Забута у пеклі

Одразу після тренування Ештон відпустив хлопців і рушив до рогу Реабілітаційного Центру.

– Привіт. – не звертаючи за кут, сказав Ештон.

– Давно Ви знаєте, що я тут?

– Десь з середини тренування. Твої біохвилі й енергія надто вибиваються з загального фону зовнішнього середовища.

– Знаю. – зітхнув Рікон і закинув голову назад.

– Побачив, що хотів? – уточнив Ештон. Звернув таки за кут і глянув в обличчя Рікону. Він був нижчий, а тепер, коли обпирався об стіну, різниця була особливо відчутна. Його біохвилі були надто нестабільні й зрозуміти, що він відчуває було неможливим. Але ж якось Ештон жив раніше без біохвиль? І досить добре розбирався в людських емоціях. Ештон поглянув на нього. Рікон підняв голову. І подивився на дерева. Зараз він не здавався Ештону відкритою книгою, як в Храмі. Він був прямолінійним і щирим минулого разу. І тим не більше Рікон був тут. Він прийшов подивитись на майбутнього хазяїна (а якщо називати все своїми іменами, так воно і є) – пошпигувати. Він боявся. Він сумнівався. Так, він вірив своїм інстинктам і відчуттям, але він не був твариною. Він розумна істота і він сумнівається. Він дуже молодий і зовсім не знає хто такий Ештон і що собою представляє. Що очікувати від нього? Чи справді він достойний? Чи адекватний?

– Можеш поспостерігати за мною ці п'ять днів. Якщо передумаєш заключати зі мною договір, я зрозумію і не наполягатиму. – сперся об стіну боком Ештон, схрестивши на грудях руки.

Рікон перевів на нього недовірливий погляд й нейтрально промовив:

– Буду вдячний.

– Ну, тоді я переодягнусь і можна йти. В мене сьогодні немає гуртка. Тут почекаєш, чи зі мною підеш?

– Тут почекаю. – покосився на нього Рікон. І Ештону стало цікаво, що він собі там надумав.

– Окей.

Рікон йшов поруч і мовчав. Ештон теж. Добре буде дати йому простір для спостережень. Ештон вирішив показати йому де живе (слава Богу, він уже у своїх покоях. Темпи ремонтів просто неймовірні в Шазарії. До речі, покої Вайнута вирішили дати спокій. А покої Ештона розмістили теж поруч з покоями Мерін, але трішки вглиб коридору. Свита дуже переживала за вражені почуття Ештона, але йому було начхати). Було б ще добре познайомити Рікона зі свитою, але спеціально знайомити не буде. Окрім того, ще потрібно сходити до Лі й до Тейлора. І до Картера, про всяк випадок. З Ванессою та Акілом поговорити перед подорожжю треба також.

Ну, окей. От вони й дома.

– Це мої покої, – зайшов Ештон у свою квартиру і по черзі показав він рукою в напрямку кімнат : – Там спальня, там кабінет, кухня, ванна.

Рікон роззирнувся:

– Житло чудернацьке. Навіть, якщо порівнювати з людським житлом Шазарійців.

– Думаєш? – гигикнув Ештон.

– А де спальні для свити? – запитав лар. Ештон не відчував особливої різниці між людьми й ларами. Ну, хіба що пам'ятав той стрибок і енергія різна...

– А, зараз, зачекай. – він заліз в Ключ. І сформулював наказ: "Потрібна екскурсія по покоях для гостя. Ми у вітальні." І заодно ще відправив повідомлення Ванессі й Акілу, що хоче поговорити й куди прийти.

Ештон сів на диван і запросив Рікона. Нахмурився і переглянув список речей, що відправили йому з розвідки для відвідин Зовнішнього Світу. Ні, з Ванессою треба поговорити сьогодні, адже він обіцяв, що дасть список пасажирів. Все вірно: якщо Рікон передумає, Ештон просто все скасує. А якщо ні – тоді поїдуть. А поки що все підготує.

