Забута у пеклі

Для Повелительки нічого не змінюється. Навколо лине життя, і лише вона одна ніби кам'яна статуя – застигла посеред потоку істот. Повелителька усміхнулась цій думці та покрутила в руках льодяник з "магічним" складником. Ех, а колись наркотики їй подобались. Вона ще раз лизнула льодяник. Нічого. Не цікаво і блякло. Хм...

Поруч з троном на напільній подушці сиділа наложниця і в'язала плед методом вузликового плетення. Марудне заняття... Та хіба більш марудне ніж її власне життя? Повелителька зітхнула тихо, аби її ніхто не чув.

В якийсь момент її втомили чужі погляди. Коли це було? Повелителька спробувала згадати... Але точності у спогадах вона не досягла... Натомість пригадувалось (не без зусиль, звичайно), що тоді вона почала носити закритий одяг, згодом – головний убір з щільними вуалями, який більше нагадував переносне шатро. Тоді вона стала почуватися комфортніше. Не потрібно було контролювати кожен м'яз на обличчі... А до біохвиль – люди глухі. Можна було депресувати скільки душі завгодно, й не помітить ніхто. А ще з плином часу Повелителька зрозуміла, що їй і зовсім не місце серед усього цього параду життя. Саме в той переломний момент вона і відправилась на цей острів, і закрилася від усього світу, вчасно пригадавши, що цей острів у її владі. Чи його частина? Втім – підкорити решту не склало жодних труднощів.

Щоправда, від людей відмовитись вона не могла. А фонтануюче життя навколо, хоч і було їй необхідне, та дратувало з кожною миттю все більше, викликало нестерпні відчуття. Усе це накопичувалось... Зрештою вона усамітнилась у своїх покоях.

Але її присутність все ще була необхідна, на жаль – вона Повелителька і її воля сама себе не понесе... Тож вона відмежувала себе від всієї цієї какофонії щільними балдахінами, зі звукопоглинальної тканини, де можна, а де ні – хоча б сховалася від нав'язливої уваги підданих. Та її волю вони знали – Повелителька бажає спокою та усамітнення, її бентежити по мінімуму, а краще не зачіпати зовсім. Дуже швидко до цього звикли та перестали звертати на неї увагу, займаючись насущними справами без її участі та керуючись лише волею. По правді, піддані часто не були впевнені, чи на троні за балдахінами присутня Повелителька, чи вона десь в іншому місці.

Це навіть веселить подеколи. Вона їх бачить, а вони її – ні. Та й зручно. Інколи можна і справді зникнути з рауту чи ради... Хоча Повелителька собі таке дозволяла вкрай рідко.

Усамітнення за крок до натовпу... Хм. Що ж... Часто вона навіть наложників не брала з собою всередину. Й справді – усамітнення. Але... Зараз такої розкоші дозволити вона собі й зовсім не може...

Повелителька відірвала погляд від льодяника. Хех... Треба все ж послухати цей звіт... Отже. Повелителька зусиллям волі зосередилась на дискусії.

- ... біометричного поля, а також розширене дослідження всіх зв'язок інформації в генетичному коді на предмет спадковості показали, що лише 4343 полонених являються придатними до влиття. Окрім того, ми відібрали 100 ментально потужних кандидатів для гарему Правительки.

- Чому їх не включили в продуктивну групу? – запитала Повелителька. Її репліки завжди вводили підданих в короткотривалий ступор, це зрозуміло, адже вона настільки рідко втручалася в... життя, що вони її вже давно сприймають, як предмет декору. З волею, що правда. Кумедний парадокс.

Кількасекундний ступор вченого минув, він взяв себе в руки та відповів на запитання:

- Всі 100 кандидатів, не зважаючи на сильні біополя та резистентність до зміни хвиль, тобто володіють хорошими ментальними показниками, мають інші фактори, що перешкоджають їм потрапити до продуктивної групи: деякі мають сумнівну спадковість, деякі невідповідний стан здоров'я тих чи інших органів, деякі безплідні.

