Забута у пеклі

Ештон був задоволений з того, що поки що питання з договорами вирішено і відтепер, якщо претендент на договір матиме в майбутньому двох або трьох ларів, це можна буде без проблем внести в параметри майбутнього договору. Це значно розвантажило руки Ештона наразі. І він зміг продовжити роботу з печатями та тренувальними кімнатами для дітей.

Зараз Ештон йшов з тренування в Елізіум і роздумував, що коли буде готова академія, йому не доведеться туди сюди бігати. І, мабуть, на територію другого корпусу академії надасть доступ своїй свиті. З цими думками Ештон зайшов в печеру й оторопів. Академія. Вчора її точно не було. Навіть з темпами Шазарії, як це можливо? Окрім того, кінцевий проєкт не затвердили. І кімнати з печатями Ештон не утвердив — потрібно підібрати матеріали! Що за фігня?

— Здрастуйте! Подобається? — підскочив Архітектор, кланяючись.

— Ми ж ще не затвердили проєкт... — розгублено констатував Ештон.

— Так, я хочу затвердити хоча б екстер'єр. Ця голограма в натуральну величину допоможе уявити, якою буде академія в результаті. — гордо презентував Архітектор.

Ештон ледь по лобі себе не вдарив:

— Я не зрозумів спершу, що це голограма. Зовнішній вигляд затверджую. Неймовірно виглядає. — і справді чудово. Що душею кривити? Архітектор порадував Ештона своїми емоціями — щира радість, гордість, захват, нетерпіння. Архітектор втілював в оточення... Свій ентузіазм. Надихав. Поруч з ним і Ештон відчував, що зможе завершити таки свої печаті...

***

Черговий вечір Ештон просиджував у бібліотеці. Останніми тижнями в Ештона взагалі все просто. Хочеш знайти його — йди в бібліотеку. Там нема? Йди в неосвоєну печеру, де Ештон, як казала Ванесса, каміння довбе. Йому видали печеру в стороні від Гарему. Туди їхати було хвилин двадцять. І Ештон розумів чому — він там такий гуркіт влаштовував, як на полігоні під час випробування вибухівки. А згодом шазарійці навіть встановили звукові амортизатори на виході з тієї печери (буквально на четвертий день).

Сьогодні ж Ештон сидів в бібліотеці. Завершував останні схеми печатей. Він створив схеми кількох видів бар'єрів, що накладалися один на інший. Вмикались окремо або разом. Але не конфліктували між собою. Підлога, стіни та стеля — усе разом являє собою тренувальний майданчик. За потреби, стіни можуть опуститися в підлогу і залишаться лише колони з чотирьох сторін (де і будуть печаті, в підлозі ще). Коли ці стіни опускаються, кімната сполучається з трьома суміжними кімнатами: однією маленькою напроти входу і двома великими з обох сторін вздовж тренувального майданчика і маленької кімнати. Таким чином за тренуваннями можна спостерігати. Можна влаштовувати поєдинки з глядачами. А можливо, будуть ще якісь функції.

Також Ештон вмонтує уже готові технології, що Акіл йому підкинув. Тому кімнату можна буде використовувати й для тренування бойових вмінь.

Також Ештон створив спеціальний механізм, що вимірюватиме амплітуду енергетичних аномалій з яких складається енергетичне тіло звіра. І таким чином буде підбиратися бар'єр.

Цілий кошмар був з енергетичною підживкою бар'єра. Ештон вирішив, що використовувати акумульовану енергію Храму — марнотратство. Тому уже створив чотири маленьких атомних реакторів, по суті. Які, що правда працюватимуть не на ядерному паливі, а розриваючи енергетичні зв'язки ґраток. Потрібно буде тільки раз на сто років замінювати заряд металічного сплаву. Зі сплавом йому допоміг Архітектор і Науковий відділ. З матеріалами теж допоміг Архітектор. Вся кімната буде складатися з такої собі мозаїки мінералів. Для кожної печаті — інший мінерал, який більше підходить по цілому списку критеріїв... А в стінах, що опускатимуться чи підійматимуться Ештон заключить особливий вид бар'єра — негативний. Він вбиратиме зайву енергію лара й одночасно стабілізуватиме його енергетичними поштовхами. По правді... Ештон уже розробляв і бар'єр — гробницю для Мерін. Який би зміг поглинути всю енергію навколо неї. Але... це не так просто... Але він на вірному шляху. Ештон використає те, що бачив в душі рашаза. І ідея з чорною дірою теж допомогла. Можливо... Якщо вона регулярно спатиме, то не захоче помирати? Хех...

Його думки урвала Мерін:

— Здрастуй, коханий. — усміхнулась вона йому хитро.

