Забута у пеклі

Вранці Ештон почувався дивно. Було таке враження, що йому не вистачає головного болю. Ніби то й не болить, але... Щось десь на периферії блимає.

Він встав, довів себе до ладу, одягнувся. Поглянув на руку. Хм... Мабуть, краще одягнути щось з довгим рукавом. А з людського одягу на довгий рукав він знайшов тільки кардиган. Не одягати ж його на тренування. Але почувається він розбито. Може, ну його на хрін сьогодні? Проведе просто заняття, хай хлопці побігають, а він сьогодні дасть собі фору. Один день. Сил немає...

Він одягнувся, як випало: футболка, кардиган, бриджі (хоч вони й були схожі на офісний одяг), і мокасини (тепер мокасини – його все...) Пішов у ванну, оцінив себе в дзеркалі. Це нікуди не годиться. Він як начальник виглядає, а не офіцер. Пішло в дупу. Піде так, але візьме з собою змінний одяг.

Так і зробив. Взяв просто в руки переодягачку (треба придумати собі якусь спортивну сумку, чи що) й пішов.

Чомусь хлопці прийшли раніше. Стояли галділи.

– Привіт. Зараз переодягнусь і прийду, можете починати пробіжку.

– Доброго дня, Наставник. А Ви з нами не тренуєтесь сьогодні?

– З завтрашнього дня. – повідомив він і пішов переодягатись.

Вони мали щось типу роздягальні. Ештон сів на лаву і сперся лобом об долоні. Щось зовсім сил немає. Посидів так хвильку. Все ж переодягнувся. Хотів уже йти, але щось його підтрушувало: взяв все-таки кардиган. Хоч і виглядає, як клоун, але фіг з ним...

Хлопці вже закінчували пробіжку. Ештон стояв і слідкував за ними.

Потім робили розминку. Справлялись самі. Окей, молодці. Ештон стояв і кутався в кардиган.

– Це правда? – як нізвідки виникла Ванесса. Ештон покосився на хлопців. Вони займались.

– Правда. – кивнув він. Дівчина вже намірилась кланятись, але Ештон вчасно її впіймав за плечі.

– Не зараз. – вказав очима на хлопців. Ванесса покивала з розумінням.

– Можна подивитись? – спитала вона. Ештон завагався: на вулиці все ж так, але задер рукав.

Ванесса вже знайомо потягнулася пальцями до татуювання. А потім схаменулася, відсмикнула руку й поглянула на Ештона.

– Можна. – кивнув він, не чекаючи вже знайомого запитання.

Ванесса торкнулась, по татуюванню побігли хвильки. Вона округлила очі й раптом скрикнула:

– Як ти почуваєшся?! – вимогливо насупилась на Ештона.

Ааа так от в чому справа. Ештон обсмикнув рукав і закутався в кардиган:

– Ніби застудився. Підтрушує і слабкість. Це через договір?

Дівчина на нього недовірливо подивилась.

– Так. Він тягне з тебе енергію. Зараз йде процес стабілізації. Тобі б відлежатися три дні. Ти справді почуваєшся нормально? Звичайний договір може довести до півсмерті... А договір такої сили... І ти тільки слабкість відчуваєш? Точно все добре? Чому ти взагалі сюди прийшов? – обурювалась Ванесса.

– А куди мені було йти, у мене ж робота. – вказав Ештон долонею на хлопців.

– Вони не тупі. Самі справляться три дні. А у тебе лікарняний. Все пішли. Я відведу тебе додому. – насупилась вона, явно налаштувавшись стояти за своє рішення до смерті.

Ештон зітхнув.

– Гей, Барабани! – він так називав найстаршого сімнадцятирічного хлопця (він же був найбільшим бунтарем, і явним лідером). – За старшого. Я на лікарняний. За три дні прийду

– З Вами все добре? – підбіг барабанщик.

– Та нормально все. – махнув рукою Ештон.

***

– Чому ти їм не скажеш? Це велика честь. – спитала Ванесса по дорозі додому.

– Ні, те з ким я зустрічаюсь, це моя особиста справа. І я не хочу, щоб мені через це кланялись, а надто мої учні. Я нічого особливого не зробив. А якщо я з ними й поділюсь, то не в контексті "я Фаворит Покровительки, носіть мене на руках", а швидше "я почав зустрічатись, порадійте за мене".

