Забута у пеклі

— Тобі подобається? — запитав Ештон, спостерігаючи, як Мерін розглядає кільце.

— Так, сапфіри і чорне золото. Заворожливо. І мені підходить. — її біохвилі схвально відізвались. І Ештон був задоволений собою.

Мерін перевела на нього погляд:

— Які ж ви, люди, дивні. Я щойно прийняла твої умови, без жодних уточнень. Ми заключили попередній договір, а ти радієш, що мені сподобалось кілечко. — здивовано промовила вона. Ештон на це поблажливо усміхнувся і Мерін здивувалась ще більше з його реакції на її зауваження.

— Я знав, що ти приймеш такі умови. Якби ти захотіла ще щось додати — теж не страшно, а навіть добре. Можливо, я чогось не врахував би. А от проти своїх інстинктів йти не маю бажання — моя пара прийняла знак моєї уваги і їй сподобалось. Радість життя в дрібничках, кохана. Зовсім не слід цим жертвувати заради високих цілей. — він встав і галантно запропонував своїй нареченій руку. Вона вклала зап'ястя в його долоню. Ештон нахилився, поцілував, тоді легесенько потягнув на себе, закликаючи рушити за ним.

***

Мерін встала і опинилася поруч з фігурою людини, в яку закохувалось її серце і душа з кожним моментом все глибше. Вона думала, що він надто наївний, аби збагнути її, натомість же — вона пізнає його глибше з кожною миттю.

Вона не припускала інакшої думки, аніж що він людина, приємна мить. Та він виявився чимось іншим — значно більшим.

Вона змогла полюбити цього молодого і недосвідченого людського чоловіка, нехай навіть це почуття ще не вагоме. Та... Її любов стає все осяжнішою з кожним днем до цього незвичайного менталіста. Сильного, талановитого, непередбачуваного. З кожною миттю втрачається значення ким він народився, і набирає ваги — ким він стає.

Вона не вірила натякам долі, збігам і удачі, коли вони кричали, що він важливий. А тепер вона не може повірити в свою сліпоту.

Вона допомагала іншим істинним парам заключати контракти душ(чи як він сказав? Союзи душ? Здається це детальніше визначення. Усміхнулась вона про себе). Але... того, хто може стати її істинною парою, зустріла зараз.

Вона була щасливою.

***

Уже звично Ештон та Мерін рушили в оранжерею. Садівники, схоже, довідавшись, що Повелителька тепер тут гуляє, оскаженіли і почали робити з оранжереї якесь феєричне буйство.

— Отже? Про що ти хотів поговорити? — зненацька заговорила Мерін.

— Про що ти? — уточнив Ештон.

— Кілька днів тому. Якась державна справа. — нагадала Мерін.

— Ааа. — усміхнувся він. І справді, потрібно ж з чогось починати виконувати свої обіцянки. Варто почати з маленького. О! Ештон розсміявся подумки з цієї думки. А кілька днів тому він думав, що це велика ноша. Тепер же це здається лише піщинкою серед задуманого. — Так є справа. Щодо полонених солдат. Серед них є ті, в кого є сім'ї у Зовнішньому Світі. І було б не погано їм допомогти.

Мерін осмислювала сказане всього мить.

— Ти правий. Так і що ти хочеш від мене?

— Хм. Не знаю. Якось розв'язати цю проблему? Віддати накази розвідникам? Чи як це працює? — він і справді був далеким…

Мерін на нього зосереджено подивилась:

— Що ж заважає тобі віддати ці накази? — запитала, не міняючись в обличчі.

— Мені? — підняв брови Ештон. — Як я повинен це зробити? Я думав це твоя прерогатива.

— Ти, очевидно, не усвідомлюєш своєї ролі, все ж таки. Ти ж сам сказав, що прийняв роль серця Шазарії. — Мерін намагалася внести ясність.

