Забута у пеклі

Отямився Ештон уже в машині. За кермом був Рікон. Лісара і Розвідника не було. Замість них сиділо дві дівчини, тулячись одна до одної. Кір, Сірін і Мерін обступили Ештона і тихо перемовлялись. Науковець сидів, стиснувши губи разом з Лагором. Вони їхали по якійсь не певній дорозі, судячи з того, як їх трусить. Якщо і зовсім по дорозі. Ештону вже не боліла спина і груди. Але щось явно заважало дихати і посвистувало у грудях. Ештон ворухнувся і зрозумів, як йому паршиво. Мало того, що регенерація всю енергію витягнула, так ще й голова розколюється. Він наковтався крові і тепер його нудить. По обличчю розмазана кривава блювота чи то просто кров. А вся спина від цієї ж крові мокра і липка. А ще йому холодно і його скажено трусить. І сил немає навіть щоб сісти. А підживлюватись в старій машині находу він не ризикне.

— Кохана, — прохрипів Ештон, — ти просила нагадати, — закашлявся, — що мене потрібно навчити підживлюватись нормально від договору. Схоже, момент нічого.

Всі на нього поглянули. Мерін підвисла на секунду, а тоді усміхнулася:

— Бачу тобі уже краще.

— Ага. Кров'ю не плюю принаймні, — стиснув він зуби і спробував сісти. І тут нахлинули спогади. Ох, і чорт... Ештон згадав в деталях, як його енергія розриває енергетичні зв'язки між клітинами того шакала. Ештону знову стало погано.

— Полежи ще! — кинулась до нього Сірін.

Ештон негайно закрився, зрозумівши, що всі відчувають його стан. Ох, душу стягнуло і заморозило одночасно.

— А де Лісар і Розвідник? — спитав Ештон, вперто сідаючи.

— За них не переживай. Вони не пропадуть так просто, — не зводила Мерін погляду з Ештона, — вони розберуться з усім, а тоді приїдуть до нас.

— Як розберуться? — із зусиллям спитав Ештон, вперто намагаючись сісти.

— По ситуації розберуться, — відповіла Мерін.

Ештон кивнув.

Мерін підвела його і посадила таки.

— Хай би ще полежав, — засумнівалася Сірін.

— Він собі спокою не дасть, — заперечно похитала головою Мерін.

— Він в порядку? — з сумнівом нахмурився Кір.

— Ештона не так просто вбити, — пояснила просто Мерін.

Перед очима знову постала картина, як обличчя шакала розпадається на шматки, а вслід за плоттю, наче на сповільненій зйомці падають випадкові волосинки з бороди. І знову, як на повторі. Ештон потер обличчя. Чорт. Сірін, не правильно зрозуміла, видно — почала витирати обличчя від крові. Ештон не пручався. Може хоч людиною себе відчує.

Дуже швидко приїхали на нове місце. Це було невелике селище. Більше схоже на звалище халуп. Щойно почулися звуки машини, всі місцеві розбіглися по своїм конуркам, як таргани. Ештон почувався краще, але через слабкість встати не міг. Сірін і Рікон взяли Ештона під руки і заволокли у їхню халупку. Ештон сів прямо на підлогу і сперся ліктями об коліна. Трусить. Ештон пам'ятає, як кожен зв'язок під його натиском розривався у плоті. Пам'ятає, як енергія життя перероджується у щось зовсім інше...

— Ештон, потрібно вийняти кулю, — сіла навпочіпки перед ним Мерін.

— Гаразд, — кивнув Ештон.

— Дозволь, я погашу твою свідомість, — попросила вона.

— Ні, не треба, — важко уявити, як він опиниться у підсвідомості з цими думками. Не у такому стані.

— Немає знеболювального. Воно лишилося на попередньому місці. А алкоголь тобі не можна — сповільнюватиме регенерацію, — спробувала вмовити Мерін.

— Давай так. Ти швидко. Я потерплю. Як тобі буде зручніше? Лягти на живіт? — запитав Ештон.

Мерін на нього уважно подивилась, переконуючись, що він розуміє на що йде.

— Гаразд, — погодилась вона, — Я зроблю все настільки швидко, наскільки можливо. Так, якщо ти ляжеш на живіт, буде зручно.

Ештон кивнув. Ліг на живіт, спираючись на тремтячі від слабкості руки. Сірін тремтячими руками (вже від нервів) почала рвати на ньому куртку, кофту. Тоді схопила щось вологе і стала швидко витирати спину. Рікон стояв біля неї на колінах. Ештон відчув ще кілька живих істот віддалено. Але зараз його цікавила лише його сім'я.

Мерін здерла з себе паранджу, хіджаб. Тоді завмерла над ним. Ештон відчув, як її кігті акуратно торкнулися його шкіри на спині кінчиками.

