Забута у пеклі

Зранку Ештон прокинувся на траві, в оранжереї, в обіймах Мерін. Відчуття сну на землі були знайомі. Він любив це відчуття, хоч мало хто розділяв цю пристрасть, але Мерін, схоже, теж почувалася чудово. Судячи з її біохвиль, вона спала ще міцніше, аніж завжди. Ештон відчував, що йому час бігти на тренування, але дав собі ще кілька хвилин і прислухався до себе. Біохвилі м'яко розходились від них у просторі. Дивно, але з часом він став відчувати власні біохвилі й біополе в цілому. Це схоже на власний голос. Ти бачиш їх не так, як оточуюче середовище, але це достатньо відчутно. Хвилі Мерін змішувались з його власними, але разом з тим вона не виділяла енергію, на відміну від нього. З цього Ештон зробив висновок, що біохвилі й енергія це різні показники. Або ж, що більш імовірно, Мерін просто більш економно використовує енергію. Більш акумулює її, аніж витрачає. Тобто у вигляді біохвиль енергія витрачається, а надлишкова акумулюється. Ештон спробував закритись – але хіба ж це так просто? Йому й зовсім не хотілось, коли вона була поруч. Особливо зараз. Ештон тепло усміхнувся, в грудях розлився жаль – час вставати. Він встав на коліна, не виймаючи руки з-під її шиї, просунув другу руку під коліна, і тільки тоді встав з Мерін на руках. Він притиснув до себе легку дорогоцінну ношу. Й відніс її в спальню. А тоді помчав у покої Вайнута, аби привести себе у порядок перед тренуванням.

По дорозі замовив для своєї дівчини фруктово-молочний сніданок і каву, та й для себе теж, не уточнюючи блюдо. Вже за 40 хвилин швидкого темпу зборів і пробіжки до спортзалу, він був на тренуванні. І навіть не спізнився!

Ештон тепер бачив тренування в іншому світлі: вчився не лише дихати вірно, потрапляючи в ритм рухів, а й контролювати біохвилі. А тепер ще й зрозумів, що потрібно враховувати й енергію. Тож йому є над чим працювати. Одночасно також слідкував за хлопцями.

А потім гурток.

Опісля Ештон йшов у бібліотеку, або ж у своє недавнє відкриття – Центр Системи. Зала з нескінченними потоками біохвиль, що несли найрізноманітнішу інформацію. Це місце було просто великою кімнатою з голографічними ящиками для більшості людей. Такий собі комп'ютерний клуб. Але для тих, хто завдяки договорам міг відчувати біохвилі – це було чимось на зразок дискотеки, де є одночасно кількасот діджейських пультів з окремими колонками до кожного. І з кожної системи звучала інша музика: там баси на всю котушку, там медляк, там реп, і так далі. І ця какофонія перетворювалась у справжнє випробування. Люди з такими додатковими чуттями, як в Акіла чи Ештона уникали відвідувати це місце, шкодуючи свій мозок. Але Ештон повертався сюди знову і знову. Він виявив, що тут він значно швидше вчиться й відсторонюватись, й контролювати власні хвилі і енергію, й навіть поглинати її, розрізняти та відчувати.

До його присутності адміністратори Центру швидко звикли. І тепер у нього навіть було своє місце – прямісінько в центрі – такий собі постамент з подушкою. Тут Ештон вчився медитувати. Мерін же сварила його. Казала, що він вчиться не послідовно. Але дуже швидко перестала. Сказала, що у нього є певний талант, тому він тягнеться до нього, а не до базових принципів, і що у нього власна природа ментального дару. З часом, він все одно повернеться до базових принципів. Але якщо його шлях відрізняється від стандартного, то це не означає, що він не правильний. Загалом же Ештон вчився швидко. Він сам це розумів, та й Мерін підтверджувала. Додаючи обов'язково, що це відбувається хаотично.

Так чи інакше, а того вечора Ештон прийшов в покої Мерін. Сів на своє місце перед вікном і став дивитись у вікно (ну, і начхати, що не справжнє. Ештон сумує за лісом), це було його другою частиною медитації – в тиші.

