Забута у пеклі

Ештон і справді дуже хотів би працювати з дітьми. Не мати своїх, а виховувати чужих. Дивно, але кожен танцює по-своєму. Вдома така робота йому б не світила. По-перше, потрібно було закінчувати педагогічний університет, а не військове училище. По-друге, його б зарубав будь-який психолог, не розбираючись є у нього поствоєнна деформація чи ні. В деяких моментах захист дітей на його батьківщині доходить до абсурду. Єдиним варіантом було – відкривати свою спортивну секцію абощо. Але на це зайвих грошей в Ештона не було, а він був не певен, чи зможе заробляти цим на життя. Тому не ризикнув вкладати в це свої кровні "на чорний день". Про що і розповів своїй Служительці. Вона уважно вислухала й сказала, що у Шазарії він швидше за все зможе отримати подібну роботу, і що це легко перевірити.

І вони разом створили заявку в систему. І на превелике щастя Ештона, система одобрила його кандидатуру. Й видала йому варіанти роботи.

Варіантів було всього три. Служителька сказала, що це дуже мало. Але, враховуючи, що вони живуть в Гаремі (де дітей взагалі мало), і що Ештон мало чому може навчити дітей, адже сам вчиться, а також, що це його перша робота, то й дивуватися не слід.

Перший варіант – це прогулянки з дітьми (три дитини в групі) з реабілітаційних центрів. Це діти, яких сюди переселили. І Ештон обурився з такої інформації. Тобто переселили? Але коли йому розповіли, що діти від цього тільки виграли, що їх забрали з притулків у зовнішньому світі, а декого буквально викупили з аукціону (навіть показали відео, як доказ), Ештон заспокоївся. Ну, їх же не з сімей викрали, правильно? Зрештою, тут у них, можливо, навіть більше шансів жити спокійно і щасливо.

Друга робота, це пробіжки з групою дітей кожного ранку. Й виконання вправ. Це діти зі школи. Одним словом – фізрук.

Третя вакансія, це гурток, що передбачав тренування тіла за всіма, фактично, характеристиками. Як пояснила служителька, ці діти в майбутньому хочуть працювати в напрямку зовнішніх відносин. Короче – розвідники.

І Ештон не думав. Тобто взагалі. Він одразу вибрав перший варіант. Просто тому, що там він потрібен. Тим дітям.

Вони разом зі Служителькою склали йому графік. І було вирішено, що для початку він працюватиме один день в тиждень. Йому потрібно буде гуляти по дві години з кожною групою. Груп всього три, по три особи в кожній. Натомість Ештону відмінусують шість годин від занять зі Служителькою. Він трішки запанікував з цього приводу.

– Не хвилюйтеся, Наложник, – Ештона покоробило на цьому звертанні. – Ви вже не потребуєте настільки тісної підтримки. Ви адаптувалися надзвичайно швидко. Та й чотири дні все ще залишаються. В середу Ви працюватимете. А наші заняття залишаться у понеділок, вівторок, четвер, а в п'ятницю буде трішки коротший день. Мені здається, так буде чудово.

Вона мала рацію, Ештон погоджувався. Але він не чув ніяких доводів. Просто стояв і дивився на неї.

– Ештон.

– Що? – не зрозуміла дівчина.

– Моє ім'я. – тепер для нього це теж щось значило. Сказати своє ім'я. Тепер все не так, як тоді з Акілом. Він свідомо відкривається їй. І... Серце завмерло в очікуванні. Чи не відштовхнуть його? Для Шазарійців, це наче запропонувати зустрічатись, тільки без романтичного контексту. Дівчина застигла. А тоді густо почервоніла.

– Мені... Вперше відкривають ім'я, якщо не рахувати батьків і брата. Я знаю, що для Вас це значить значно менше... Але, – вона притисла до грудей свої маленькі кулачки: – Я все одно дуже рада знати, як Вас звуть. Я пам'ятатиму до кінця життя. Моє ім'я Ванесса. І Ви пам'ятайте.

Вона зазирнула йому в очі й стислася вся. Очікуючи не зрозуміло чого. Ештон аж рот привідкрив. Він зробив до неї крок, що розділяв їх, і обійняв. Її кулачки притислись до його грудей.

