Забута у пеклі

Щось залоскотало щоку Ештона — він прокинувся. Це було волосся Мерін. Вона спала в його обіймах. Він поворушився і кохана прокинулась. Обернулась, усміхнулась:

— Твій лар під дверима.

Ештон здивовано поглянув на Мерін. А потім згадав про біохвилі, про поїздку, що заснули вони вчора у спальні Ештона, щоб йому було легше збиратись… Й інші деталі попередніх днів і майбутніх планів…

Він нахилився, поцілував її:

— Не проти якщо я Вас познайомлю? — чомусь для Ештона це було важливим. Він з замиранням серця чекав відповіді, аж сів в ліжку.

— Я дуже за. Хотілось би побачити в чиїх руках я тебе залишаю. — прозвучало... дивно. Але Мерін погодилась і Ештон зрадів. Мерін встала і потягнулася у своїй котячій манері.

Ештон покликав Рікона ментально: "Зайди" і відчув, як лар переполошився. Але вже за мить зайшов. Мерін прижмурившись поглянула на Ештона: зрозуміла, що він передер її ідею. Але, здається, залишилась задоволена. Ештон теж встав з ліжка.

Рікон несміливо зайшов. Вклонився. Він боявся. Ештон чітко це відчув.

— Це Рікон. — представив Ештон.

Мерін усміхнулась йому. Рікон знітився. Ештон не розумів у чому річ. Ну, Мерін сильна, так. Але чому її боятися? Піддані не бояться її. Ештон торкнувся енергією до малого. Рікон здивовано перевів на нього погляд. І Ештон підморгнув.

— Мерін, що тобі привезти з поїздки? — запитав раптом Ештон.

— Ммм... — усміхнулась вона і примружитися знову: — Підкуп?

— Чому це підкуп? Подарунок. Сувенір з подорожі. — Ештон трохи обурився і жартівливо образився. Мерін засміялась.

— Дай подумати, — притисла вона вказівний палець до усмішки, закрила очі та схилила голову набік: — Чим зараз люди труяться?

— Тобто? — засміявся Ештон трохи нервово, але прекрасно розуміючи, що Мерін має на увазі щось своє.

— Ну, раніше морфій був поширений, ще раніше алкоголь, тютюн. Ще раніше трави, гриби.

Ештон здивовано розширив очі:

— Нічого собі сувенірчик. — він був в легкому шоці. — Кока-Колу тобі привезу.

— М? — Мерін зацікавилась. — Що це?

— Вода солодка. Підлітки дудлять. На шлунок погано впливає. Хоча в маленьких дозах корисно для травлення. — пояснив він і схрестив руки на грудях.

Мерін весело і дзвінко засміялась.

За всім спостерігав Рікон. Він був... спантеличений.

— На твій розсуд, Еш. — відсміявшись, сказала вона. А потім плавно підійшла до Рікона і поклала на плече руку: — Бережи його, хоч би що там було.

Тоді підплила до Ештона, нахилила до себе, потягнувши за футболку, дуже по жіночому. Чмокнула в губи:

— Щасливої дороги.

— Я скоро приїду, кохана. — відповів їй Ештон. Усміхнувся.

Мерін відповіла ніжною усмішкою і плавно покинула спальню. Рікон їй вклонився.

— Ну, що? Пора йти. Я зараз тільки переодягнусь швидко, гаразд?

Рікон мовчки кивнув. І вийшов. Здається він ще не прийшов до тями після культурного шоку.

***

Ештон і Характерниця віддали свої Ключі. Потім всі троє переодягнулись у все ті ж білі халати й зайшли у спеціальну герметичну камеру. Деякий час відбувались якісь процеси. Як Ештон розумів, тут подавались сигнали мікромеханізмам на їхніх тілах, що дозволяло їх вимкнути чи знищити. Коротше — знезараження. А потім з іншого боку двері відчинилися в ізолятор. Така собі казарма на п'ять ліжок. Душ, туалет. На столі були складені речі.

