Забута у пеклі

Ештон не сподівався, що буде легко. Тому всі наступні події стали для нього несподіванкою... На наступний же день він прийшов в відділ соціуму. Де з ним провели плідну бесіду. Ештон і співробітники центру вирішили, що для першого етапу збору даних найефективніше відсіяти не зацікавлених, тому вони спільними зусиллями склали текст сповіщення і тут же його розіслали колишнім солдатам по Системі. В сповіщенні йшлося про появу нової програми по переселенню сімей колишніх солдатів, що була створена спеціально для них. А також внесли поправки на які наголосив Ештон: інформація про те, що для цієї цілі було виділено 3000 місць, про те, що всі переселенці матимуть такі ж права, як жителі Шазарії від народження, але і будуть жити відповідно їхнім правилам. Тут же був перелік основних моментів, на які слід звернути увагу. Наприклад, момент з дозволом на народження дитини і усиновлення, реабілітація для дітей, робочий графік в 25 обов'язкових годин, доступна медична допомога для сімей й інші подібні можливі підводні камені, з якими в майбутньому доведеться зіштовхнутися сім'ям. А опісля опитування, що складалося всього з двох слайдів: "чи є у Вас сім'я?" і "чи бажаєте Ви возз'єднатися з рідними?". Вже до кінця дня були зібрані дані — всього п'ятсот двадцять три солдати вирішило приєднатися до програми. І Ештон ще раз відмітив наскільки ж все у Шазарійців просто, швидко і ефективно.

Опісля для індивідуальних консультацій було виділено двадцять Соціальних Працівників, які мали б за чотири дні зібрати всі дані.

Ештон вирішив побути на одній із консультацій. Кімната була звичайним офісом, навіть переговорною, швидше. Білі стіни, стіл зі стільчиками й диванчик з туалетним столиком. Ештон розмістився на стільчику, за кілька хвилин консультація мала б початись. Ештон просто насолоджувався тишею і обдумував, що далі.

В двері зайшли дві жінки. Навіть без представлень Ештон безпомилково впізнав колишнього солдата, і Шазарійку, що відрізнялись одна від одної наче дві сторони місяця. Ештон встав.

— Доброго дня. — вклонилася шазарійка. — Дозвольте представити. Серце Шазарії. — вказала Соціальний Працівник на Ештона. Він не встиг навіть мукнути щось проти. Але, від цього все одно не втечеш. Тож, мабуть, правильно, що в подібних установах він носитиме це звання? — Та Художниця. — представила вона жінку, що раніше була солдатом. А зараз це просто матір, або чиясь дружина, що потребує допомоги. І хоч вона тримала лице, та була налякана, насторожена. Ештон привітно усміхнувся і привітався.

Консультація пройшла добре. Шазарійка вміла робити свою роботу. Вона пройшлася по основним пунктам програми, критичних моментах в різниці культур і законів (правил). І по ходу розмови жінка заспокоювалась. Ештон сидів тихо і не заважав. Він залишився задоволеним.

Опісля збору даних Ештона запросили на додаткові консультації, що призначили для тих, хто не вписувався в стандарти. Тут же Ештон дізнався приємні новини — на цей момент було використано 1760 місць, а отже не доведеться вибирати між сім'ями через брак місць і можна допомогти всім, хто цього потребує.

На додаткові консультації був запрошений Розвідник, Старший Соціальний Працівник та Ештон.

— Отже, почнімо. — Старший Соціальний Працівник запросив першого солдата та Соціального Працівника, що проводив його консультацію. Після привітань і коротких представлень Соціальний Працівник виклала суть проблеми. В цього чоловіка було четверо дітей, двоє з них — прийомні. Шазарійці підвисли на мить: обмірковували.

Ештон перервав коротку паузу:

— Не бачу проблеми. Для Шазарії — усиновлення це звична річ. Тут усиновлені діти прирівнюються до власних. Тому пропоную і в цьому випадку прирівняти усиновлених дітей до рідних і все.

