Забута у пеклі

Ештон пішов у свої покої, залишивши Мерін зі своїми справами. Подумав трішки й пішов у душ. Ну, що тут думати ще? Потрібно чекати вечора. Але думки лізли і лізли в голову. Ештон був спокійний за свій кінцевий вибір, але не на жарт переживав за самого Рікона і договір. Він хотів зробити все якомога правильніше. Він розкладав по поличках всі поради Мерін. Зосереджено міркував. І старався втовкмачити собі в голову ключові пункти.

Коли його, нарешті, забрали до Храму, Ештону трохи полегшало. Там йому видали чисті бриджі, як у всіх.

— Зараз ми проведемо обряд. — як завжди без вступу, сказав лар. — Рікон сам все зробить: він присягне, а Вам потрібно тільки скріпити договір в кінці поцілунком.

Ештон просто кивнув і нічого не відповів. Як все просто у них. Побачимо.

***

Нарешті він побачив Рікона. Обряд проводився в Храмі Місяця. На першому поверсі, прямо посередині залу, який Ештон першим тут і побачив. Зверху, як і минулого разу, лилося світло. Босими ногами відчувалась вода. На балконах зібралося чимало ларів. Мабуть, всі. На найближчому балконі поглядом вихопив Ванессу.

Посередині залу було коло. Навколо нього розташовувались жердини, а на них були чаші з вогнем, вони замикали біополя всередині, й не впускали ззовні. Ізольовували їх. А вогонь повинен послужити додатковою енергією для договору.

Всередині кола стояв Рікон. Ештон зайшов у коло і поглянув йому у вічі:

— Не передумав?

Рікон здивовано на нього подивився, і вслід з'явився іронічний оскал:

— Ви про це питаєте зараз?

— Потім буде вже пізно питати. — хмикнув Ештон.

Рікон закотив очі з виразом обличчя "О, Боже", хоча яка фраза прозвучала в його голові та ще загадка. А потім якось привітно і м'яко усміхнувся:

— Не передумав.

— Готовий зі мною заключити договір? — уточнив Ештон.

— Тут є ще хтось? — саркастично усміхнувся Рікон, очевидно сприймаючи це все як напівжарт, напівтупість співбесідника. Можливо, якусь прелюдію, розрядку перед важливим дійством. Але Ештон посерйознішав на обличчі, чіпко і невідривно дивився Рікону в очі. І той посерйознішав вслід.

— Так, я готовий з Вами заключити договір.

— Я теж згоден заключити договір з тобою. — закріпив результат Ештон. Тепер договір буде за взаємною згодою. Що далі? Уточнення договору.

— Ми заключаємо Клятву Вірності. Що це для тебе означає?

Рікон дивився на нього з нерозумінням. Але докумекав, нарешті, що потрібно відповідати. Давай малий, подумай добре.

— Для мене це означає, що я стану Вашою зброєю, щитом. Захищатиму Вас від будь-яких загроз. І виконуватиму накази. Я розумію, що навряд чи ми будемо колись воювати. Ми живемо в надто мирній країні. Але, я сподіваюсь, що знадоблюсь Вам на роботі. І що з моєю допомогою Ви зможете досягати своїх цілей: маленьких чи великих. — от тобі й модифікація. Ештон запам'ятав його слова. Він звернувся до сприйняття й побачив, що у їхньому колі було ув'язнено вже чимало хвиль.

Ештон зрадів, що поки все працює, зосередився:

— Я з цього моменту дозволяю тобі використовувати свою душу, як стабілізатор. Дбатиму про тебе та акуратно користуватимусь тим, що ти ввіряєш мені зараз у руки. З цього часу де б я не жив, у моєму домі завжди знайдеться для тебе місце, як і в моєму житті. — Ештон дав власну клятву. А тепер черга Рікона.

Хлопець дивився на Ештона круглими очима і не був впевнений, що йому робити. Було видно, що він не очікував подібного, він розраховував на звичайний обряд.

— Твоя клятва, Рікон. — підказав Ештон.

— Так. — Рікон зібрався з духом і після паузи, чітко вимовляючи кожне слово, повільно склав присягу: — Я віддаю своє тіло і душу, своє серце і розум у руки хазяїну. Відтепер мої руки — це зброя, моє тіло — це щит, що мені не належать. Я віддам життя, я прийму смерть, аби мій володар жив. Відтепер я лише інструмент в його руках. І його цілі — мої. — він мовчки поглянув на Ештона. Мовляв, так і що тепер, клятву я сказав.