— Я думав, що це виглядатиме приблизно так: "Кохана, там гвіздок криво забитий, скажи своїм людям, щоб забили." Або так: "Ось тобі, Ештон, дядько. Він важливий, можеш йому розказувати що не так, а ми подумаємо чи звертати увагу на твої зауваження." — з серйозним виразом обличчя сказав Ештон. На що Мерін скривилася, ніби побачила щось бридке.

— Ні, Еш. Все виглядає приблизно так: "Я Воля Шазарії, а ти її Серце. Ти сам приходиш до дядьок і кажеш, що гвіздок криво забитий, і слідкуєш, аби його забили рівно." Тобі не потрібно питати дозволу у мене чи ще у когось, аби щось змінити. Якщо бажаєш, можеш радитись зі мною, проте це не означає, що ти не можеш зробити чогось самостійно.

Ештон уважно вислухав, зробив паузу, чесно спробувавши осмислити, натомість в голові здійнявся звичний вихор:

— Але ж тоді щось може піти проти твоєї волі. Я ж її не перейняв. Чи перейняв? Як перейняти твою волю?

— Ось тепер ти мені нагадуєш самого себе. Питань стільки, що не знаю на яке відповісти. Ахах. — щасливо і задоволено розсміялась Мерін, зупинившись перед пишним кущем синіх троянд (і Ештон може побитись об заклад, що їх тут не було! Скільки троянди ростуть до такого розміру? П'ять років? Десять?). — Що ж... Ні, ти не перейняв мою Волю. І це природно. Тепер, мабуть, і неможливо. — вона іронічно засміялась.

Їй було весело. Ештон порадів цьому. І подумав, що, можливо, варто закритись.

— Але це зовсім не страшно. Я довіряю тобі. Я довірила тобі себе. А невдовзі ввірю тобі свою душу, а в обмін візьму твою. А це куди більша довіра, аніж можливі зміни. Я вибрала тебе, а отже і прийму переміни, що ти принесеш. — Мерін усміхнулась, і її хвилі демонстрували прийняття.

— То я що тепер Серце Шазарії, а не Фаворит Повелительки? — запитав Ештон з надією.

Мерін на нього здивовано поглянула і розсміялась знову.

— Одне іншому не заважає. — хихотіла вона.

— А може все ж перейменуєш мій титул? Ти ж, на відміну від Шазарійців, прекрасно розумієш що до чого. — дорікнув Ештон.

Мерін залилася новою хвилею сміху:

— Ззовні змінились поняття норми, розумію. Отже, титул Серце Шазарії тебе влаштовує? — насолоджувалась вона діалогом.

— Значно більше, аніж Фаворит, — з Ентузіазмом покивав Ештон. — Дякую.

— Ох, з тобою весело. Отже, воля. — зітхнула Мерін, тамуючи заливистий сміх. — Мою волю переймає той, хто визнає мене Повелителькою, або ж мої володіння — своїм домом.

— А чому я не зможу перейняти її? — поцікавився Ештон.

Мерін скептично підняла одну брову:

— Я схилила перед тобою коліна.

Ештон почервонів. Він відчув себе так, ніби забув про річницю, або випускний спільної дитини.

— Ясно. Це... — він поглянув на Мерін. Зітхнув: — Для мене важко осягнути все одразу. Але, я стараюсь враховувати твою природу. Ти казала, що алубі дуже ієрархічні. Ти сприймаєш мене як рівного?

— Так. Сприймаю як рівного. — усміхнулась тепло кохана. — Ти змусив мене відчути це цілковито. І я... Ціную те, що ти вирішив бути зі мною на рівних, а не підкорити мене. — вона замовкла на хвильку. Її серце билось пришвидшено. — Я схилилась перед тобою... Я була справді готова прийняти тебе, як вищого над собою... — Мерін ділилася сокровенним. І Ештон завмер слідкуючи за нею. — Проте, я щаслива, що ти обрав інший шлях. Зовсім не тому, що не хотіла б схилитись перед тобою, а тому що... Я хочу йти поруч, так як ти казав. Хочу... Пройти з тобою цей шлях на рівних, хочу кохати і бути коханою, хочу володіти і бути підвладною в однаковій мірі. Я кохаю тебе, Ештон.