Ештона слухали уважно.

— Так, це логічно. — погодився Старший Соціальний Працівник. — Думаю, питання на цьому закриваємо. Внесіть, будь ласка, сім'ю в список. — Вже звертаючись до підлеглого.

З наступним було цікавіше. Він хотів возз'єднатися з сестрою.

— Наша програма не розповсюджується на всіх родичів. — повідомив Старший Соціальний Працівник.

Солдат переживав, не на жарт нервувався. У нього був стан характерний для бійців... Готовність стояти до останнього:

— Я розумію. Але вона ще мала, я дбав про неї.

Ештон уважно слухав.

— Ви її опікун? — запитав Старший.

— Ні. Але ми жили разом. Наразі нею опікується моя бабуся.

Ештон поки що не втручався.

— Якщо у неї є опікун, і Ви ним не являєтесь, плюс це не та категорія близьких, яка входить в програму... — підсумовував Старший.

Але солдат перебив, схопившись за стіл руками:

— Я розумію, але їм буде важко вижити самим... Я тому і ... — він осікся. Поглянув на присутніх.

— Все добре. Кажіть, як є. — кивнув йому Ештон.

Солдат перевів на нього погляд, стиснув губи:

— Я тому і пішов на війну, щоб прогодувати їх. Ми... достатньо бідно жили. — для Шазарійців це порожній звук. Вони не знають, що таке голод. Але Ештон відмітив, що і агресії стосовно дій колишніх солдатів проти Шазарії, вони не відчувають... Хіба що Розвідник живіше реагує. У Шазарійців подібні почуття взагалі притуплені...

— Вас, швидше за все, на батьківщині визнали мертвим і повинні були виплатити рідним гроші. — Ештон не проти був допомогти. Але хотів розібратися все ж.

— Так... Але це... Не так як тут. Повинні були, не значить — виплатили. — солдат намагався пояснити і разом з тим не сказати зайвого. Ештон розумів... Він сидить тут один. А за столом напроти — чотири шазарійця. Що і можуть бути не зацікавлені в допомозі йому.

— Ви можете перевірити дівчинку? — запитав Ештон Розвідника.

— Так, звичайно. — відізвався той.

Настала тиша. Солдат був напружений, як натягнута струна.

— Дівчинка наразі знаходиться у притулку. Її бабуся померла три місяці тому. Гроші за загиблого на війні не виплатили у зв'язку з відсутністю опікуна і її неповноліттям. Але дівчинку хочуть усиновити. Вже ведеться процедура. — видобував інформацію з Ключа Розвідник.

Солдат напружився. Ештон теж. Щось тут не чисто.

— Коли їй буде шістнадцять? — запитав Ештон у солдата. Саме після шістнадцяти вже не можна усиновлювати?

— За п'ять місяців. — відповів злегка загальмовано солдат, збираючи думки в купу. З душі линули біохвилі глибокого гулкого страху.

— Хто кандидати на усиновлення? — продовжував ставити питання Ештон, на цей раз звертаючись до Розвідника.

Той поглянув трохи здивовано, але швидко дав відповідь:

— Жінка — вчитель математики у школі. Чоловік — професор Філологічного Факультету місцевого коледжу...

Розвідник замовк, урвав себе на півслові. І аж тоді, врешті зронив, заповнюючи тишу:

— Дивно. — в Ештона мороз по шкірі пройшовся. Що там? — Хвилиночку. — кілька довгих митей Розвідник щось вишукував, Ключ скакав з сторінки на сторінку: — Він брат Директора притулку.

Оце то мерзота. Солдат ще не встиг зреагувати.

— Того самого дитячого будинку? — уточнив Ештон для певності, хоча вже відчував, що ніякі уточнення не потрібні...

— Так. — Розвідник ствердно кивнув.