- Зрозуміло. – Повелителька знову покрутила червоний льодяник. Чому їх завжди роблять червоними?

Вчений зрозумів, що запитань більше не буде, продовжив:

- Отже, залишилось 8003 не придатних полонених.

Вчений явно хотів продовжувати, але Повелителька ніякого бажання не мала потім повертатися до очевидних питань:

- А що з рештою?

Голос, що звучить з-за балдахіна зі сторони трону вже вдруге не вводить в ступор і вчений відповідає без заминки:

- 2554 солдати не пережило ментального втручання.

Повелителька здивувалась:

- Це було легке втручання. Я просто погасила активність свідомості.

Схоже вчений розумів здивування Повелительки:

- Так, здається, через довготривалу відсутність ментальних впливів, у людей ззовні впала резистентність до зміни біополя. – для Повелительки це прозвучало, як нісенітниця.

- Біополя не стійкі, вони змінюються весь час. – висловила вона сумнів, щодо висновків Науковців.

- Так, але у кожної істоти є допустимий діапазон. Тобто діапазон зміни хвиль значно звузився у певного відсотка населення. – пояснив дослідник.

Якщо коротко – люди ззовні стали ще слабші, аніж були до цього. Це ж що виходить, що їй свою енергію тепер піпеткою дозувати доведеться?

- Як поява таких слабких особин вплине на загальну картину населення острова?

- Ми в першу чергу перевірили ці можливості, Повелителько. Серед тих, хто вижив після втручання є особини з середнім або високим ментальним потенціалом. Також ми розрахували генетичну схильність в сумі із зовнішнім впливом на можливий ментальний потенціал потомства. Відібрана продуктивна група дала високі показники. Але у зв'язку з великим відсотком слабких особин серед населення в загальному, ми звузили діапазон критеріїв вибірки, та не включили в продуктивну групу представників із середніми показниками задля уникнення можливих неприємних наслідків. – що ж добре. В слабкому потомстві не зацікавлений ніхто.

Послідувала пауза.

Повелителька запитань не давала. Тож звітування продовжилось у звичному режимі. Вчений показував голографічні моделі, що відображали зниження ризику захворюваності, підвищення різних показників, у зв'язку зі збагаченням генетичного фонду... Занудство...

- Отже, перейдімо до висновків. – вирішив пришвидшити процес Керівник соціального життя. – Як я розумію, Ви помилилися в розрахунках.

Настрій вченого погіршився:

- Не зважаючи на те, що ми робили великий запас для відсіювання кандидатів, ми не врахували, що рівень ментальних показників населення Зовнішнього Світу впав настільки сильно. Вся наша група і я особисто приносимо вибачення за похибку в розрахунках. – сказав вчений з поклоном.

- Скільки ще нових особин потребує Шазарія? – запитав Керівник зовнішніх справ та розвідки. Ось на чиї плечі впадуть помилки вчених. Повелителька абсолютно задоволена самостійністю своїх підданих. Якщо бажання немає – вона може не втручатись.

- Ще мінімум 5657 особин. І бажано з інших континентів. – на відповідь Вченого Керівник зовнішніх відносин майже застогнав.

- Я вважаю, нам слід повернутися до попередньої стратегії, та набирати особин відособлено. Так, це більш затратно та повільно. Проте значно гуманніше. – висловив свою думку Керівник культурним розвитком.

- Окрім того, не забуваємо, що нам тепер кудись потрібно подіти 8003 полонених. – додав Керівник з господарчих питань.

- На цей рахунок маю ідею. – Повелителька усміхаючись, вловила, нарешті, можливість повеселитись. – Наскільки я пам'ятаю для будівництва Шазарії потрібен був будівельний пісок? 400 000 тонн, якщо пам'ять не зрадила мене? – це обговорювалось два місяці тому, перед появою загрози нападу з боку Зовнішнього Світу. – Обміняйте полонених на пісок.

