Забута у пеклі

Зранку авантюра зі сніданком пройшла на ура. На розчарування Ештона – Мерін спить у халатах, що мало відрізняються від її щоденного кокона.

Але ранок був милим. Мерін залицяння сподобались. І він отримав в нагороду поцілунок, й щасливий помчав на тренування.

***

Зранку він побачив осторонь від своїх учнів хлопця.

– Здрастуйте. – привітався той.

– Здрастуй. А ти що тренуватимешся у цьому? – Ештон підняв брови. Пацан був у якомусь доісторичному пальті. До речі, Ештону сподобався стиль. Він взяв собі на замітку.

– Мені не казали, що буде тренування! Вибачте! – пацан явно запанікував. І, очевидно, не був в курсі, що відбувається. З Архітектора стане зробити йому сюрприз. Ештон порадів. Влаштує йому вихор подій. Нехай звикає. Затиснутий він якийсь. Воно і ясно – втратив батька, та й, мабуть, вони були дуже близькими, раз хлопець хотів піти по його стопах: рідна людина не тільки по крові, а й по духу... Ештон знав що таке втрачати. Пацану потрібно рухатись далі. От Ештон і влаштує йому рух. Це він може. Це він вміє.

Ештон підійшов до пацана і по-хазяйськи бухнув на нього долоні й кілька разів хлопнув-прибив з силою. Оцінив таким чином розміри приблизно.

– Барабани!

Учень прибіг:

– Привіт, Наставник. А це що новенький?

– Дуже імовірно. Зараз переодягатимемось, позич йому свій запасний костюм. А, до речі. Пацани!

Хлопці позбігалися.

– На цьому тижні замість екскурсії ідемо мірятись до мого кореша. Будуть вам спортивні костюми. – і Вже звертаючись до новенького: – Екскурсія в четвер. Так що маєш час вирішити, приєднаєшся до нас, чи ні. Якщо так, то після тренування будь готовий йти мірятись. А тепер всі в роздягалку!

Ештон не жалкував ні хлопців, ні себе. Він відчував, що сили повернулись. Мунлайт раділа. Та й він сам ненавидить почуватись розвалюхою.

Напотівшись вдосталь, всі переодягнулись і почали розходитись, хто куди. А пацан не знав, що робити й куди йти, хоч на тренуванні він почувався вільно.

Тож Ештон підійшов до новенького:

– Так, а ти підеш зі мною. Поговорити треба. – і вже голосно до всіх: – До завтра, пацани!

– До завтра, Наставник! – нескладним хором проволали пацани, хто звідки.

Новенький офігівав з того, що відбувається, але покірно пішов за Ештоном.

Так куди його вести? В те кафе можна, що з клумбою в формі купола. Класне тихе місце. Що треба.

Йшли мовчки. Ештон обмірковував. Хлопець хоч і в відносній формі, але програє і йому, і, навіть, пацанам. Він тупо не підготовлений. Хм… Дивно.

Ештон обернувся на нього. Він тримався молодцем. Тобто Мунлайт чітко відчувала, що він розгублений, навіть наляканий трохи, злий від цього. Але ззовні – тримався чудово. Ештон усміхнувся. Йому й справді личить його вибір (а от скніти в Служителях йому не варто). Ще малий, але явно вродливий, складний. З відчуттям стилю і такту. І видно, що розумний. Замкнутий і відсторонений, але чутливий до зовнішнього середовища. Мерін його теж так наскрізь бачить? Господи, Ештон сподівався, що він виглядає достойно...

Так вони й дійшли до потрібного місця. Зробили замовлення.

Й Ештон почав розмову:

– То ти не потрапив до розвідки? Можеш показати мені свої результати й мінімальні показники для вступу?

Пацан здивувався, але не виказав цього мімікою.

– Так, без проблем. – за кілька хвилин в Системі він знайшов все потрібне й скинув Ештону на Ключ.

– То ти умудрився здати всю теорію і завалив нормативи? Пф! Та вони смішні. Здати не проблема, тільки ж тренуватись треба. Цікаві предмети в тебе для здачі. Знання Зовнішнього Світу, – з великої букви, виявляється... – адаптація технологій, орієнтація в інформаційному просторі... Хах... Цікаво. Слухай, а ти в курсі хто я?

– Ні, я не знаю цього. – спохмурнів хлопець. – Мене Архітектор змусив прийти сюди. Він нічого не пояснив.

– М. Ясно. Я полонений солдат. Був раніше. Тож без проблем зможу і натягати тебе до потрібних норм, і з цією твоєю абракадаброю для знань Зовнішнього Світу допомогти можу без проблем.

– Ммм... І що ж колишньому солдату треба від такого як я? – з підозрою звузив очі малий. І Ештон з гордістю здивувався. Перший шазарієць, який висловив до нього підозру. І, чорт! Як же круто. Ештон задоволено посміхнувся. Він зі шкури вилізе, щоб малий не застряг безвилазно в служителях.