Він видихнув і вже звично відсторонився від думок. А потім постарався закритись. Він перестав випромінювати енергію, і став ритмічно випускати хвилі, маскуючись під щось неживе. Чорт його знає, чому Ештон робив саме так, але він не те що заховав свої емоції, він ніби заморозив себе зсередини. Його серце перестало битись, енергія перестала текти. Аж раптом сильний поштовх енергії змусив його отямитись.

– Що це ти робиш? – Мерін стояла перед ним. З його ракурсу, було враження, що вона на підвищенні. Наче в сні. На ній нова біла сукня з високою горловиною, що мала глибокий вузький виріз до яремної ямки між ключицями, трьох четвертними рукавами. Щільна біла тканина ідеально обрамляла її фігуру, але не обтягувала. Сукня не мала швів. І було зовсім не зрозуміло, як вона знімається. У Мерін був десь третій розмір грудей, виявляється, і тонка талія. Від стегон тканина відходила широкою спідницею й невагомо струменіла над підлогою. Сукня контрастувала з її чорним волоссям та нігтями і якось невимушено підкреслювала колір шкіри. А під грудьми на ребрах були дивні прорізи, чимось нагадували жабра у морських тварин. Ці прорізи оголювали її ніжну молочну шкіру між ребрами, ніби підкреслюючи ілюзорно слабкі місця. І це було до біса сексуально! Ештон, якого грубо висмикнули з медитації, ще не зовсім при тямі, побачивши це видовище, був готовий залишитись у своєму сні назавжди. Серце гулко забилося.

– Ти прекрасна. – видихнув він.

Мерін явно сподобалось, який ефект вона справила на нього. Але суворості вона не розгубила:

– Еш, що ти щойно робив? – повторила вона запитання.

– Пробував закритися, як ти казала. – трохи розгубився Ештон.

– А мені здається, що ти хотів вбити себе. Не роби так більше наодинці. Ти ще не достатньо досвідчений для такого глибоко втручання у власні біополя. Якщо хочеш – будь ласка. Але роби це, коли я поруч, аби я могла допомогти тобі повернутися. Це небезпечні ігри.

– Гаразд. – Ештон уже доклав зусиль аби повернутись до звичного стану. – Тоді я хочу спробувати ще раз.

Після тренувань від Ештона лишилась витиснена оболонка. Він вимучив себе до стану напівпритомності. І тепер лежав на ліжку Мерін на спині, ховав очі у згині ліктя й намагався віддихатись. А віддихатись ніяк не виходило, тому що втома була енергетична, а не фізична.

– Для чого ти себе настільки виснажуєш? – запитала Мерін.

– Я відчуваю, що йду в якомусь напрямку, але не розумію в якому. Кожен раз, як я наближаюсь, це щось вислизає. – постарався він пояснити.

– Ти повторюєш помилку моїх предків. Намагаєшся дихати, не розуміючи що таке повітря й легені. Поясни мені, чому ти не хочеш зрозуміти?

– Я стараюсь, – чесно заперечив Ештон: – Я стараюсь аналізувати.

– Гаразд. Що ти сьогодні робив і для чого? – скептично запитала вона.

– Я... Спершу я пробував закритися. Але випадково навчився дечого іншого. Я призупинив свої життєві процеси і мої біополя злилися з оточуючим середовищем. Як це використати поняття не маю.

– Будь-чому є безліч примінень на які лише здатна твоя уява. Цей метод людина може використати для самовбивства. Також ти можеш приховати свою присутність, якщо вловиш необоротну межу зміни власного біополя та зниження життєво необхідних процесів. Також можеш використати це для економії енергії в умовах, коли ти її не можеш поповнити. Якщо зробиш все навпаки, пришвидшиш процеси – активізуєш фізичні можливості організму. Але не рекомендую робити це часто. Це пришвидшить старіння твого тіла, тоді як пов'язана зі мною душа не дасть організму просто так померти. А тому житимеш в тілі старого діда.

– Не весело. – хіхікнув він.

– Тому і кажу, що ти не готовий до таких речей!

– Гаразд. Як мені закритися? – здався Ештон.

– Ти намагався змінити внутрішні процеси. Це не слід робити, тобі не потрібно їх гасити, тобі потрібно їх не випромінювати. Почекати, поки вони перегорять всередині самі і тоді відпустити випромінювання. Можу провести паралель з мімічними м'язами. Коли ти засмучений, але не хочеш цього показувати, ти докладаєш зусиль, аби твоє обличчя залишалось беземоційним, тобто не подавало сигналів.