Зайшла Характерниця:

– Здрастуйте, Шановний Фаворит. – вклонилася вона.

– О, ти на зміні! Чудово. – Ештон вказав на неї пальцем. І радісно затараторив: – Після екскурсії мені потрібно буде з тобою поговорити. Вчора була не ти, а сьогодні вже б тобі писав.

– Так, звичайно, Шановний Фаворит. – погодилась на все Характерниця. Ештона піднуджувало від цього звертання. Та він вже знав, що хоч ти трісни вони все одно це говоритимуть. – Мені показати шановному гостю всі покої?

– Так. Все, що він захоче побачити, окрім зайнятих спалень, звісно. І розкажи все, що він захоче знати.

– Буде зроблено, Шановний Фаворит. – поклонилась вона.

Рікон встав. Поглянув на Ештона, ніби перевіряючи, чи той не передумає. І мовчки пішов, куди вказала Служителька.

Ештон знову заліз в Систему. Й постарався вияснити всі деталі подорожі.

***

Після розмови з Ванессою й Характерницею Ештон вирішив, взяти з собою лише Характерницю. Ванесса дуже протестувала, але коли почула, що з ним буде лар – насуплено заспокоїлась. Ештону взагалі не потрібен був супровід, але він хотів, аби Характерниця побачила Зовнішній Світ. Тож він зміг відправити список Розпоряднику, як і обіцяв – сьогодні.

Також він написав Тейлору й Лі повідомлення, аби ті підготували листи. Й дав інструкції – нічого не згадувати про Шазарію. Він не хотів, щоб виникли проблеми з подорожжю чи з листами. А в тому, що їх вміст перевірять – Ештон не сумнівався.

***

– Ось. – простягнув лист Тейлор.

– Написав все, як просив? – уточнив Ештон.

– Так. Про Шазарію нічого. – кивнув Тейлор і перевів похмурий погляд на Рікона. Той ходив ці дні за Ештоном тінню. Але Ештон швидко звик до цього дивного супроводу: Рікон поводився відсторонено, часто дивився десь в бік, інколи тримався за кілька кроків в стороні. Складалося враження, що йому тут нудно, не цікаво, і взагалі він не тут думками. Та Ештон знав, що це не так і хлопець ловить кожне слово, кожну деталь, але віддавав йому належне – малий дбав про його комфорт, зрозумів що Ештон не любить, коли у нього висять над душею, і явно оцінив, що його запросили "на оглядини".

– Не переживай. Свої. – махнув на Рікона Ештон.

– Його, може, теж обшити?

– Поняття не маю. Рікон, хочеш якийсь одяг?

Той подивився на Тейлора, як на доісторичного мамонта. Потім перевів погляд на Ештона й подивився, як на ідіота.

– Як хочеш. – стенув плечима Ештон.

– Свита дасть мені весь необхідний одяг. – як завжди скупо відповів Рікон.

– Ну, як хочеш. Тейлор, – вказав Ештон на нього великим пальцем: – відмінний кравець. Якщо передумаєш – кажи.

– Давай я і тебе обшию. Ходиш вічно в одному і тому ж. Ти ж якась там шишка зараз. Не солідно. – пробурчав Тейлор.

Ештон призадумався:

– Пам'ятаєш, я приводив хлопців. В одного, той що майбутній розвідник, у нього таке пальто було доісторичне з пряжками, ремінцями і все таке. От мені воно сподобалось. – Ештон почувався ідіотом, коли це розповідав.

– Ти думки доносиш, як дівка часом. – нахмурив брови Тейлор, підтверджуючи відчуття Ештона. – Але я розумію про що ти. Круте в нього пальто. Я теж помітив. Пошию. Мірки маю.

***

Вже в покоях Ештон помітив, що з Ріконом щось не так, але вирішив не лізти. Просто спостерігав. Але, коли Рікон осів на підлогу, Ештон не на жарт налякався. І підскочив до нього.

– Що з тобою?