— Готовий? — спитала вона. Ештон відчував її. Вона була спокійна, рішуча.

— Кохаю тебе, — усміхнувся Ештон. Тоді закрив очі і приготувався. — Готовий.

І Мерін блискавично встромила в нього кігті. Ештон заричав від болю через стиснуті зуби. Вона завмерла.

— Не ворушись, розслабся, — звеліла вона. Ештон зробив кілька вдихів-видихів через зуби. Тоді розслабив трохи спину. В цей момент Мерін зробила кілька блискавичних рухів і вийняла кігті.

Ештон обернувся. Між її кігтиків середнього, вказівного і великого пальців була куля.

Ештон став підійматися на четвереньки, задихано дихаючи. Рікон і Сірін йому допомагали — боротися з безтолковим вожаком, що і хвилини полежати не може — марно. Легше йому допомогти, щоб він вже всівся спокійно. Ештон повернувся таки у попередню позу: спираючись ліктями об коліна. І намагався віддихатись. Але енергетичну втому таким чином не вгамуєш. В голову негайно шугонули спогади про плоть і все інше... Ще й енергію смерті хапнув. Ештон стримав блювотний позов, затуливши долонею рота.

— Зараз би сигарету.., — промямлив він, злісно витираючи обличчя.

— Я взяв. Я зараз, — метнувся на вулицю Рікон.

Хм. Взяв, значить.

Вже за секунду Рікон намагався видобути з пачки сигарету. Ештон взяв запропоновану, підкурив енергією Рікона, радіючи що має на це досмертний дозвіл і не потрібно відкривати рот, щоб попросити. Глибоко і жадібно затягнувся, намагаючись витруїти з себе думки. Одна затяжка не допомогла і він затягнувся ще раз, аж закашлявшись. Руки трусилися. В пам'яті все ще виникав цей момент... Як розривається перший зв'язок. А потім ще один. Як під його натиском руйнується череп, як його енергія входить в мозок...

А з куркою було не так... Ештон хмикнув. Тоді потер лоб і ще раз затягнувся. Чорт. Ештон не піднімаючи очей відшукав поруч Рікона і Сірін. Їхня енергія його трохи заспокоїла.

— Я більше нічим не можу допомогти. — встала Мерін.

Ештон на неї поглянув. Зі свого ракурсу вона здавалась високою. Мерін дивилася на нього уважно своїми фіолетовими очима.

— Залишайтеся з ним. Ви йому зараз потрібні, — сказала вона.

Ештон опустив очі. Так. Зараз Мерін йому не зможе допомогти. Просто не зрозуміє. Але вона натомість розуміє, що такі моменти є. І не ображатиметься. Так само, як і він відстежує такі моменти і намагається зрозуміти і піти на зустріч. От і вона зараз пішла з кімнати.

Лагор і Науковець підштовхнули до виходу дівчат.

Раптом Мерін зупинилася:

— Кір, — звернулася вона до малого.

Той віддер свій погляд від закривавленої спини Ештона і неохоче послідував на вихід.

Не встигли двері закритися, як Сірін і Рікон втислися в Ештона.

Ну і трусить. Від їх енергії тепліше, але все одно... Її просто не вистачає. Ештон роздобув з договору крихітку енергії — найменше, що вийшло. Вийшла сфера величиною з долоню. Затремтіли шибки. І Ештон її швидко поглинув. Так то краще.

Як би ще від думок позбутися? Ештон потер губи.

— Ештон в чому річ? — тихо спитав Рікон.

Ештон поглянув на нього.

— Переживаю через вбивство, — пояснив Ештон. Він настільки звик говорити з ними прямо, просто і без вивертів, що тепер просто не уявляє як можна з рідними інакше.

— Шкодуєш, що вбив його? — запитав акуратно Рікон.

Ештон заперечно похитав головою.

— Якби мені дали б того виблядка ще раз, я б зробив те саме. Тварь, — аж душа закипіла. Він видихнув, намагаючись заспокоїтись, і затягнувся знову. Чорт, до фільтра докурив: — Дай ще одну.

Рікон поглянув на нього уважно і дістав ще одну:

— Тоді у чому справа? — простягнув сигарету.

Ештон кинув бичок і загасив його бар'єрчиком, висмоктавши зсередини все повітря. І дивився як бичок, зім'ятий, як після коліс поїзда, безпомічно впав на землю. Ештон взяв ще енергію Рікона і підкурив ще одну. Затягнувся поглибше і випустив дим вже спокійніше. Поглянув на Рікона:

— Я коли вперше вбив... Я стріляв. З пістолета. Це... Легко. Скажімо так. Особливо, якщо з відстані. Просто натискаєш на курок. І віддача в руку б'є. А вже мертве, або ще не зовсім, тіло падає на землю. Я тоді переживав. Важко це лайно мені далося, — Ештон знову затягнувся. — Тоді ще й здібності прокинулись, — зробив він паузу і прижмурився. Згадував.