Ештон підійшов. Побачив листи Лі й Тейлора, що він давав розвідникам заздалегідь. Ештон одразу забрав конверти.

Їм видали документи США. Тепер Ештон був Беном, Рікон — Стівом, а Характерниця — Ліз. Ще їм дали гроші (Ештон здивувався: їм видали стільки, що вистачило б на два нормальних будинки. Нащо стільки?); смартфони: вже з сімками; ключі від машини (їм видали сімейний бусик на сімох людей); три дорожніх сумки з одягом і предметами гігієни. Також тут була упакована їжа на добу. І спеціальні браслети, в яких вбудовані ментальні перекладачі, а ще через них можна подати сигнал SOS розвідникам. І карти (Ештон попросив).

Ештон поскладав все своє у свою сумку, схопив її та радісно пішов у туалет переодягатись. Вийшов він у футболці, джинсах, кросівках і у худі з капюшоном. Як же Ештон зрадів такому рідному одягу. Задоволено завалився на ліжко (навмання) і почав колупатися у смартфоні. Інтернет, ясна річ, не ловив, але він просто вирішив згадати що до чого.

Ново названа Ліз і Рікон (тобто Стів) послідували прикладу і переодяглись. Розібрались самі — допомога не знадобилася.

Рікон вмостився на ліжко поруч з Ештоном, а Характерниця через одне. Вони теж поковирялися в телефонах. І всі трохи розслабились.

— Ну, що? Зіграємо в карти? — відклав Ештон телефон.

— Карти? — зацікавлено підняв голову Рікон.

— Так, йди навчу. — з ентузіазмом покликав до себе Ештон.

І Рікон пересів до нього на ліжко, заворожено дивлячись, як Ештон тасує колоду.

— Служителько, ти з нами? Може я тебе псевдонімом називатиму в поїздці? Ліз? Непогане ім'я. — усміхнувся їй Ештон. — Тобі, до речі, личить одяг Зовнішнього Світу.

— Справді? Я собі дико виглядаю. — відгукнулась Ліз, піднявши характерно руки в сторони, роздивляючись у що ж це вона одягнута.

Вона поглянула якось дивно на Рікона, Ештон це помітив, але зробив вигляд, що ні. Після секундної заминки вона сіла на ліжко в компанію. І Ештон пояснив правила. А потім вони грали. Спочатку приноровлювались до гри, але вже невдовзі говорили про Зовнішній Світ за грою, про поїздку, цілі, плани. . Їх висадять біля моря, де вже чекатиме машина. А далі вони повинні справлятись самі. Ештон порадив їм придивитись і для себе сувеніри, і для рідних. Він заявив, що вони виділять на це окремий день. І ще десь по дорозі обов'язково прогуляються в лісі. Потім знайдуть дружину Тейлора й Ештон віддасть лист. І в той же день потрібно буде знайти "сувенір" для Мерін. А потім основна ціль подорожі — сім'я Лі. А опісля одразу назад.

Їм було весело.

***

Ештону було жарко. Просто нестерпно. Він прокинувся і перше що побачив — це те, що на його груди пускає слину Рікон. Ештон охрінів просто. Такого нахабства він не очікував. Він влупив Рікону щиголь в лоб. А цей нахаба тільки замукав і покривився.

— Ти чому в моєму ліжку? — а? Якого хріна? Поясни-ка!

— Ммм...

— Не "мм"! Злізь!

Рікон прилип до нього всім тілом і буквально навалився.

— Ну, піпець!

— Твій біоритм був такий заспокійливий... Я не втримався. — міцніше вхопився за Ештона Рікон. Ну, хіба що зубами не вчепився. Капець!

— Злізь, кажу! — спробував віддерти від себе малого Ештон. Але він і не думав прокидатись. — Ти ж не спиш після сходу сонця! — Ештон перевірив телефон. Вже дев'ята. Він і сам знатно видрихся.