– Тут така справа. Мені Архітектор розповів, що ти збираєшся йти у наложники, а потім по кар'єрній драбинці в служителі. Маю пропозицію. Мені потрібні служителі для забезпечення базових потреб та комфорту. Ти мені служиш 25 годин на тиждень. Тобі це діло зараховується, як бали соціального життя, чи як тут у Вас. А я тебе готую до вступу у розвідники. Що скажеш?

Хлопець набурмосився і задумався. Ештон аж відчув, як у нього колесики в голові закрутилися. В прямому розумінні відчув – хвилі роздумів, дивне відчуття. Ештон не скоро звикне до цього чудернацького світу енергії.

– І скільки я так повинен Вам служити? – висмикнув хлопець Ештона з його нових відчуттів.

– Хм. – Ештон злорадно усміхнувся, як містер Зло. – Доки не вступиш на навчання до розвідників. От тобі й подвійний стимул буде.

Хлопець здивувався. Але раптом його переповнила рішучість:

– Згоден.

– От і прекрасно. Пішли я тебе познайомлю зі Старшим Служителем Гарему.

– То я тепер буду Служителем Гарему?

– Ні. Я тебе приймаю у свою свиту. Я Фаворит. Тобто ти будеш Служителем Фаворита. –

У малого очі округлились. Він хотів вскочити на ноги й кланятись, Ештон по виразу обличчя зрозумів, тому швидко перехопив того за плечі (добре, що столики маленькі) і бухнув назад у стілець з висоти кількох сантиметрів, на які вже встиг вскочити пацан.

– Але для тебе я в першу чергу Наставник. Не забувай про свою ціль і чому ти на це погодився. – пригрозив йому пальцем Ештон.

Малий нервово хіхікнув.

– Не буває, щоб так щастило. – тихо мовив він.

– Ти потрібен мені, а я тобі. От і все.

***

Щойно Ештон відвів малого до Акіла, з’ясувалося, що треба прийти ще на три аудієнції: з Залізною Леді й дівчиною-Характерницею від Архітектора, а також ще хтось по заявці. Але Акіл всіх згрупував на один часовий проміжок і призначив зустрічі в тому ж кафе (на прохання Ештона).

Залізна Леді виявилась справді старшою жінкою (хоч вона виглядала на 45, їй було уже 60. Шазарійські технології в дії). Маленька, худенька, не надто вродлива, але надзвичайно доглянута й акуратна. Сувора, але тактовна. Згідно з її рекомендацій – вона була працелюбною. Й мала досвід організації людей. Вона розповіла йому, що вже втомилася від дітей і своєї професії. Її втомила постійна зміна облич. Пояснила, що в силу віку хоче душевного спокою й більшої стабільності. А ще вона хоче жити поруч з роботою і по мінімуму їздити в інші міста: не любить подорожі. І хоче мати не багато начальників.

Ештон обдумав її слова. Але відчував, що вона йому не просто підходить, а дуже допоможе. Її влаштувала роль служительки й вони уклали договір між собою на взаємовигідних умовах. Тепер вона і Ванесса будуть на рівних керувати свитою, і з плечей Акіла, нарешті, спаде роль його секретарки. Хоч Ванесса й боїться відповідальності, та Ештон надав їй статус Старшої Служительки Фаворита (і з нетерпінням чекав, що ж вона йому на це скаже), такий же як і Залізній Леді. І залишився задоволений своїми рішеннями.

Що ж до дівчини Характерниці (Ештон вирішив скористатись характеристикою від Архітектора, охрещуючи її подумки), вона виявилась приємною дівицею і нагадувала хіпі. Являла собою щось типу опозиції поглядів. В суміш з юнацьким максималізмом це поєднувалось у якусь гримучу суміш. От тільки вона не знала з ким їй боротись, як і за що. Ештон же прикинув, що їй потрібно, та не знав, як це дати. Їй треба подивитись на Зовнішній Світ. Порівняти культуру, познайомитись з різними людьми. І брати участь у формуванні культури та суспільства тут, вдома. Та він дасть усе це їй. Просто потрібен час. Дивно, та вона повірила йому.

– Погоджуюсь за однієї умови.

– За якої? – Ештон відчував, що це щось важливе для дівчини.

– Коли настане час, Ви відпустите мене, але не раніше. Я надто експресивна і хаотична. Якщо Вам підходить така Служителька, я залюбки спробувала б.

І Ештон погодився. Як виявилось, вона дуже розумна. І змогла пройти курс історії, культури, етнографії Шазарії та Зовнішнього Світу одночасно (тобто шість курсів). Але не хоче працювати в бібліотеці, вчителем, і взагалі не може себе знайти. Їй потрібно побачити те, що вона вивчала так багато. І Ештон дав собі слово – вона побачить, та й він сам буде для неї об'єктом дослідження.

Вони залишились задоволені один одним.

***

Третє знайомство було найдивнішим і найсумнішим за останній час.