— Я не міг зрозуміти що відбувається. Чому я відчуваю присутність інших істот. Це було не так, як зараз. Я просто відчував наявність біохвиль. У Кіра куди вираженіші здібності, ніж в мене були. Суть в тому, що я не знав що це зі мною, і не міг поділитися ні з ким. Це не нормально в Зовнішньому Світі. Я боявся. А на фоні цього совість жити не давала.

Ештон замовк. Сигарета тліла в руках. Він дивився в напіврозвалену стіну напроти.

— А потім… — Ештон відмер і затягнувся знову, прижмурившись. — довелося вбити знову. І знову.

Ештон подивився на Рікона.

Той уважно дивився в очі Ештону.

— Я не такий вже хороший хлопець, знаєш, — криво усміхнувся Ештон.

Рікон хотів заперечити, але не став. Зрозумів, що ще не все.

Ештон облизав губи:

— А потім... Якось.., — в горлі пересохло, — я зробив це ножем. — серце скажено закалатало. В спогадах пронеслося.

Він швидко відвернувся і затягнувся знову:

— Це відчуття... Коли ніж входить в плоть... Це не те саме, що натиснути на курок, — запевнив Ештон, зиркнувши Рікону в очі: — Розумієш?

Рікон кивнув.

Ештон зітхнув:

— А ще тоді дуже явно… — скривився від огиди Ештон і сперся лобом об тремтячу руку, — я не розумів тоді що це за особливе відчуття. Тепер розумію... Я енергію смерті тоді поглинав.

Ештон зробив паузу, устаканюючи думки:

— Але це... Вбивати енергією... Це... Гірше, ніж голими руками, мабуть. Відчуваєш, як енергія ворога згасає, відчуваєш, як руйнується плоть, як… — Ештон ковтнув. — Ще й ця енергія... Смерті... І... Душа... Я поклястися можу, що бачив, як вона зникла.

Ештон посидів так трохи. Дав собі секунду. Тоді втягнув дим ще раз. І поглянув на Рікона. Він вдивлявся в його очі. Стиснувши губи і напружено обдумував.

Раптом заворушилася Сірін. Ештон поглянув на неї. Вона роздягалася. Швидко, ніби боялася не встигнути. Зняла головний убір, тоді розстібнула кофту і вийняла прикрасу. Ту саму. Яку Рікон їй купував. На душі ворухнулося тепло. Оливкова гілка і кинджал. Хм... Він поглянув в очі Сірін.

— Дай руку, — простягнула вона свою долоньку.

Ештон взяв сигарету в іншу руку і дав Сірін долоню. Вона притулила її до своїх ключиць, де висів ланцюжок.

— Коли Рікон був вожаком, він завжди вчив нас, що немає значення що ми робимо: б'ємось, чи обіймаємо когось зі зграї уві сні, головне що ми робимо це для зграї. Така у нас природа. Ми готові зробити що завгодно для зграї. Чи для пари. Я розумію, що у тебе не так влаштована душа, але... Ештон ти ж так само думаєш. На все готовий. Так чому себе мучити через те, що в тебе трішки інакше влаштоване мислення, ніж в інших людей? Не треба. Головне, щоб твої рідні тебе розуміли і приймали таким, який ти є. Це ж і є твій світ, насправді. Ті, до кого дотягується твоя душа. Вони важливі. Ти важливий. Повелителька важлива. І ми приймаємо. Ти не хороший Ештон. І ти не поганий. Ти... Просто це ти. Ти слідуєш тому, що правильно, у що ти віриш, навіть, якщо від цього душа болить. Навіть, якщо тяжко. Що ще від себе хотіти? — вона втислася у нього всім тілом. Обняла руками і ногами. Притислася головою. — Не смій мучити себе через якогось покидька.

Ештон відсторонився трішечки і поглянув їй в очі. Сірі, прекрасні очі. Ештон усміхнувся їй кутиком. А вона широко усміхнулась йому. Ештон обернувся і загасив сигарету.

— Пішли пополюємо, — здивував пропозицією Рікон.

— Клин клином вибивати чи що? — підкольнув Ештон.

— Щось таке. Окрім того, тобі помитися треба. А недалеко є річечка маленька. Тут то можна забути про душ, — обійняв Ештона Рікон. — Ходімо, вожак, побігаєш.

Ештон поглянув на нього і усміхнувся. Як же йому з сім'єю пощастило.