Некромант. Книга друга. Серце мерця.

Наступного вечора, перед роботою, я пішов прямо до нашого роботодавця Бойка Мурчича і повідомив йому:

- Нещодавно ми спілкувалися із місцевою профспілкою.

- Ну і? - ліниво процідив той.

- Вони сказали, що ви дуже недоплачуєте моєму братові. Працює він за бригаду, а ви платите йому за одного. Недобре якось виходить.

- Вас ніхто не змушує. Якщо не хочете, то можете провалювати до всіх демонів, – похмуро відповів Бойко.

- Цей варіант нас цілком влаштує. Думаю, я легко зможу домовитися з профспілкою, щоб вони платили Айгору половину зарплати. Тільки за те, щоб він просто сидів удома.

Я зробив паузу і дав час роботодавцю усвідомити цю ідею.

- Але я хотів поцікавитися, може ви запропонуєте нам кращі умови?

Бойко Мурчич почав злитися, було видно, як на його лобі почали здійматися вени. Ну добре, його справа, не хоче і не треба. Мені абсолютно не потрібні були всі ці жалюгідні гроші, які тут заробляв Айгор. Я боровся за людське ставлення до мого зомбі.

- Добре, я платитиму вдвічі більше, - видавив із себе Бойко.

Ого, прямо атракціон небаченої щедрості. Але схоже більшого з нього не вижати, хіба що плюнути та піти.

- І три дні вихідних, – додав я.

- Та хоч усі п'ять, платити я за них не буду.

- Домовилися.

Після нічної зміни ми зайшли до корчми, де Айгор замовив собі ранковий сніданок, а я кухоль пива. Поруч сиділа компанія, що затрималась тут аж до ранку, і напівголосно обговорювала повернення столичного гарнізону.

Це було вчора вранці, поки ми з Айгором відпочивали після праведної праці. Солдати стрункою колоною пройшлися центральними вулицями. Поперед усіх, на вороному коні їхав наш король Конон Яросний. Городяни привітно вітали своїх захисників. Дівчата дарували квіти, а хлопці махали руками та кричали солдатам: "Слава!"

В самому кінці колони йшли воїни Безсмертного Батальйону, те що від нього залишилося, трохи більше однієї сотні. Вони були закуті у важку броню, а на головах в них були закриті шоломи. Багато глядачів впізнали своїх міських патрульних. Їм теж кричали слава та дарували квіти.

Почувши це, я подумав, що план Єлизавети фон Стронг спрацював на сто відсотків. Ніхто не пов'язує бійців Безсмертного Батальйону зі страшними ходячими та смердючими трупами. А бачать у них захисників вітчизни та охоронців порядку.

Прийшовши додому, я завалився спати. Але о дев'ятій годині ранку почув стукіт у вхідні двері. Накинувши халат на голе тіло та одягнувши шльопанці я пішов відчиняти. Попри те, що мене так брутально розбудили, цьому гостеві я був дуже радий.

На моєму ганку стояла Алісія фон Брейн. Як завжди, вона була свіжа та вродлива. Під рукою дівчина тримала знайому палітурку. Вона прискіпливо оглянула мене з голови до ніг і сказала:

- Олександре, невже ви ще спите?

- А куди мені поспішати? - знизав я плечима.

- Я до вас у справі.

- Добре, проходьте на другий поверх, - сказав я і пішов слідом за нею.

На другому поверсі я підписав договір, за яким ставав військовим інструктором. Алісія ще раз мене прискіпливо оглянула, мені навіть захотілося перевірити, чи не розійшлися у мене підлоги халата.

- Олександре, мені здається, чи ваша кар'єра йде у зворотному напрямку? - раптом запитала мене Алісія.

Оу, це тому, що був таємним радником, а став військовим інструктором? Яке це має значення?

- Ні, Алісія, ця частина мого хитрого плану, заманити вас до себе додому, - відповів я і спробував її обійняти.

Вона зупинила мій порив, уперши свою долоню в мої груди.

- Ось як? Мені навіть подобається, - сказав Алісія і посміхнулася, - у нашої крихітки вже почали різатися зубки. Але на ваше нещастя у мене тільки-но почався робочий день, і ще є ціла купа справ.

Промовивши ці слова, Алісія забрала свій екземпляр договору і швидко пішла на вихід.

- Святе лайно! - вигукнула Алісія, коли вона спустилася вниз і зіткнулася з Айгором.

Той виходив з моєї ванни. При цьому він був абсолютно голий. Попри всі мої старання, деякі речі він ще не розумів. Алісія опустила свій погляд униз, і її очі стали розміром зі срібну монету.

- Що це все означає? - жестом, що звинувачує, вона вказала мені рукою на голого зомбі.

- Це мій брат... - почав я пояснювати.

- Олександре, ви збожеволіли? З якого часу мертвий порід барона фон Франкінштайна став вашим братом?

- Це мій названий брат. Точніше, я просто назвав його братом, треба ж мені щось говорити людям.

І бачачи її здивований погляд, я поквапився зі своїми поясненнями:

- Я знайшов його на вулиці. Мені стало шкода, і я забрав його додому.

- Воно ж мертве, чому б вам просто не спалити його!

- Воно не зовсім мертве, це я вам як фахівець говорю.

- Ну і ну, світлі боги, з ким я взагалі зв'язалася, - сказала Алісія і рішуче покинула мій дім.

Тисяча демонів. Що це було? Невже мої стосунки, як і моя кар'єра, рухаються у зворотному напрямку?