Якщо згадати що таке феєрверк, адже в Шазарії їх немає, то Ештон саме з цим порівняв би феєрію своїх почуттів, що вибухнули одночасно. Але незважаючи на те все, що робилося з його душею, Ештон тихо і ніжно обійняв Мерін. Він був справді щасливий, що вони зрозуміли один одного.

Ця коротка мить минула. Почуття вгамувалися. І Мерін виглянула з його обійм:

— Давай продовжимо.

— Так. Отже... — Ештон задумався, ніби схаменувшись. Що уточнити? — А лари? Чому вони не переймають твою волю? Тільки люди можуть?

Мерін здивовано поглянула на Ештона:

— Звідки ти знаєш?

— Просто помітив. — стенув плечима Ештон.

Мерін вражено поглянула на нього. А потім моментально взяла себе в руки:

— Так, ти все вірно підмітив. Лари... Мають відмінні інстинкти від людей чи від алубі, як не дивно. Алубі ієрархічні істоти, а люди здатні визнавати правителя, тому ми спроможні переймати волю Повелителя. А от лари... Вони теж ієрархічні істоти... Але у них якісь викривлені поняття підконтрольності...

— Вони зграйні істоти. І переймають волю того, хто контролює зграю. Але в них немає правителя, який би контролював весь вид чи націю. Тому вони переймають волю вожака. Того, хто контролює зграю, а іншу владу не визнають на рівні інстинктів. — кивнув Ештон.

— Так. — кивнула у відповідь Мерін і затримала на ньому довгий погляд. Ештон замислився. Якщо він все правильно розуміє... То можна спробувати контролювати ларів в значно м'якший для них спосіб. Мерін уважно за ним спостерігала: — Про що ти думаєш?

— Про ларів. — відповів Ештон, без задньої думки. — Але поки що я не готовий про це говорити з тобою. Я повинен спочатку з усім розібратися, а тоді думати, що можна зробити.

Мерін усміхнулась:

— Ти чудовий.

Від сказаного Ештон різко сфокусував на ній погляд. Вона висмикнула його з роздумів і він роззосереджено намагався зрозуміти чим заслужив комплімент. Але Мерін просто загадково усміхнулась і пішла далі. Ештон її наздогнав. Та вона нічого пояснювати не збиралась. Та Ештону різко стало достатньо її задоволених біохвиль.

***

На наступний же день, після роботи Ештон пішов до Акіла.

Десь по дорозі його виловила Ванесса:

— Привіт. — поклонилась вона, якось примудрившись не зупинитись: — То ти таки змінив звання?

— Привіт. Ти вже знаєш? — здивувався Ештон.

— Це важко не помітити. — продемонструвала вона своє звання в Системі: "Старша Служителька Серця Шазарії". Господи, ну і регалії. Ештону стало трохи соромно перед Ванессою. — Спершу я подумала, що ти мене розжалував із своєї свити, або перевів на іншу посаду. І я дуже засмутилась. Але потім я перевірила тебе в Системі і заспокоїлась. — вона продемонструвала його досьє в Системі: "Серце Шазарії, Наставник". Ештон відчув приплив тріумфальної ейфорії. Ну, нарешті! Цей блядський статус йому жити не давав! Потерпить Ванесса. Здоровий егоїзм ще ніхто не скасував.

— Нарешті. — просто сказав Ештон. Ванесса вже давно змирилася, що деяких тарганів в голові Ештона вона просто не розуміє. Та не припиняла спроб це змінити.

Нарешті, всі друзі були в зборі (Ештон ще покликав Рікона. Оскільки гурток був з музикантами, Рікон швидко забіг додому, переодягнувся, ще щось там зробив. Словом, мав вільний час).

