Некромант. Книга друга. Серце мерця.

Увечері ми сиділи в корчмі. Айгор неквапливо їв, а в мене абсолютно не було апетиту, я думав про Царя Мертвих і про те, як його можна обіграти. Здається, що я знаю рішення. Теоретично знаю.

Я накладу на себе дуже сильне прокляття, воно в момент моєї смерті повністю зруйнує моє астральне тіло, спалить його до всіх демонів, темної енергії в моєму серці вистачить на це з головою. Образно кажучи, я зламаю ключ у дверному замку. А значить двері вже не можна буде відчинити, їх доведеться виламувати.

Мені не дуже подобалося розмірковувати про свою смерть, але це рішення мало цілу низку незаперечних переваг. По-перше, мені не треба вбивати себе. По-друге, я не робитиму дій, результати яких не зможу скасувати. Якщо Цар Мертвих знайде спосіб переконати мене, то я зніму це прокляття. А якщо не знайде, то прапор йому до рук.

Тригером буде моє серце, як тільки воно зупиниться – прокляття спрацює. Я магічним зором оглянув своє серце. А от і не вгадав, сказало воно. Ти помреш, а я буду працювати вічно.

Добре, це взагалі не проблема, зроблю інший тригер.

Поки ми з Айгор підкріплювалися перед нічною зміною до нас підійшла дама невизначеного віку з двома чоловіками звіриної зовнішності та безцеремонно сіла за наш столик.

- Привіт, пупсики, - сказала вона.

Я уважно подивився на неї. Світла шатенка з карими очима. Доволі симпатична. Але дуже яскраво нафарбовані губи не гармоніювали з кольором її волосся. Не гармоніювали, проте привертали до себе увагу.

- І вам добрий вечір, - відповів я.

Айгор взагалі не відреагував. Охоронці залишились стояти за її спиною.

- Можете звати мене Мадам, - сказала гостя.

Я вирішив не представлятися, раз вона вже й так знає, що ми "пупсики".

- Чим ми можемо вам допомогти, Мадам? - запитав я.

- Перш ніж ми перейдемо до справи, я хочу прояснити низку моментів. Мої люди бачили, як ви сідали в карету до однієї особи благородного походження. Нам дуже добре відомі її специфічні уподобання і те, що вона готова платити за це гроші.

- Допустимо, і що з того? - запитав я.

- А другий момент – я очолюю гільдію сутенерів.

Не знав, що у нас є така гільдія.

- Хіба це законно? - запитав я.

- Ні, наша гільдія таємна. І я вам, пупсики, пропоную стати її членами.

Як цікаво все це звучить.

- Навіщо нам це потрібно? - поцікавився я.

- Ми можемо надати вам захист.

Так не зовсім я її зрозумів.

- Захист від кого? Від вас самих?

- О ні, - засміялася красуня, - від закону. У нас є адвокати, які добре знаються на цій галузі, у разі чого вони вам нададуть юридичну допомогу.

Я замислився, чи мені це потрібно? Якій сенс займатися сутенерством? Айгор вже впевнено розібрався із професією вантажника. Але це не межа, чому б йому ще не освоїти ще пару професій.

- Крім того, - продовжувала Мадам, - ми стежимо за здоров'ям наших працівників, надаємо їм цілителя і є гарантом, що вони нічого не підчепили. Допомагаємо матеріально у разі виникнення якихось проблем. Займаємося пошуком клієнтів та рекламою. А також у нас є різна інсайдерська інформація, наприклад, з якими людьми краще взагалі не мати справ, тощо.

Ще два тижні тому я не знав, чим мені займатися без магії. А зараз у мене була можливість стати сутенером і це звучало досить шалено, щоб я задумався про це. Вона майже переконала мене.

- Все це звучить досить привабливо. І може ми навіть вступимо у вашу гільдію, але я маю кілька умов.

- Які умови, пупсику? - запитала Мадам.

- Перше, мене звуть Олександр, можна містере Олександре, але обов'язково на ви і ніякого пупсика.

Мадам весело засміялася.

- Але чому? Чим тобі не подобається звернення пупсик? - грайливо спитала вона.

- Наша співпраця передбачає взаємну довіру та повагу. Припустимо, я вступлю у вашу гільдію і платитиму внески. Але з самого початку ви демонструєте деяку зневагу до мене. Виникає законне питання, чи справді ви виконаєте свою частину угоди?

Мадам перестала посміхатися і подивилася мені у вічі.

- Добре, я зрозуміла вашу позицію, містере Олександре. Що ще?

- Цей рід діяльності у нас не основний, тому жодних членських внесків. Натомість ми платитимемо на десять відсотків більше з нашого заробітку.

- Хм, домовились.

- Якщо ви збираєтеся шукати нам клієнтів, то ми працюємо лише з жінками.

Фух, це я вчасно збагнув. А ще я озвучив нашу таксу, це була сума, яку Юлія фон Брейн заплатила Айгору за останню ніч.

- Ого, ну у вас запити? - здивувалася Мадам.

- Ексклюзивний товар, - сказав я і кивнув у бік Айгора, який продовжував незворушно жувати.

Мені зовсім не хотілося сидіти в якомусь борделі сім днів на тиждень.

- Що ще, містере Олександре?

- Мабуть, все.

- Домовилися, як глава гільдії я присуджую вам звання сутенера третього рангу. Вашому підопічному потрібно буде пройти медогляд.

Вона простягла мені візитівку цілителя, а потім додала:

- Оскільки ви вже є членом нашої гільдії, то я хочу вас попередити. У нашому місті завівся маніяк, який полює на людей нашої професії. Ми довго не могли зрозуміти, що відбувається, але зараз все стало очевидним. Поставтеся до мого попередження дуже серйозно. Трохи більше, ніж два тижні тому, у нас безвісти пропало одразу дві людини, колишні військові, які могли постояти за себе. Тому нікому не розповідайте про свою професію, постійно носіть зброю і не ходіть самі без вашого брата.

Два тижні тому? Здається, я знаю, що трапилося з цими бідолахами, подумав я, і згадав темного мага другого рангу, некроманта і просто завідувача моргу - Антоніо Руфуса.