— М... Після стабілізації договору я вже кілька днів сплю довше. Це так прекрасно... Спати під сонцем так тепло. Ніколи не думав, що зможу... — смачно поплямкав Рікон і втисся носом в Ештона.

— Для тебе що нормально спати в чужому ліжку? — не міг прийти до тями від обурення Ештон.

— В нашому договорі кажеться, що для мене у твоєму домі завжди знайдеться місце. — кутиком рота задиристо, капосно і сонно видав Рікон. Ні, ну у нього під час сну нахабства додається чи що?

— В домі, а не в ліжку! — обурювався й далі Ештон.

— Ти не уточнював де конкретно. — гигикнув Рікон.

— Я серйозно, Рікон. Злізь з мене! — роздратовано рявкнув Ештон.

Рікон з жалем зітхнув. Ще раз потерся щокою, як собака. Сів на ліжку, спиною до Ештона і потягнувся. Ештону стрельнула думка, що зі спини його можна сплутати зі стрункою дівчиною. І ця думка не на жарт розізлила його. Дожилися! Пішов нахрін! Ештон встав з ліжка. Схопив сумку і пішов в туалет, приводити себе в порядок, переодягатися і все інше.

— Насправді ми й дійсно часто спимо разом. Спали в Храмі. — примирливо сказав Рікон, коли Ештон вийшов. Він чекав його біля дверей. — Не злись.

Ештон поглянув на Рікона. Малий, очевидно, вже зовсім прокинувся. І винувато тепер дивився на нього. Ештон зітхнув.

— Та не злюсь. Просто... Ну, знаєш... — Ештон задумався. Ні, ну вони з солдатами теж покотом спали. Але це все ж інше. — Коротше, особистий простір. Якщо погано, чи дуже треба — то лади, можеш полежати. Але... Коротше, поважай мою приватність.

Рікон зосереджено поглянув на Ештона.

— Приватність? — малий не рубав, що це значить.

Ештон глянув на нього:

— Слово "такт" тобі відомо? — спитав трохи роздратовано Ештон, але все ж йому було більше смішно вже із ситуації.

— Так. — кивнув серйозно Рікон.

— Ось. — підтвердив кивком Ештон.

Ліз за всім зацікавлено спостерігала.

***

Об одинадцятій, як і домовлено, всі стояли біля транспортного засобу. Така собі амфібія. Може летіти над водою, плисти під водою, і, навіть, на невеликі відстані пересуватися по суші.

— Розвідник. Ззовні звати Себастьян. — відрекомендувався пілот, що очікував їх біля амфібії.

— Наставник. Ззовні — Бен. — представився Ештон.

— Рікон. Ззовні — Стівен. — скопіював малий.

— Служителька Фаворита. Ззовні — Ліз. — повторила Характерниця.

Всередині був просторий салон, розрахований на десятьох персон. Схоже чимось на середину човна. Було дуже зручно. Столик по середині міг підійматися, або опускатись, щоб було більше місця. Крісла були сполучені, підлокітники теж піднімалися чи опускались, перетворюючись на частину сидіння. Тобто це могло бути секційними сидіннями, чи комфортним широким диваном. Всі розсілися і знову грали в карти, весело говорили. Вони летіли нереально швидко. Але пересуватися було дуже приємно, не відчутно хвиль або якогось дискомфорту взагалі. У вікна можна було подивитись на море і небо. Ештон насолоджувався. Він думав, що тільки через це варто стати розвідником — порадів за своїх хлопців.

***

Їх привезли на узбережжя Штату Флорида. В сонячне Маямі. Сім'я Лі живе в Теннессі. Якщо без зупинок — їхати трохи понад дванадцять годин. Але Ештон не планував мордуватися. І вони ще мали справи. Окрім того, дружина Тейлора живе в Оклахомі, а туди їхати з Маямі так і взагалі майже добу якщо не зупинятись...

