Забута у пеклі

Наступного ранку Ештон зайшов в Храм. Тепер це місце відчувалося інакше. Тепло.

Храм привітався з ним. Ештон готовий був поклястися, що відчув це. Він пішов у кімнату Сірін. Постукав.

Ештон вловив її біохвилі, вона була одна.

Відчинила двері.

— Привіт. Як ти? Рікон не тут? — розпитав Ештон з порогу.

— Я почуваюсь вже добре. А Рікон пішов збиратися на тренування. — відрапортувала мала.

— Можна зайти? — привітно посміхнувся Ештон.

— А, так, звичайно. — Сірін дала пройти. Вона і справді мала хороший вигляд. Ештон не став навіть перемикатися на сприйняття, він і так відчував, що її енергія виділяється, а біоритм більш — менш нормальний. Але... Сірін нервувалась. По її теперішніх біохвилях зрозуміти щось було важко, але це й так було помітно.

— Якщо хочеш, відкладемо розмову на потім. — запропонував Ештон.

Сірін на нього поглянула, весь її вираз обличчя і поза виражали несподіванку.

— Ні... Все гаразд. — вона знітилась.

— Та що ти? — усміхнувся Ештон одним кутиком, хмикнувши. Йому дуже захотілось потріпати її за волосся, та він вирішив не торкатися до неї. Вона була зовсім не готова ані говорити з ним, ані бути з ним наодинці, ані бачити у своїй кімнаті. Так, вона ще вчора ридала у нього на руках. Але сьогодні вона майже в нормі. Сьогодні їй не потрібна підтримка. І сьогодні вже Ештон причина аби вийти з зони комфорту. Сірін не знала що йому відповісти, склала руки перед собою в захисному жесті і просто насторожено дивилася. — Ну, гаразд. Давай зустрінемось після тренування? А краще в обід? Сходимо в кафе, поїмо. І поговоримо. Як тобі варіант? — Сірін останнім часом більше виходила з Храму в супроводі Рікона, але все ж... Можливо, спрацює?

— Гаразд. — вона що просто з усім погоджуватиметься? З Ріконом було якось простіше. Легше було зрозуміти, коли він не згоден... Ештон зітхнув.

— Тоді я зайду за тобою, гаразд? — все ж запитав він.

Сірін кивнула. І Ештон просто пішов.

***

Сірін була бліда. Сиділа навпроти за столом. І весь її вид говорив, що їй було б комфортніше десь в киплячому казані.

— Сірін, якщо ти не хочеш заключати договір, то просто відмовся. — Ештон намагався знайти з нею спільну мову, але вона мовчки кивала і все, щоб він не казав.

— Я хочу. — стисла вона губи.

— Зараз ти так кажеш, а потім доведеться руйнувати ще й наш договір? — Ештон дивився на неї суворо. Потрібно виводити її з цього стану... Вона знітилась і опустила голову. Ештон зітхнув. І вже м'яко сказав: — Тебе ж ніхто не змушує. Не хочеш — просто відмовся. Нічого страшного.

— Я хочу! — злякано перегнулась вона через стіл і вчепилася в рукав Ештона. Дивно, що ласкавий тон налякав її більше, аніж строгий. Він дуже хотів її якось заспокоїти, але боявся відштовхнути, тому сидів непорушно. Просто посміхнувся.

— Тоді в чому справа? — спитав він ласкаво.

Сірін завмерла під його поглядом. Закусила губу і сіла на місце.

— Я просто... — вона намагалася зібратися з думками. Ковтнула: — Страшно.

Ештону стало її шкода.

— Чого ти боїшся? — поблажливо усміхнувся він. Сірін мовчки стиснула губи і опустила очі. — Давай так. Чому ти погодилась?

— Ну... — вона загнано дивилась на нього з-під лоба.

Ештон дуже хотів просто встати і піти. От все в ній говорило, що не хоче вона зараз бути тут з ним. Ну, от що це таке?.. Якби він не розумів ситуації, так би і зробив.

— Ну? — підбадьорливо підштовхнув її Ештон.

— Рікон з Вами. — Сірін очікувально подивилась на нього.

Ештон кивнув:

— Ви пара, ти хочеш бути з ним. А якщо вийде, аби ви були в одній зграї, так і взагалі чудово, правильно?