Ванесса дивилась на нього і не розуміла. Взагалі.

Ештон усміхнувся їй.

– На твоєму місці будь-хто інший зрадів би такому статусу.

– Можливо тому вони не на моєму місці? – м'яко посміхався Ештон.

Ванесса оніміло на нього подивилась. А тоді задумалась:

– Можливо ти правий.

Біля його кімнати чекав Акіл і ще три Служителі. О, Боже…

– О, Ви знайшли Шановного Фаворита! – Акіл був переполошений.

– Шановний Фаворит був на роботі. – ошарашила Ванесса Акіла. Він ошаліло подивився на Ештона.

– З Вами все гаразд? – служитель був явно вибитий з колії.

– У Шановного Фаворита слабкість. – відповіда Ванесса, позбавивши Ештона необхідності відповідати.

Акіл недовірливо насупився:

– Дозвольте про Вас потурбуватись. – поклонився він, а за ним вслід інші три служителі й Ванесса.

Ештон хотів, щоб йому все нормально пояснили без зайвої метушні й не хотів впускати у свою кімнату гурт людей, аби вони над ним незрозуміло чому метушилися. Як би то сформулювати, щоб не поставити нікого в незручне положення...

– Я почуваюсь добре. Думаю двох людей, аби зі всім розібратись буде достатньо. Чи можу я Вас Старший Служитель Гарему і Вас Служителько Гарему попросити мені допомогти? – запитав (чи то перед фактом поставив) Ештон і, не чекаючи відповіді, зайшов в кімнату, залишивши двері відкритими.

За хвильку вони зайшли трохи спантеличеними.

– А тепер розказуйте що до чого. – зірвав Ештон ковдру з ліжка, опісля закутався в неї по шию, роззувся без рук і всівся на ліжку з ногами, зарившись у кумедний затишний клубок. Здається, трусити його стало більше.

– Кхим-кхим. – прокашлявся Акіл у кулак. І надавши собі поважного вигляду, почав: – Шановний Фаворит, Ваш стан...

– Ештон. – перебив він. – Давайте нормально, без показухи та зрозуміло...

Втомлено пояснив все ж, зітхнувши:

– Всі свої.

Ванесса й Акіл переглянулися між собою здивовано. І Ванесса подала голос:

– Можна сісти?

– Так, звичайно сідайте. Вибачте. – швидко випалив Ештон. Зовсім вилетіло з голови...

Ванесса сіла прямо на підлогу біля нього, а Акіл на ліжко.

– Ну, я тобі все вже у двох словах розказала. У тебе новий договір, якому потрібен час стабілізації. Для цього йому потрібна енергія. І зараз він черпає енергію з тебе. Все, що можна – це економити енергію. Відлежатися, по суті. Пити гарячі напої. Не їсти важкої їжі... – миттєво зорієнтувалася дівчина.

– Окрім того, договір справжній, а не синтетичний, тому не вдасться згладити симптоми. – додав Акіл.

– Синтетичний? – уточнив Ештон.

– Так. – Акіл підняв власний рукав і продемонстрував тату: дві паралельні різної довжини лінії, що зверху оточені незамкнутим кільцем. Всі лінії тонесенькі, майже не вагомі, срібні й мерехтливі. – Це особлива технологія, створена на основі напрацювань Повелительки. Щедрість Повелительки не має меж, і вона дозволила дослідити її методи маніпуляції біополем. Але останній договір, як ми уже вчора уточнили, був наявний для дослідження 5 000 років тому. Весь цей час ми удосконалювали ці технології та змогли в певних моментах змінити властивості таких договорів. Наприклад, згладити симптоми при адаптації, зменшити кількість поглинутої енергії й інше. З іншого боку, довелося пожертвувати іншими характеристиками, наприклад, силою договору. Хоча, вони й близько не стояли зі справжнім договором від початку. Тим більше з договором Повелительки. На скільки я знаю, навіть інші алубі не могли створювати договори такої сили. Й могли укласти договір приналежності. А от Повелителька удосконалила цей напрямок ментальних вмінь... – здається Акіл був готовий читати цілу лекцію.

