Забута у пеклі

Сьогодні Ештон встав ще раніше. Він тихенько постукав у двері. Йому майже моментально відчинила Сірін, впустила в середину. Ніби під дверима чекала.

— Привіт. Ти знала, що я прийду зараз?

— Так, Ваші біохвилі по воді до мене дійшли. — вказала Сірін на поріг. Ааа. То он чому вони не стукають. Ну, все одно... Якось просто так вриватись в чуже житло…

— Привіт. А ти чому вже не спиш?

Рікон кутався в ковдри, сидячи на ліжку. Його знатно трусило. Ештон без вступів взяв з тумбочки біля ліжка масло, швидко намазав долоні.

— Ну, ми встаємо зі сходом сонця. Я годинки дві вже не сплю.

Ештон завис на секунду. Глянув на годинник. Ще навіть не о пів на сьому:

— Окей, я завтра ще раніше прийду. А як Ви тут знаєте, коли сонце встає? — поцікавився Ештон, сідаючи на ліжко.

— Енергія змінюється. Місяць нас охолоджує, заспокоює. Сонце розбурхує енергію всередині. Неможливо спати. — підсів Рікон спиною до Ештона і спустив ковдру на рівень лопаток.

Ештон перекинув його патли через плече й огладив лопатки, щоб розтерти масло. Рікон чекав в нетерпінні, коли вже поллється енергія, з першою хвилею він ледь не замурчав. Поклав голову на коліна, обняв їх і сидів так, підставляючи лопатки Ештону. І йому стало б смішно, якби не вся печаль ситуації...

Сірін знову поводилась тихо.

— Ви вже снідали?

— Угу. — промичав Рікон.

— Але я можу принести Вам сніданок. — Сірін зрозуміла, що звертаються більше до неї.

— Якщо можна... Вибач, що прошу. Просто забув поснідати.

— Я принесу. — з цими словами вона вислизнула за двері.

Щойно двері зачинились, Рікон весь напружився під його долонею. Якесь болюче усвідомлення прийшло до Ештона: Рікон його боїться. Стало не приємно. Але... Мабуть, в ситуації хлопця це нормальна пересторога? Ештон не знав, що сказати.

— Вона за тебе дуже переживає. — сказав Ештон. І, мабуть, це те, що зараз потрібно було.

Рікон ворухнувся:

— Так. — він якось з духом збирався: — Ми з дитинства разом. А тепер ось останні дні.

— Чому останні дні? — вхопився Ештон за соломинку розмови: — Ви ж можете зустрічатися й далі.

Рікон помовчав мить. А потім все ж сказав:

— У неї немає хазяїна. Навіть, якщо ти будеш не проти, не відомо що буде, коли він з'явиться. У неї не так багато часу, їй вже шістнадцять. А дівчата швидше знаходять собі партнерів.

— Через шлюбні договори? — здогадався Ештон. От же чорт...

— Угу. Ми вирішили, що так буде краще.

У Ештона стислося серце:

— Ідіот ти.

— Чому? — обернувся Рікон.

Ештон подивився йому в очі. В голову полізли деякі спогади, болючі спогади... Біоритм збився. Він відсмикнув руку від Рікона, щоб не збити ритм і йому. Ештон зібрався з думками. Зітхнув і сказав нарешті:

— Коли це станеться? Що станеться? Ви ж не знаєте. Вона тут і зараз, так борись за своє щастя. Як можеш і скільки можеш. — Ештон прижмурив очі й відвернувся: — Кожен відчуває по-своєму. Я можу і помилятись, Рікон. Але ж вона жива, дихає. Значить є шанс. А раз є шанс, невже не вартує воно того — аби ризикнути?

— А якщо вкінці все закінчиться шлюбним договором? Буде тільки важче, буде гірше.

Ештон поглянув на Рікона.

— Так, але у Вас ще буде кілька місяців. Вирішуй сам. Думай сам. Якщо ти дійсно віриш, що варто припинити все зараз, то, — Ештон розвів руками: — І говорити нема про що.

Рікон уважно на нього дивився і після паузи запитав:

— Про що ти подумав, коли забрав руку?

Ештон стиснув губи, напружено подивився в очі малому і шумно видихнув через ніс. Закрив очі й потер перенісся, схиливши голову:

— Я був офіцером. Це ніби як дрібний воєначальник. Під моїм командуванням було двадцять дев'ять солдатів. Я був хорошим офіцером. — кивнув: — Але... війна є війна. Люди помирають. Коли настає час вертатись додому, офіцер, який відповідав за життя своїх солдатів, повідомляє їх сім'ям: дружині, матері, сестрі, що його більше немає. — Ештон стис губи. Перевів погляд повний болю на хлопця: — Ось тоді вже пізно, Рікон.

