Забута у пеклі

— Дякую тобі. — сказав Ештон в польоті на ліжко Мерін. День був фізично не важким, але роздуми витиснули з нього всі соки.

— За що на цей раз? — підсунулась до його голови Мерін. Вона пестила його своєю енергією, і Ештон тільки зараз відчув, наскільки він напружений. Всі м'язи, все тіло розслаблялося під, буквально, фізичним натиском її енергії. Ештон знесилено повернув голову аби бачити хижий погляд коханої.

— За сьогодні. За те, що врятувала її. І за підказку. І за те, що дозволила заключити з нею договір. То... Вона належала до моєї зграї? — дозволив собі Ештон говорити, що на думку спадає.

Мерін розширила очі від здивування і задоволено захихотіла:

— Ах... — зітхнула вона знесилено від сміху. — Тільки ти від подяки можеш перескочити до допиту, ще й зі своїм неповторним формулюванням питань.

Ештон не міг не усміхатися, дивлячись на її життєрадісний сміх.

— Ах... — зітхнула вона знову, витираючи сльози. — Схоже, ти правий.

— Як ти зрозуміла? — милувався коханою Ештон.

— З твоєї реакції. — поблажливо усміхнулась вона.

— З моєї реакції? — здивувався Ештон. — Це з якої?

— Ну... Ти робив все що міг, аби врятувати її. — Мерін задумалась. — Думаю, що ти кожного б намагався врятувати... Але твоя власна душа при тому не рвалася б від болю на частини. Що ти відчув, коли побачив на ній договір?

— Хм... Сам не знаю. Неправильність. Неприродність мітки. Так... Ніби її осквернили. Огидний біль. — Ештон скривився, все всередині переверталось.

— У тебе незвична любов до нелюдів. — посміхнулась Мерін.

— Ммм??? — Ештон вигнув одну брову: — Я і людей люблю.

— Ну, так. — засміялась Мерін, погоджуючись.

— Послухай, Мерін. Я хотів би змінити ситуацію з ларами. — Ештон різко захвилювався. Він справді хотів допомогти їм: — Те, що відбувається зараз — нікуди не годиться...

— Он як? — широко усміхнулася Мерін: — І що ж ти хочеш змінити?

— Ну, обряди, як мінімум. Договори змінити. Договори приналежності — не підходять ларам, не співпадають з їхніми інстинктами. Хоча б це. Окрім того, я б змінив підхід до вибору партнера. Потрібно, щоб лари мали право голосу, аби могли вибирати, кому коритися. Або ж мали право на відмову. Уже це зменшить смертність і всю фатальність їхньої ситуації... Окрім того, потрібно хоч якось захистити їхні права. Вони абсолютно беззахисні перед своїми партнерами. А шазарійцям потрібно вправляти мозок, перед тим як довіряти лара. На курси нехай ходять, чи що. Чи в рабах трохи посидять, перед тим, як кимось командувати! — Ештон розійшовся не на жарт. І вже злився. — А ще випробувальний термін слід ввести для кожного партнера. І це взагалі нормально! А раптом вони по енергетичним показникам один одному підходять, але мають купу нюансів на додачу?.. — Ештон так довго думав про все це, що тепер, коли є кому його вислухати, не міг зупинитися. — А ще якась дивна ситуація з батьківством. Я ще не до кінця вник, але я не певен, що всі батьки ось так от просто кидають своїх дітей в Храмі... І сам Храм... Я, звичайно, не лар... Але це якось жорстко жити до двадцяти років безвилазно в одній башті... Я звичайно розумію... Біоритми і все таке... Але ж можна їм якісь акумулятори енергетичні придумати? Щоб хоч раз в тиждень у світ виходили? — він перевів подих і уважно подивився на Мерін. Всім своїм виглядом показуючи, що хоче продовжувати. Вона не заперечувала, усміхалась. Уважно слухала. — Іще одне... — уже спокійніше... Навіть притишено мовив Ештон: — Я маю одну ідею. Лари — зграйні істоти. Формують зграї змалечку. А потім страждають, ламаючи свій устрій і переходячи в нову зграю, коли приходить час заключати договори. А що якщо не ламати? Тобто завідомо формувати маленькі зграйки з двох-чотирьох осіб і прив'язувати їх до одного партнера, як до вожака? Мені здається, це більше підійшло б їхній природі, по перше. А по друге, тоді людей з договорами вистачило б на всіх. І взагалі. Я б змінив трішки договори, що накладаються на людей. Якщо я правильно зрозумів природу договору, то можна розширити його енергетичну ємність, і таким чином практично будь-хто зможе бути партнером лару, або кільком.