– Та нічого, – тримаючись за голову, сказав Рікон: – Просто четвертий день не в Храмі. Тяжко.

Ештон "подивився" на його енергію. У малого було щось схоже на тахікардію, тільки з біохвилями, а енергія не виділялася зовсім. Оце його штормить.

– Так... Такс... Вода, так? Зажди, я тобі зараз купальню наберу. Там спеціально для фокусів з енергією маю плоску ємкість. Буквально декілька хвилин.

– Та не треба, я просто в Храм піду. І стане легше. – спробував відкараскатись Рікон.

– Та що ти? А як дійдеш? – безкомпромісним тоном, не залишаючи місця для маневру, припечатав Ештон, підхопив його на руки і вклав на диван. Рікон шоковано провів його поглядом. – Чекай тут.

Ештон швидко наповнив купальню і привів туди Рікона під руку. Швидко стягнув з нього сорочку, взуття і тапі (бинти так модно вони називають), тоді роззувся сам і швидко підкачав собі штани. Завів малого в купальню й посадив на табуретку. Так. Масло є. Як там Ванесса робила? Ештон спробував розтерти йому плечі.

Рікон весь напружився:

– Що Ви робите?

– Як мені було погано після договору, Служителька так мені вливала свою енергію. Побачимо. Спробую допомогти. – значить Ванесса, по суті, ділилася з Ештоном енергією, яка випадково потрапляла в його тіло з її теплом і біохвилями. Але це Рікону навряд допоможе. Ештон просто використає воду і масло як провідник.

Він пригадав, як Мерін виводила його з медитацій – ніби поштовхами енергії. Окей. Ештон м'яко і ритмічно почав поштовхами заливати в Рікона енергію, імітуючи ритм біохвиль, який бачив в Храмі.

Рікон покосився на нього.

– Не робити так? – обережно запитав Ештон.

– Робіть. – сказав малий і відвернувся.

Ештон не "вимикав" своєї чутливості до енергії. І уважно спостерігав за ларом. Буквально за кілька хвилин йому стало легше.

– Дати тобі в спокій, чи поробити ще?

– Можна ще трошки? – попросив Рікон після паузи. – Таке блаженство...

– Угу. – Ештон міг зрозуміти. Він сам пам'ятав, як йому було погано. А потім приходила Мерін і окутувала його теплом. І як все тіло припиняло ломити. А малий в цьому вариться роками. – Лари ніби використовують душу-стабілізатор, щоб скинути зайву енергію. Можеш спробувати, якщо хочеш.

– Буде боляче. Енергія ларів для людей надто... гаряча. – попередив хлопець.

– Нічого, давай. – заодно і дізнається що до чого.

Рікон не став бухати все одразу, а поступово влив енергію через воду. Ештон заворожено дивився. Було таке враження, що це якась густа плазма. І здавалося дивним, що вода не випаровується. А потім плазма "знайшла" Ештона і почала вливатись в нього гарячим струменем. Це не було, як кип'яток або що, а швидше... Як гаряча ванна, що окутувала, ніби гаряче какао біля каміна. Рікон насторожено обернувся, перевіряючи, чи все нормально.

– Ви не схожий на людину. – видав лар.

– Серйозно? А на кого я схожий? – підняв брову Ештон. В цьому "режимі" він не бачив кольори. Енергія була кольорами, а об'єкти були чорно-білими, якщо порівнювати; і дві картинки накладались одна на одну. Ну, це кострубате порівняння, але... Словом, енергія – була яскрава і чітка, а на фоні був тьмяний фізичний світ. І йому було важко розгледіти обличчя Рікона. Але він не наважувався повернути собі нормальне сприйняття.

– На слабкого алубі з енергетичною природою людини. – насторожено описав малий.

Ештон розсміявся:

– Ні, я людина. А чому ти зробив такі висновки?