— Витягайте її звідти. — безапеляційно наказав Ештон. Він не збирався зловживати своїм становищем... Але... Якщо від цього залежить чиєсь життя, а так воно швидше за все і є. В крайньому разі, мала в біді... То коли ще використовувати можливості? Та й для яких цілей? Просто зараз він може допомогти одній конкретній дівчині. Так же і треба? А як інакше? Світ і складається з таких дівчат і їхніх братів... Всі на нього мить дивилися. Роздумували. Вони не могли йому відмовити. Розвідник відмер і напружено зашерстив в інформаційній сітці.

— Можуть бути проблеми з секретністю. — закусив губу Розвідник: — Ми швидше за все не зможемо проконтактувати з нею.

— Можна обійтися без її згоди? — запитав Ештон у солдата досить різко.

— Так. — швидко відказав той: — Ми були близькі. Коли вона дізнається, що потрапить до мене, то прийме все.

Ештон перевів погляд на Розвідника.

— Ми можемо підлаштувати дані в інформаційній мережі Зовнішнього Світу під її усиновлення в іншу країну. — запропонував той.

— Гаразд, але у Вас мало часу. Потрібно встигнути до усиновлення. До тих пір вона буде в безпеці. А от опісля...

Розвідник поглянув на нього з розумінням і кивнув. Йому імпонувало те, що зробив Ештон.

Старший намагався вникнути:

— У чому полягає проблема? — Ештон не очікував, що Старший все ж запитає.

— Гроші в Зовнішньому Світі це ресурс життя. Дівчинка для того, хто її усиновить — це прибуток, спосіб отримати блага. Її усиновлять, заберуть її ресурс життя, а опісля вона вже буде не потрібна. І як від неї позбудуться — залежить від фантазії і можливостей новоспеченого опікуна. — пояснював Ештон. І прекрасно бачив, що соціальним працівникам це на голову не налазить. — Для неї гірший варіант, якщо її вирішать залишити до повноліття. Адже в такому випадку вона опиниться на вулиці, щойно виповниться вісімнадцять. Та й такий ниций... чоловік не відомо як ще використовуватиме її два з лишком роки, доки вона буде в його руках.

Соціальні працівники витаращились на Ештона. Їм не вірилось. Але заперечень чи недовіри словам Ештона, хоча ні — Серцю Шазарії не було. Швидше вони не могли прийняти за реальність те про що їм розповіли.

— Гаразд. Я вніс її у список. — розірвав густу, хоч і коротку, тишу Соціальний Працівник.

Старший кивнув, погоджуючись.

— Я додав усі необхідні помітки. Її справа буде серед пріоритетних. — Розвідник припинив колупатися в Ключі.

— Чудово. Тоді переходимо далі. — кивнув Ештон.

— Дякую. — встав солдат з-за столу.

— Раді бути корисними. — відізвався Соціальний Працівник. Солдат кинув на того швидкий погляд і перевів очі на Ештона, ніби вирішуючи, чи дякувати окремо.

Ештон просто йому кивнув і стримано усміхнувся. Солдат пішов.

Всього таких консультацій було двадцять три. В результаті прийомних дітей, позашлюбних, і падчериць усяких прирівняли до власних. Наречених, коханих — до дружин, адже це пара. І було кілька випадків, що вибивалися. Прийняли майже всі. Ештон в кінці був витиснений, як лимон.

***

Після збору інформації будні знову покотилися рівним шаром. Ештон залишив розвідникам їхнє діло. І все ж вони кликали його кілька раз для консультацій.

Що ж до його власних майбутніх розвідників: Ештон відмітив, що на тренуваннях і під час гуртка вони перестали уникати Рікона. Не те щоб ставились на рівних, певна пересторога була, але вони спілкувалися. Розвідники зацікавились ларом. Розпитували у нього різні нюанси. Рікон розповідав. Він дивився на них відкрито, не ховаючи за спиною емоцій. І Ештон бачив, що хлопці думають. Порівнюють. Вони і в Ештона розпитували напряму: і за договір, і за їхні дивні стосунки. І Ештон доніс їм свою думку. Він дуже радів, що вони спитали, адже сам він не наважився б їм це доносити — нав'язана думка сприймається інакше, інколи наперекір.

