більше волю в накази. І сподівався, що не доведеться. Він поклав руку Рікону на плече і пішов у фургон.

***

Все пройшло без проблем.

Їх забрали десь о другій. І решту ночі вони провели в амфібії. Спати було комфортно, під ногами, як виявилось, висовувались підставки під ноги, на зразок розкладного крісла. Ще до ранку вони потрапили в казарму — ізолятор. Їм принесли їжу, повідомили, що їх обстежать, а тоді вони отримають доступ в Шазарію. Тож після коротких процедур вони змогли поспати в ліжку.

Десь посеред сну до нього попросився Рікон. Його штормило. Енергії було достатньо, навіть з лишком, але біоритм збився. Ештон підсунувся, наскільки дозволяло ліжко.

— Тобі допомогти?

— Ні, я сам.

— Якщо потрібна допомога — буди. — відвернувся Ештон, і Рікон притиснувся до його спини.

***

Виспавшись всі почали ворушитися якось одночасно. Очевидно, побудили один одного.

Рікон солодко потягнувся. Ештон теж продер повіки, вже сидячи. І наткнувся на широченні очі хлопця Лі.

— Ви що...? — видав той здивовано.

— Не таращись! — влупила місис Лі малому соковитого підзатильника.

— Ахах. Та ні, місис Лі, ми не разом, — Ештон помахав рукою, заперечуючи.

— Як це не разом? — образився Рікон.

Ештон розсміявся ще більше:

— Не в тому сенсі. Ахах. Люди не сплять в чужому ліжку. — намагався пояснити Ештон.

— Але ж ми не чужі... — Рікон чесно старався не ображатись.

— Ось, дивись. Місис Лі і її діти — сім'я. Але кожен спить у своєму ліжку. — Ештон характерно вказав на кожне ліжко долонею. Роз-діль-но.

— А чому ви не спите разом? — здивувався Рікон, звертаючись до сім'ї Лі.

— Бо так не заведено в людей. Приватність, пам'ятаєш? Я тобі казав. — підсміюючись не полишав Ештон пояснень.

— Тобто? — Рікон спантеличено дивився на нього.

Ештон безсило потер лоб, гигочучи:

— От ти ходиш в туалет сам? Це бажання усамітнитись. Тут приблизно так само.

— Але ж... Ти ж спиш з парою? — не розумів Рікон.

— От вони й подумали, що ми пара. — вказав Ештон долонею на сім'ю.

Всі присутні з великим інтересом за сценою спостерігали.

— Як це пара? — не зрозумів малий. Такого розгубленого виразу обличчя Ештон ще у нього не бачив.

— Ну, що ми разом. — Ештон скріпив свої кулаки для наочності.

Рікон нерозуміюче на нього дивився. Потім зі здогадкою і підозрою:

— Ти чоловік.

— Так. — Ештон широко усміхнувся.

— І я, взагалі то теж! — спалахнув той.

— Так, ахах, я знаю!

— Тоді я не розумію. — здався Рікон.

— Ну, ось так. Два чоловіки в парі, — розвів руками Ештон, підсміюючись.

— Людські чоловіки не можуть народжувати, — покосився на нього з підозрою Рікон.

— Не можуть. — підтвердив Ештон.

— Я теж не можу! — Рікон скрикнув, ніби його народити дитину змушують.

— Та я знаю, — ржав уже не стримуючись Ештон.

— Тоді для чого такі пари? — нетямився від нерозуміння Рікон.

— Я звідки знаю! Я не гей! — засміявся Ештон.

Рікон зробив кілька кроків до Служительки:

— І в Шазарії є такі пари?

— Так, є, звичайно, — хіхікнула вона.

Рікон на неї дивився намагаючись вкласти все в голові. Аж раптом він закрився руками в захисній позі, опустив голову. Настільки раптової переміни настрою Ештон не очікував. Його прострелив такий душевний біль, що Ештон аж застиг на мить. Він швидко підійшов до нього. І поклав руку на плече.

— Гей, малий. Що таке?

Рікон не відповів.

— Рікон...

《Що таке? Скажи мені...》 — може хоч йому одному скаже.

《Якщо це існує і в Шазарії, то деяких ларів теж так використовують. Для нас це не природно, не мислимо.》 — відповів він.

У Ештона стислося серце. Він просто обійняв малого, погладив по голові. Рікон втисся лобом в груди Ештона і дав собі мить.

— Розкажеш мені як це... Ну... можливо? — запитав з болем Рікон.

— Не при дітях. Потім. — вказав Ештон головою на сім’ю Лі.

Рікон кивнув і пішов в туалет.

Ештон склав руки під грудьми та провів його поглядом, так і залишивши його на дверях.

— Що це з ним? — запитала Служителька, наблизившись до Ештона.

— Він пригадав про те, що ми обговорювали раніше, біля лісу, про злочинність. Пам'ятаєш? — подивився він на дівчину. Вона з жалем прийняла пооляд, вигнувши губи, так ніби зараз заплаче. Ештон їй підбадьорливо усміхнувся і потріпав голову. Пішов складати свої речі.

Рікон вийшов з туалету. Швидко підійшов до Ештона і вклонився в глибокому поклоні:

— Мені дуже жаль. Я не знав! — Рікон і справді відчував вину. — У нас все не так.

— Так, знаю, нічого, малий. Все добре.

Рікон випрямився і подивився на Ештона.

Він потріпав і малого по голові:

— Все добре. Ми вже все вияснили. Тобі потрібно спати з сім'єю. Це на інстинктивному рівні. Плюс енергія. Я розумію. — підбадьорливо усміхнувся Рікону він. Тому полегшало на душі.