Діло йшло до вечора. Тому Ештон знайшов їм готель за кілька годин їзди в потрібному напрямку. Там і вирішили заночувати. Там і забронював квитки.

— Коли будете готові вертатися назад, подайте з узбережжя сигнал з браслетів, і протягом кількох годин я вас заберу. Я патрулюватиму не далеко. Якщо сигнал буде з материка, я розціню це як сигнал біди. — нагадав ще раз Розвідник-Себастьян.

— Гаразд. Ми будемо не раніше, як через тиждень. — своєю чергою нагадав Ештон.

— Так. До зустрічі. — кивнув той.

— До зустрічі. — попрощалися новоспечені мандрівники та попрямували до машини.

Коли Ештон сів за кермо, спогади захлеснули його. Він любовно огладив кермо. Завів машину. Рікон сів біля нього. А Ліз розмістилася в салоні.

— Ти любиш пілотувати цей транспорт? — поцікавився Рікон.

— Так. У нас кажуть «водити машину». — усміхнувся Ештон. Серце радісно защебетало. Вони поїхали.

Рікон поглянув на Ештона якось дивно.

— Що? — не витримав він цього погляду разом з сумішшю незрозумілих болючих біохвиль.

— Ти сумуєш за домом? За Зовнішнім Світом? — трохи здавлено, здається, запитав Рікон.

— Хм. — посміхнувся Ештон. — це швидше ностальгія за улюбленими речами.

— Ти казав, що любиш ліс і небо, — висловив малий свої попередні спостереження, намагаючись прояснити для себе ситуацію.

— Так. Люблю. Але небо не замінить Мерін. — сказав Ештон і поглянув в очі Рікону на коротку мить, все ще усміхаючись. Той теж йому відповів посмішкою.

В Ештона приємно стислося серце від усіх цих думок, але до цієї теми дотичні й болючі питання:

— Що вирішили з Сірін?

— Вирішили, що почекаємо на її договір. — хоч Рікон усміхнувся, та Ештон відчув, як боляче стало хлопцю. — Ти їй сподобався.

— Ревнуєш? — хитро, але награно запитав Ештон.

Рікон здивовано підняв брови:

— Не в тому сенсі! Як людина, як партнер для договору! — малий дивився трохи з викликом, але прекрасно відчував, що Ештон просто над ним підтрунюює.

Він спокійно, хитро усміхнувся:

— Питання те саме.

Той підняв одну брову. Але задумався:

— Мені було б важко зараз відмовитись від тебе, навіть якби я міг. Але заради Сірін... Можливо, якби повернути час назад, я все ж поступився б їй... Але... Я відчув... Тоді в Храмі. Коли ти прийшов. Відчув, що зміг би підкоритися тобі. Ти сильніший за мене. Але, разом з тим... Твоя сила спокійна. — зітхнув і перевів погляд з вікна на Ештона. Сумно усміхнувся: — Не знаю, як пояснити. Це було…

— Я розумію. — кивнув Ештон. Йому було приємно це чути. Він подумав хвилю, але вирішив поки не казати, що вони можуть розірвати договір. Зараз Рікон тільки мучитиме себе. Воно йому зараз не треба. — Я вже казав Сірін. Можу і тобі повторити. Я не впевнений чи взагалі заключив би договір, якби не зустрів тебе. В тобі дуже багато самоусвідомлення, власне бачення світу, чітка позиція. Мені потрібно було це бачити в тому, з ким я б заключив договір. Тому, я думаю, ми підходимо одне одному. Не думай, що було б, а що ні. Сталося те, що мало статися. От і все. — Ештон подивився на Рікона уважно і глибоко, хоч і коротко. І повернув погляд на дорогу.

Рікон усміхнувся, повернувся до вікна і дивився на захід сонця. Вперше в житті.