– Для чого цей договір взагалі? – вирішив втрутитись Ештон.

– О... Вони мають незліченну кількість функцій. – авторитетно підняв підборіддя Акіл.

– Наприклад?

– От мій договір надає мені сьоме відчуття, тобто замінює органи чуття, яких немає у людей і дозволяє мені відчувати біохвилі інших істот. В результаті я навчився частково маніпулювати цими хвилями. Хоча мої вміння нікчемні, якщо порівнювати з алубі. Також мій договір акумулює мою власну енергію й раціонально переспрямовує її по тілу, що дозволяє зекономити ресурс, тобто сповільнює старіння тіла. Й останній ефект: це особливий зв'язок з Системою. Я, фактично, її частина.

Ештон дав собі слово не впадати в прострацію і не дивуватись. Це все потім. Потрібно вникнути:

– А у тебе теж є договір? – запитав у Ванесси.

– Ні. – засміялася вона. – По-перше, це велика честь. І надається договір, як нагорода за особливі заслуги. Або ж як інструмент, якщо це потрібно для роботи. Або ж дарується особливо цінним людям. Науковцям, наприклад. А ще, не кожен здатен пережити адаптацію. Якщо ментальні здібності від природи не достатньо сильні, людина може впасти в кому, або ж навіть померти тихою смертю. А ти ось на роботу пішов... – додала притишено Ванесса.

– А мій договір що може? – запитав Ештон.

– А ти не знаєш? – здивувалася дівчина.

– Ну... – він що це має якось відчувати, чи що?

– Коли ви заключали договір, що вклали у це? – підказала Ванесса.

– Істинний договір працює інакше. – втрутився Акіл. – Повелителька могла не сказати, що вклала у сітку. Чи сказала?

– Ну... Ми обговорили на яких умовах будемо зустрічатися... Скільки, наприклад. Свободу дій... – Ештон скривився. Він зрозумів, що це якась нісенітниця, і взагалі мова про інше.

– І... Скільки? – запитав обережно Акіл.

– Вона може кликати мене чотири рази на місяць, а я можу приходити коли заманеться. Але можу забути про всі обмеження. І можу жити повним життям. – постарався Ештон пригадати якомога точніше.

– Так і сказала? – майже пошепки запитала Ванесса.

– Ну, приблизно. Можливо, не дослівно, але суть така. – задумливо протягнув Ештон.

– Ну, якщо я правильно розумію, тобі надали доступ до Шазарії. – висловила свої припущення дівчина.

– Інколи волю Повелительки важко осягнути. – зважено натякнув Акіл.

– Короче, потрібно запитати у неї. – підсумував Ештон.

– Думаю, це буде найрозумніше. – кивнув Акіл.

Всі замовкли.

– Дозволь, я скажу служителям приготувати тобі купальню, чай на травах. І масажист обітре тебе маслами? І можна ще енергетичну підживку зробити. – скориставшись паузою затараторив Старший Служитель Гарему.

– Вони що все ще тут? – напів здивувався, напів обурився Ештон.

– Так, звичайно. За дверима.

– Блін. – з прикрістю підсумував Ештон. – Що таке енергетична підживка?

– Інші люди поділяться з тобою енергією.

– Як? – підозріло прижмурився Ештон. В голову полізли спогади про оргію.

– Є різні способи. – акуратно мовив Служитель. – Є спеціальні договори, що дозволяють вливати свою енергію іншим...

– Тобто постояти поруч, – уточнив Ештон. – І це їх в кому не відправить?

– Ні, в кому не відправить. – засміявся Акіл. – Ну... Легше було б мати фізичний контакт.

– Який контакт?

– Поцілунок. – випалила Ванесса швидко, очевидно втомившись від танців навколо бубна.

– Обійдусь. Мені й так нормально. – рішуче відрізав Ештон.

– Я взагалі не розумію, як ти ходиш! – обурився Акіл.

– Давай все, що можна без контактів різних. На це не згоден. Я ж маю право вибору? – Ештон ще не відійшов від вчорашнього. Не треба йому пригод. Очевидно, в Шазарії йому не влаштовуватимуть сцен ревності, але це не значить, що для нього це нормально. Він ніколи не зраджував і не збирається. В нього є власні принципи й змінювати їх він не буде.