Ештону не сподобалась клятва. Але він не збирався так просто це приймати. Він жестом і мімікою показав: "Давай далі. Не зупиняйся". Рікон покосився на нього, стиснув губи. Задумався. Тоді поглянув Ештону в очі. Перевів погляд з одного ока в інше, спробував дослухатись до себе. Ось і справжня присяга. Від серця.

— Я буду вірним. Не зраджу, не покину. — Рікон зробив паузу, стиснув губи: — Я... житиму заради Ваших цілей. І заради Вас. — кивнув: — І помру, якщо треба. Здається, це не таке вже погане життя буде.

Ештон усміхнувся кутиком рота. Приємно, що в тебе трішки вірять. Окей, тепер поцілунок. Ну, бля. Головне контакт зі слиною, бути готовим і спробувати зробити все правильно. Окей. Ештон знову перемкнувся на сприйняття. В колі була ціла рухома павутинка з біохвиль. Додати ще щось? Так. Давай. Що важливо? В разі чого, не хотілось би тягти на той світ за собою Рікона: "Контракт можна розірвати за взаємною згодою сторін". Може ще щось? "Договір дає можливість ментального зв'язку" — у них з Мерін теж є таке, хоч вони й не практикують. Біохвиль і розмов вистачає. Але штука може бути практичною. Окей. Досить. Готовий? Здається.

Ештон облизав губи, щоб мокріше було (хрін його знає), підійшов до Рікона, взяв його за плече, нахилився і просто втис нижню губу між його губ. І тоді обряд прийшов в дію. Храм почав формувати ємкість договору. Ештон дозволив, все одно він цього не зробив би, але постарався впихнути енергію Рікона в каркас договору. Її було мало. Ештон трішки стис плече. Може дійде? Малий відреагував і взяв його за передпліччя, й, справді, енергії Рікона з'явилося більше. Ештон зібрав її всю до останку власними потоками та запхнув у каркас, договір майже сформувався, і Ештон підхопив павутинку, почав акуратно вкладати в каркас. Павутинка всмоктувалась туди наче сама собою. І одразу договір став запечатуватися, тягнучи з Ештона енергію, він спробував забрати свою енергію і якомога швидше впихувати енергію Рікона, яка була у доступі. Вона витікала надто повільно, а Храм запечатував договір надто швидко. От і все. Договір готовий. Ештон зробив все, що зміг.

Він відсторонився і поглянув Рікону в очі. Малий шоковано дивився на нього. Їх освітлювало лише світло, що лилося згори (його ніби поменшало). Вогнища погасли.

Якусь мить було тихо. А опісля все закрутилося. Лари швидко забрали Рікона спати. Поки ніч, місяць йому допоможе набратися хоч якихось сил перед трьома днями пекла. А Ештона з Ванессою безцеремонно впихнули в кімнату одягатися, а потім виставили з Храму.

***

Ештон встав дуже рано. Він завчасно переніс всі тренування на пізніший час. П'ятьом не вийшло, і вони потренуються самі зранку. Ештон вважав, що їм це піде на користь. Тож швидко зібрався, і у такому ж швидкому темпі почимчикував у Храм.

Він зайшов всередину і наткнувся на вже знайомого малопривітного лара.

— Рікон ще не готовий. Він прийде за три дні. Йдіть додому.

— І не подумаю. — відрізав Ештон: — Проведіть мене до нього.

— У нього йде адаптація. Він погано почувається. Він прийде одразу після стабілізації. — спохмурнів лар.

— Саме тому я тут. Зі мною йому буде легше. — теж насупився Ештон, і відступати навіть не думав.

Лар хмурився: подумав трішки. Розвернувся і пішов до сходів. Не стрибає сьогодні по балконах? Ештон рушив за ним.

— Його кімната. — вказав лар на двері та вистрибнув з балкона.

Ештон підійшов і постукав. Ніхто не відповідав. Він почекав трішки. І акуратно прочинив двері.

На підлозі, залитій водою, боком лежав напівголий Рікон. Він або спав, або був без свідомості. Поруч на колінах сиділа Сірін (та дівчина-шатенка, що сварилася з Ріконом в перший день знайомства). Ештон перемкнувся на сприйняття. Рікону було кепсько. Енергія не виділялася, біохвилі були слабкі. Ештон вже не церемонився: швидко зайшов в кімнату й опустився на коліно перед хлопцем. Так. Так... Думаємо логічно. Якого хріна він на підлозі? Мабуть, лари так борються з неполадками у своєму енергетичному здоров'ї. От тільки Рікону зараз погано з інших причин. Договір тягне всю енергію. А він звик до її надлишку... От йому і паршиво страшно. Ештон підхопив його на руки та поклав на ліжко, перевернув на живіт. Сів поруч.