– Для мене тепер це теж багато значить, Ванесса. Я не забуду. Я пам'ятатиму. Ти багато змінила, Ванесса. Тепер ти одна з тих, заради кого я віддам життя не роздумуючи. Я солдат, Ванесса. І моя сім'я для мене – це мої хлопці. Іншої не маю. А тепер ще й ти. Так що знай, що тепер я перед тобою в боргу. І нехай ми мало часу знайомі, але ти мені показала цілий світ. Свій світ. Я ціную.

***

Ештон не на жарт боявся. Його аж підтрушувало. Ніяких рекомендацій йому не дали. Тільки сказали, що його посада – інструктор. Не пояснили тільки інструктор чого. Взагалі нічого не сказали.

– Ванесса, мені вже завтра треба йти на роботу. – він відверто панікував.

– Так і є. – усміхнулася дівчина.

– Чому немає інструкцій? Хоч чогось? Чим я взагалі маю там займатись? – аж розчервонівся від обурення Ештон.

– Як немає? У тебе чітке завдання – погуляти разом з дітьми у парковій зоні навколо реабілітаційного центру.

– А що мені з ними робити? Ходити туди-сюди? Говорити? – Ештон кусав губи й ледь чи не руки заламував. Він не на жарт переймався.

– Вчитися жити, як Шазарієць, Ештон. – тихо, усміхаючись, сказала Ванесса.

Ештон завмер. Нарешті істерика всуміш з панікою відступила.

– Тобто?

Ванесса підсунулась до Ештона і поклала руку йому на серце:

– Прислухайся до себе. Чини так, як відчувається. – Ештон дивився їй в очі. Зелені очі. Теплі та добрі. І, здається, він розумів про що вона. Він повинен робити так, як робить з повелителькою. Як повинен. Як підказує йому його природа.

– Дякую. – тепло усміхнувся Ештон. Він заспокоївся.

Ввечері Ештон знову не міг заснути. Інструктор. Чому не Супроводжуючий? Це ж логічніше, так? Інструктор – той хто ділиться знаннями. Чому він може їх навчити? Дев'ять дітей всього, які опинилися тут так само, як і він. Усі місяць назад. Він для них буде, як Ванесса для нього...

***

Дітей в Шазарії так і називали – Діти. Як вони це провертали у школах і таке інше – хрін його знає, та був певним – викрутились. Взагалі то дебільно жити без імен. Але вони тут більш на біохвилі орієнтуються... Як дуже індивідуальний показник. Твій власний паспорт. Ештон зітхнув.

Про все це він думав, стоячи у парку поруч з білою будівлею, що була копією будівлі в зовнішньому світі. Взагалі то Реабілітаційний центр знаходився поза Гаремом, але по сусідству. Цей парк, з обох боків обрамляли дороги, по іншу сторону яких були звичні будинки для Шазарії — "Турецькі готелі". А зверху, що не характерно – було відкрите небо, а не стеля.

Ештон дивився вверх, його волосся колихав вітерець і він зрозумів, як скучив за справжньою вулицею. Ця робота піде йому на користь – це однозначно.

А ось і вони – діти. Ну, як діти. Пацани по 14-17 років.

– Здрастуйте, хлопці. – привітався Ештон і усміхнувся. – Я Інструктор. – ще один плюс роботи. Тепер він може називатися Інструктором, а не бляддю, тобто не Наложником.

– Здрастуйте. – нескладним хором привіталися Хлопці. Вони дивилися насторожено й з очікуванням. Ештон більше не боявся. Він не знав, як і раніше, що йому робити. Але тепер він знав як. Він відчув цих хлопців. Вони боялися, були не впевнені. Вони не вірили нікому і нічому. Вони не знали, що їх чекає.

– Чим займемося? – спитав Ештон.

Хлопці вилупились на нього.

– А Вам не видніше? – наїжачився старший.

Ештон стенув плечима:

– Можемо прогулятися. Це мій обов'язок, взагалі то, погуляти з вами. Якщо ідей нема.

Хлопці похмуро на нього дивилися. І Ештону дуже хотілося їх розпитати, як вони тут? Чи з ними вже так хтось гуляв до цього? Чи їм щось, можливо, потрібно? Але не став. Не буде він їм нав'язуватись, якщо вони не хочуть. А хлопці не хотіли. Вони мовчали.

Ештон роззирнувся. Тут були лавочки, доріжки, дерева. Типовий парк. Який закінчувався кущами з усіх боків. Короче, немає тут куди йти.

День був теплий. Травичка м'яка. Ештон не довго думаючи ліг на траву, зірвав травинку, засунув собі в рот, підклав руки під голову і став дивитись на небо.

