Забута у пеклі

В Храмі Мерін уже не нервувалася. Поводилась, як в гостях. І це Ештона смішило трішки.

Медитація пройшла чудово. Ештон отримував найчистіше задоволення від спільної роботи, ще й коли їхні душі були так близько. Зайняла медитація всього чотири дні, але вони встигли і перевірити механізми, і удосконалити, і ще раз обговорити. Мерін хоч і виправляла трохи за Ештоном, але дуже хвалила. А оскільки в медитації, тим більше глибокій — брехні не існує в будь-яких проявах, Ештон був гордий собою.

А опісля вони два дні ще провели разом. Було в цьому щось особливе — нагадувало спільний відпочинок після інтиму. Хоч раз Ештон і відволікся на ларів — таки прийшли, як погано стало. Ремісія десь до півтора тижня часу збільшилась у Рікона і майже настільки ж у Сірін.

А тоді знову будні... Знову зустрічі і звіти, хоч і не в таких кількостях, як раніше. Ештон справлявся.

Рікон і Сірін, як і обіцяв Ештон отримали чималу купу роботи, тепер їм потрібно було перебрати чотири схеми і інтерпретувати все для умов Храму. Аби будь-хто зміг підготувати кожен з п'яти обрядів. Плюс окрім тренувань, стартували гуртки з новими учнями. Малі зашивалися. Але не жалілися — справлялися.

І ось нарешті була перша лекція по життю ларів у новачків. Туди ж запросили Лі і Картера. А Ештон зав'язав волосся у хвіст, щоб не стирчало, надягнув олімпійку з капюшоном, тим більше щойно тренування було. І замаскував свої біохвилі під зовнішнє середовище. Сидів собі непомітно на задній парті, як такий собі самітник. Тим паче, що і однокурсники ще один одного не знають. На нього і не звертали увагу. Навіть Рікон мав здивований вигляд, коли перевіряючи клас наткнувся поглядом на Ештона. Впізнав, звісно, підвис на секундочку. Але підіграв.

— Отже. Всім привіт. Я Рікон. Буду вести у вас цей курс. — привітався викладач з аудиторією.

— Ти що лар? — запитав Розумник. Ештон так і назвав його. Язикатий, капець. Плюс юнацький максималізм — і на тобі готового лідера групки, як в школі. Той, хто найбільше випендрюється, але не завжди найтупіший, як здається.

— Так, лар. — кивнув Рікон.

— Пф. — зневажливо фиркнув Розумник: — Чому ти навчити можеш взагалі? Шавка безвольна. Крім Храму і не бачив нічого, мабуть.

— Ну, чомусь можу, раз тут. — усміхнувся Рікон. Він спостерігав.

— Пф... Нащо взагалі цей тупий предмет? Його не треба на вступних екзаменах. Та й узагалі не всім розвідникам ви треба. Тільки ярмо додаткове на шию. Я навіть не чув, щоб на навчанні був такий предмет. — фиркав і відбрикувався малий.

— Ну, тут цей предмет обов'язковий. Якщо не ходитимеш, тебе виключать з підготовчого курсу. — знову усміхнувся Рікон до малого, а тоді звернувся до аудиторії: — А хто ще що думає? На рахунок ярма на шию і потрібності-непотрібності ларів для розвідників?

— Ну, лари вірні, сильні. Ніколи не зрадять, не покинуть на полі бою. Корисні інструменти в зовнішньому світі. — нахмурилась, роздумуючи Пташка.

Рікон кивнув їй, приймаючи відповідь.

— Хижі, небезпечні істоти. Потребують обережності. Разом з тим з обмеженою волею. — вставив і свою думку Степовий: ну, капець сонячний пацан, як колосок, серйозно.

— Залежні, нестабільні. — додав Кернер. Чіткість і лаконічність — про нього.

— А хто такі лари взагалі? — запитав Картер.

Всі на нього обернулися, мовляв, що ти тут забув взагалі?

— Якщо ти не знаєш хто вони, як ти зібрався розвідником бути? — не промовчав Розумник.

— Хм. — хмикнув лаконічно і містко Рікон: — У кожного свої знання. Ось, будь ласка. Ти майбутній розвідник. А це людина з зовнішнього світу. Давай, Розумник, поясни що до чого. Потренуйся. — усміхнувся Рікон.

Розумник кинув на нього сповнений ненависті погляд:

— Що тут розказувати? Покручі між людьми і алубі. Були створені для виживання за темних часів. А тепер висять ярмом на наших шиях. — відрізав той.

