Некромант. Книга друга. Серце мерця.

Наступного дня ми припливли. Я зібрав свої речі та почав спускатися трапом. У центральному парку міста у мене була запланована зустріч із резидентом нашої розвідки. Я мушу чекати його в обумовленому місці. Він повинен підійти до мене і сказати пароль:

- Ви прибули з Венеції? Кажуть, зараз там дощі.

На що мені потрібно було відповісти:

- Ні, я з Крижополя. Але якщо вам цікаво, там зараз також йдуть дощі.

На пристані я помітив кількох людей, які ліниво оглядали приїжджих. Побачивши мене, вони негайно рушили в мій бік. Мені це категорично не сподобалося, я включив Магічний Зір та оглянув їхні аури. Нічого особливого, нудьга та легка настороженість. Може, ще не час панікувати, запитав я себе. Чи все ж таки час?

- Ходімо з нами, - запропонував перший.

- А в чому, власне, справа? - поцікавився я.

- Вибірковий митний контроль, - сказав він.

Хм, у мене немає нічого підозрілого. Аури агентів показували їхню байдужість. Я вирішив не метушитися.

- Добре, ходімо, - погодився я.

Мене відвели до похмурої двоповерхової будівлі з гратами на вікнах, яка була розташована на території порту. Ті, що супроводжували, завели мене до кабінету без вікон, з великим столом посередині кімнати та запропонували сісти. Речі з моєї валізи були вивернуті на другий стіл, що стояв біля стіни.

Навпроти мене сів агент, з байдужими очима і став питати:

- Ваше ім'я та прізвище, звідки припливли до нас і що збираєтесь тут робити?

Перед цим мене попросили покласти руки на вбудований в стіл чарівний амулет. Магічним Зором я визначив, що це є детектор брехні.

- Юлій Фокс, громадянин Риму, прибув сюди з туристичною метою.

На всі мої відповіді детектор горів слабким зеленим світлом. Ще один агент почав записувати мої відповіді до протоколу.

- Добре, а тепер скажіть, що ви законна дочка короля Тімерії.

- Що?

- Це необхідно для того, щоб ми змогли зрозуміти, коли ви брешете, - пояснив агент.

- Я законна дочка короля Тімерії, - сказав я і відчув себе трохи безглуздо.

Детектор брехні, як і раніше, горів слабким зеленим світлом. Цей амулет відстежував сильні коливання в аурі людини, а в моїй аурі був повний спокій, який я сам відчував як байдужість, хоча, мабуть, треба було трохи панікувати.

Реакція детектора не сподобалася агенту. Він кілька разів легенько вдарив по ньому долонею.

- Скажіть, що ви прилетіли сюди на мітлі, - ще раз попросив мене агент.

- Я прилетів сюди на мітлі.

- І збираєтесь з'їсти Єлисея Третього живцем.

- Що? А ви точно не запишете цього до протоколу? - запитав я.

- Негайно повторіть, - розлютився агент.

- Зжеру короля живцем, - люто обіцяв я.

Амулет, як і раніше, світився зеленим світлом. Агент задумливо почухав голову. Якщо у них не працює детектор брехні, то це ж не моя проблема, думав я. Адже так?

- Ну гаразд, - здався агент, а потім повернувся до іншого, - що там у нас?

Ще один агент копався у моїх речах. Він підняв і продемонстрував першому мою чарівну паличку.

- Що це, містере Фоксе? - спитав перший агент.

- Це моя магічна зброя, - відповів я.

- З якою метою ви збиралися провезти на територію нашої держави зброю?

Так, щось я заплутався, чому мене Єлизавета не попередила, що це незаконно?

- Зброя потрібна мені для самозахисту, - відповів я.

- Звичайним громадянам самозахист заборонено, - вагомо сказав агент, - якщо ви вб'єте когось у процесі самооборони, вас будуть судити за вбивство.

У мене відвисла щелепа.

- А якщо мене збираються вбити бандити? - запитав я.

- Ось коли вони зроблять це, тоді вже вони відповідатимуть перед законом.

Ага, щиро дякую, подумав я, тепер мені буде не так прикро, коли мене вб'ють.