— Так. — кивнула вона.

От і весь діалог.

— Так чому страшно? Будеш з Ріконом в одній зграї. Будете парою. Все буде добре. —

Сірін на нього подивилася. Просто в очі. Чесне слово, не вміють чоловіки так дивитися. Вона дивилась... І бачила, здавалось, Ештона наскрізь. Раптом щось вирішила для себе, зібралася з духом і випалила:

— Те що Рікону з Вами добре, не значить, що і мені буде. Він заключив Клятву Вірності. А... я? — поглянула вона в очі, невпевнено, але з такою відвертістю, ніби стояла перед ним гола. Хоча, мабуть, відкритися людині для лара це щось рівнозначне. Рікон поводився спокійніше... Достойніше? Але це ж не значить, що всі лари такі.

— А ти? Який договір ти хочеш? — запитав Ештон.

— Я? Хочу? — здивувалась дівчина.

— Так. Який ти хочеш? — кивнув він.

Сірін нахмурилась:

— Це не я маю вибирати, а Ви. — надулась вона і схрестила безапеляційно руки під грудьми.

Ештон засміявся з такої реакції.

— Але ж Рікон сам запропонував той вид договору, що ми уклали. Що тобі заважає вибрати? — усміхався на всі тридцять два Ештон. Він радів, що нарешті Сірін ожила і тепер нагадує саму себе.

— Ну... — задумалась вона. Зітхнула і кивнула головою, приймаючи правоту Ештона: — Я не знаю. Шлюбний договір не підходить ні мені, ні Вам. Договір приналежності... Не хотілось би. А Клятву Вірності...

— Давай її. Будете з Ріконом на рівних. Чим погано? — запропонував Ештон.

Сірін поглянула на нього напружено і скрушно похитала головою, відмовляючись:

— Я не достойна. Я не повинна оскверняти цю Клятву... Її мають право заключати лише найсильніші. — вона була переконливою.

Ештон прийняв її точку зору:

— Гаразд. А які ще є договори?

Сірін на нього здивовано подивилась.

— Немає інших. — відказала вона.

— Значить, давай створимо його. — кивнув Ештон. Його вираз обличчя і біоритм були такими, ніби і не запропонував він нічого особливого. Але Сірін впала в ступор на мить.

— Це як? — відмерла вона.

— Ну, укладемо власні умови, назвемо якось, як нам буде підходити. Проконсультуємось на рахунок обряду. І укладемо його. У нас з тобою на це три тижні є. — розписав Ештон їй план.

Вона на нього дивилася наче на божевільного і разом з тим на геніального. З повагою, але недовірою. Жінка.

— Спробуймо. — тільки й відповіла.

Ештон усміхнувся їй.

***

Як не дивно, але всі лари його прийняли. От він прийшов і сказав: "Робимо новий договір", і всі погодились. А от як його робити — питання інше. Самі лари цими технологіями не володіли. Хоча питання, чому його прийняли, як начальника так от просто, теж було цікавим.

І от прийшла черга розплутувати всі клубки. Знайомий похмурий лар привів його в якусь непримітну кімнатку. І став мовчки поруч.

Ештон покосився:

— І?

Лар на нього подивився. Говорити — це явно було не про нього. Він зітхнув і обвів рукою порожню кімнатку:

— Тут закладені механізми Храму. Це все, що я знаю.

Ештон дивився на нього. Лар якось не затишно переступив з ноги на ногу.

— Ми стільки раз бачились, що дивно бути й досі незнайомими. Я Ештон, якщо раптом Ви не знаєте. А мені як звертатися до Вас? — реально...

— Я Лагор. Лар Повелительки. — реально? Ні, ну реально? Ештон, м’яко кажучи, здивувався.

— То... Ми ніби як... Майже сім'я? — невпевнено підсумував Ештон, скрививши мармизу.

Лагор на нього дивився певний час, а потім оскалився насмішкувато і похитав головою:

— Звіть, якщо буду потрібен. — сказав він і залишив Ештона.