— Хм... Знання є. Подача жахлива. Б'юсь об заклад твій співрозмовник нічого не зрозумів. Історія в Зовнішньому Світі викладається зовсім інакше. І це йому щось від тебе потрібно. А ти уяви на мить, що на завданнях все буде навпаки. Що тоді робитимеш? — підсумував Рікон. Обернувся, зовсім не чекаючи відповіді і стрибнув попою на вчительський стіл.

Почав розповідь, махаючи ногами:

— Ви Картер? — запитав Рікон.

— Так. — кивнув Кат.

Рікон йому привітно усміхнувся. І той розгубився.

— Отже. Хм... Алубі. Древня раса. Могутня. Їх технологіями Шазарія користується і донині. Наша Повелителька належить до неї. Та зараз ця раса майже вимерла. Наскільки нам відомо, Повелителька — останній її представник. Так сталося, що дуже давно. Кілька тисячоліть тому з'явилася ще одна раса. Яка несла загрозу і людям, і алубі. Тоді і були ми створені, лари. Ідеальна зброя проти ворога — напівкровки. — розповів коротко Рікон.

— А ти сам як ставишся до своєї раси? — запитала Ворон.

— Я? — Рікон здивувався від запитання, задумався: — Раніше я вважав, що ми — помилка. Що настільки залежні від інших істоти не повинні існувати у світі. Але... Одна людина переконала мене, що це не так. Я дещо зрозумів. — Рікон знову зробив паузу, неспішно мислячи: — Так вже сталося, що немає більше алубі. Ну, майже, так? А що якщо виникне нова загроза? Що тоді? Думаю ми потрібні цьому світу, адже виникали ж такі випадки повторно. Рашази були не останніми. І хто зна, коли природа припіднесе світу новий сюрприз і чи буде він приємним... А значить має бути і підстраховка. От тільки. Якщо ми вимремо, то що тоді? Де ви, люди, візьмете нових ларів? Невже ви думаєте, що Повелителька народить дитину, аби бачити як її нащадки покоління за поколінням проводять в подібному становищі, як наше? Так що... Цінуйте, що маєте. Симбіоз не просто так у світі існує. — сказав Рікон і розвернувся до стіни, спиною до класу, схилившись до Ключа, його довжелезний русявий хвіст мотнувся вслід.

— Скільки тобі років? — запитала Ворон здивовано.

— Дев'ятнадцять. — відповів Рікон, а потім обернувся через плече, усміхнувшись: — Просто життя було тяжке. Отже. Розглянемо відмінності людей і ларів на анатомічному, фізіологічному, енергетичному, інстинктивному і психологічному рівнях. А також відмінності душі. Коротко, звісно. Глибше ми про це ознайомимось на наступних заняттях. — Рікон розкрив голограму, замість дошки, що була б у звичайному класі. І почав роз'яснювати все на слайдах.

І коли вже дійшов до ієрархії, зайшла Сірін. Підійшла і чмокнула його в щоку:

— Я графік складаю. Наступного тижня ти проведеш гурток?

— Так. Це найлогічніше. — погодився Рікон.

Раптом Сірін обернулася і подивилася прямо на Ештона здивовано. Потім відвела погляд і продовжила думку, ніби нічого й не було:

— Воно то так, але роботи в Храмі купа.

— Впораєшся? — спитав м’яко Рікон.

— Звичайно. Якщо ні, то покличу тебе, або Наставника в крайньому разі.

— Добре. — кивнув Рікон.

Сірін теж кивнула і вийшла.

— От, до речі, ми майже дійшли до формування пар. — вказав Рікон долонею вслід Сірін.

Вона голосно фиркнула.

Рікон посміявся:

— Отже, пари...

Рікон розповів деякі загальновідомі факти про контрацепцію і регуляцію населення. А потім неприглядні факти, як люди формують пари з ларами, що було нормальним, з точки зору Рікона, як виявилось. А також він пообіцяв, що пізніше детальніше розповість про деякі інші форми стосунків між людьми і жінками-ларами. Ештон знав, що матимуться на увазі формені зґвалтування...

— Так і виходить, що ларам-чоловікам рідко щастить утворити пару. — завершив розповідь Рікон.

— Але тобі, як видно, пощастило. — прокоментував Розумник.

— Так. Пощастило з вожаком. — кивнув Рікон.

— З хазяїном, ти хотів сказати. — продовжував свою пісню задиристий малий.

— Якщо завгодно. — знову погодився Рікон. А от Розумник бісився, що не вдається піддіти лара.

— А що ж роблять інші? Між собою трахаються? — вищирився той.

Рікон на ньому затримав погляд.