Сірін встала в позу, що всім своїм виглядом показувала, що вона готова битися. От тільки... Ештон був зв'язаний з Ріконом і вона безсило стояла і мовчки дивилася.

Ештон дістав з кишені масло, вилив на долоню, розмазав і притулив до лопаток, розтер трохи й завмер, зосередившись на енергії.

Отже, так, як у ванній. Ештон імітував ритм Храму і хвилями вводив в нього енергію. Тільки на цей раз збільшив дозу. Тоді він старався, навпаки, якомога менше вводити енергії — в нього вона була в надлишку. А зараз її не вистачає.

Буквально за дві хвилини лар отямився. Озирнувся і вперся об погляд Ештона. Він пробував зміркувати, що відбувається. Тоді перевів погляд на Сірін і перемінився в лиці. Знову поглянув на Ештона.

— Я зараз зосереджений на енергії. Тому дуже погано розрізняю твої погляди та міміку. Кажи прямо. — повідомив Ештон.

— Можна, щоб Сірін лишилась?

Ештон підняв брови:

— Як хочеш. Не зовсім розумію, чому ти в мене питаєш. І постарайся заспокоїтись, біохвилі збиваєш з ритму.

— Гаразд. — Рікон видихнув і спробував заспокоїтись. Як опанував себе, поцікавився: — Що Ви робите?

— Те що і минулого разу. Тільки тепер стараюсь влити в тебе якомога більше енергії. Так Повелителька робила під час моєї адаптації. Ну, приблизно так. В мене, якщо чесно, був кращий стан. Це через те, що я під час формування договору влив достатньо енергії. А ти от менше. Я старався збільшити кількість твоєї енергії в договорі. Зробив, що зміг. Якби ти, звісно, з якоюсь більшою самовіддачею заключав договір, то зараз було б легше. Принаймні, я так все розумію.

Настала пауза.

— Дякую Вам.

— Прошу, але не розумію за що.

— Та за все. І за те, що дозволили познайомитись перед договором, і за договір, і що допомагаєте...

— Та, будь ласка. Я просто роблю те, що робили для мене. Думаю, так правильно. — відказав тим, що на думці, Ештон. А після паузи додав: — Дивись, я не впевнений, але думаю, зараз в тебе дуже мало енергії. Тому її треба берегти. Лежи в теплі, пий чаї гарячі. Ось масло залишу. — простягнув він Сірін. Вона його схопила. Ештон знову зосередився на хвилях: — Але Сірін не допоможе. У неї енергія надто хаотична. А от дорослі лари змогли б. Потрібно вливати свою енергію у твоє тіло. Масло я використовую, як провідник. Але, ти, Рікон, дивись сам. Якщо енергії й дійсно в надлишку, тоді роби що зазвичай. Що Ви там робите? На підлозі сидите?

— Як мені дізнатись мало енергії чи багато?

— Якщо морозить, трусить, немає сил, тіло ломить — тоді мало. А якщо багато — то це ти мені розкажи, як воно.

— Ніби гориш живцем.

— Ну, ось. Переплутати неможливо.

— Ясно. — відвернувся Рікон.

Ештон сидів і мовчки вливав енергію. Рікон задрімав. Поступово прийшов час вже йти.

— Я прийду ще ввечері. — прошепотів Ештон, звертаючись до Сірін, перед відходом: — Подбаєш про нього поки мене не буде?

— Так. — вона кивнула. — Я постараюсь когось вмовити поділитись з ним енергією.

Ештон здивувався, що ще й вмовляти доведеться. Але коментувати не став й просто кивнув.

— До вечора. — не чекаючи вже відповіді, Ештон вийшов.

***

Ештон займався тренуванням й гуртком, а опісля одразу попрямував в Храм.

Його ніхто не зустрів, він і не чекав. Сам пройшов у кімнату Рікона. Постукав. Ніхто не відчиняв. Ештон вирішив все ж трохи почекати... Двері насторожено відчинила Сірін.

— У Вас що прийнято самим у двері заходити? — запитав Ештон.

— У Вас же з ним договір. — видала вона.

Ештон зв'язку не побачив:

— І що? Можна зайти?

Сірін одразу відійшла, пропускаючи його:

— Тепер все що належить Рікону, належить і Вам.

Ештон скривився:

— Я краще стукатиму. Привіт. Ти як? — вже звертаючись до Рікона.

— У мене й справді мало енергії. — показав ніс з-під ковдр Рікон. Енергії в нього знову не було, але біохвилі були сильніші аніж вранці.