Вони сіли за столиком, замовили собі обід і трохи потеревенили.

— Ештон, то чому ти хотів зустрітись? — перейшов до справи Акіл, принаймні його біохвилі це досить явно демонстрували.

— А просто так не можу покликати друзів? — провокативно підняв брову Ештон. Не те що б він дуже сподівався, що блеф на Акіла спрацює… Але як по правді, то Ештон і не знає на скільки в Акіла розвинуті здібності й на скільки він розрізняє біохвилі…

— Коли ти маєш привід для зустрічі, або розмову якусь, завжди запрошуєш в кафе. Якби ти хотів просто зустрітись, то залишив би організацію на нас з Ванессою. — до речі, перед Ріконом Акіл і Ванесса вирішили теж відкрити свої імена. Ештон вирішив, що таким чином малого прийняли в гоп-компанію.

— Окей, здаюсь. — підняв руки догори Ештон, облишивши свої дохлі спроби блефувати: — Суть в тому, що я хочу владнати питання з переселенням сімей солдатів. Хоча б жінки і діти. Якщо Шазарія хоче, аби вони вважали її своїм домом — тоді не варто забирати у них сім'ї. А для цього мені потрібно зустрітись із усіма відповідними людьми, поспілкуватись. От і питаю у вас з ким мені зустрічатись?

Друзі на нього якусь мить дивились. А потім Акіл кивнув:

— З Керівником соціального життя і з Керівником зовнішніх справ. Це як мінімум. Мабуть, варто зустрітись з ними одночасно.

— Я організую зустріч. — підтримала Ванесса. — Спробую дізнатись хто ще потрібен, і зіставлю з твоїм графіком.

— Буду вдячним. — кивнув Ештон.

— Я піду з тобою. — заявив Рікон.

— Так, вникай в справу. Дуже імовірно, що я сам всього не витягну. Можливо, ще покличу з собою нового служителя. Я подумаю.

Ванесса кивала і записувала все у Ключі.

— Так. Іще одне. Чому у тебе немає Ключа до Системи? — запитав Ештон у Рікона.

— Ну... Якось не прийнято. — відповіла замість Рікона Ванесса.

— Ніхто про це не задумується, — додав Акіл: — Лари теж мовчать. А якщо це питання підіймати, то не знати до кого йти.

— Є якась чітка заборона? — вкрадливо звузив очі Ештон.

— Ні, немає. — відскочило від зубів Акіла.

— От і прекрасно. Я дозволяю. — звернувся Ештон до Ванесси: — Нехай Рікону видадуть Ключ і доступ до Системи. В разі, якщо виникнуть проблеми — направляй всіх до мене. А ти, — вказав він пальцем на Рікона: — Вчись з ним вправлятись, на додачу до решти. Тим більше ходиш на гурток по технологіях Шазарії.

Всі здивовано дивились на Ештона.

— Багато відбулось, друзі. — пояснив він, заледве стримуючись, аби не зітхнути: — Ми з Повелителькою багато обговорили і багато вирішили. Відтепер у мене багато роботи. Та й пора уже відповідати статусу. В Шазарії багато проблем, навіть якщо вони не помітні з першого погляду. Та це не значить, що з ними варто миритись. Це значить лише те, що я достатньо часу просто спостерігав. Тепер потрібно діяти.

Ештон очікував іншої реакції. Але всі троє задоволено заусміхались, так ніби давно цього чекали і ось, нарешті, дочекались.

***

— Так... Це щось не те, чого я очікував. — Ештон щось розгубився. Щось це не його...

— Це дуже специфічне питання. І коли я поспілкувалася з керівником зовнішніх відносин та соціуму, виявилось, що питання переселення сімей солдатів зачіпає всі сфери життя. Тому потрібна зустріч з усією радою. А також буде запрошений вчений, що відповідає за підбір переселенців для Шазарії. Тому було прийнято рішення запросити тебе на раду, а не раду до тебе. І внести твоє питання у порядок денний. — звітувала Ванесса.