– Гаразд. Нехай буде хоч так. – погодився Служитель. Було видно, що він не згоден. Але порушувати чужу свободу просто так не може, адже це суперечить вже його принципам. Окрім того, Ештон і справді притомний, і ніби навіть стабільний. Він підозрював, що Акіл перевірив його своїм договором, перед тим як погодитись. Адже цей чоловік просто так на повідку у капризів не пішов би.

Акіл вийшов за двері.

– Не думала, що ти так близько спілкуєшся зі Старшим Служителем Гарему. – прошепотіла Ванесса.

– А те, що я зустрічаюсь з Повелителькою тебе вже не дивує. – засміявся Ештон.

Ванесса теж засміялась, жарт їй сподобався, хоч вона і почервоніла трохи:

– Ти взагалі дивний. Дружиш з купкою дітей, рядовою Служителькою Гарему і Старшим Служителем. А от Служителів, що мали б тобі тепер служити, як Фавориту до себе не підпускаєш.

– До речі, стосовно цього. Це що тепер за мною слідкуватимуть? Я зможу далі працювати? – будь ласка, нехай нічого не змінюється... Будь ласка.

– Ну... Я не знаю. Знаю, що у тебе повинна бути свита. Мінімум з чотирнадцяти служителів.

– Скількох? Нащо стільки? Для чого вони мені? – Ештон абсолютно не хотів ніяку свиту.

– Тобі одночасно повинні служити двоє Служителів. В Шазарії робочий тиждень триває 25 годин для однієї людини. Тобто логічно, що служителі матимуть зміни, аби служити тобі.

– Кошмар. – підвів він власні підсумки.

– Чому ти так не хочеш, щоб тобі служили? – Ванесса щиро намагалася вникнути. – Ти ж нормально сприйняв те, що я тобі допомагала? Це майже те саме. Тобі підберуть найкращих Служителів. Ти будеш задоволеним. А якщо ні, зможеш вибрати тих, хто служитиме тобі. Для кожного Шазарійця це велика честь. Тобі ніхто не відмовить.

Ештон переварював. А потім на думку прийшла одна ідея...

– Я можу обрати будь-кого? – уточнив він.

– Думаю так. Головне, щоб обраний дав на це згоду.

– І для цього мені потрібно поговорити з ним? – хитро посміхнувся Ештон.

– Так, звичайно. – здивувалася Ванесса.

– А я можу вибрати солдат, якими я командував?

– Так, звісно. – усміхнулася дівчина, нарешті зрозумівши у чому хитрість.

Ось і можливість допомогти, якщо їм це потрібно.

***

– Добре, далі я сам. – спробував протестувати Ештон, коли Ванесса й Акіл хотіли його буквально роздягти, аби засунути в купальню.

– Ні в якому випадку. – трішки вже встигла вивчити Ештона дівчина. Вона уже зрозуміла, що з ним не лише можна поводитись настирливіше, а інколи навіть потрібно. – Якщо ти втратиш свідомість і втопишся, вся Шазарія втратить шанс на розквіт. Я піду з тобою.

– Переодягнутися я можу сам? – здався він.

– Так, звісно. – сказала дівчина і завмерла поруч.

– Наодинці. – вкрадливо прижмурився Ештон. – Взагалі то для нас показувати тіло – річ інтимна.

– Ну, я ж знаю твоє ім'я. – нахмурила брови Ванесса.

Нічого собі розклад.

– Окей, для мене ми достатньо близькі, аби ти мене безпокарано била, їла з моєї тарілки. І навіть спала в моїй кімнаті. Але бачити моє тіло може тільки моя дівчина. Тобто жінка з якою я знаходжусь в романтичних стосунках.

– Але ж ти переодягаєшся зі своїми учнями? – продовжувала освоювати вищу математику дівчина.

– Вони чоловіки! – вже втрачав він терпіння.

– То значить я можу лишитись? – встряв Акіл.

Ештон безсило зітхнув.

– Якщо не договір, то ви мене доб'єте, – безсило дивився він на них. – Окей. Ви йдете зі мною в купальню? То що, Ви теж маєте переодягтись? То добре, переодягнемось разом з тобою, так Акіл?