— Ну, в тебе, наче, кращий стан.

— З яким часом Ви порівнюєте? — почулись саркастичні нотки, схоже все й справді не так погано.

— З ранком, коли ти без свідомості на підлозі лежав. — Ештон вже намазував на долоні масло. Опісля ковзнув під ковдру, поклав долоню на спину Рікону, вже звичним рухом розтер. І почав вводити енергію, по пам'яті, особливо не напружуючись. А за мить окутав ще енергетичною хмаркою його тіло. Рікон полегшено видихнув і стягнув ковдру з голови, поглянув на Ештона дослідницьким поглядом.

— Що?

— Ви змінили договір, так? — запитав хлопець.

— Так. — Ештон кивнув.

— І що це тепер? — зиркнув він через плече.

Ештон перевів здивований погляд на Рікона:

— Ти ж був там.

Рікон почервонів і хвилі збились.

— Ясно-ясно, не переживай, розкажу. Давай. Заспокоюйся.

Рікон глянув на нього. Все ще метаючись у своїх почуттях:

— Вибачте.

— Все окей. Отже. Якби я послідував інструкціям ларів з храму... То що б вийшло? Односторонній договір не зрозуміло про що. Ну, тобто так, ти озвучив би свою клятву. Але там дуже загальні фрази, кожен може вкласти у них щось своє. І... Ну, щось капець радикальні, не думаєш? Взагалі не дуже розумію, для чого доводити цей договір до таких крайнощів. Звісно, енергетичний контракт не іграшки... Але все ж... — міркував Ештон.

— А хто захотів би просто так підставляти душу для стабілізації? Ще й істоті іншого виду? — беземоційно стенув плечима Рікон. — Потрібно запропонувати щось рівнозначне. А що може бути в молодого лара, який навіть з Храму вийти толком не може?

— Ясно. Ну, словом, у договорі є три основні пункти, які дозволяють зробити його безпечним, надійним, стійким, і більш-менш гармонійним. Перший — згода двох сторін, друге — обумовлення взаємодії, і третє — заключення договору на енергетичному рівні. Я пройшовся по всім пунктам, стараючись не пропустити порад, що мені давали. А чого в обряді не було — доповнив. От і все. Договір лишився той самий — Клятва Вірності. Тільки ми його зробили більш точним, аби без непорозумінь, і двостороннім, це дуже важливо, як не глянь. Але, якщо чесно, договір це лише формальність. Стосунки формуватимуться з часом і працею.

Рікон уважно слухав.

— Це все Вам розповіла і навчила Повелителька?

— Здебільшого. До чогось сам додумався. Плюс медитації. — поділився Ештон. Він дивувався тому, як тихо поводиться Сірін. Якби не її вибухова енергія, можна було б подумати, що її і зовсім тут немає.

— Медитації? — Рікон трохи здивувався. — І як же Ви це робите?

— Навчу пізніше, якщо зможу. — усміхнувся Ештон.

Рікон на нього дивився уважно.

Ештон зосереджувався паралельно на енергії. І раптом йому стрельнула цікава думка в голову:

— Моя енергія для тебе холодна?

— Тобто — холодна? — не зрозумів хлопець.

— Ну, от я пам'ятаю яка твоя енергія. Якщо твоя енергія для мене гаряча, то моя для тебе — холодна?

— Пф... Ні. Твоя енергія тепла. Приємна, навіть ніжна, я б сказав. — усміхнувся задоволено малий.

Ештон загигикав і підняв брови й широко усміхнувся:

— Радий, що тобі подобається.

— Та-а-ак. Не в порівнянні з енергією Храму. Просто блаженство. І ти ще так біоритм вирівнюєш, навіть серце рівномірно б'ється. Одразу спати хочеться. — потягнувся Рікон під долонею, як кіт. А тоді раптом завмер. І осікся: — Тобто... Ви. Вибачте.

— Та розслабся. Давай на ти. — усміхнувся на один бік Ештон: — Все життя викатимеш? Розкажи мені за Храм краще.

— За Храм? Що розказати? — Рікон виглядав спантеличеним.

— Так. Він живий? Його хвилі точно належать живій істоті. У мене в голові не вкладається.

Рікон заусміхався:

— Тут тисячоліттями жили всі лари до заключення договору. Спочатку Храм працював як стабілізатор. Поглинав енергію тих, хто тут жив, вирівнював її в певний ритм і виділяв. Але з часом в Храмі з'являлися нові енергетичні механізми. Наприклад зала для обрядів. Накопичувач і спрямовувач світил, захист й інші. Та й кожен лар разом з енергією залишав в Храмі часточку себе — емоції, пам'ять. Так Храм став... Скажімо, хранилищем духу раси ларів. Тобто він не є живою істотою, не має волі чи свідомості, але певний енергетичний відбиток нашого виду в ньому є.