— Для ларів це не природно. Не мислимо. Коли я про таке дізнався, то не міг вкласти це собі в голову. — постарався пояснити, що думає Рікон.

— Якщо всі лари такі як ти, то я укладу договір з хлопцем. — засміявся Розумник, явно радіючи, що вдалося таки зачепити лара. Рікон нахмурився.

— Ти робитимеш це тільки для того, щоб зробити боляче? — запитав він.

— Кажуть боляче тільки перший раз. — малий майбутній розвідник явно перестав відчувати будь-яку межу.

— Ні, я про інше. Я про психологічні страждання. — сказав Рікон.

— Ти що про гумор взагалі не чув? Я зрозумів про що ти. — скорчив гримасу Розумник.

Рікон зачекав ще кілька секунд на відповідь. Не дочекавшись її він звернувся до інших:

— Ще хтось щось думає з цього приводу?

— З приводу чого? З приводу гомосексуалізму? Ну... для людей це теж не природно. Але ж є такі пари. То чому вам теж так не робити, якщо вже у вас все так плачевно? — Степовий намагався розібратись. Не зі зла.

І Рікон відповів:

— Канібалізм. Як ти ставишся до цього?

— Ну... Негативно. — завагався Степовий, не розуміючи про що мова.

— А якщо ситуація безвихідна? От уявимо, що ви з Пташкою виїхали на завдання у зовнішній світ. І потрапили в ситуацію де або їж того, хто поруч, або помирай. Що вибереш? Хоча ні. Я придумав ще один варіант. Можна її і не вбивати. Достатньо ампутувати ногу. Тож і взагалі вдвох виживете. Так що? — Рікон дивився на Степового. Той кривився. — Картер, правда, у Зовнішньому Світі й досі є люди, що займаються канібалізмом? — запитав Рікон, не зводячи очей зі Степового.

— Правда. Існують такі закриті племена. — підтвердив Кат.

— Щобільше. Деякі вчені вважають, що це в природі людей. — продовжував думку Рікон: — Так що?

— Фу. Нащо все так загострювати? Це ж різні речі... — скривився Степовий.

— В обох випадках мова йде про первинні інстинкти: розмноження і поглинання їжі. Мова не йде про те що, де і як. Мова йде про прийнятність того чи іншого методу задоволення потреб. А тому, хоч ситуації різні — принцип один. Так що, Степовий, тепер кожен раз, як вирішиш провести ніч зі своїм підконтрольним ларом, згадуй, як ти їсиш Пташку. Або вона тебе. На вибір. — махнув рукою Рікон. І повернувся, щоб знову вмоститись на столі. Та мовчанки не було. Степовий знову запитав:

— А якби ти опинився в такій ситуації, що робив би? — запитав він.

— Ти про яку конкретно запитуєш? — уточнив Рікон.

Степовий знову скривився.

— Якби твій... — спробував добрати слово Степовий: — Партнер, захотів би провести з тобою ніч, що тоді?

Рікон здивовано підняв брови:

— Терпів би. — просто відповів він.

Ось тут всі замовчали.

Рікон оглянув їх. Задумався. Вказав на все ще не закритий слайд, пояснюючи:

— Ієрархія, пам'ятаєш? Лар не може піти проти свого вожака це проти нашої природи. Це не значить, що не буде боляче. Я про душевний біль, — знову уточнив Рікон. — Але він все одно не перечитиме. Тому "ні" вашого лара має бути у вас в голові. Інакше ніяк.

— Але... Це абсурд! — Степовий заперечив: — Не можливо пам'ятати про всі ситуації, наперед змоделювати і подумати! Як можна все знати?!

— Так питайте. — не розумів проблеми Рікон: — Якщо щось не ясно — питайте. Лар не скаже "ні", але відповість на будь-яке питання і завжди чесно.

— Це теж так собі. Що весь час про все питати? — сумнівався Степовий.

— Один раз запитаєш, на інший вже пам'ятатимеш. — стояв з все ще піднятими бровами Рікон.

— Ну... не знаю... — аргументів вже не було, але сумніви лишились.

— Ну, мені особисто цей варіант більше подобається, ніж той, де мене... — він скосився на дівчат. І зітхнув: — Ображають. Скажімо так. — Ештон ледь не пирснув. Важко було стриматись. Рікон і манери — річ незабутня.

Так і минали лекції Рікона. Всі отримували певне задоволення. Нудно не було.

На наступну лекцію прийшли вже "випускники".

— Рікоооон! — ввірвалися вони гуртом.

— Давай ще пройдемось по Зовнішньому Світу! — заволав Перший. А як його ще було називати?

— У нас ще лекції всі не вичитані. — заперечив Рікон.