Ештон обвів поглядом все ще порожню кімнату. Тут було сухо, на відміну від решти Храму. Він сковзнув у сприйняття. Мама рідна! На стінах, на підлозі, в повітрі, всюди — були договори. Їх доречно так називати, якщо це договір з будівлею? Як у цьому всьому розібратися? Три тижні? Та на це роки потрібні. Ештон задумався. Логічно було б попросити допомоги у Мерін... Але спершу потрібно спробувати розібратися самому. Ештон тяжко зітхнув. Сів у вільне від договорів коло посеред кімнати. І... Медитація, звісно ж.

Ештон повільно роззирнувся. Він був у тому ж вакуумі, що й минулого разу, коли медитував у Храмі. Схоже це "душа" Храму. Простір, в якому знаходяться енергетичні утвори. Ештон поглянув на величезну їх кількість. Торкнувся до найближчого і дав запит. Храм відізвався, визнаючи його власником. Цей утвір має механізми знищення. Пересторога і захист дітей у Храмі. Цей же "договір", що зовсім не договір, пов'язаний з іншими — ціла сітка, що відстежує тих хто в Храмі, впізнає їх, або ж визнає за чужих, ділить Храм на допустимі зони для гостей, дітей, працівників, та довірених, а також для власника, а ще структури, що розпізнають наміри, настрої відвідувачів та мешканців Храму, тут же є вагомі кластери інформації, що Храм записував, відслідковуючи усіх.

Ці договори перетікають у відділи пам'яті, тут вона ділилась на розсуд самого Храму, зберігалася у стиснутому вигляді, відсортовувалась і аналізувалася. А ще тут був певний відділ інформації і пам'яті, який Храм використовував наразі. Храм показав Ештону "запис" його власної медитації в головній залі. Тепер він бачив, як це виглядало збоку: місячна енергія, що вливалася в Ештона, потужні хвилі цієї ж місячної енергії, що відходили від нього, наче потоки полярного сяйва срібних відтінків. Ця вся скажена ВИДИМА для всіх енергія, що переливалася, стискалася, находила одна на одну, відступала і розширювалася. Здіймалася вздовж внутрішніх стін Храму, накопичувалася і заворожувала. А опісля вся до останку за лічені секунди шугонула в Ештона і безслідно зникла. І наче завершальний акорд, по всьому Храму, по ларах, що невідривно спостерігали за дійством, прокотилася потужна хвиля енергії, що ввібрала в себе весь біль і печаль, турботи, захват і переживання, очистила Храм. Настала тиша.

Потім Храм показав йому "запис" договору Ештона і Рікона. Ештон схилився над Ріконом, і щойно їхні губи торкнулися одне до одного, вогонь всмоктало в договір Рікона, як і все сяйво навкруги, все світло, наче в величезну чорну діру. І це не припинялося, чорна діра все вимагала і вимагала енергію, втягувала більш потужними пульсуючими хвилями. А потім все раптово стихло. Це було не менш дивовижно.

Ештон не був певен, але можливо саме через ці "фаєр-шоу" лари так безболісно прийняли Ештона? Храм відізвався на його мимовільне запитання і показав йому, як він приходив до Рікона, допомагаючи після договору. Показав, як Рікон щасливо щебетав з Сірін і навідувався до братів. Показав, що лари переживали за Рікона, але він сказав, що щасливий мати такого вожака і що не жалкує про свій вибір, сказав, що гордий ходити під його покровительством. І зграї перестало боліти за Рікона. Храм показав Ештону, як Лагор дивився на Ештона звідкись з балкона з повагою, нерозумінням і невнятною надією, поки думав, що його ніхто не бачить. Храм показав Ештону, як він прийшов до Сірін і врятував її. А потім настала тиша. Вакуум. І Храм показав йому погляди маленьких дітей, що тишком проводжають його поглядом, поки Ештон не бачить: вони визнали його достойним. Правда, суть, інстинкти ларів — в їх дітях. Інстинкти ларів визнали Ештона. Визнав Місяць. І Храм визнає.

"Це ж не правда, що Храм не має власного я?" — запитав Ештон у співрозмовника.

Ештон обернувся і побачив маленького хлопчика, можливо років трьох, на велетенському звірові. Схоже на душу лара.

"Так і є" — продзвенів голосок хлопчика: — "Душа Храму була порожня. Ми зарано покинули своє тіло, тому залишились тут."