Ештон зробив паузу. А потім усміхнувся і плеснув малого по спині:

— Ти все одно подумай як для вас ліпше. Не дивись на інших. Ти вибач, я після сніданку ще енергією поділюсь.

Рікон кивнув, невідривно дивлячись на нього.

— Покажи свій договір. — згадав Ештон про свою тупість.

Рікон кивнув та опустив ковдру. І як Ештон не помітив? Та не до того було... Договір мав вигляд гілки, що росла прямо з серця і розгалужувалась до ключиць. Дуже гарно. Він був досить об'ємним. Ештон плавно простягнув руку і провів по договору. Знайомо розійшлися хвильки. Ештон сподівався, що все спрацювало, і його додаткові умови ввійшли в договір. Він запитав у нього, і одна з гілочок відкликнулась, Ештон ковзнув туди пальцем: так, умова функціонує.

Ештон задоволено посміхнувся:

— Ніби все гаразд.

***

Ештону не подобалось, що малий сидить голий, тому прихопив свою чисту гімнастерку, як йшов з гуртка у Храм.

Коли він переступив поріг, то Рікон сів на ліжку і прямо таки жадібним поглядом очікувально дивився на Ештона.

— Зараз-зараз.

І звична процедура повторилась.

— Ви не знайшли когось, хто б поділився енергією? — запитав Ештон.

— Ні. — опустила голову Сірін. Ясно.

— А та дієта, що я тобі продиктував? — запитав Ештон у неї.

— Так, з цим нема проблем. Рікону стає краще після цього. — живіше відповіла Сірін.

Ештон кивнув.

Мовчанка напружувала.

— То післязавтра ми їдемо? — озвався Рікон. Очевидно, не одного Ештона напружувала мовчанка.

— Звісно, ні. Через п'ять днів.

— Чому через п'ять? — щиро здивувався Рікон.

— По-перше, після адаптації ти ще день-два будеш витиснений, як лимон. По-друге, тобі треба перебратися на нове місце. По-третє, ми ще добу будемо в ізоляції, перед тим, як поїхати.

— Ясно... — Рікон знову замовчав.

— Ти колись бачив ліс? — не бажав сидіти у цій напруженій тиші Ештон.

— Ліс? Ні. Я не виходив на поверхню. — обернувся Рікон через плече.

— Я сумую за лісом. Я досить багато часу провів там останніми роками. Планую прогулятися хоча б, як буду ззовні. Думаю, тобі сподобається. Моє "я" теж дуже чекає. — усміхнувся Ештон тепло.

— Звучить заманливо... Твоє я? — зацікавився Рікон.

Ештон усміхнувся йому хитро і показав свій договір. Мунлайт без зволікань показалася Рікону. Її очі дивилися на нього тепло. Вона вважала його сім'єю. Рікон широченними очима дивився на неї у відповідь.

— Я не знав, що в людей теж є внутрішній звір. — із захопленням поглянув на Ештона.

— Ну... Просто так виглядає моє внутрішнє я. Не думаю, що у всіх внутрішнє я — це звір. Окрім того... Люди ніби... сліпі. Ми не бачимо енергії й біоритмів. І свого я не помічаємо. Воно у нас ніби безформне, такий собі безособистісний дух. Моє я набуло форму, бо ми ввійшли в контакт завдяки договору. Але, навіть з договором не думаю, що це завжди можливо. Мене Повелителька направила. Підказала що шукати та де. Сам навряд я б знайшов. Ну... Не одразу, так точно. Хоча, можливо, вовчиця сама б зі мною вийшла на контакт. Вона хоч терпелива, але і її терпіння не безмежне. — він підняв очі від своєї долоні на спині Рікона і наткнувся на круглі очі. — Що?

— А... — Рікон відмер: — Вперше таке чую. Якщо це правда, люди могли б і самі розкрити свої ментальні здібності. Можливо, не всі, але сильніші хоча б. І самі здолали б Рашазів. І тоді й лари б не з'явилися.

— Хм... Тоді, можливо, все правильно? Що людям так пізно відкриваються можливості? — усміхнувся Ештон. — Невже ти шкодуєш, що з'явився на світ?

— Ми — це помилка. У світі не повинні існувати настільки залежні від інших істоти. — відрізав Рікон.