- За спробу провезення зброї вам загрожує великий штраф та виправні роботи на строк до трьох років, - сказав агент.

Я був спантеличений, Єлизавета була зобов'язана мені про це повідомити. Другий агент старанно почав записувати щось у протокол. А перший став вичікувально дивитися на мене. Тисяча демонів. Що це все означає?

Він мені бреше, дійшов я висновку. Напевно, є законні шляхи ввезення зброї. А навіщо він бреше? Хоче хабаря. Проте якщо я даватиму його зараз при свідках, то мені буде загрожувати смертна кара. Хай поки що буде три роки виправних робіт.

Якийсь час ми сиділи та дивилися один на одного. В очах агента стало з'являтися роздратування.

- Ви добре мене зрозуміли, містере Фоксе? - запитав мене агент.

- Що мені треба робити? - перепитав я його.

Ми ще кілька миттєвостей сиділи і дивилися один на одного. Раптом двері відчинилися і сюди зайшов ще один чоловік. Він був трохи мені знайомий. Добре одягнений, міцної статури, тверде масивне підборіддя, пильний погляд.

З його появи всі агенти встали, а він широко посміхнувся мені як старому знайомому, підійшов до столу, перевернув стілець спинкою вперед і сів на нього, як на спину коня, широко розставивши ноги.

- Ну, привіт, містере Олександре Флаю, - сказав він мені.

Ось зараз я його впізнав.

- Містере Джо Калига? - перепитав я його.

Це був спортивний промоутер, який пропонував моєму братові кар'єру професійного бійця, а заразом і тур до Тімерії.

- Ага, майже вгадали, - засміявся він, - тільки звуть мене Джеймс.

І після невеличкої паузи додав:

- Джеймс Коливан, і я - начальник розвідувального управління служби безпеки Тімерії.

Я завжди твердо знав, якщо ситуація вам здається вельми паршивою, то вона може у будь-який момент стати ще гіршою. Начальник розвідки продовжував посміхатися до мене.

- Якщо ви думаєте, що наша зустріч випадкова, то ви глибоко помиляєтеся, - почав говорити мені Джеймс Коливан, - ви тут тільки тому, що це я все спланував.

Він зробив паузу і переможно глянув на мене.

- Як тільки ця пташка, Алісія, потрапила до нас у лапи, ми одразу вирішили зловити ще одну рибку. Ось чому вона тут стирчить, у всіх на очах, як приманка.

Алісія тут, у цьому місті, зробив я для себе головний висновок.

- Ми поставили пастку на дурня, - продовжував Коливан, - і ви одразу до неї потрапили. Я навіть не думав, що все буде так легко. Служба безпеки Барбусії, схоже, зовсім перестала ловити мишей.

Поки він це говорив, до кімнати увійшли ще двоє високих і міцних легенів. Маги життя другого рангу, визначив я. Значить так, сказав я собі, сенсу чекати далі немає, настав час панікувати.

- Хочу показати вам маленький фокус, - раптом сказав я.

- Що? - трохи розгубився Джеймс Коливан.

Я підняв праву руку і витяг її в сторону. Магічна паличка, що лежала на столі біля стіни, відразу стрибнула мені в долоню. Поки містер Коливан здивовано кліпнув очима, я перестрибнув через стіл, за волосся стягнув його зі стільця і ривком підняв на ноги. Маги життя тут же смикнулися в мій бік.

- НАЗАД! - прокричав я страшним голосом, тримаючи начальника розвідки як щит.

Чарівну паличку я приставив йому до горла. Маги в нерішучості завмерли.

- Хочу запропонувати вам угоду, - сказав я спокійним голосом, - ми зараз вийдемо звідси, і я відпущу вас. Ніхто не постраждає.

- У вас нічого не вийде, - похмуро пообіцяв мені Джеймс.

- У ваших інтересах щоб у мене все вийшло, - відповів я.

Я почав рухатися у бік виходу, йдучи спиною вздовж стінки і прикриваючись начальником розвідки.

- НАЗАД! - знову прокричав я і страшно витріщив очі.

Ну, я сподівався, що це виглядає досить страшно. Якби знав у яку дупу попаду, то обов'язково потренувався б перед дзеркалом. Але крапелька магії смерті у моєму голосі робила свою справу. Маги не поспішали мене атакувати та забралися з моєї дороги. З кабінету для допитів я вийшов у коридор.