– Окей. Я зрозумів. Я пробуватиму. – закрив очі він.

– А тепер розкажи мені, що тобі не дає спокою, Еш. – лягла Мерін поруч з ним, поклавши передпліччя йому на груди і поклала голову на руки, заглядаючи в очі.

Ештон нахмурився і зітхнув.

– Поділись. – наполягла вона і учасливо огладила його біохвилями.

– Я не можу. – Ештон метався між бажанням допомогти Лі, розповісти Мерін і не бажанням її вплутувати і використовувати. Він мав би розібратись з цим сам. Але як?..

– Хм. Я ж твоя пара. Хіба люди не діляться зі своїми жінками проблемами? – спробувала схитрити Мерін.

– Ну, як хто... – усміхнувся Ештон.

– Ти думаєш це правильно? Не ділитися? Не просити підтримки? Хіба ж партнерство не полягає в тому, аби допомагати один одному?

– І як же я тобі допомагаю? – розізлився Ештон і нахмурився.

– Ти ж сам сказав, що даси мені дещо важливе. Мені і Шазарії. – Мерін підняла брову.

– Так, – Ештон зітхнув: – Допоможу деяким людям зі своєї свити стати на ноги, знайти себе, почати нове життя, учням знайти себе в новій країні, а тебе любитиму щиро. Та хіба ж це щось конкретне? Я все ще не маю чогось взамін, аби просити, Мерін.

– От дурник. – коротко кинула Мерін. – Чому ж ти впертий, як дикий вепр? Невже не зрозуміло, що ти не схожий ні на кого. Лише допомагаючи комусь, ти можеш і приносиш користь, здобуваєш силу і себе самого? А якщо ти не можеш рухатись далі, ти і не здобудеш "чогось взамін". Поки ти йтимеш до своєї цілі, ти здобудеш і даси мені й оточуючим більше, аніж зараз! Скажімо так. Це у тебе вдома називається аванс? Здається. Говори, кажу. А я вже знайду, що з тебе взяти!

Ештон здивувався з напору Мерін. Вперше вона пашіла подібними почуттями: вона на нього ображалась, хотіла, аби він їй відкрився. А Ештон з впертості не помічав. От ідіот. Він посміхнувся. І вантаж з серця спав. Він розкаже з легкою душею.

І Ештон розповів за своїх хлопців. Що їм зовсім непогано живеться. Але є Лі – той хто втратив зв'язок з сім'єю, що переживає за них. І що Ештон не може заспокоїтись. Не може покинути свого у біді. Але не знає як допомогти.

– Я не можу відпустити його додому. Він надто багато знає про Шазарію. Я могла б запечатати його пам'ять. Але... Це не без наслідків, Ештон. З іншого боку. Можна забрати його сім'ю сюди. Чому б і ні. – Мерін лукаво на нього поглянула: – Та я маю умову.

– Яку? – усміхнувся Ештон.

– Ти повинен поїхати за його сім'єю сам.

Ештон не бачив проблеми.

– Гаразд. – погодився він, явно не розуміючи в чому хитрість.

– Ти не можеш поїхати просто так. – блиснула очима його бестія.

– Які ж умови? – Ештон обійняв Мерін за талію і підсунувся трішки вище для зручності.

– Перше, – підняла вона палець: – Ти повинен вступити в переговори з Центром Зовнішніх Справ. Спланувати деталі подорожі, уточнити цілі, домовитись за транспорт і за супровід, а якщо не хочеш супровід – навчися керувати транспортом. Друге, – підняла вверх другий палець: – Ти повинен позбутися деяких наших технологій на своєму тілі. Наприклад, механізми підтримки тіла.

– Ті, що утворюють енергетичний бар'єр. – уточнив Ештон.

– Так, – кивнула. – А також розірвати зв'язок з Ключем й інше. Ну, і третє, – лукаво усміхнулася Мерін: – Ти повинен укласти договір з перевертнем.

Ештон випав в прострацію. Це така істота, яка під місяцем у тварину обертається, серйозно?