"Храм це не лише енергетичні зв'язки і механізми, на них вибудувані, не лише інтелект, що утворився внаслідок поєднання безлічі зв'язків і закладених команд. Це ще й ми. Мій лар захотів лишитись тут. Я погодився, адже з моєї вини ми втратили тіло. Я не мав права відмовити моєму лару вдруге." — розповідав звір.

"Храм сам створив багато необхідних для мислення зв'язків. Храм вчився і розвивався упродовж тисячоліть." — говорив лар.

"Але Храм — лар". — сказав звір.

"Свідомість Храму, і ми, його душа, прагнули мати партнера." — поділився лар.

"Та Лілін відштовхувала нас." — пожалівся звір.

"Ми були їй не потрібні." — втішив хлопчик звіра і провів долонею по загривку: — "Та вона віддала нас тобі. Ми потрібні тобі, Ештон?"

" Прийми нас." — підійшов ближче звір із Хлопчиком на спині.

" Якщо я прийму вас у свою сім'ю? У свою зграю? Це вважатиметься союзом душ? Я зможу заключити союз з Мерін?" — запитав Ештон.

"Так. Твоя зграя може бути настільки великою, наскільки ти сам забажаєш. Місце твоєї пари лише одне. Воно уже зайняте, хоч ти ще не уклав з нею союз душ." — пояснив Хлопчик. Ештон знав, що тут, в душі, немає брехні. Вона є назовні. Не тут.

"Ми визнаємо тебе вожаком. Ти станеш Хранителем Храму. Хранителем ларів" — сказав звір.

"Ми служитимемо тобі вірно. Тільки скажи, які твої цілі?" — запитав хлопчик.

"Я бажаю укласти з Мерін союз душ. Прожити з нею щасливе життя. Створити всі умови, аби вона могла покинути цей світ і своє дітище — Шазарію. А опісля кинути їй виклик і провести в далеку дорогу достойно. Я бажаю зробити ларів частиною Шазарії, але не загрозою для людства." — розповів Ештон.

"Ми можемо слідувати цьому." — дав відповідь Хлопчик.

"Твої бажання не суперечать нашим інстинктам. Ми слідуватимемо їм." — підтвердив звір.

Свідомість Храму дала мовчазну згоду.

"Якщо я піду з життя, чи підете Ви за мною?" — запитав Ештон.

"Ми можемо заключити союз, що анулюється із смертю одного з нас. І не прив'язуватиме життя кожного з нас до іншого." — прийняв Хлопчик цю позицію.

"У такому випадку я приймаю Храм у свою зграю." — закріпив Ештон договір.

Усю свідомість і душу Храму наповнило яскраве срібне світло, що сформувалося у зв'язки між Ештоном і Храмом.

Звір і хлопчик схилили голови перед Ештоном. І розчинилися у порожнечі Храмової душі.

Ештон не йшов. Він поглянув на величезну кількість енергетичних зв'язків, що формували свідомість Храму. Це було схоже на людський мозок.

"Мені потрібно буде скласти з Сірін договір. Я хочу створити новий вид договору. Чи ти зможеш допомогти мені створити механізм, що допоможе іншим в подальшому укладати подібні договори?" — запитав Ештон.

"Тобі не потрібна допомога. Візьми механізм, що уже існує. Зроби його дзеркальний енергетичний відбиток. Опісля зміни все на свій розсуд." — підказав Хлопчик. — "Це схоже на роботу з Ключем. Ти з усім впораєшся."

"Дякую за підказку."

Ештон дав запит як у Ключі, і знайшов механізм договору приналежності, шлюбного договору, Клятви Вірності.

Довго порівнював і звірював. Механізми цих договорів відрізнялися... Усім. І ємністю договору, характеристиками, міцністю каркаса, порядком зв'язків... почерком. Ештон спершу зробив те, що йому порадив Храм: скопіював один із енергетичних механізмів і замінив у ньому все, що не подобалось, а потім додав, чого не вистачало. Виглядало кострубато, не натурально...

Тоді Ештон скопіював основні частини механізму, що у нього вийшов.

Це був, по суті, робочий каркас будь-якого механізму. Опісля проаналізував, що вийшло, постарався підправити, підігнати розміри...