Ештон був не готовий до такого повороту, але визнавав логічність сказаного.

— Окей. — тільки і булькнув він. — Мені що промову готувати? — Ештон реально поняття не мав, як це робиться.

— Не бачу потреби. Просто прийди і розкажи, про що думаєш. Ти ж не науковець, не керівник відділу. Ти Серце Шазарії. Критичний елемент, фактично. — міркувала повільно Ванесса.

Ештон зітхнув.

***

У Ештона був трохи мандраж, трохи огида від власних почуттів. І в загальному йому ситуація, не подобалась. Не хотілось іти на раду. Він не був певен, що доб'ється цілі... Політика — не війна. Та й взагалі не розумів, як це все відбувається... Але. Але він розумів, що раз втягнув себе у все, що наобіцяв Мерін, тепер мусить рухатись. Вчитись... І все це реалізовувати. Кошмарище... Хех... Він би краще вже когось прирізав...

— Серце Шазарії і супровід, прошу за мною. — Перервала Служителька Ради самонакручування Ештона. Він все ж зважився довіритись Міму. Зрештою, сам же його прийняв. Та й не зможе він сам все потягнути. Йому потрібна підтримка. Рікон теж був тут. І Слава Богу. Ештон був радий. Дуже радий. Його присутність якось вселяла впевненість. Хоч якусь. Відчуття прикритого тилу. Не те щоб Ештон сподівався, що він щось говоритиме... Просто він довіряв йому.... Ай... Просто вкупі потрапити у лайно не так страшно, як самому... От і все.

Щойно вони зайшли, всі встали і поклонилися Ештону. Ну... Зараз принаймні він розуміє чому це відбувається... Він ніби як права рука Мерін, вірно? От не просто трахаль, чи якось так... А той, хто щось робить. Ой, коротше...

Ештон пройшов на місце напроти намету Мерін і сів. Місце для запрошеного гостя. Чи щось таке... Рікон і Мім стали позаду з двох сторін від нього. Ештон відчув Мерін за ширмою. Привітався з нею біохвилями. Вона відповіла.

Ештон... Дивно став почуватись. З одного боку йому полегшало, що вона тут. З другого — він став нервуватись ще більше, бо якщо нічого не вийде — вона побачить... Кошмар. Це вже ідіотизм якийсь! Злився на себе Ештон.

— Отже. Чи можемо ми почути суть звернення? — запитав один з мужиків. Той тримав лице бездоганно. Але біохвилі так і переливалися цікавістю і... бажанням випробувати.

Ештон ковтнув огидний клубок всього свого негативу і просто сказав, що думав. Так, як казала Ванесса:

— Суть питання в тому, що пів року тому сюди, в Шазарію, потрапило трохи більш як дві з половиною тисячі солдатів. І у певної частини з них є сім'ї у Зовнішньому Світі. Оскільки всі ці солдати залишились тут назавжди, без будь-якого шансу на повернення, логічно було б переселити ці сім'ї сюди. — він відзначив, наскільки кострубато це все у нього вийшло.

Настала пауза. Усі обдумували. Але відторгнення Ештон не відчував.

— Це сумнівна група. — висловився один з мужиків. Дивний мужик. Взагалі нейтральний. — Думаю, зрозуміло, що вони абсолютно не дослідженні на предмет генетичної придатності чи ментальних характеристик. Певна частина з них і справді буде придатною. Але... — ага мова про репродуктивну групу. Знайома історія...

— З іншого боку адаптація цих людей пройде значно легше, оскільки тут буде для них рідна людина. — цікаво хто цей мужик. Він явно зі схваленням поставився до проблеми Ештона. Психолог якийсь?

