Забута у пеклі

Прокинулись вони ополудні. Зібрались неспішно, весело перемовляючись, й без поспіху завантажились у капсули.

Цього вечора Ліам вгощала свою зграю власноруч впольованою здобиччю. Всі інші — заздрісно нюхали. Всі в Храмі гомоніли, обговорюючи новини.

Ештон же радо засвідчив присутність партнера Тісая у Храмі. Опісля повернувся додому.

Цієї ночі до нього завітала Мерін. І Ештон поділився з нею своїми враженнями від полювання.

— Ммм.... То ти знайшов шлях? Врятував її? — усміхнулась кохана.

Ештон усміхнувся їй. Але душа болісно відгукнулась:

— Так. Я знайшов шлях. — продовжував сумно усміхатись Ештон.

Мерін нерозуміюче на нього подивилася.

— Та вона надто пізно пройшла ним. Вона надто довго боролася.

***

Цей тиждень Ліам майже не вставала з ліжка. Її звір спав поруч. Вони перемовлялися біохвилями.

Ештон як закрився, так і ходив ось так. Не хотів, аби його жаль і туга затьмарювали дні Ліам.

— Здрастуй. — усміхнувся Ештон.

— Здрастуйте. — усміхнулась у відповідь Ліам.

— Бачу, ти порозумілася зі звіром. — сперся Ештон плечем об дверний косяк, не наважуючись переступити поріг.

— Так. — усміхнулася широко дівчинка. — Звір втамував голод.

— Радий чути. — Ештон дивився їй в очі. Він не відчував провину. Він зробив для неї все, що міг. Та зранену душу вилікувати може лише час. І Ештону так жаль, що він не може їй його дати. Дівчинка закусила губу, наважуючись на щось.

— Я пам'ятаю, коли Ви вперше прийшли. — вона дивилась Ештону в очі, та бачила спогади. — Я тоді вже бачила... Знала, що Ви... — Ліам стисла губи. — Ваша енергія наповнила Храм. Біохвилі дзвінко лунали в кожному куточку. Всі діти тоді завмерли, дослухаючись. Ще до того, як Ви заключили договір з Ріконом. Ще до того, як Ви йшли під покровом Місяця. Ще до того, як Ви Сірін від смерті врятували, і до того, як з рук нещастя видерли, — у Ліам покотилися сльози: — І до того, як... — схлипнула вона. — Як Лісар йшов укладати договір, з посмішкою вітаючи людину... І ще до того, як Храм ожив.

Ліам замовкла, тамуючи ридання. А потім і зовсім зітхнула:

— Я просто повірила. І звір мій повірив. Відчув. Я не ображаюсь на нього. Йому потрібно було те, що я не могла дати. Та я зовсім не жалкую. Тому що завдяки мені Ви побачили, що може допомогти іншим... Я вірю Вам. І інші вірять... Та Ви тільки не забувайте, що лари сильні. Всі ми сильні. Не треба нас жаліти. Просто дайте нам... Те що потрібно. Більшого і не треба. А ми віддамо себе на заміну. Для Вас не шкода, Хранитель. Мені не жаль, що я не побачу, у що виллється Ваша воля. Бо я й так знаю. Вірю. Відчуваю.

У Ештона сльози скотилися з очей:

— Ох, маленька... — зітхнув він. Підійшов до неї, ліг скраю, притулився до неї всім тілом. — Я не підведу тебе, Ліам. І віру твою не підведу.

Ліам заснула в обіймах Ештона. Притулилась до нього. Тихим і безмятежним був її сон. Звір теж заснув. А невдовзі розчинився у повітрі.

Ліам більше не прокинулась.

***

Ештон дотримав слова. І поховав Ліам сам. Це було не складно, на превеликий жаль. Ештон волів би зараз копати яму. Або рубати дрова на погрібельне багаття.

Але все що йому потрібно було — опустити невагоме тільце у труну.

Церемонія прощання була у Храмі Місяця. Її провів Лагор. Її ім'я вигравіювали на стіні церемоніальної зали. Ештон ніколи до цього не звертав уваги на ці стіни. Але тепер бачив скільки тут імен...

На балконах стояло багато ларів. Всі, хто знав Ліам. І кожен підходив до закритої вже труни і прощався з нею. Останнім підійшов Ештон.

За час прощання, мікроскопічні механізми у труні знищили її тіло, вода вилилась прямо на підлогу, приєднавшись до провідникової системи Храму. Від чого Ештону стало погано. Але, Слава Богу, він і так уже тиждень закритий ходив, так що ніхто нічого не помітив.

Рештки було ретельно зібрано у невеличку коробочку.

Її взяв у руки Ештон. Опісля коробочку опустили в малесеньку ямку, викопану прямо у полі.

Мабуть... Не найгірша церемонія, на якій йому довелося побувати. Було багато світла. І було багато емоцій. Не лише сумних — багато хто сміявся, проводжаючи її у путь, згадував веселощі з нею. Дехто розповідав казки, співав колискові. Дехто розказував секрети. Дехто давав настанови. Ештон же побажав їй удачі.

Ештон стояв посеред поля, поруч із Храмом. Торкнувся пальцями свого кинджала. Він жадібно потягнувся до нього. Ештон взяв у руки кинджал. Ліам. Кинджал відізвався. Заповнився теплом. Прив'язав себе до Ештона. Відтепер її віра у нього супроводжуватиме його. Нехай же і вона проведе його цим шляхом.