– Вони існують? – не знав він з чого починати допит.

– Так. Перш ніж ти почнеш свої фантазії, згадай, що люди дуже люблять прикрашати реальність.

Ештон трохи розчаровано охолов.

– Гаразд. Розкажи. – приготувався слухати.

Мерін сумно посміхнулася й перекотилася на спину:

– З чого ж почати. Що ж... Думаю спочатку, так?

– Так. – Ештон ліг на бік і підпер зігнутою у лікті рукою голову. Він готовий був слухати її.

– Ммм... Отже. Пам'ятаєш, я розповідала, як Намьєр розбудив мене від анабіозу?

– Так. Ти прокинулась посеред апокаліпсису.

– Точно. Бачиш... Природа дуже саркастичне явище. – задумливо протягнула вона.

Вперше Ештон чув щось подібне на матюк з уст Мерін.

– Ти ж знаєш що таке еволюція?

Ештон кивнув.

– Це те, що сталося з людьми. Внаслідок наявності сприятливих умов і подразнюючих факторів з кожним новим поколінням люди народжувались кращими, досконалішими, розумнішими. Втрачали деякі якості, якісь набували. Та існує і зворотний процес – деградація. І це якраз те що сталося з алубі. Я не знаю чому це сталося. Але в один момент в алубі стали народжуватися зовсім інші істоти. Що значно відрізнялися від батьків. Їхній енергетичний голод був надзвичайно інтенсивним. Вони могли поглинати будь-яку людську енергію, при чому забирати навіть життєво необхідну. Їхній інтелект був низьким. Вони мали надзвичайно потужний інстинкт до розмноження, і були непробивними в ментальному плані, зате їх можна було знищити фізично. Я не маю чіткої відповіді чому це сталося. Деякі вчені вважали, що відбулися енергетичні зміни в планеті, а оскільки ми були енергетично залежними істотами, це відобразилося на нашій ДНК. Дехто вважав що був якийсь радіаційний викид. Не знаю, Еш. Я не бачила цього моменту власними очима. Але я бачила їх. Рашази. Ми назвали їх так. Люди ж закарбували їх у своїй історії як вампірів. Я можу зрозуміти людей, не маючи чуття до енергетичних сплесків та біополя, люди бачили лише, як швидкі та нелюдськи сильні тварі кусають і випивають всю кров.

– Вони таким чином відбирали в людей енергію. Адже кров і слина це потужні провідники енергії. – здогадався Ештон,

Мерін кивнула і продовжила:

– Рашази винищили людей і майже повністю алубі. Люди вижили завдяки своїй винахідливості. Забивалися в печери, жили на острівцях посеред рік з допомогою підвісних мостів, копали рови. Та це було лише питання часу. Алубі ж помирали на полі бою, пристосовані більшою мірою до ментального бою, аніж до фізичного.

– І як же ви вижили?

– Природа любить рівновагу, Еш. Якщо є лід, то є і вогонь. Якщо є біль, то є блаженство. Якщо є ненависть, то є і любов. Якщо є хвороба, знайдуться і ліки. – Мерін зітхнула. – От тільки ціна буває зависока. – Мерін закрила очі. – Алубі і люди спробували народжувати напівкровок. Спільних дітей.

– І вийшли обертні. – зрозумів Ештон.

Обоє замовчали.

– Спільними зусиллями алубі, люди і лари, тобто обертні, знищили рашазів.

– Вони, що реально обертаються у тварин в повню? – не витримав Ештон.

Мерін на нього поглянула докірливо-іронічно (як на ідіота, якщо чесно):

– Ні. Але вони здатні з допомогою біохвиль проектувати своє внутрішнє я. Така собі енергетична голограма. Сумнівна здібність, але лари люблять випускати своє я погуляти. Це якби ти міг випустити побігати поруч голограму своєї вовчиці.

Ештон осмислював:

– А люди домалювали.

– Ясна річ, – підтвердила Мерін. – Лари. Надзвичайно сильні фізично, можливо навіть сильніші аніж алубі, достатньо добре розвинуті в ментальному плані, не так як алубі, але значно краще аніж люди. Хоча ти, все ж будеш сильніший за середньостатистичного лара. Інтелектуально вони теж розвинуті чудово. А також вони енергетично незалежні, як люди. Проте, звичайно, не буває все так чудово, вони мають і мінуси у своїй природі. У них надзвичайно нестабільна душа. Без втручання найсильніші лари проживуть не довше двадцяти років.