Ештон досить різко замовк, вичерпавши запас слів. Але не думок — голова так і кипіла. Мерін торкнулася до його щоки, висмикнувши з киплячого казана власних роздумів:

— Тоді дій. Роби, що вважаєш за потрібне. — вона спокійно дивилася на Ештона. Впевнено. Безмятежно. З широкою довірою.

Ештон поглянув на неї. Його свідомість миттєво перестроїлась з режиму "презентації" до режиму "реалізації":

— Як мені це зробити? Є якийсь керівник по ларах? До кого йти?

— Ні до кого йти не потрібно. Тепер вони у твоїх руках. Я дарую тобі ларів, Ештон. Я дарую тобі Храм Місяця, Ештон. Тепер ніхто без твого дозволу не зможе заключити договір з жодним ларом. Відтепер усі діти ларів належать тобі. — Ештон завмер на мить. Щоооооо??? Ештон сів. Він просто дивився на Мерін, укладаючи це в голову. Це ні в які рамки не лізе — спокійно заключив Ештон, адже шокуватися далі вже не було куди.

— Я приймаю твій дар. — та відмовлятись він не буде. Він уже прийняв Рікона. Прийняв Сірін. Він вирішив допомогти всім ларам. Тож прийме і народ. Якщо такий шлях, то... Так і має бути, вірно? Навряд вони приймуть його. Вони зграйні істоти й правителів не мають. Проте на відміну від ларів, це щось означатиме для шазарійців. Окей. Ештон впорається.

— То... Чому ти це зробила? — запитав Ештон після тривалої паузи.

— Що зробила? Подарувала тобі ларів? — не зрозуміла Мерін.

— Ні, це я розумію. Ти дала мені свободу дій і певний вплив. Чому ти зробила це з ларами? Чому вони були в такій ситуації весь цей час? — Ештон не звинувачував Мерін. Не дорікав. Він хотів знати причини. Чому так сталося...

Мерін кілька секунд невідривно дивилася на Ештона, а потім відповіла до неможливості просто:

— Як на мене, я зробила для них достатньо. Яких зусиль мені вартувало подбати про людей? Скільки часу це зайняло? А тоді під моїм керівництвом був цілий клан... А що ж тепер? Я повинна дбати про два види наодинці? Навіть, якщо врахувати, що під час появи ларів, алубі було більше, аніж один — у нас було вдосталь проблем, аби розсіювати увагу ще й на них. Ларам всього кілька тисяч років, але вони, повір, мають більше, аніж люди в їхньому віці. Я дозволила їм жити. Більше того, — підняла Мерін одну брову: — Я дозволила їм жити на своїй території. Знайшла спільно з іншими алубі спосіб вижити. І поставила рамки, завдяки яким вони не шкодять людям та Шазарії. На цьому моя доброчинність вичерпала себе. — Мерін достатньо різко поставила крапку.

— Тепер ще й знайшла "хороші руки". — усміхнувся самоіронічно Ештон, можливо, бажаючи злегка згладити кут.

— Це вираз? — відтала Мерін.

— Так. У нас так кажуть про домашніх тваринок: "віддам у хороші руки". — засміявся Ештон. — Коли, наприклад, народжується більше, аніж розраховували, і шукають, куди ж цей виводок прилаштувати.

Ештон сподівався, що не підведе Мерін і ларів, заодно. Але озвучувати цього не хотів... Просто тяжко зітхнув і відкинувся на ліжко. Кохана лягла йому в обійми, поцілувала, приголубила хвилями: виразила, що довіряє йому, вірить у нього, що любить і підтримає його, що... вона його пара. Ештон обійняв її. Він впорається. Він все зможе.