Ештон заперечно хитнув головою, не погоджуючись:

— Все відносно. Ми всі взаємопов'язані, залежні один від одного. Алубі теж без людей не вижили б: їм потрібна енергія. А люди не вижили б без тварин і рослин. Потрібно щось же їсти. Та й взагалі, ми ніжні істоти — багато від чого залежимо. Так що, і нам можливо не можна жити?

Рікон нахмурено на нього дивився:

— Можливо, в тому, що ти кажеш є правда. Але іншим істотам хоча б не потрібно вступати в договори. — дискутував Рікон, що правда досить обережно.

— Сумнівно, — простягнув руку Ештон і потріпав його по голові, як малу дитину: — Ти знаєш що таке симбіоз? Почитай.

Розтріпаний Рікон спантеличено на нього дивився. Ештон розсміявся. Смішний він все-таки у своїй безпосередності. Але це класно. Ештону подобається.

***

Ештон пішов раніше. Завітав до Мерін, побув трішки, пішов додому і заснув в дитячий час. Ну, капець режим...

***

Зранку Ештон приліз о п'ятій. Постукав. Сірін одразу відчинила.

— От я тепер розумію, чому ви не вітаєтесь. Так рано вставати — ніякий день добрим не видасться. — почалапав до Рікона і безсило бухнувся біля нього на ліжко. О, ні... Масло не взяв. Вставати треба. Але Рікон простягнув йому пляшечку і стягнув з себе позичену олімпійку, підставив спину, так щоб Ештону не довелось рухатись.

Він монотонно вливав енергію, окутував Рікона теплом. І... Продзвенів будильник. Якого хріна? Ештон зіскочив. Він що заснув?

— Ти заснув. — Рікон усміхнувся капосною усмішкою.

— О, чорт. Вибач. Ти чому мене не розбудив? — стрепенувся Ештон.

— Ти втомився. — стенув плечима Рікон. — А тобі, мабуть, якийсь хороший сон снився. Ти виділяв багато енергії і мені вистачало. А твій біоритм і так прекрасний. Я під нього підлаштувався.

Ештон здивовано дивився на Рікона. Окей. Він потер лице. Будильник звичайний спрацював. А він на ці дні переніс заняття на пізніше. Так що є ще час. Може, додому зайти? Він перевів погляд: на столі сиділа Сірін і мотала ногами.

— Як ти почуваєшся? — спитав Ештон, перевівши погляд назад на Рікона. — Може, я тобі ще енергії дам?

— Та ні, не треба. Поки нормально. — Рікон виглядав... ситим.

— Окей... А чому ви тут безвилазно сидите? Пішли на тренування. — запропонував Ештон.

Рікон замислено поглянув на нього:

— Сірін буде тяжко без Храму. — засумнівався.

— Так я ж ходяча батарейка. Пішли поснідаємо десь в кафе. Як ідея, Сірін?

На здивування Ештона, дівчина вскочила зі столу:

— Я за! Піду одягнусь. — і вилетіла у двері.

Хлопці її тільки поглядом встигли провести.

— Вона рідко виходить. І то — вночі. — пояснив Рікон.

— А ти чотири дні ходив за мною. — підмітив Ештон.

— Ну, у нас дуже велика різниця в показниках...

— Але вона друга після тебе. — уточнив Ештон.

— Так, — зітхнув хлопець: — Був ще один хлопець між нами, але він ще раніше заключив контракт.

— Ясно. — чомусь розпитувати не хотілось.

***

На тренуванні Рікон і Сірін сиділи на траві й спостерігали за всім і за всіма. Дивились на небо. Ештон вже знав, що це тільки імітація... Але дуже вдала. Як і вікно в кімнаті Мерін. Тому, теж часом дивився вгору.

Потім був гурток садоводства. Сірін залюбки рилася в землі. Рікон ентузіазму не розділяв, але нюхав рослини, обходив їх, крутив і розглядав. Його зацікавили лікарські трави. І хлопці йому розказували всяку всячину.

А потім вони пішли в кафе. Сірін сподобалось в Гаремі. І печерка-кафе теж. Десь посеред обіду Ештон вирівняв біоритм Сірін, і вона задоволено розтягнулась на столику, прямо посеред тарілок.

Потім вони зайшли у квартиру Ештона. Він переодягнувся, а парочка бухнулась на диван і жваво обговорювала житло Ештона. Схоже, їм було все одно про що говорити.

Після вечірніх процедур Ештон пішов до Мерін.

І хоч подій було більше, але день був легший і спокійніший. Ештон залишився спати з Мерін.