- Ви бажаєте продовжувати зовнішні відносини? – здивувався Керівник зовнішніх відносин.

- Я бажаю розвіяти нудьгу. Хочу виставити на всесвітній огляд повномасштабний напад США на незалежну острівну країну. А також помилуватися їхніми стражданнями з приводу наявності полонених. Впевнена – вони думали, що тут загинули всі. Волію побачити реакцію їхнього посланця, коли він почує вимоги. Було б добре, якби це було приниження. А також жадаю спричинити їм незручності з доставленням вантажу. Ще я бажаю, аби вони забрали тіла загиблих воїнів. Це достойно – упокоїти тих, хто загинув у бою. А ситуація в цілому позбавить нас необхідності думати за будівельні матеріали. – хм... Ситуація злегка веселить Повелительку. Що ж... Варто визнати, трішечки весело було поконтактувати з людьми ззовні. Вона вагалася у своїх спогадах – коли востаннє їй доводилось говорити так багато? – Подумайте, можливо ще щось потрібно в великих кількостях. Вугілля, здається?

- Так, Повелителько. – в один голос підтвердили розуміння наказу Керівник зовнішніх справ, Керівник будівництва, та Керівник забезпечення ресурсами.

- Повертаючись, до проблеми з продуктивною групою. Зараз у Зовнішньому Світі у багатьох країнах існують зручні структури – дитячі будинки. Там групують дітей, що втратили батьків. Їх мають право забрати в сім'ї люди. Але в багатьох місцях процвітає работоргівля. Тому, думаю, доречно набрати продуктивну групу з цих місць. – запропонував Керівник зовнішніх справ.

- Було б добре набрати дітей. Тоді адаптація до нового соціуму пройде безболісно. – зрадів новині Керівник соціуму.

- І метод гуманний. – підтримав Керівник культури.

- Нагадаю. Що набирати дітей можна як мінімум з дванадцятирічного віку. Адже це час повного формування мозку. А якщо врахувати гормональні перебудови, стабілізацію імунітету й інші фізичні й енергетичні показники, оцінити стан здоров'я особин чоловічої статі можна з 14 років, жіночої – з 16–18, як мінімум. Окрім того, нам доведеться проводити всі аналізи, дослідження на місці, аби уникнути зворотної депортації й проблем з транспортацією. – висловив проблеми Вчений.

- Зараз в Зовнішньому Світі надзвичайно зручно оперувати інформацією. Не потрібно навіть силу використовувати. Я думаю, ми скористаємося послугами працівників інформаційних зв'язків. Вони спільно з моїми спеціалістами, що вивчають зовнішні технології з легкістю організують безперешкодне дослідження всіх потрібних дітей. Що стосується методів дослідження – це ваша прерогатива. Окрім того, невже це велика проблема? У Вас чудове обладнання, що має достатньо портативні розміри. Все це легко замаскувати під медичне обладнання Зовнішнього Світу. А щодо віку. Ми й раніше надавали перевагу чоловічій статі. А в цих будинках тримають дітей до вісімнадцятирічного віку, переважно. Тому з віком жодних проблем. – здається, Керівник зовнішніх відносин вже все вирішив.

Повелителька надає перевагу знати, чого очікувати від Зовнішнього Світу. Тому не вважає ситуацію, що склалася програшною. Більше контактів (а надто таємних) з Зовнішнім Світом – більше інформації.

- Я думаю, кораблі, що залишились після нападу віддавати не слід. По-перше, ми можемо повною мірою дослідити всі їхні розробки на цих кораблях. По-друге, після дослідження їх можна перетопити й використати матеріали. – почав обговорювати наступне питання Керівник забезпечення.

- От тільки доведеться зайнятися тілами на цих кораблях. – спохмурнів Керівник господарчих питань.

Наскільки ж нудно. Ну, це ще довго триватиме. Взяла в рот льодяник Повелителька.