— Це не раціонально витрачати ресурси на людей, що не ввійдуть в репродуктивну групу. — о, а це що за перець? Сумніви так і пруть... Економіст?

— Та й ризики операцій вищі. Секретність буде зберегти важко. — сказав перший мужик. Це, мабуть, Керівник зовнішніх відносин. Йому вже не до цікавості було — Ештон відчував, як в голові крутяться колесики.

Настала пауза.

— Ну, нам потрібно набрати ще 3417 осіб в репродуктивну групу. — говорив мужик, що, очевидно, займається репродуктивною групою. Це, мабуть, Вчений. Він все зважував, обдумував, аж біохвилі бриніли. Там у нього комп'ютер в голові якийсь? — Можливо, серед запропонованих переселенцями кандидатів відібрати потрібних?

Ештон нахмурився. Розділяти сім'ї?

— Ну, це ніби не поганий варіант. — підтримав Економіст. Повеселів, гад. А за сім'ї подумати?

— Ні, варіант поганий. — заперечив Ештон, несподівано для радників.

Всі на нього подивились.

— Я теж один з цих солдатів, думаю, це не секрет. Так от, мені дозволили допомогти одному з моїх підлеглих. Сюди переселилося три людини з його сім'ї. Дружина, двоє дітей. В дівчинки вроджена вада суглоба. Їй надали лікування, і батьки вдячні. Але їй не нададуть дозвіл на народження дітей. Так що виходить? Залишити її одну в Зовнішньому Світі? Чи переселити сюди тільки сина, а матір і доньку залишити ззовні? Я розумію, що це зайві ресурси. — кивнув Ештон Економісту. — І що це проблемно з погляду збереження секретності і проведення операцій. — кивнув він Керівнику зовнішніх справ. — Але питання не стоїть про вигоду. Стоїть питання про возз'єднання сімей. Я, розумію, — Ештон скривився і кивнув сам собі, ніби підтверджуючи якусь свою думку: — Що я, можливо, прошу забагато для солдатів, що напали на Шазарію... — Ештон зробив паузу, підбираючи слова. Як краще виразити свою думку? — Але... Невже Ви вірите, що чоловіки, вже маючи сім'ї, просто візьмуть і побудують тут нові родини, тому що Ви віднесли їх до репродуктивної групи? Ну, чи зможуть стати Шазарійцями, визнати цю землю домом? Адже... Ця країна не просто поневолила їх — забрала сім'ї... Є речі, які чинити не вигідно. Але потрібно.

Знову мовчанка.

— Питання гуманності. Я розумію про що говорить Серце Шазарії. — ось тепер Ештон зрозумів, наскільки це дебільно звучить... Ну, хоч не Шановний Фаворит...

— Так, я теж підтримую. — сказав новий мужик. Здається, всі почали усвідомлювати якусь свою помилку — особливі такі відчуття... Лоскітливі...

— Якщо врахувати те, що сказав Серце Шазарії, то слід зробити перерахунок продуктивної групи. — заявив Вчений. Тільки цей один непробивний. Йому б в партизани — хрін розколеш. — Керуватимусь наведеним прикладом сім'ї. Уявимо, що дружина, чоловік та син чудові особини, згідно з всіма показниками. Але чоловік і дружина вже народили дітей. І навряд народжуватимуть ще. Отже, виходить, що з чотирьох осіб в продуктивну групу ввійде лише син. Це означає, що кожну сім'ю потрібно розглядати окремо, і робити перерахунок навіть на уже внесених в продуктивну групу солдат.

— Ну, питання ще в кількості можливих переселенців. Одне діло виділити ресурси на сотню зайвих людей, інше на кілька тисяч. — сказав Економіст. А цей все варив свої "за" і "проти" в голові.

— Не думаю, що надто багато. Серед моїх дванадцяти підлеглих лише у двох були сім'ї. І лише один вирішив переселити свою сім'ю сюди. — втрутився Ештон. Всі на нього знову подивилися. Він, мабуть, ніколи не звикне до цього.