— Здрастуй. — усміхнувся і Ештон їй. Встав і всі голограми навколо погасли. Ештон взяв цінний фоліант, акуратно переніс його за сусідній стіл і накрив спеціальним ковпаком, ввімкнув механізм, для збереження його цілісності. Все інше залишив купою — не важливо.

Підійшов до своєї нареченої, взяв її пальчики, нахилився і поцілував. Боже, як же він її любить! Ештон ніколи б раніше не подумав, що вміє так кохати. Він нахилився над її вустами та затягнув у поцілунок. А тоді обняв, втиснувши обличчя в плече.

— Коханий, у тебе щось сталось?

— Ні, чому ти так думаєш? — здивувався Ештон.

— Коли я зайшла, ти був якийсь сумний. А зараз стоїш і обіймаєш мене посеред бібліотеки. — підняла вона одну брову.

— Та, ні. — засміявся Ештон. — Все гаразд. Я просто втомився. Хочу уже закінчити цю кімнату... І поки її робив, почав інше дослідження. І рашаз іще спокою не дає... А ще я хочу внести в Храм ще один механізм. Або два. Не впевнений як краще розділити їх чи зробити одним... Все одно вони доповнюють один одного... Але не впевнений, як тоді два механізми змусити співпрацювати. А ще я хочу на полювання малих повести... Поки ще є час в запасі... І ще раптом збагнув, що не вистачає ще однієї книги про ларів... Думаю написати... — Ештон зітхнув. І поглянув в очі Мерін, схиливши голову набік. Вона спостерігала за ним з широкою посмішкою. А на останньому жесті й зовсім розсміялася.

— Не поспішай так сильно. У тебе вдосталь часу. — ніжно огладила вона обличчя Ештона.

— Я хочу одружитись. — сказав Ештон серйозно. — А для цього я зробив не достатньо. А значить варто поспішити.

Мерін здивовано підняла брови:

— Недостатньо? А коли ж буде достатньо?

— Не знаю. Я ж обіцяв, що світ зможе обійтись без тебе. Мабуть, тоді? — роздумував Ештон.

— Як ти примудряєшся бути настільки розумним і дурником одночасно? — засміялась Мерін. — У тебе буде вдосталь часу повиконувати всі свої обіцянки й у шлюбі. Для чого ж тоді чекати, якщо ти хочеш цього?

— Раніше ти інакше говорила. — зауважив Ештон, скоса поглянувши на неї.

Мерін усміхнулась:

— Мабуть, я готова. І ти... Ти вдосталь знаєш. Якщо ще не передумав... І... Щодо часу. Якщо ми заключимо рівнозначний договір з можливістю кинути виклик один одному, тоді ти зможеш покинути цей світ, якщо вб'єш мене, вірно? Тому...

— Ти згодна? — не повірив Ештон своїм вухам.

— Так. Я ж давно вже погодилась...

— Зараз! Ти згодна зараз це зробити? — перебив її Ештон.

— Так. — усміхнулась вона.

Ештон схопив її на руки й закружляв з нею на руках. Мабуть, це найщасливіший його день.

— Ахах! Через одну повню! — засміялась Мерін.

— Чому? — зупинився Ештон, тим не більше, кохану з рук не пускаючи — нізащо.

— Тому, що ти хотів на полювання.

— Полювання... — з сумнівом поглянув він на Мерін. До біса полювання!

— Так. А до обряду я теж повинна підготуватись. Емоційно. Мені потрібен час. — пояснила вона.

— Ну, гаразд. — погодився Ештон. І широко усміхнувся: — Значить на другу повню.

— Так. Згода. А чому я, власне, прийшла? — раптом перевела тему Мерін.

— Не для того, щоб зробити мене найщасливішим чоловіком на світі, я так розумію? — напів запитав, напів здивувався Ештон, поставивши наречену на землю. — Це попутно вийшло. — розсміявся він.

— Ох! Та з тобою весь час так! — підтримала кохана.

— Зі мною все і так зрозуміло — я поруч з тобою скаженію від щастя і кохання. А от від тебе я не очікував. — серйозно покивав Ештон.

Мерін хмикнула, одночасно хіхікнувши й одночасно піднявши брови. Цікавий в неї звук вийшов. Та як вона умудряється бути такою милою? Ох... В нього вся кров з серця зараз википить, як з киплячої каструлі. Романтика така собі, але відчуття точно описані... Він просто знову її обійняв від неможливості висловити все словами.

— Ештон! Маю прохання! Дай же нарешті сказати! — стала Мерін віддирати його від себе.

— Я слухаю. — кивнув Ештон, але продовжив її притискати до себе. От просто з жадібності.

Мерін здалася, зітхнувши.

— Я хочу, щоб ти завтра прийшов на прийом, — пробубніла вона приглушеним голосом з обійм Ештона. — Прибудуть посли із Зовнішнього Світу.

— Гаразд. — погодився Ештон. Що завгодно. Навіть якщо вона його серце на блюдці попросить.