Ештон кивнув:

— Це багато пояснює. — він замовк, осмислюючи все.

Поки Ештон мовчав, Рікон заснув. Але йому явно потрібна була ще підживка, і Ештон вирішив посидіти ще. Мерін з ним взагалі ночувала. Ні, ночувати він не буде. По-перше, до Мерін потрібно зайти. Він обіцяв розповісти, як все пройшло. Та й не обумовлювали, залишатиметься він чи ні. Та й взагалі це дикувато. Так що посидить ще трохи просто.

Ештон обернувся до Сірін. Вона смикнулась під його поглядом. Він не розумів її реакції, і, взагалі, її ставлення до нього. Сказати б щось. Цікаво, в яких вони стосунках? Але запитувати Ештон не ризикнув. Не хоче, щоб це питання розцінили як допит, або що.

— Хочеш і твій біоритм вирівняю? — от. Хороша ідея. З жінками підкуп взагалі гарно працює.

Сірін округлила очі й нервово глянула на Рікона:

— Ем...

— Давай, йди сюди. Спробуєш. Рікону подобається. — привітно усміхнувся Ештон.

Сірін завагалась, але підійшла і сіла прямо в калюжу біля ніг Ештона. Його друга рука й так була в маслі, тож він поклав руку їй десь між лопатками та шиєю, вище топа, і в тому ж ритмі, що й Рікону став вирівнювати ритм. Перевів зір у режим сприйняття.

Ритм Сірін одразу відізвався і підлаштувався під той ритм, що задав Ештон. А енергія стала відходити хвилями, а не вибухами, але все ж нерівномірно. Сірін вже знайомо з полегшенням зітхнула.

— З тобою значно легше. — виказав Ештон очевидний факт.

— Взагалі дивовижно, що Ви з ним справляєтесь. По-перше, він дуже сильний, його енергія взагалі, як вулкан. А по-друге, у нього надто виражена воля, як для лара. Він не пластичний, погано підлаштовується під когось. — розповіла Сірін.

— Хм. Може це на краще, що саме він зі мною заключив договір.

— Чому? Самі ж сказали, що зі мною легше. З будь-ким було б легше. — обернулася трошки Сірін.

— Саме тому. Навряд я б взагалі уклав би договір з кимось, хто не має чіткого я і своїх власних поглядів, бачення. З іншого боку, якщо всі так би дивились — з ким їм легше, так і добре, з ким би тоді лишився Рікон? Хтось і йому потрібен, правильно? Та й звик я, що в моєму житті все не просто. Просто це і взагалі не означає — правильно.

Сірін дивилась на нього. Потім кивнула:

— Рікон... Він сильний. Дуже. Він багато витримає. Але... Я б хотіла, аби йому менше довелось горя пережити. Мабуть, я забагато хочу... Але він заслуговує.

— Зроблю все від мене залежне. — сказав Ештон тихо. Тоді вже рішуче і досить різко додав: — Жаліти не буду. Він і не захоче. Нехай працює, вчиться, живе. Але я постараюсь... Ну... Щоб йому все підходило. Щоб він комфортно почувався.

— Дякую. — кивнула Сірін.

Ештон дуже хотів запитати щось про неї, про них. Але щось йому не давало. Краще він уже в Рікона спитає...

***

Нарешті він потрапив до Мерін. Вона вечеряла.

— Привіт. Вибач, я пізно. — завалився Ештон в спальню.

Мерін обернулась до нього, усміхнулась:

— Привіт, сідай.

Ештон сів поруч.

Вони вечеряли. Він розповів все. Мерін залишилась задоволена його успіхами.

— Отже, договір стабілізовується, лар його не відторгає? — підбила підсумки Мерін.

Ештон плеснув себе по лобі:

— Я не бачив договору. — зітхнув, усвідомлюючи свою тупість, але з надією поглянув на кохану: — Але ніби в нього не такий паршивий стан.

Мерін усміхнулась:

— Швидше за все: все добре. Але ти все ж поглянь на договір завтра.

— Як мені дізнатись, чи з договором все в порядку? — все сітуючи на свою безвідповідальність, запитав він.

— Якщо договір відзивається на твій поклик, чи запит, то все гаразд.

Ештон не залишився з Мерін. Пішов додому і заснув практично одразу. Довгий був день. Дуже довгий.