Хлопці з гуртка музики перестали ходити на гурток. У них з'явилися інші справи і навчання, часу не вистачало, довелося вибирати між музикою і гуртком Ештона. Він їх підтримав. Сказав, що це природно — його підтримка вже їм не потрібна. Ще за два тижні, слідуючи прикладу музикантів, заучки теж пішли з гуртка. Садоводи вирішили залишитись до сезону цвітіння — їм було цікаво подивитись на результат. А опісля вони планували влаштуватись в ботанічному саду помічниками. Ештон і їх підтримав.

Та від тренувань хлопці не хотіли відмовлятись. Ходили, як і раніше. Це місце для них стало не лише спортивною секцією, а й місцем дружби. Ештон розумів.

Навіть Рікон вперся, що хоче перенести ритуал по "ходьбі під покровом Місяця" на наступну повню. І життя, не наповнене подіями, дало Ештону можливість на перепочинок.

Тож зараз він йшов після тренування додому.

《Ештон, допоможи.》— Рікон висмикнув Ештона з спокійних буднів всього двома словами.

《Де ти?》

《В Храмі. Сірін не прокидається》— слова Рікона пронеслися набатом в голові Ештона. Не прокидається.

Ештон полетів у Храм.

Сірін лежала на підлозі. А Рікон стояв над нею на колінах. Різке відчуття дежавю з'явилося у свідомості.

Він підскочив до неї й став коліном у воду. Енергія не виділялась. Хвилі були збитими і... приглушеними. Слабкими. На шиї був договір. У Ештона душа похолола. Він схопив її на руки і поклав у ліжко. Рікон, не питаючи, дав йому масло. Ештон розтер і почав звичним чином вирівнювати біоритм. І ритм вирівнявся. Але був таким же слабким. Ештон наповнював її енергією не жаліючи.

Проходили хвилина за хвилиною, а це не допомагало. Серце Ештона гулко билося. Він боявся нашкодити, тож припинив.

На ритм Сірін було легко настроїтись. Він був хоч слабким, але стабільним. Ештон, пропустивши будь-яку адаптацію, з розгону шугонув у медитацію. Здається, Храм хотів допомогти. Хоча... можливо не Храм — Місяць... Хвилі Сірін легко колихали Ештона. Він спробував дійти до їхнього джерела... Але інтуїція підказала йому, що він рухається не в тому напрямку. Напрямок. Ештон сковзнув по тілу Сірін. Її біохвилі були стабільні в усьому тілі й линули відповідно до роботи всіх органів, хоч і були сповільнені... Окрім голови. Її мозок наче був в конвульсіях. Біохвилі від її мозку заполошено билися об невидимий бар'єр. Ештон сковзнув до джерел її енергії, та він уже знав — що всередину проникнути не зможе. Ештон виринув з медитації.

— Знайди її партнера. Потрібно перевірити договір. Швидко, Рікон. — повторювати Ештону не довелось.

Рікон зірвався з місця і помчав, полетів на швидкості лара в напрямку цілі.

Поки Рікона не було, Ештон уважно обстежував Сірін. Всі її життєві процеси затухали. Було таке враження, що договір витягує не лише всю енергію, що виділяється з її тіла, а й життєво необхідну. Ештон знову занурився у медитацію. Її свідомість наче замкнута дика пташка в клітці билася об пруття... Ештон спробував пробитися до неї — заспокоїти, але це було неможливо — Сірін належить не йому. Він не може. Ештон безсилий.

— Наставник. — Рікон поклав Ештону руку на плече, висмикнув його з медитації. — Вибачте, що перебиваю. Я привів його.