Полежав так з хвильку і скосив погляд на хлопців. Вони з круглими очима стояли, не рушаючи з місця, і охрінівали. Ештон насмішкувато усміхнувся:

– Ну, говорити Ви не хочете, ходити тут немає де, особливо. А небо в Шазарії – це рідкість, взагалі то. Так що я полежу, а Ви поруч покрутіться. Я тут, до речі, – Ештон потягнувся в кишеню. І дістав карти й кинув старшому коробочку. Той зловив. – Захопив дещо. Ось пограйтесь між собою. Знаєте ж як?

– Карти? – недовірливо перепитав пацан.

– Угу. – підтвердив Ештон.

– Окей. Граємо? – спитав той у братанів.

– Давай, бо мені вже книжки в печінках сидять. – відгукнувся середній.

– Так, я теж буду. – приєднався й менший.

Спершу грали мовчки. Ештон лежав поруч і дивився в небо. Потім хлопці обвиклися і почали перемовлятися між собою. Спершу суто про карти: чий хід, козир, масть таке інше. Потім почали говорити за якісь загальні речі. За їжу, уроки, жалілися на занудство. Старанно уникали важливих тем.

Ештон позіхнув, потягнувся і сів.

– Давайте я з Вами. Граємо в парах? Можна в перекидного, якщо хочете. – підсів він до них.

Хлопці прийняли Ештона нормально. Без ентузіазму чи відторгнення.

Так вони й провели свої дві години.

– Ну, бувайте, хлопці, радий був з Вами пограти. А то з шазарійцями нудно – вони наївні, як вівці. – і, так, хлопці не пропустили повз вуха деталь, де Ештон не нав'язливо себе відділив від загальної маси Шазарійців.

– Ви ще прийдете? – раптом спитав середній.

– Прийду. – усміхнувся Ештон. – Карти зійдуть, чи принести щось інше?

– Сигарети було б добре. – пробурчав старший.

– Пхах, ні тут такого не дістанеш, хіба що народиш з двох дітей. Я уточню це питання до наступного разу. – поржав найнатуральнішим чином Ештон. Але дав зрозуміти, що тільки спитайте – він дістане інфу.

– Дітей народити? Щоб сигарети дістати? – скривився хлопець.

Ештон знову посміявся:

– Наступного разу розкажу, якщо цікаво, а зараз в мене інша група. Бувайте. – помахав він їм.

– До побачення. – пробубніли хлопці.

***

Ввечері Ештон лежав і обдумував день. Всі зустрічі пройшли плюс мінус однаково. І, в принципі, Ештон не перенапружився. Але... Нікуди це не годиться. По-перше, він не хоче підганяти одну зустріч під іншу. А тому потрібно з ними зустрічатись в різні дні. По-друге, мабуть, три групи забагато. Але ці всі хлопці на нього так дивились, що хрін він їх тепер кине. По-третє, однієї зустрічі на тиждень, мабуть, мало. На наступний раз порадиться з хлопцями, а тоді вже змінить розклад з Ванессою, якщо вони його підтримають. По-четверте, це ж треба, як нудно? Якого хуя у них там так нудно? Пиздець. Це ж пацани. Ну, інтернету, як такого нема, то може бути багато чого ще. Настільний теніс, наприклад, спортивний майданчик. Та їм займатись нема чим. Та з них дурь треба виганяти! А не на місці тримати... І потрібно з ними ще кудись піти. Вони ж мають побачити країну, в якій житимуть. Та йому б і самому непогано було б побачити інші міста. Про це треба поговорити з Ванессою.

***

– Привіт, як пройшло? – стурбовано поцікавилась Ванесса.

– Привіт. Нормально. – кивнув Ештон. – Але це все хрінь.

– Чому? – Ванесса щиро здивувалась і заусміхалась.

– З ними ще хтось так час проводить? – одразу до діла підійшов Ештон.

– Зараз спробую перевірити. – залізла в систему дівчина. Вони по звичці зустрічались в кімнаті Ештона. А далі вже по ситуації: інколи залишались тут і штурмували систему, інколи кудись йшли, коли Ештон не міг чогось знайти, або просто тренували орієнтацію в місті, а інколи відправлялись в бібліотеку, чи ще в якесь скопище інформації.

– У першої групи ти п'ятий інструктор. У другої – другий. У третьої – третій. – повідомила служителька, врешті знайшовши потрібну інформацію.