"Ештон, прийшов Рікон." — повідомив Хлопчик. Ештон відшукав Рікона — йому було погано. Скільки ж Ештон вже у медитації? Ештон направив свою енергію через провідники Храму прямісінько до Рікона, огорнув його заспокійливою енергією, "привітався", а опісля вирівняв біоритм, відпустив Рікона. І повернувся до своєї роботи.

Після того, як каркас був готовий, Ештон підганяв інші деталі. І тільки опісля, наклав особливі, власні умови, зв'язки. Механізм вийшов дивним, проте живішим. Ештон оцінив його і залишив у спокої. Після того, як Ештон подороблював власні деталі, він вирішив зробити цей механізм ще раз, але самостійно оформлюючи всі зв'язки. Коли все було готово, Ештон залишився задоволеним. Проте він не ризикнув вживлювати його в енергетичну сіть Храму. Він залишив його в пам'яті.

"Чи можу я привести Мерін, аби вона перевірила мою роботу?" — запитав Ештон.

"Так. Повелителька володіла нами довгий час. Ми пропустимо її, якщо ти того бажаєш." — відповів Хлопчик.

"Ви маєте імена?" — уточнив Ештон.

"Нас звати Храм Місяця." — відказав хлопчик.

"Я йду, але я повернусь." — попрощався Ештон.

Він виринув з медитації.

Оооце вертольоти... Що за фігня?

Ештон похитуючись вийшов з кімнати, на порозі його підхопив Лагор і Рікон.

— Що відбувається? — запитав Ештон.

— Ти провів у медитації тиждень. Тиждень! Ештон! — закричав пошепки на нього Рікон. — Чим ти займався?

— Я створював новий енергетичний механізм для договору з Сірін. — відповів Ештон.

— Тебе треба нагодувати. І... поспати! — Рікон непокоївся.

— Рікон, все гаразд. Голова тільки спочатку крутилась, мабуть, адаптація з реальністю. Фізично зі мною все гаразд. Навіть спати не хочу. — чесно відповів Ештон. Він і справді вже ступав твердо і вивільнився з рук ларів. — Що з тренуваннями?

Рікон перевів на нього злий і невірячий погляд.

— Все гаразд. Я послідкував за хлопцями замість тебе. Як ти можеш взагалі зараз думати за тренування?! — скипів той.

— А Сірін? — йшов по списку своїх турбот Ештон.

— З нею теж все гаразд. — втратив надію достукатись до Ештона Рікон.

— Тобі було погано лише раз? — продовжував допит Ештон.

— То це все ж таки був ти? — здивовано-захоплено-майже-не-вірячи запитав Рікон.

— Так, Храм сказав, що тобі погано, і я вирівняв твій біоритм через провідники Храму. То тобі погано було лише раз? — наполіг на своєму запитанні Ештон.

Рікон просто подивився на Ештона:

— Так лише раз. — сказав спокійно. Його біохвилі передали Ештону шторм емоцій, що різко вляглися. — Коли мова йде про тебе, то навколо відбувається стільки неймовірного, що я просто не встигаю захоплюватись і дивуватись. Я уже не впевнений, що достойний тебе. — серйозно промовив Рікон. Він сказав це зважено…

— Не говори дурниць. Ти достойний. І навіть мова не про мене. Ти достойний в принципі. Я дуже високої думки про тебе. І не лише я. Тебе дуже любить твоя сім'я, на тебе рівняються діти. Дорослі лари довіряють тобі і використовують як орієнтир. Не недооцінюй себе. — Ештон дивився на нього, ніби той і справді ляпнув дурницю, не бачачи очевидних фактів. Рікон розгубився і не знайшов, що відповісти.

— Що з Мерін? — запитав Ештон, не очікуючи від Рікона відповіді на попередню репліку.

— Вона не шукала тебе. — видихнув Рікон.

— Свита? — продовжував Ештон.

— Я всіх заспокоїв, повідомив що ти у Храмі. Переймаєш нові обов'язки... То це правда? — монотонно прозвітував Рікон, а потім, наче на контрасті, з зацікавленням запитав він, аж заглянув в обличчя, перегнувшись на ходу. Вони якраз дійшли до кімнати Сірін. Чому сюди? Лагор одразу покинув їх і вийшов.