Я рухався вздовж стіни, за мною йшли три агенти, тримаючи в руках артефакти, що паралізують, у вигляді коротких палиць. Через мою велику магічну силу ці амулети були для мене не страшніше ніж звичайні дерев'яні палиці.

По будівлі пролунав передзвін тривожного сигналу. Попереду на відстані ривка задкувало два маги життя. Два стихійні маги другого рангу причаїлися за рогом наприкінці коридору позаду мене. Аналогічно спереду за рогом причаїлося ще два стихійні маги. Поруч із ними розташувався десяток звичайних воїнів. Але вони не поспішали висувати свої носи на лінію обстрілу.

Не ховаючись на середину коридору, вийшов сильний стихійний маг першого рангу і перегородив мені дорогу. У руках у нього була чарівна паличка, спрямована вниз, щоб не провокувати мене. Я повільно йшов уздовж стінки, притискаючись спиною до неї та ведучи перед собою начальника розвідки.

У повітрі висіла напруга, і в якийсь момент я відчув, що добром все це не скінчиться. Підтверджуючи моє передбачення, Джеймс Коливан вчепився двома руками в мою зброю і силою спробував вирвати її.

- Хапай його! - крикнув начальник розвідки своїм підлеглим.

Відразу ж на мене з двох боків накинулися маги життя та агенти безпеки. Я активував Погляд Василіска, і всі вони миттєво заснули. Все крім одного, він випадково кліпнув очима, і моє закляття його не зачепило. Цьому щасливцю я сильно вдарив чолом у підборіддя, і він теж упав непритомний.

Один зі стихійних магів, визирнув з-за стіни на рівні підлоги та миттєво вистрілив у мене Крижаною Бурулькою. Але влучив у ногу Джеймсу Коливану. Який з моторошним виттям почав осідати на підлогу, а потім несподівано витяг кинджал і спробував ударити мене в стегно. Я заспокоїв його пострілом із моєї чарівною палички йому в шию.

Начальник розвідки був при смерті, але його можна було ще врятувати, якщо вчасно надати йому допомогу. Подальші події розвивалися від поганого на гірше. Стихійний маг першого рангу бачачи, що я залишився один в оточенні шести повалених тіл, швидко підняв свою зброю і почав стрімко нагнітати енергію для магічного пострілу, цілячись у мене. Я випередив його і миттєво вбив мага Міні Стрілою Темряви. Небезпека дихнула ззаду і вдарилася Вогняною Кулею об мій Щит Темряви.

Два стихійні маги використовували таку ж тактику, яку Алісія та я застосували проти Костяного Лорда. Один тримав щит, другий стріляв. Я вбив їх двома Міні Стрілами Темряви. Вихід із будівлі перекривали ще два маги та десяток воїнів.

Маги-агенти зрозумівши з якою легкістю я вбив їх колегу першого рангу, вирішили не ризикувати і одночасно викинули з-за рогу два вогняні амулети. Один із яких я відбив магічним щупом назад, а другий розірвався за чотири метри від мене. Коридором прокотилася хвиля полум'я, підпалюючи все, що можна було підпалити, включаючи тіла людей, які лежали непритомними. Другий амулет відскочив від стіни і спалив геть усіх, хто ховався за рогом на початку коридору.

Дебіли, хто ж застосовує таку потужну зброю усередині будівлі? Розсікаючи полум'я, я влетів у кімнату допиту та побачив на столі протокол свого затримання. А гори воно все синім полум'ям, подумав я, підняв руки і без жодної зброї створив Вогняну Кулю. Мани пішло неміряно, як на тридцять Міні Стріл Темряви. Зате моє закляття спалить тут все до демонів, включаючи вогнетривку цеглу.

Я вдруге перетнув річку вогню в коридорі і виламав грати на вікні. Вискочив назовні, маскуючись Вуаллю Темряви. Застрибнув на дах двоповерхової будівлі та побіг далі, перестрибуючи з будинку на будинок. Позаду мене розгорялась потужна пожежа в будівлі портової митниці.