Ештон мовчки очікував.

– Які ідеї? – Мерін не була вдоволеною Ештоновим терпінням.

– Ти вже й так сказала. Укласти договір.

– Уважний який. – хмикнула кохана. – Вірно. Ми знайшли вихід. Їм потрібен стабілізатор. Той з чиєю душею можна зв'язатися й настроюватись таким чином на стабільну частоту біохвиль, такий собі громовідвід, куди можна скинути надлишки енергії, і почерпнути... певні духовні сили, це ще одна грань існування розумного життя. Якщо коротко наснага жити.

– Розумію. – кивнув Ештон. Так він розумів. Те, чого Мерін так не вистачало. Любові, тепла, підтримки. Це все дає нам сили рухатись далі. Це не є життєво необхідно, але це дещо важливе, без чого життя перетворюється в існування.

– З того часу в Шазарії живуть лари. Вони укладають договір з наявними живими істотами. Вид не численний. Інколи лари вступають в шлюби з людьми. Але народжуються все одно лари.

– І ти хочеш, щоб я уклав договір з такою істотою. – зітхнув Ештон.

– Так. Це ще не все. – стиснула губи Мерін. Ештон напружився. Вона підбирала слова... І це насторожувало ще більше. Нарешті, дівчина вирішила, як подати інформацію: – Це не єдине чим їх обділила природа. В ларів дуже слабка воля.

– Воля? Зачекай... – Ештон розумів. Воля. Те що дозволяє робити власний вибір. Те, що дає змогу обирати ціль, прагнути до мети. Те, що дозволяє пручатися чиємусь наказу. І Ештон розумів, як це не мати волі. Все просто. Ментальний наказ працює саме так – повністю блокує волю. Він добре пам'ятав що це. – Тобто виходить, що той лар, з яким я укладу договір, буде повністю залежним від моєї волі? Тобто... не маючи власної волі... Він буде виконувати будь-яку мою примху, як власне бажання... Навіть не так. Він не матиме вибору... І ти хочеш, щоб я уклав з такою істотою договір? Це ж рабство... Це ж...

– Ти все вірно розумієш. Якщо ти скажеш йому напасти – він битиметься за тебе, скажеш захищати – захищатиме, скажеш дивитися, як ти помираєш – він дивитиметься, скажеш йому вбити себе – він підкориться.

Ештон заперечно похитав головою

– Ні, Мерін, я не можу... Ні...

– От тільки й це ще не все. – перебила вона. – Це не моє бажання, Еш. Це твій обов'язок, як Фаворита. Розумієш, річ у тім, що від природи лари живуть довше, аніж люди, за умови стабілізації душі, звісно ж: від двохсот п'ятдесяти до п'ятисот років. Але, якщо лар укладає договір з людиною, то він покидає цей світ разом з нею, не залежно від біологічного потенціалу, адже душа прив’язана до хазяїна, не здатна функціонувати без нього. А оскільки Фаворит живе значно довше, то являється ідеальним кандидатом у хазяїни лару. Алубі в Шазарії теж зобов'язані знаходитись у договорі з ларами.

– І ти теж? – запитав притишено.

– Так. Помирає один, і на зміну йому я заключають контракт з іншим.

– Познайомиш нас? – якось скрушно запитав Ештон.

– Так, якщо ти хочеш. Та я уже давно не зближаюсь з ларами, що заключають зі мною договір. Він просто раз на деякий час проводить в моїх покоях годинку, аби стабілізуватися і все. – пояснила Мерін. – Але я хочу, аби ти взяв лара з собою в поїздку. Я не прошу тебе брати супровід з розвідки, ти не можеш взяти з собою технології, але лара візьми. Він буде вірним тобі повністю. І тільки тобі. Не Шазарії. В будь-якому випадку – вибір за тобою.

Ясно. Хочеш допомогти сім'ї Лі – допоможи вижити обертню, жителю Шазарії, прийми його як раба і засунь свої принципи подалі. То що вибереш Ештон, а?