Ештон розфокусовано подивився на новоприбулого. Розвідник. Ештон тепер їх здалеку бачить. Вони відрізняються від решти шазарійців. Якими б наївними і розніженими шазарійці не були в своїй утопії, потрібен відсоток, що цих ягняток захистить — сторожові пси. Ештону знадобилася хвилинка, аби отямитись.

— Потрібно перевірити договір. — подивився він на новоприбулого. Без вступів заговорив, наче лар.

— Як? — розгублено запитав Розвідник.

— Торкніться до договору і спробуйте дати запит. Це наче ментальний наказ. Тільки потрібно запитувати, а не наказувати. — пояснив Ештон і підсунувся на ліжку, пропускаючи його до Сірін.

Розвідник нахмурено поглянув на Ештона. Підійшов ближче, нахилився і поклав пальці на шию Сірін. Договір розійшовся нерівними хвилями кольору крові, наче намагався уникнути доторку за будь-яку ціну. У Ештона мурашки по шкірі пробігли. До горла підступив ком. Розвідник відсмикнув пальці. Ештон вскочив на ноги.

— Давно вона у такому стані?! — накинувся Ештон на Рікона.

— Другий день. — Рікон теж панікував.

Що робити? Ештон заполошено перевів погляд на Сірін. У неї немає трьох днів, як казала Мерін. Вона стільки не протягне. Можливо, Рікон би протягнув, Сірін не настільки сильна, але пручається за трьох. Виходить договір тягне на боротьбу з її свідомістю силу з неї ж. Ештон закусив губу. Мерін. Вона може допомогти. Він знявся з місця і побіг до неї, на ходу прокричав через плече:

— Залишайтеся тут! Рікон, якщо стан буде критичним, поділися енергією. — Ештон вилетів в двері.

Він біг настільки швидко, наскільки міг. Слава Богу, що Храм на одному рівні з Гаремом. Вже за пів години він був перед Мерін. Він ввірвався прямо посеред ради. Вже знайомі керівники відділів провели його поглядом в шатро.

— Мерін! — Ештон стояв задихано переводячи подих. Він стояв і розумів, що, мабуть, його прохання занадто нахабне.

— Що сталася, Ештон? — запитала Мерін. Вона огладила його заспокійливими хвилями. Ештон прикрив очі на секундочку, дозволяючи собі мить спокою.

Коли він відкрив очі, то був уже звичним Ештоном. Зібраним і спокійним. Готовим діяти.

— Допоможи, Мерін. — поглянув Ештон своєю синню в її фіолетові очі.

— Гаразд. — погодилась вона легко, не знаючи на що погоджується. Так не звично для неї ж. Але зараз так правильно. — Розкажеш по дорозі.

Ештон мимоволі замилувався нею, це здалось йому не природним і не правильним, зважаючи на ситуацію. Вона бігла поруч з ним, майже не напружуючись (у сукні до п'ят), і паралельно розмовляла з ним. І Ештон захоплювався нею. Навіть зараз. Він коротко пояснив їй, що її знайома лар відторгає договір. Що вона помирає.

— Доброго дня. Можна? — спокійно з посмішкою привіталася Мерін.

— Так, будь ласка, — відповів Рікон замість Сірін і вклонився їй.

Розвідник не готовий був до такого гостя. Він приголомшено вирячився на Повелительку і теж вклонився, запізніло.

Мерін сіла поруч з Сірін. Ештон негайно сковзнув у сприйняття. І заворожено спостерігав, як Мерін руйнує договір. Якщо він керував своєю енергією, як безформними потоками, то енергія Мерін нагадувала... Руку робота, що виконує якісь мікроскопічні дії. Вона чітко і точно маніпулювала її договором. Буквально за дві хвилини договір було поступово зруйновано нанівець. Свідомість Сірін вирвалась, і заспокоювалась хвилями під енергією Мерін. Вона влила в лара достатньо багато енергії, спрямовуючи її ціленаправлено в джерело, і між клітинами життєво важливих органів. При чому враження було таке, що вона годує кожну клітинку, наповнює енергією зсередини, як робила б енергія самої Сірін. Ніби пропускаючи етап засвоєння. Тепер з нею все буде добре. Мерін встала і наткнулась на благоговійний погляд Ештона.