— Так, я тепер Хранитель Храму Місяця, — кивнув Ештон. Додав: — І Хранитель Ларів, — кивнув знову. — Що з Ванессою і Акілом?

— З ними все гаразд. Хвилюються за тебе, приходили сюди, але Храм не пропустив їх, як і нікого, всередину... — Рікон поглянув на Ештона, знову змінив тон з ділового на живий: — Тебе прийняли всі лари без договорів. Для нас це багато значить... Тобто...

— Ви орієнтуєтесь в принципових питаннях на прагнення дітей, тому що у них оголені інстинкти. — кивнув Ештон: — Храм мені показував. Що з проєктом?

Ештон негайно заліз у Ключ і перевірив усе. Жодних запитів на консультації не було. Лише звіти.

— Ванесса попередила, що ти наразі зайнятий і вони просто залишали їй список справ, що вони від тебе очікують. — повідомив Рікон.

— Добре. — кивнув Ештон.

Зайшла Сірін з їжею в руках.

— Привіт. Нічого, що ми у твоїй кімнаті? — звернувся до неї Ештон.

Сірін здивовано на нього поглянула:

— А куди ж Вам ще йти? У Рікона вже немає власної кімнати в Храмі.

— Он як? — замислився на мить Ештон. Над цим справді потрібно буде подумати. Потрібно виділити чергову кімнату для них. Ештон був певен, що це не останній медитаційний провал. Йому раптом стрельнула цікава думка. А куди поділася уся енергія Місяця, що він ввібрав під час медитації. В акумулятор договору? Тоді Ештон збагнув, що він завис на мить. — Отже, дякую за їжу.

— Так. Я принесла таке, як Ви вчили, коли я доглядала за Ріконом. — сказала Сірін.

Ештон поглянув на неї і іронічно усміхнувся:

— Потрібно вам роз'яснити що і коли давати тим, про кого ви дбаєте. Дякую. Впевнений, буде смачно. До речі, енергетичний механізм для твого договору готовий. Але я попрошу ще Мерін перевірити. Не хочу на тобі досліди ставити. — як з кулемета випалив усе одразу Ештон.

— Можна буде провести новий обряд? — вражено завмерла всім нутром Сірін.

— Так. — підтвердив Ештон. — Я зроблю ще один базовий для розвідників. І будемо пробувати накладати на ларів нові договори, і повністю відмовитися від договорів приналежності.

Рікон і Сірін на нього дивилися широко відкритими очима.

— Це першочергово. Опісля запровадимо попередні зустрічі з партнерами. На зразок, як було, коли я прийшов до вас усіх вперше. Нормально ж було? — запитально поглянув Ештон.

Лари закивали.

— А тоді вже далі будемо рухатись. Можливо, урізноманітнимо договори. Встановимо якісь закони стосовно захисту ларів, раз на вас не розповсюджується воля Повелительки. Влаштуємо курси для партнерів, можливо випробувальний термін, як було у нас з Ріконом. А ще маю ідею щодо зграї... І. І договори людей. Це взагалі окрема історія. Я схоже знайшов лазівку, як збільшити енергетичну ємкість договору, не вбивши при цьому носія і не потребуючи тісної енергетичної підтримки партнера. — Ештон поглянув на малих: — Ви розумієте про що я говорю? Чому ви мовчите?

— Ми слухаємо. — швидко відповів Рікон. — Запам'ятовуємо. Будемо допомагати і підстраховувати з усім. Так? — уже звертаючись до Сірін.

— Так. — енергійно закивала вона: — Я теж все робитиму, що треба.

— Угу. Я не всі умови про які ми говорили, ввів у механізм, тому їх вплету походу. Це що стосується, твоєї допомоги і нашої спільної роботи. Повідомляю просто. — кинув на дівчину контрольний погляд Ештон.

Сірін закивала.

Ештон схилився над тарілкою. Поклав кілька ложок в рот. Тоді заліз у Ключ відправив Ванессі повідомлення, що з ним все добре, що не очікував, що випаде з життя так раптово, і щоб вона назначила все що потрібно по проєкту на найближчі два дні. От тепер можна поїсти.