До столу підійшла темноока дівчина. Ештон знав цей пустий погляд – людина, що втратила тягу до життя. Душевна рана, яку не вилікують жодні технології. У Ештона був піднесений настрій, та побачивши цю жінку, всі емоції швидко втихомирились і він налаштувався на нову співрозмовницю.

– Здрастуйте. – привіталася вона байдуже.

– Здрастуйте, сідайте, будь ласка.

Жінка сіла і без інтересу поглянула на нього. Ештон вже звик, що Шазарійці самі все викладають, тож здивувався з її мовчання. Та подив був... тихим.

– Що Вас до мене привело? – почав розмову Ештон.

– Система. – байдуже відповіла вона. – Мені потрібно відпрацювати 25 годин на тиждень, а заявок немає уже давно.

– Чому? – продовжив він.

– Мабуть, тому що мене ніхто не хоче бачити поруч з собою.

– Чому Ви так думаєте? – Ештон запитував беземоційно й спокійно.

– Тому що в мене найнижчі, мабуть, рекомендації в Шазарії.

– Чому ж вони настільки низькі?

Жінка роздратовано поглянула на нього і зітхнула:

– Очевидно, тому що я не хочу працювати.

– Чому ж Ви не хочете?

Жінка спохмурніла:

– Вам потрібен працівник чи ні?

Ештон похмуро їй посміхнувся, встав і галантно подав їй руку. Жінка поглянула йому в очі, потім перевела погляд на руку, і якось зовсім невпевнено вклала туди долоню.

– Ходімо прогуляємось, раз Ви вже прийшли. – вміло переклав її долоню собі під руку. Жінка насторожено дивилась на нього, але як і всі Шазарійці не знала як поводитись у відповідь на наглість.

Ештон просто блиснув на неї очима і повів у напрямку однієї тихої вулички в сусідньому містечку (де був Реабілітаційний центр), на яку наткнувся. Там було гарно. Плющ був висаджений так, що обплів усі будівлі. Ештону там подобалось більше ніж в оранжереях, і навіть більше, ніж в ботанічному саду. Він хотів зводити туди Мерін. Але, ось – веде не знайому жінку.

Вони йшли мовчки, жінка повисла на його руці та йшла, змирившись. Ештон був певен, вона пішла б туди, куди повели б. Він знав чого вона хоче – смерті. Знав цей погляд надто добре. Погляд, що не бачить життя, погляд, що шукає вихід із світу, котрому вже не належить. От тільки з технологіями Шазарії це не так просто. Вона ніби в пастці. Та він не готовий був допомогти їй з цим. Він був готовий лише змінити її бажання. Не важливо які причини привели її до цього. Важливий шлях, яким вона покине свій відчай.

– Мені не потрібен працівник. – порушив врешті тишу Ештон.

– Тоді для чого ж Ви створили заявку? – спокійно безмятежно спитала жінка.

Ештон відчував, що їй подобається тут. Вона почувається умиротворено. І ворожість щодо нього розчинилась у байдужості.

– Я змушений був. Я Фаворит. І статус зобов'язує мене мати свиту. – відповів чесно.

– Чому б Вам тоді не взяти Служителів у свою свиту? Вони були б щасливі служити Вам.

– Не мені, а Фавориту. – Ештон поглянув на жінку. Вона його зрозуміла.

– Я Вам не підходжу. Це якась помилка. – зітхнула.

– Я так не думаю. – рішуче, але м’яко заперечив Ештон.

– Чому? – іронічно посміхнулась.

– Я дуже не хотів аби мені служили. Не хотів навколо себе метушні. Не хотів... Хм... Як би Вам сказати. Я завжди сам себе обслуговував. І допомагав іншим. І абсолютно не хотів приймати те, що тепер мене обслуговуватиме величезна купа людей. Я не вважав, що заслужив це. Адже все, що я зробив – це покохав жінку. За це велика шана на моїй батьківщині не належить. Я не хотів використовувати свій статус для свого комфорту, тому що я відчував себе огидно через це. Я хотів кохати цю жінку просто заради неї самої. Не хотів, аби мої стосунки давали мені якісь привілеї. Не хотів, щоб хоч хтось міг запідозрити мене у нещирості по відношенні до неї. Та я дещо зрозумів. – роздумував вголос Ештон, дивився на будівлі, виливав душу цій відстороненій особі, заодно і пояснюючи їй свою точку зору...

– І що ж? – жінка слухала.

І Ештон усміхнувся їй:

– Я зможу принести користь тим людям, що служитимуть мені. І нехай це вони працюватимуть заради мого комфорту, та я зможу їм дати набагато більше. Я завжди жив так. І тепер бачу – в моєму житті нічого не зміниться. Зміняться лише методи. – Ештон зробив паузу. – Служіть мені. Тільки пообіцяйте, що вкладете у це всі свої старання. Допоможіть мені допомогти іншим. – "А я допоможу Вам" – подумки додав Ештон. Все ж жити заради інших не найгірший варіант.

Жінка дивилась на нього уважно. А потім печально усміхнулась, опустила голову і сказала:

– Звучить не погано.