— Та ж прийдемо ми на твої лекції! — набурмосився Боксер: — У нас тест післязавтра! Поможи!

— Та чому ви нервуєтесь? Наставник так вже вас виганяв, що скоро будете крос і всі нормативи наосліп здавати. А Зовнішній Світ і так чудово знаєте! — шикнув на них Рікон.

— Не буть злим! Давай Зовнішній Світ! — підтримав і Детектив. От личить йому. Трубки не вистачає.

— Добре. — розвів руками Рікон. — Так, то так.

— Супер! — всі залізли моментально у Ключі.

— Будівля-символ Парижа. — запитання.

— Ейфелева Вежа? — здивувався Картер: — У вас що там кросворд якийсь?

— А, так. Це Картер. Він друг Наставника. Буде викладати Зовнішній Світ, якщо надумає. — представив Рікон.

— Серйозно? — Перший засяяв. Тоді звернув у вагу на Лі: — Круті у Наставника друзі. А Ви теж його друг?

— Так. Я Лі. — коротко представився.

— Оооо! Справді? — тут уже Рікон просяяв й інтенсивніше замотав ногами: — Ваш шоколад просто насолода! Мені останнього разу трапився з кіркою апельсина, чорний солонуватий. Така смакота! Правда, Сірін майже все у мене забрала. Але було дуууже смачно. А Сірін трапився з такими блакитними вкрапленнями. Теж просто слів немає! Він мені, мабуть, і найбільше сподобався! Хоч і дістався всього шматочок. — аж облизувався він.

Лі здивувався, але здивування не показав:

— Радий, що сподобалось.

— Будівля-символ США. — втрутився Детектив: — Лекція закінчиться! Де ми ще візьмемо потім стільки знавців Зовнішнього Світу в одному місці?

— Статуя Свободи? І дійсно кросворди якісь. — усміхнувся Лі.

Друга лекція теж пролетіла невпинно і всі учні розійшлись. Тоді Ештон встав з насидженого місця — ух все тіло заклякло...

— Що за... Ти що весь цей час був тут? — підскочив Картер.

— Тааак... я маскувався. — розминаючись мовив Ештон. — Ось так. — Ештон почав змінювати біохвилі, як було до цього, і в міру наближення до зовнішнього середовища, очі Картера округлювались. Лі ж не розумів, що відбувається. Ну, втім Картер теж не розумів, але відчував.

— Що це.... ЯК ТИ ЦЕ РОБИШ? — нетямився він.

— Оо, а в тебе теж талант, як виявляється. Але я не здивований. В тобі це завжди відчувалося і притягувало, тільки раніше я не знав що це. — усміхнувся Ештон. І звернувся до Рікона: — То що?

— Ну... — Рікону не хотілося говорити про неприємне: — Я не впевнений на рахунок нього.

— А ще щось помітив? — спитав Ештон.

— Ні. Я не помітив, щоб в когось ще був позитивний відголосок. — живіше мовив Рікон.

— Так я теж. — задоволено усміхнувся Ештон.

— Ви про того малого вискочку? — спитав Картер. — Та у нього просто ще дитинство в жопі грає. Не факт, що він такий злий.

Ештон напружено подивився на Картера:

— Біда в тому, що він був щирим, коли погрожував. Для нього когось принижувати — річ прийнятна. Страждання заради самого страждання. Може розвідник з нього і вийде хороший, а от лару від нього може дістатися. Не знаю навіть... Виключати вже... Чи що робити?

— Та на моїх заняттях ще поспостерігаємо, — махнув рукою Картер.

— То ти таки згоден? — заусміхався Ештон.

— Так. — відповів Кат. А тоді все ж додав: — Ти мав рацію — це все одне і те ж. А ти, схоже, і справді знайшов щось вагоміше, аніж просто голий патріотизм. Хочеш зберегти щось по-справжньому важливе...

— Ну, можна і так сказати. Моя ціль трохи інша. Зробити так, щоб люди і лари, і вся Шазарія цілком вижила і процвітала без сторонньої підтримки. — так. Більшого їм знати не варто. — А ти що, Лі?

— Я в ділі. — а от його біохвилі були куди більш красномовні, аніж слова — він хотів допомогти, розділяв несправедливість, відчував борг перед Ештоном, він думав, що може це зробити.

— Значить прекрасно. Рікон вас зкурує. Ще буде одне моє заняття, побудете присутніми, а потім він вам допоможе. Гаразд? — уточнив Ештон. Усі троє кивнули. — З часом роботи буде більше. А поки що одна ця група. Вчіться викладати. А що основне — робити з них людей.