– Так і думав. Шазарійці не вдупляють, що це підлітки, ще й травмовані, а не солдати. І з ними треба мати терпіння. І що вони самі в рот не заглядатимуть, шукаючи доступ до інформації.

Ванесса нахмурилась:

– Як же правильно?

– Я й сам не знаю як. Але не так, як воно є. – сказав Ештон. – По-перше, графік нікуди не годиться. Потрібно мати одну групу в день. І, мабуть, більше часу з кожною групою проводити. По-друге, їм треба організувати часопроводження. Ну, ігри якісь, спорт, ходити в місто. Ти, до речі, можеш з нами піти? Я б теж глянув на місто. Не Гарем, в плані.

І, їм потрібно щось типу щоденної розминки вранці. І для дисципліни добре, і голову прочистить, і дурі поменшає. А ще всі три групи між собою зможуть познайомитись, згрупуватись якось інакше, наприклад, щоб їм цікавіше було, а не випадковим чином. Для кожної групи можна скласти окрему програму, зрештою. І хлопці навіть мінятися зможуть, якщо захочуть.

Ну, йо-ма-йо, креативності трохи не вистачає на цю всю епопею. Дітей з іншого світу висмикнули, і засунули в той самий дитячий будинок, по суті, тільки з тою відмінністю, що тут вони дуріють від безділля.

Ештон вибухнув. І словесний потік не зупинявся доти, доки він не виговорився. А коли, нарешті, звернув увагу на Ванессу, то збагнув, що вона дивиться на нього з захопленням, натхненням і ентузіазмом.

– Я зі всім допоможу, – сказала вона радісно і рішуче одночасно: – Міняємо графік. Починаємо співпрацю з соціальним і господарчим відділом. Організуємо екскурсії, я вас супроводжуватиму. Можна буде об'єднати для екскурсії всі три групи, щоб я три рази не ходила. Зробимо все, як ти кажеш.

Ештон здивувався. Він не очікував, що його ініціатива сприйметься так... Так от. Що не буде ніяких перешкод. Що він вільний у своїх можливостях, зрештою. Він навіть розгубився якось:

– Ч... чому?

– Що чому?

– Чому так? Ну... Я ж тільки почав... І, ну, а раптом я щось не так кажу... Ну, і взагалі... Чого розкомандувався...

– Ахах. Все не так. Ти знаєш, про що говориш. І ти ближчий до цих людей, яким потрібна допомога, аніж будь-хто із Шазарії і розумієш їх. Та і Шазарія вона така. Якщо хтось хоче послужити для прогресу, вся система на це заточена. Цьому знайдеться і місце, і можливості, і матеріали. І допомога теж. Тільки почни, придумай, скажи, працюй, старайся, твори. У цьому всі ми. Ми не перешкоджаємо іншим у здійсненні їхніх ідей. А якщо набридне – передай свої починання іншому. Навчи та віддай діло. А потім можеш зайнятися ще чимось. Тобі сподобається жити серед нас, Ештон. От, побачиш.

***

І Ештон побачив.

Життя закрутилося з новою силою. Стало шумним, нестримним, креативним. Ештон творив.

Перше, що він зробив, це повністю змінив своє життя, й, заодно, життя хлопців.

Тепер він кожного дня проводив двогодинне тренування пацанів, всіх дев'ятьох. Ганяв їх, як десантників. Без ніякого жалю. А заодно і сам тренувався. Спершу просто бігали по парку, навколо Центру. Робили вправи на траві, використовували підручні засоби: канати (перетягування каната), м'яч їм знайшов.

Потім для них виділили через дорогу від Центру п'ять кімнат. Там за кілька днів зробили ремонт і організували їм щось типу спортзалу, де Ештон міг все змінювати, по своєму баченню і тренувати їх по своєму баченню. Та пробіжки в парку він не відмінив. Ох, і відпиралися хлопці спочатку. Фиркали і бунтували. Але Ештон – офіцер, зрештою. Він їм швидко мозок на місце поставив. І хлопці змирилися із своєю участю, а потім і радісно крокували на пробіжку: голосно сміялись і кричали, дуркували і борюкались (і щит не спрацьовував. Ештон звернув на це увагу ще раніше. Щит не спрацьовує тупо від доторку і на силу удару він орієнтується посередньо. Таке враження, що щит орієнтується на небезпеку, як таку. А значить, його можна обдурити при бажанні. І Ештон вже знав як. Але, чомусь не хотів знати).