— Але ми не знаємо скільки. І припущення розрахункам не допоможуть. — Економіст свого судження дотримуватися. Чомусь Ештон був спокійний. Ніби то ситуація складається не на його користь, але душа економіста говорила — переконай мене, наведи аргументи... Він хотів піти назустріч, незважаючи на слова.

— Добре. — сказав раптом Ештон, навіть сам від себе не очікував: — Скількох можна переселити сюди? Яка цифра буде прийнятною? — запитав він в Економіста.

Той аж сторопів від питання. Тоді стис губи і напружено все обміркував:

— Наразі резерв ресурсів розрахований приблизно на сто тисяч непередбачуваного населення. Думаю, три відсотки ми можемо виділити на таку акцію. — чітко висловився, після підрахунків подумки той. І Ештон віддав йому належне. Він чудово володіє інформацією.

— Плюс опісля переселення і досліджень можна буде зробити перерахунок продуктивної групи. І, якщо буде різниця, дорахувати її до дозволеної цифри. — додав неочікувано Вчений. От не емоції ним керували не бажання і взагалі він холодний, як брила. Мабуть, просто вирішив, що так буде вигідніше для його досліджень чи чим він там займається.

— А опісля всієї операції слід буде оцінити результати і кількість сімей, що залишились без допомоги. — втрутився Психолог. Ештон сумнівався, що це психолог... Ним керувало покликання, мабуть... Ештон вже плутався. Надто багато нових людей.

— Добре. Керівнику соціуму, перша частина роботи лежить на Вашому відділі. Потрібно з'ясувати кількість можливих переселенців. — сказав Керівник зовнішніх справ. А цей уже все вирішив, як видно по внутрішньому настрою. Швидко у них тут все.

— Так, звісно. Я віддам розпорядження. — це був все ж не психолог... Ештона здивувала його щира радість. Але, це ж значить що до нього будуть лояльним?

— Я б хотів теж брати в цьому участь. Є певні нюанси, на які я й сам спершу не звертав уваги. — намагався говорити чітко Ештон.

— Так, звісно. Мій відділ з радістю прийме Вашу допомогу. — кивнув Керівник соціуму, дійсно зрадівши. Тоді звернувся він до Керівника зовнішніх справ: — Опісля збору даних, ми передамо їх Вам.

— Так, далі мій відділ займеться переселенням і збереженням секретності. На це потрібен буде час. — підтвердив Керівник зовнішніх справ.

— А опісля моя команда зробить дослідження та перерахунок в індивідуальному порядку. — вчений. Ентузіазм. Хоч якісь емоції.

— І на завершення — ще одна зустріч тут для звітності і підсумовування результатів, а також оцінки можливих збитків та розв'язання питань з сім'ями, що залишились, якщо такі будуть. — підсумував Економіст.

— Чудово. В такому випадку, можемо перейти до наступних питань. — спробував завершити канонаду ще один з мужиків.

— Дякую, за розуміння. — сказав Ештон, встаючи.

Всі також піднялись. Вони приглядалися до Ештона. "Пробували його". Досліджували, знайомилися.

— Ми сподіваємось, що Ви й надалі братимете активну участь в житті Шазарії. — висловився Керівник соціуму.

— Ми всі розуміємо, що Шазарії необхідний свіжий погляд на речі. — заявив мужик невідомого роду занять, що озивався всього двічі на користь гуманізму.

— Шазарія надто довго чекала Вашої появи. — економіст: — Ми всі розуміємо, що це значно цінніше, ніж купка ресурсів.

— І чекаємо на розквіт, що обіцяє Ваша поява. — висловився мужик, що до цього мовчав.

Вони поклонилися. Ештон не знав що правильно зробити... Але вони явно очікували від нього хоч два слова...

— У такому випадку, до скорих зустрічей. Я теж сподіваюсь на плідну співпрацю. — ну, якось так?..