— Ти неймовірна. — видихнув Ештон. І взяв її за дві руки.

— Ти вмієш поплекати моє его. — широко усміхнулася Мерін.

— Зробиш таке колись ще раз? Навряд я чомусь зможу навчитися, але я б помилувався. — Ештон не міг відірвати від неї погляду.

— Коли ти на мене так дивишся, я готова погодитись на що завгодно. — засміялась в його руках Мерін. Вона самозадоволено посміхалась.

— Навіть не попросиш чогось взамін? — хитро усміхнувся Ештон.

— Ти мені дав так багато, що просити більше твоєї похвали не стану. — усміхнулась вона, м'яко. За цією посмішкою було так багато... Але замість суму чи жалю відчулася велич. Тільки Мерін може фліртувати з величчю цариці. Ештон відчув таку хвилю любові, що просто несила була стриматись. І Мерін знову самозадоволено заусміхалась, приймаючи його біохвилі.

— То... — Ештон постарався взяти себе в руки. Все ж вони не наодинці: — Вона відторгала договір?

— Так. — кивнула Мерін. — Які припущення?

— Насильно нав'язаний договір. — стенув плечима Ештон. — Договір був абсолютно одностороннім. Навіть натяку на взаємність. Можливо вона не змогла прийняти якісь умови. Окрім того, вона могла розцінити якісь дії під час обряду, як насильство над собою.

— Я не чинив над нею насильства! — втрутився Розвідник. Можна зрозуміти, адже його звинувачують, по суті, перед Повелителькою.

— Душа кожного з нас — це таїнство. — примудрилась Мерін стиснути одне плече і "розвести" однією рукою. Ніби напівжест. Я тебе, ніби, не звинувачую, але сам добре знаєш, де завинив. А потім додала: — А можливо... Вона уже комусь належить. — Мерін кинула хитрий погляд на Ештона через плече, направляючись до виходу.

Ештон переварював кілька секунд. А потім вилетів у двері, наздоганяючи її:

— Зажди! Що ти маєш на увазі?

Та Мерін лише хитро усміхалась і Ештон вже знав, що вона нічого не скаже. Він просто проведе її.

《Подбай про неї》— настановив Ештон Рікона через ментальний зв'язок.

《Так, гаразд.》

***

Ештон знав, що найближчим часом він уже нічим Сірін не допоможе. Та й Рікон за малою пригляне. Тож повернувся до ларів ввечері.

Він постукав. Двері відчинив Рікон. Сірін лежала у воді, у неї був збитий біоритм. Рікон, очевидно старався з усіх сил настроїтись на ритм Храму, але поруч з Сірін вдавалося це з зусиллям.

Ештон встав поруч з нею на одне коліно і почав вирівнювати ритм. Сірін лежала мовчки і дивилася кудись Ештону під ноги. Коли він закінчив, торкнувся до її щоки:

— Як ти?

Сірін перевела погляд Ештону в очі і не витримала. Вона заридала вголос:

— Я не змогла... Я не змогла... — вона намагалася сказати щось через ридання, але фраза зривалася.

У Ештона стислося все всередині. Він просто сів у калюжу, пославши все до біса, згріб її на руки і стис в обіймах, гладячи по мокрому волоссю.

— Мені так жаль... Він... Я відмовилась від шлюбного договору... І він заключив зі мною... А обряд... — захлиналася дівчина: — Під час обряду... — все ридала Сірін Ештону в плече. — Мені жаль... Так жаль... Я не змогла змиритись. Він... Він... Поцілунок... — схлипнула Сірін: — Цей договір...

— Я розумію. Розумію... — Ештон все гладив її. Огорнув заспокійливою енергією.