І хлопці якось плавно у звертанні до Ештона перейшли від Інструктора до Наставника. Він подумав і подав заявку на зміну назви його професії. І Система (тепер з великої букви!) прийняла зміну. Тепер він так і називався – Наставник.

Далі новоспечений Наставник організував їхні зустрічі: кожна група мала три години на тиждень. І, як і думав Ештон, групи перемішались. Йому навіть думати не довелось. Хлопці самі все вирішили. Він тільки подав ідею. Одна група займалась музикою. Ештон не рубав. Він їм діставав все що треба – інструменти, ноти, канцелярію. Створив заявку на студію (сам!), навіть знайшов їм вчителя, який їм проводив заняття. А потім переніс їхню зустріч на інший день і займався зовсім іншим – гуляв з ними, грав в настільний теніс, бадмінтон, карти, шашки. Слухав їхні пісні (і у них круто виходило!) і говорив. Розповідав про Шазарію. До речі, куриво і алкоголь можна після третьої дитини, за умови, що не народжуватимеш четверту, ну, або якщо у тебе заборона на дітонародження. Ештон і сам багато дізнався, поки шукав інформацію, що цікавила його учнів.

Друга група зацікавилась технологіями Шазарії. І вони разом з Ванессою шерстили Систему, освоювали і удосконалювали ментальний наказ, різновидності і зміну біохвиль, їх природу і різноманітність. Вивчали багатоманіття технологій та принципи роботи, поширеність і місце "проживання". До речі, Ештон виявив, що "щит", як він раніше його називав – енергетичний бар'єр, це результат роботи бактерієподібних механізмів, що живуть на шкірі шазарійців. І він ним, по суті, "заразився". Ці механізми розмножуються і передаються, мають власний інтелект і здатність до аналізу. І їх функції не обмежуються лише енергетичним бар'єром, а якщо коротко: вони дбають за життєві функції шазарійців. А ще Ештон говорив з цими замкнутими пацанами-заучками. Просто по-людськи.

А з третьою групою було найдивніше. Ці чудили вибрали садівництво. І Ештон мусив пертися у Ботанічний сад (що, до речі, був не близько!) і домовлятися за матеріали. Зрештою їм виділили все необхідне, включно з 4 тоннами родючого ґрунту і насінням всього на світі, і дали в розпорядження клумби вздовж дороги напроти центру. До хріна великі клумби. І Ештон возився з ними в землі. Це йому ні хріна не подобалось, але він розсудив, що все чесно: хлопці займаються спортом – Ештон возиться в землі. Вони часто працювали мовчки. Інколи говорили "по душам".

А опісля він організував спільну щотижневу чотиригодинну екскурсію у сусідні міста. Їх супроводжувала Ванесса. І вона теж дуже сподобалась хлопцям.

І це все повністю зайняло весь робочий графік Ештона, навіть з лишком. Ванесса дуже турбувалася з цього приводу і старалася скоротити йому навантаження, зекономити на чомусь час, навіть знайти помічника. Але він на відріз відмовився. Його все влаштовувало. Йому ПОДОБАЛОСЬ. От тільки заняття з Ванессою вони і зовсім припинили. Обмежувались лише тригодинною зустріччю з "науковим гуртком" і екскурсіями. Тому вони стали стабільно зустрічатися раз в тиждень просто по дружбі. Ходили в кафе. Шукали пригод на жопу.

А потім знайшлися сім'ї, що прийняли хлопців одного за одним. Але, на здивування Ештона, хлопці змовились і подали заявку в Систему (Ештон підозрював, що їм допомогла Ванесса): вони продовжили ходити до нього на заняття. Тільки щоденні тренування змістили на не такий ранній час – зробили поправку на добирання. Всі хлопці жили по сусідству, але Ештон готовий був піти на зустріч, адже комфорт це важливо. Він підозрював, що Система спеціально поселила їх не далеко... Все ж це, по суті, штучний інтелект, тільки в зовсім не звичному понятті. Машина, наділена не лише багатогранними можливостями прорахунку, а й інтуїцією, почуттями і співчуттям. Ештон довго не міг осягнути цього. І не зрозумів повною мірою, аж поки не відчув на собі. Плюс у Системі також працюють і люди, як критичні елементи...

І чорт, це все сталося так швидко!

Одне тільки засмучувало Ештона. Йому призначили зустріч з повелителькою не через місяць, як раніше, а через два, і не аудієнцію, а групову зустріч. Це його гризло. По вечорах, коли він лишався наодинці.