На це обоє Служителів округлили очі.

– Ти хочеш розділити з нами купання? – притишено уточнив Акіл.

Ештон безсило потер долонею лице, розуміючи що це ще один виток тонкощів шазарійських стосунків.

– А в чому проблема?

– Це для нас велика честь! – обоє одночасно поклонилися.

А тоді затараторили навперебій:

– Я залюбки розділю з тобою купання.

– Ми з шаною приймаємо твою пропозицію.

– Стоп-стоп. – замахав Ештон руками. – Поясніть но, що за цим стоїть.

Служителі переглянулися.

– Під час купання люди обмінюються енергією. Зазвичай купання розділяють лише найближчі люди. Подружжя, кровні родичі. Чи... учні з учителем. Чи... Ну... – Ванесса намагалася підшукати ще приклади.

– Названі брати. Це як... Обіцянка, обряд, тільки без договору. – спробував приєднатись до пояснень Акіл. – Я залюбки розділю з тобою життя. Ти достойний. І це не через те, що ти став Фаворитом. – рішуче додав він. – А ще це чудовий спосіб підживити тебе енергією без фізичного контакту.

– Так. Я теж... Я раніше не зустрічала таких... Яскравих людей. Я з радістю крокуватиму поруч, якщо ти дозволиш.

Ештон... А що Ештон? Що, блять, Ештон? Так... Це не пиздец. Це щось зовсім інше. Окей. Окей, і що робити? Відмовити вже якось не гарно... А якщо він погодиться. То що? Ну, якщо він їх покине, то ж це стосовно них – безчесно? Тобто такі клятви не порушують так просто. Ким він буде після цього? А якщо він залишиться в Шазарії назавжди? Якщо прийме її разом з новими людьми, і зі звичаями, і з Мерін... Тоді він зрадить батьківщину? І хлопців?

Але ж... Що йому дала батьківщина? Війну? Він не мав сім'ї. Його виховував дідусь, який помер ще до його повноліття... Щоб уникнути інтернату, Ештон пішов у військове училище. І що потім? Його кинули на амбразуру, забувши про всі попередні досягнення, заради наживи... Без достатньої розвідки... А чи хоче Ештон взагалі повернутися? Тут у нього є те, що вдома не світить. Неймовірна дівчина, прекрасні друзі, учні. Для чого? Принципи? Так Ештон ніколи не був затятим патріотом. Він завжди думав лише за свій взвод, що замінював йому сім'ю. А про хлопців він подбає і тут. Тепер так точно.

– Так. Для мене теж честю буде розділити відведений мені час з вами. Ви чудові люди. – дав Ештон відповідь, виважуючи кожне слово. І вклонився їм.

Акіл і Ванесса засоромились. Це виглядало так... приємно.

В купальні сиділи мовчки. В білих халатах. Ештону полегшало.

– Акіл. – представився раптом Служитель і усміхнувся Ванессі. Й все так же підсміюючись, пояснив: – Думаю, у нас достатньо спільного, аби стати ближчими: Ештон, а тепер ще й спільна енергія.

– Ванесса. – весело підтримала дівчина. – Для мене це честь.

– Для мене теж. – Погодився Акіл.

***

Після всіх процедур Ештону полегшало і він повернувся у кімнату. На всі вмовляння залишити з ним свору служителів, Ештон категорично відмовлявся. Тому Акіл залишив з ним Ванессу. Було вирішено, що якщо щось буде потрібно, вона повідомить через повідомлення в Системі, а сама спостерігатиме за ним. Ештон пробував відкараскатись і від дівчини, але вона його взяла на слабо натуральним чином, підключивши дівчачі штучки: "Ти що не хочеш розділити зі мною компанію?", "Я тобі набридла вже?" І де тільки набралася? Але Ештон нічого з цим зробити не зміг... І здався.

Ванессі принесли крісло, вона сиділа поруч і тихенько читала, взагалі Ештона не чіпаючи. І він розслабився. А коли його знову почало підтрушувати, замовила йому чай, і їжу, що відповідала раціону. А також йому принесли щось типу зігрівальної ковдри.

Одним словом, Ештон визнав, що Ванесса йому зараз потрібна. Тому що він, як теля.