Він уже мав уявлення про те, що відбувається. Бувши сильним ларом, по суті, парою вожака, Сірін не змогла погодитись на роль останньої ланки в зграї. А на шлюбний договір вона не могла погодитись через Рікона. Окрім того, сам поцілунок міг нести якийсь посил, який Сірін розцінила як загрозу чи насильство. У нього душа боліла за Сірін. За ці місяці вона стала не просто дівчиною Рікона... Він постійно відчував її увагу десь на невидимій периферії. Вона слідкувала за ним здалеку... Коли приходила в гості до Рікона(він достатньо добре навчився вирівнювати її біоритм, коли сам в порядку), в Храмі... Важко пояснити... Але Ештон відчував її на якомусь внутрішньому рівні. Зачислив до кола "своїх". І коли побачив на ній той договір... Ештон не повинен себе обманювати — він відчував що все не так, як мало б бути, не на своєму місці. І правда в тому, що Ештон уже не може уявити Сірін в чиїхось руках. Він не ДОВІРИТЬ її нікому. Особливо після сьогоднішнього.

Думки про договір із Сірін у нього вже з'являлися, але були надто далекими. Не першочерговими. Не оформленими, не чіткими. Зараз же вони явні. Ештон зітхнув.

Мова не лише про Сірін. А й про всіх ларів. Ештон відклав це питання. Як не першочергове. Проте він помилився. З кожним місяцем один лар потрапляє під договір. І добре, якщо це двосторонній шлюбний договір. Та найчастіше лари натягують на себе роль омеги в зграї, приймаючи договір приналежності.

Чи правильно зробить Ештон, якщо заключить з Сірін договір? А як же щодо інших ларів? З усіма ж не заключиш договір.

Ештон стиснув Сірін, що ридала не спиняючись, притис її голову щільніше. Вона вчепилася в його футболку. Ештон прислухався до Рікона, та він закрився.

До біса. Зараз він нікому її не віддасть. Він може подбати про одну конкретну дівчину зараз. А опісля він займеться іншими.

《Мерін》

《Так, Ештон?》— відгукнулася кохана.

《Я хочу заключити ще один договір з ларом. Дозволиш мені?》— серце Ештона забилось швидше. Він очікував відповіді.

《Так, швидко ти зрозумів.》— відповіла Мерін.

《Дякую, кохана.》

《М》— віддала Мерін останній посил. І Ештон чітко уявив, як вона усміхається.

Він обхопив обличчя Сірін двома руками і відсторонив від своїх грудей, так аби воно було за сантиметрів тридцять від його власного. Сірін від несподіванки перестала ридати й інстинктивно обхопила його зап'ястя. Ештон уважно заглянув їй в очі.

— Заключиш договір зі мною? — запитав він.

Сірін схлипнула, стисла губи і з очей скотилися сльози стрімкими струмочками. Вона силувалась щось сказати, але голос зник. Тоді вона просто закивала. Видерлась з рук Ештона і, ридаючи вголос, зарилась йому десь в груди.

— Дай масло. — тихо звернувся він до Рікона. Той мовчки простягнув пляшечку. Ештон розтер масло в долонях і поклав руку Сірін на спину над топом.

— Йди сюди. — покликав Ештон Рікона й розгорнув для нього іншу руку. Малого ніколи не треба запрошувати двічі, він одразу примостився до них в калюжу. Ештон сковзнув другою рукою і Рікону за комір, і став їх підлаштовувати під один ритм, тільки малому він вливав енергію малесенькими порціями, групуючи її, наче хвилі на воді, а Сірін — насичував енергією потужною пульсацією, наче потоки крові, що вириваються з серця. Рікон блаженно зітхнув. Дбаючи за дівчину ці два дні, йому і самому було непереливки. Тепер же вони тулилися одне до одного в обіймах Ештона. Відпочивали як емоційно, так енергетично.

І якби не вода під попою, чесне слово, Ештону було б затишно.