– По-перше, Ви дуже сильний, як для людини. По-друге, надто уважний до оточення. По-третє, Ви дійсно маніпулюєте енергією, а не як мавпа повторюєте завчені дії, що вписані на шпаргалку в договір. Ще й запам'ятовуєте хвилі. Розрізняєте. Я раніше не бачив таких людей.

– Це через договір з Повелителькою. Я просто отримав доступ до своєї душі, енергії і біохвиль, так би мовити, – стенув плечима Ештон, не вважаючи себе таким вже особливим. – Повелителька часто розповідає мені щось. Тому я і вчусь.

– Це не так. Я бачив різні договори. І є люди, котрі дуже навіть змогли б зробити те, що Ви зараз. Але їм чогось не вистачало. Вони не могли. А Ви ось робите. Ще й вперше, мабуть. У Вас талант.

Ештон здивувався. Йому було дивно чути таке від Рікона. У нього склалося зовсім інше враження про цього хлопця: він думав, що малий – грубий, колючий. Хоча... той здатен на такт, згадати тільки, як поводився у супроводі. Ештон зітхнув. Рікон був неоднозначним. І поки що тяжко визначити який той насправді.

– Дякую за похвалу. – просто сказав Ештон.

Опісля Рікон твердо став на ноги, обтерся, потягнувся зі сторони в сторону. І одягнувся. Поза Храмом, до речі, лари одягались, як і люди, волосся збирали у хвіст або косу.

– Дякую. – з поклоном. Це перші слова ввічливості, що Ештон почув від Рікона. Хоча, мабуть, це не ввічливість, а вдячність як вона є.

– Прошу. Ти мене налякав. – відповів Ештон. – Якщо щось таке робиться, ти ж кажи. А то доводиш себе до ручки...

***

Ештон зайшов до Акіла перед тренуванням. Спеціально, аби зустрітись з ним наодинці.

– Привіт, – помахав рукою Ештон.

– Привіт, – вклонився Акіл, і вони сіли за столик. – Чув ти навідаєшся в Зовнішній Світ.

– Угу, маю там справи.

– Так, Ванесса розповіла.

Вони замовили собі сніданок і неспішно обговорювали справи.

– Я тебе хотів запитати. – заговорив Ештон.

– Так? – Акіл уважно підняв голову.

– Дивись, у тебе ж є договір, значить, ти живеш довше, аніж інші люди, так?

– Так. – погодився Акіл.

– І от така штука. Алубі і Фаворити зобов'язані укладати договори з ларами через те, що живуть довго, аби ті самі лари прожили відведений їм природою час. Тоді виходить, що і люди з синтетичними договорами повинні укладати такі договори ларами?

– Повинні. – Акіл усміхнувся. – А ти молодець, що здогадався.

– Тоді виходить, що і у тебе є лар? – запитав те саме, до чого вів цю розмову, Ештон. Він ніколи не бачив поруч з Акілом нікого.

– Був, а вірніше була. Моя дружина. Вона померла.

Ештон подивився на Акіла. Що він взагалі знає про нього?

– Мої співчуття... – видихнув нарешті Ештон.

Акіл сумно усміхнувся.

– У нас була дочка. Одного разу вона не прокинулась. Дружина... Вона не пережила. – він скрушно опустив голову. – Інколи я жалкую, що не уклав договір приналежності. Моє життя з нею було щасливим, Ештон. Але зараз... Я самотній. Навіть більше, аніж якби їх не було в моєму житті зовсім. – потім підняв на Ештона погляд. – Але... Чомусь я залишився в цьому світі. Ось тебе зустрів. Життя триває.

Ештон не знав, що відповісти. Не знав, як підтримати друга. Згадалась історія з Вайнутом... Ештон почувався покидьком. Він йому ще дорікав... А хто ж знав, що Акіл розуміє Мерін, як ніхто.

– Життя якесь надто жорстоке. У країні, де здавалося б мало бути більше щастя і можливостей, та горя настільки ж більше...

– Хм... Мабуть, чим більше щастя, тим більша ціна за нього. Або ж це просто випадковість.